4.Винекнення перших колоніальних імперій Португалії та Іспанії

У нововідкриті землі з Піренейського півострова рушив потік авантюристів, які шукали золото і підданих. У 1513 р. Бальбоа пересік Панамський перешийок і вийшов до узбережжя Тихого океану, а Понсе де Леон відкрив Флориду - перше іспанське володіння в Північній Америці. Кількома роками згодом був відкритий півострів Юкатан, а в 1519-1521 pp. іспанські конкістадори на чолі з Ернандо Кортесом завоювали Центральну Мексику, знищивши державу ацтеків і повністю зруйнувавши їх столицю - Теночтітлан. У першій половині 30-х років XVI ст. іспанці, на чолі з Франсіско Піссаро та Дієго де Альмагро, завоювали Перу, - основну територію цивілізації інків. Рухаючись далі на південь, іспанські завойовники на чолі з Альмагро вторглися в 1535-1537 pp. в межі країни, яку вони назвали Чилі (дослівно - «холод»), але тут наштовхнулися на опір войовничих аруканів. Опір відчайдушних індіанців міг, як відомо, лише ненадовго стримати озброєних вогнепальною зброєю загарбників, адже за рік - два нова хвиля пожадливих завойовників домоглася свого.

У цей же час розпочалася колонізація Бразилії португальцями. На початку 40-х років Орельяна досяг річки Амазонки і спустився за її течією до Атлантичного океану. На обширні території Нового Світу зазіхали й інші європейські держави: Англія, Франція, Голландія, що прагнули захопити різні території Південної та Центральної Америки, а також Вест-Індію. Між колонізаторами розпочалася запекла боротьба за нові, ще не відкриті, та за вже захоплені іншими державами колонії. Острови Вест-Індії протягом XVI-XVII ст. неодноразово переходили від однієї держави до іншої.

З іспанських володінь в Північній та Центральній Америці в 1535 р. було створене віце-королівство Нова Іспанія зі столицею в Мехико, збудованому іспанцями на місці зруйнованого ними Теночтітлана. До складу віце-королівства наприкінці XVIII ст. входили уся сучасна Мексика та південна частина сучасних США (штати Техас, Каліфорнія, Нью-Мексико, Арізона, Невада, Юта, частина Колорадо і Вайо-мінга). Іспанські колонії в Південній Америці (крім Венесуели на Карибському узбережжі) та південно-східна частина Центральної Америки (Панама) утворили в 1542 р. віце-королівство Перу з столицею в м. Ліма (засноване в 1535 p.). Деякі області, які номінально входили до складу того чи іншого віце-королівства, були насправді самостійними політико-адміністративними одиницями, якими управляли генерал-капітани.

Схема управління іспанськими колоніями відповідала ладу іспанської абсолютної монархії. Вища влада в кожній колонії належала віце-королю чи генерал-капітану. Йому були підпорядковані і губернатори провінцій. Містами та сільськими округами правили корехі-дори та старші алькальди, індіанськими селищами - спадкові старійшини (касики), а у подальшому - виборні старости. У 80-х роках XVIII ст. в Іспанській Америці був введений адміністративний поділ на інтендантства, що складалися з округів. Відповідно, в Новій Іспанії було створено 12 інтендантств, в Перу та Ріо-де-ла-Платі - по 8, в Чилі – 2

Португальською колонією Бразилія, столицею якої було м. Байя, первісно управляв генерал-губернатор, а з другої половини XVII ст.- віце-король та підпорядковані йому губернатори провінцій.