145 Види міжнародних комерційних арбітражів.

Міжнародний комерційний арбітраж  (надалі - МКАС) - це третейський суд, метою якого  є розгляд і вирішення міжнародної комерційної суперечки по суті  в певній процесуальній формі. На сьогоднішній день МКАС є органом, який сприяє вирішенню спорів, що виникають у сфері міжнародної торгівлі без залучення державних судових органів. Існує два види міжнародного комерційного арбітражу:

МКАС, що постійно діє, створюється при торгівельній палаті, торговельно-промисловому союзі або асоціації;

Арбітраж ad hoc - створюється тільки для вирішення конкретної суперечки і після винесення ухвали припиняє своє існування.

Основними джерелами права, що регулюють питання міжнародного комерційного арбітражу  виступають міжнародні договори і внутрішньодержавне законодавство, які представлені цілим рядом документів як універсального, так і регіонального характеру. Однією з  найбільш  характерних  меж  визначення  підвідомчості суперечок  МКАС  є  те,  що  він  розглядає  спори   за наявності письмової угоди між сторонами про  передачу  спору на вирішення до МКАС. Найбільш поширеним видом такої угоди є арбітражне застереження, що включається сторонами в контракт.

За своїм суб'єктивним складом спори, підвідомчі МКАС, включають дві категорії суперечок, а саме:

спори з  договірних  та  інших  цивільно-правових  стосунків, що виникають при здійсненні  зовнішньоторговельних  та  інших  видів міжнародних   економічних   зв'язків,   якщо    одна з сторін є нерезидентом;

спори підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних об'єднань і організацій, створених на території  України,  між собою, спори між їх учасниками, а рівно і спори з  іншими суб'єктами права.

До особливостей змісту позовної заяви  в  арбітражному  процесі слід віднести необхідність обгрунтування компетенції  даного  арбітражного органу, а також вказівку арбітра і запасного арбітра, вибраних позивачем,  або наявність прохання про  те,  щоб  арбітр  і  запасний  арбітр  були  призначені Головою МКАС. В процесі ведення розгляду арбітраж в першу чергу застосовує положення Регламенту МКАС.  При  вирішенні  питань,  не  врегульованих  а ні Регламентом, а ні угодою  сторін,  арбітраж,  грунтуючись  на  українському законодавстві   про    міжнародний    комерційний    арбітраж,    здійснює розгляд у спосіб, який він сам вважає  належним,  дотримуючись при цьому  рівного  ставлення  до  сторін  і  надаючи  кожній   стороні можливості для захисту своїх інтересів. Для  викладу  сторонами  своїх  позицій  на основі доказів, що надаються, і для проведення усних дебатів здійснюється усне  слухання справи.

146 Поняття, види, форми та зміст арбітражних угод.

Арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер, чи ні. Це основа, підгрунтя, наріжний камінь міжнародного комерційного арбітражу, без якого арбітраж не може мати місця. Тому арбітражна угода – одна з найважливіших складових міжнародного комерційного контракту.

  Існує два види арбітражних угод: арбітражне застереження і третейський запис.    Арбітражне застереження — це угода сторін про арбітражний порядок вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою.     Третейський запис — це окрема від контракту угода між сторонами про арбітражний розгляд уже існуючого між ними спору.     Усі вони є, по суті, відображенням одного й того ж, а саме: угоди сторін про передачу спору до третейського суду.

   Інше важливе питання, що впливає на дійсність арбітражної угоди, є її форма. Вперше вимоги до форми арбітражної угоди визначила Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року. Згідно з нормами Конвенції дійсність та юридичну силу мають тільки письмові арбітражні угоди, укладені у формі арбітражного застереження в зовнішньоторговому контракті або у формі окремої арбітражної угоди, підписаної сторонами у вигляді єдиного документа, або шляхом обміну листами чи телеграмами. На час розробки Конвенції не існувало сучасних електронних засобів передачі інформації, тому відповідно вони і не зазначені в тексті Конвенції.

В Україні питання форми арбітражної угоди у сфері зовнішньоекономічної діяльності врегульовані в Законі України “Про міжнародний комерційний арбітраж”. Стаття 7 цього Закону, яка має назву: “Визначення та форма арбітражної угоди”, містить такі вимоги щодо форми арбітражної угоди. Арбітражна угода повинна укладатися в письмовій формі. Вона буде вважатися укладеною в письмовій формі, якщо міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, які забезпечують фіксацію такої угоди. Арбітражна угода також буде вважатися укладеною, згідно з законом в письмовій формі, якщо це буде зроблено шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна зі сторін підтверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Також вважається арбітражною угодою письмова угода сторін, в якій вони посилаються на документ, що містить арбітражне застереження, при чому це посилання має бути таким, що робить його частиною угоди.

Зміст арбітражної угоди є одним із найважливіших питань міжнародного комерційного арбітражу, адже визначає практично всі аспекти формування арбітражу й процедури розгляду конкретного спору, починаючи з етапу можливого звернення однієї із сторін спору до державних судів при запереченні компетенції третейського суду; при розгляді справи про скасування арбітражного рішення; а також на етапі визнання й виконання арбітражного рішення. Укладаючи арбітражну угоду, яка є частиною зовнішньоторговельного контракту, сторони не завжди усвідомлюють значення змісту арбітражної угоди згідно з законодавством, якому вони її підпорядкували, і наслідки підпорядкування арбітражної угоди такому законодавству. Досить часто сторони формулюють арбітражні угоди таким чином, що неможливо встановити справжні наміри сторін щодо порядку й процедури арбітражного розгляду спору. Тоді виникає необхідність тлумачення змісту арбітражної угоди згідно з правом, за яким арбітражна угода буде застосовуватися. Слід зауважити, що арбітражна угода не існує в правовому вакуумі. Питання чинності й тлумачення арбітражної угоди як різновиду цивільно-правової угоди має визначатися на підставі права, яке до неї застосовується. При цьому лише деякі питання змісту арбітражної угоди регулюються за допомогою конвенційних уніфікованих матеріально-правових норм (насамперед, форма арбітражної угоди), а такі питання, як зміст, предмет, суб’єктний склад арбітражної угоди й деякі інші, як правило, визначаються тільки внутрішнім законодавством країни й не регулюються міжнародними договорами. Тому питання чинності арбітражної угоди мають вирішуватися за допомогою колізійного методу правового регулювання. Виділяють такі колізійні зв’язки, які можуть застосовуватися для визначення права, якому підпорядкована арбітражна угода: право, яке належить застосовувати на підставі волі сторін; автономні принципи права, які не пов’язані з жодною юрисдикцією; право місця знаходження арбітражу; право, яке має застосовуватися по суті спору; право юрисдикції, у якій виникло питання про застосовуване право; право місця знаходження сторін спору; право місця виконання контракту; право місця виконання арбітражного рішення, винесеного на підставі такої арбітражної угоди. Отже навіть при найсприятливішому варіанті під час складання арбітражної угоди має братися до уваги принаймні закон, якому сторони підпорядкували арбітражну угоду, закон місця проведення арбітражу й закон тієї держави або тих держав, на території яких арбітражне рішення виконуватиметься. У зв’язку з цим бажано, щоб сторони спеціально обумовлювали право, яке застосовуватиметься до арбітражної угоди, її чинності й тлумачення, оскільки такий вибір підтримується й національними арбітражним законодавством, і міжнародними конвенціями. Якщо ж сторони не обумовили таке право, за відсутності відповідних конвенційних уніфікованих матеріально-правових норм необхідно звертатися саме до колізійного регулювання. Крім того, необхідно пам’ятати, що питання колізійного врегулювання чинності арбітражної угоди може з’явитися на різних стадіях арбітражного розгляду спору. Необхідність встановлення чинності арбітражної угоди й відповідного тлумачення її положень може виникнути (і) в державному суді до початку арбітражного розгляду спору (ст. II (3) Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.; ст. 8 (1) ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж»), (іі) власне на стадії арбітражного розгляду спору (ст. 16 (1) ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж»), а також (ііі) на стадії визнання й приведення до виконання арбітражного рішення (ст. V Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.; ст. 36 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж»).