Інший реферат коупленд
У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, наукову новизну, методологічну основу, практичне значення роботи, схарактеризовано творчість Д.Коупленда та його роман “Покоління Х”, стан їх дослідження у зарубіжному і вітчизняному літературознавстві.
Перший розділ “Творчість Д.Коупленда у контексті сучасного літературного процесу” присвячено аналізу творчої особистості автора, оцінці його творчості у зарубіжному й українському літературознавстві, а також виявленню основних характеристик соціокультурного контексту, які вплинули на формування творчого методу Д.Коупленда.
Д.Коупленд, скульптор за фахом, відомий у сфері графіки й дизайну, почав свою письменницьку діяльність як журналіст. Він одержує завдання від знаного у Нью-Йорку видавництва St.Martin Press написати “щось на зразок” довідника Яппі (Yuppie Guidebook), з якого і виник роман “Покоління Х”. З інтервалом приблизно у півтора-два роки Д.Коупленд пише нові, різнопланові романи – “Планета Шампуня” (1992), “Життя після Бога” (1994), “Раби Майкрософта” (1995), “Знімки від мерця” (1996), “Дівчина в комі” (1998) та ін., які викликають ще більший інтерес до нього критиків і читацької аудиторії. Після приголомшливого успіху “Покоління Х” багато критиків (C.Burnham, W.Blythe) почали зараховувати Д.Коупленда до описаного ним покоління і стали називати “оракулом” (spokeperson) свого покоління.
Однак, зважаючи на весь інтерес до особистості й творчості Д.Коупленда та широкий діапазон суджень про суть цього феномену серед літературних критиків, ми не помітили серйозного узагальнювального літературознавчого дослідження творчості письменника. Нерідко у захоплених рецензіях Д.Коупленда називають “Селінджером” і “Керуаком” наших днів, а його “Покоління Х” “футурошоком” і “маніфестом війни поколінь” (A.Pugsley, M.Wright, M.Brockington, J.Saynor та ін.). Новаторство письменника у використанні унікальних оповідних форм і нових жанрових визначень також було високо оцінено критиками (B.Handy, C.Burnham, C.Кузнецов), які відзначають “ідеологічну”, “демографічну”, “репортажну” і навіть “лексикографічну” орієнтацію роману. Майже миттєвою реакцією на порушену в романі соціальну проблему стала книга американських публіцистів Н.Хоуві та Б.Стросса “13-е покоління”, що являє собою широке соціологічне й культурологічне дослідження, присвячене проблемам, з якими довелося зіткнутись у кінці ХХ ст. поколінню Х, або 13-му поколінню Америки. Автори книги називають Д.Коупленда “першим біографом покоління Х”, завдяки якому Америка змогла побачити ціле покоління людей, які жили до цього непомітним життям. З іншого боку, є літературознавці, які звинувачують автора в перебільшено негативному і нереалістичному зображенні молоді (T.Shone, J.Bloom, M.Brett), у безсюжетності й невизначеності оповідної стратегії (M.Brett, С.Сілакова) і навіть у використанні антифеміністських кліше (C.McGuire). Особливу увагу у роботі звернено на обговорення полеміки навколо творчості Д.Коупленда у канадській критиці, відомі представники якої (G.P.Lainsbury, B.Fawcett, M.Brendan) поєднують появу “Покоління Х” із процесом оновлення канадської літератури, а в особі її автора бачать “провідного літературного маяка” нового покоління письменників.
Особлива ситуація склалася в оцінці творчості Д.Коупленда і, зокрема, його першого роману “Покоління Х” в українському та російському літературознавстві. Роман “Покоління Х” російською мовою у перекладі В.Ярцева вперше з’явився у журналі “Иностранная литература” лише у 1998 р., куди ввійшли також кілька коротких рецензій і посилань на творчість Д.Коупленда (І.Кормільцев, С.Кузнецов, С.Силакова). Український читач поки що не має можливості ознайомитися з романами цього автора українською мовою. Відсутні також літературознавчі праці про Д.Коупленда. Ці фактори визначили особливу актуальність здійсненої спроби заповнити лакуну у вивченні яскравого феномену творчості письменника.
Без аналізу найважливіших трансформацій у структурі соціального і гуман
Пошук нових комунікативних культурних кодів кінця ХХ ст. відбувається під прискореним впливом масової культури, у контексті якої творчість Д.Коупленда займає справді унікальне місце. Безумовний успіх першого роману Д.Коупленда у масової читацької аудиторії і набутий ним статус культового роману є свідченням того, що роман “Покоління Х” мав певні атрибути твору масової культури. З іншого боку, в американському суспільстві масового споживання відбувається поступове руйнування бар’єру між елітарною та масовою літературою, і для обох стає спільним новий тип героя, який відповідає узагальненому образу героя-сучасника Д.Коупленда – освіченого, чуйного, емоційного, інколи цинічного, глибоко стурбованого становищем сучасного світу і своїм місцем у ньому. Очевидний також інтертекстуальний зв’язок творчості автора з літературою США періоду контркультури (Дж.Селінджер, Дж.Керуак, Дос Пасос), багато образів і тем якої ним трансформуються, збагачуються новими значеннями, сутністю, уміщуються у формальні рамки сучасних йому жанрових різновидів (кіберпанк, гіпертекст) і поєднуються з візуальними образами і символами із мас-медіа. Одержаний у результаті унікальний художній конструкт відобразив більшість ознак і образів культури другої половини ХХ ст. і за всіма законами масової літератури залишив свій “слід” в інших паралельних літературах.
Ще однією визначальною рисою культурологічного контексту, в якому відбувалось формування творчого методу Д.Коупленда, є змінені взаємини між різними галузями соціально-гуманітарного знання, які набули форми пізнавальних “поворотів”. З цих поворотів найбільш значущими для літератури і літературної критики стали “наратологічний”, “когнітивний”, і “візуальний”. Вплив першого, пов’язаного з пошуком нових оповідних стратегій, з акцентом на семантику їх форми, виявився у “наративному” характері прози Д.Коупленда, особливо роману “Покоління Х”, де процес нарації, виконуваний по черзі героями, організує основну оповідь і здійснює функцію внесення додаткових значень в описаний автором соціальний конфлікт. “Візуальний” поворот, який акцентує технообраз, поєднаний з інтерактивністю, віртуальним простором і стільниковим способом поширення інформації, також простежується у творчості Д.Коупленда. Як професійний дизайнер, автор цілком використовує естетичні можливості поєднання вербальних і візуальних образів. Найбільш показовий у цьому плані і дебютний роман автора “Покоління Х”, характерний багатофункціональним залученням графічних фрагментів, і пізніші твори автора, “Книга Лари” і “Місто із скла”, що являють собою колаж тексту і різних візуальних образів (фотографій, малюнків, схем тощо). Нарешті, концепція гіпертекстуальності, що стала маніфестацією “когнітивного” повороту у сучасному гуманітарному знанні, стала основою структури і композиції досліджуваного роману. Відзначається використання автором гіпертекстового принципу відкритості й нелінійності, при якому особливі авторські прийоми (різнорівневі текстові плани, маргінальні глоси, малюнки тощо) створюють ефект інтерактивності, що суттєво трансформує роль читача тексту.
Короткий огляд соціокультурної ситуації межі ХХ-ХХІ ст. дозволяє зробити висновок про те, що саме постмодернізм у всіх його виявах став тією системою координат, у якій народжувались твори Д.Коупленда. У контексті гіпертекстуального дискурсу, поєднаного з літературною теорією і художньою практикою постмодернізму, а також у зв’язку з мультикультурною спрямованістю літературного процесу Північної Америки, Д.Коупленд зміг створити такі текстові форми, які синтезують найяскравіші явища цієї культури і віддзеркалюють її найактуальніші проблеми через призму світогляду молодого покоління.
Другий розділ “Роман Д.Коупленда “Покоління Х”: на перехресті літературних тенденцій і відкриттів” присвячено аналізу творчої перебудови у романі “Покоління Х” літературних традицій попередніх етапів літератури США і впливу власних художніх відкриттів Д.Коупленда на сучасну літературу.
Столикий соціокультурний контекст життя середнього класу Америки 1980-90-х рр., зображений у романі “П
Аналіз специфічної, “колажної” форми “Покоління Х” обумовив його зіставлення з творчістю ще одного яскравого прозаїка “втраченого покоління”, Джона (Родриго) Дос Пасоса, чиї стилістичні новації (літературне конструювання, кінематографічний прийом монтажу художнього й нехудожнього матеріалу, симбіоз документалістики і попкультури) багато в чому схожі з естетичними принципами, постульованими у творчості Д.Коупленда.
Іншим пластом інтертекстового перетину творчості Д.Коупленда із сучасним йому культурним контекстом є “технокультура”, що позначила тенденцію злиття процесу словотворчості та комп’ютерної технології. Її найяскравішою маніфестацією стала гіпертекстова література, з якою асоціюється кардинальний відхід від єдиного, лінійного наративу друкованої сторінки. Зіставлення композиційної структури художнього тексту “Покоління Х” Д.Коупленда із взірцем гіпертекстової літератури, романом Майкла Джойса “Полудень: оповідання” (Michael Joyce “Afternoon: a story”, 1990) сприяє більш точному осмисленню структурної типології “Покоління Х” у плані використання гіпертекстових аналогій. Незважаючи на певну умовність порівняння комп’ютеризованого гіпертексту “Полудня” з текстом “Покоління Х”, наявного у традиційному друкованому медіумі, вважаємо, що і в романі Д.Коупленда завдяки нелінійному розташуванню маргінальних текстових “лексій” та їх відносної незалежності від основного сюжету присутні певні, властиві гіпертексту “безрамковість” і варіативність прочитання, яка залежить від читача.
Синтез словесної творчості та нових технологій міжкультурного спілкування у друкованому тексті, здійснений Д.Коуплендом у “Поколінні Х”, став причиною для звертання у цьому дослідженні до інших нелінійних моделей словесно-образної друкованої творчості, найбільш значущі з яких представлені художніми новаціями М.Павича. Порівняння “Хозарського словника” з “Поколінням Х” виявляє багато спільного у творчій манері обох письменників: іронічний синтез минулого і нинішнього, масового і самобутнього; сплав старих і нових естетичних цінностей, експериментування з формою роману; ескейпістська спрямованість особистості героїв, їх настанова на маргінальність, а також створення авторами фантазійних словесних конструктів і неологізмів на тлі особливого контексту роману.
Ще одним феноменом технокультури, який відбиває синтез літературної творчості, технологічного прогресу і соціальних трансформацій у постіндустріальному суспільстві, так своєрідно втіленим у творчій манері Д.Коупленда, є література у жанрі “кіберпанк”. Ідея злиття людини та інформаційних технологій, “переходу” першого з реальності у віртуальність дозволила цьому жанру стати майже революційним у науковій фантастиці і суттєво вплинути на інші форми і жанри сучасної літератури. У дослідженні наводимо коротке зіставлення структурно-художніх особливостей “Покоління Х” зі знаковою книгою цього жанру “Нейромант” (1984) У.Гібсона. Як і “Покоління Х”, “Нейромант” за сім років до нього став культовим романом, а його автор здобув собі славу “пророка кіберери”. Характерно, що під цим оглядом до обох письменників часто застосовується згаданий термін Zeitgeist. Серед найбільш важливих рис, що об’єднують творчий метод письменників, у дисертації відзначається створення ними особливого лексикону зображуваних молодіжних субкультур, що стало підтвердженням формування у сучасній англійській мові особливого newspaek’у, найпотужнішим транслятором якого виступають американські ЗМІ. У контексті роману “Покоління Х” специфічне арго “іксерів” стає універсально-типологічною характеристикою постмодерністських текстів, присвячених опису маргінальних соціумів. Іншою схожою рисою порівнюваних культових романів є ретельна деталізація “внутрішнього простору” (inner space) існування героїв. Звертає на себе увагу не тільки схожість творчих прийомів створення обома письменниками візуальної картини середовища життя маргіналів, але й самих об’єктів, що населяють це середовище. Цілком ясно, що обидва автори були одностайні у своєму намірі висвітлити деіндивідуалізацію особистості у постіндустріальному суспільстві і
Другий розділ дисертації закінчується вивченням резонансу, який справила творчість автора у сучасній літературі й оглядом творів у світовій літературі, які можна вважати особливою формою відгуку на найзнаменніший твір англоканадського автора. До таких, передусім, належать молодіжний роман британського журналіста М.Гейла “Незабаром тридцять” (Mike Gayle “Turning Thirty”, 2000) та два своєрідні римейки “Покоління Х”, які з’явилися у східноєвропейському літературному просторі. Це роман “Generation П” (1999) культової фігури російського постмодернізму В.Пелевіна та роман молодого українського письменника Л.Дереша “Культ” (2001). Якщо Коупленда й Пелевіна зближує їх схильність до експериментування з формою, звертання до популярних оповідних жанрів і принципова маргінальність як основна особливість поетики, то Л.Дереш такий же уважний, як і Коупленд, до аналізу різних молодіжних субкультур. У цілому ж, саме “поколіннєва” проблематика у поєднанні зі сміливим експериментуванням у сфері “маргінальної словесності” забезпечили цим творам статус культових у відповідному їм часовому й національному літературному континуумі.
Третій розділ “Роман Д.Коупленда “Покоління Х”: проблематизація жанрових, стильових і структурно-композиційних особливостей” присвячена аналізу специфіки сюжетної організації роману, створення конфліктної колізії героїв, функціонального навантаження багаторівневої композиції й гіпертекстових особливостей побудови наративу. Особливу увагу приділено поетологічним домінантам твору – смислотвірним категоріям суміжності і темпоральності, а також композиційному оформленню різних ракурсів оповіді.
Головні герої (Енді Палмер, Клер Бакстер, Дегмар Белінгхаузен), переситившись беззмістовним існуванням у сучасному урбанізованому постіндустріальному суспільстві з його скаженим темпом життя і споживацькою ментальністю, відмовляються від не надто повної надій кар’єри й основних благ культури споживання і їдуть на периферію цивілізації, у випалену каліфорнійську пустелю. Схожа світоглядна орієнтація об’єднує їх у “покоління Х”, яке зневірене у сьогоденні, нічого не очікує від майбутнього і ностальгійно ідеалізує минуле. Основу сюжетної лінії роману складають історії, які розповіли герої як про своє власне життя, так і про ними самими вигадане.
Назва роману “Generation X: Tales for аn Accelerated Culture” являє собою один з основних його рамкових елементів, де автором вперше вводиться неологізм “покоління Х”, який наголошує не необхідності осмислення певної соціокультурної проблеми. Лінгвістичне позначення “Х” допускає широкий спектр семантичних тлумачень, у якому домінуючим є розгляд знака “Х” як атрибутивного символу сучасного “прискореного” соціуму, де індивідуальна свідомість інтенсивно зазнає ідеологічної, соціальної й інформаційної експансії. Присутнє у назві роману розшифрування адресата і жанру твору ("tales for an accelerated culture”) підтверджує тезу про реалізацію художнього твору в естетичному спілкуванні автора й читача через властиві художньому тексту “адресованість” й діалогічність. Мотив звертання до конкретного адресата стає характерною складовою новаторського в жанровому і стильовому відношенні роману “Покоління Х”, що створює певну настанову на сприйняття цього твору як опосередкованого у літературній формі культурного феномену, призначеного, насамперед, увазі представників покоління Х. Використана у назві метафора “прискорена культура” символізує глибинну диференціацію різних поколіннєвих груп, яка розколює суспільство не тільки за традиційною лінією різниці поколінь (generation gap), але й у межах однієї генерації.
Конфлікт поколінь (протистояння іксерів старшим поколінням бейбі-бумерів (baby-boomers) і яппі (yuppie)) складає основу конфліктної колізії досліджуваного роману. Відповідно до типового драматизму конфлікту модерністського художнього тексту роз’єднання героїв “Покоління Х” із навколишнім світом набуває також форми роз’єднання людини самої з собою. Цим пояснюється послаблення дії, посилення внутрішньої рефлексії, “багатолінійність сюжету при його безподійності”. Мін
У зображенні конфлікту роману суттєву роль відіграє його поетологічний хронотоп, головними смислотвірними домінантами якого є суміжність як хронологічна і просторова категорія (межа століть, географічна і соціальна периферія), а також виражена темпоральність. “Суміжність” існування героїв “Покоління Х” виразила властиву кінцю ХХ ст. настанову на маргінальний модус мислення і світовідчуття, при якій моральний протест і неприйняття навколишнього світу набувають форми духовного ізгойства і “нового трайбалізму” або прагнення до створення маргінальних субкультур, типу утвореного героями у пустелі Палм-Спрингс ізольованого соціуму. У свою чергу, темпоральність твору характеризується вільною маніпуляцією часом, який набуває форми психологічного художнього часу і трансформується відповідно до емоційної настроєності описуваної ситуації. Обраний героями характерний спосіб протистояння неконтрольованому плину часу – це всеохопна ностальгія за минулим і нав’язлива ідея апокаліпсису.
Базовими елементами сюжетної архітектоніки роману стали епізоди, де герої розповідають історії-притчі (tales). “Розповідання” є головною дією і основним смислом буття героїв, а також єдино можливим для них способом самовираження і самопізнання. Притчі, які розповідають по черзі головні герої твору, виступають у романі як самостійні структурні компоненти оповіді. Вони несуть певне смислове і художнє навантаження і являють собою незалежні відгалуження сюжету, що розглядається нами як множинний. В аспекті основного сюжету роман “Покоління Х” побудований за характерною для постмодернізму переосмисленою тричастинною циклічною схемою (ситуація – становлення – відкритий фінал), відображений у формальній структурі твору, яка складається з трьох частин. У модальному плані початкова ситуація розглядається в дисертації як переосмислений традиційний мотив утрати, тому що те, що привело героїв у пустелю Палм-Спрингс і звело їх разом, це певна втрата – втрата можливого кар’єрного зростання, втрата сім’ї, віри в майбутнє і способу життя, властивого їм раніше. Основна оповідь ведеться у теперішньому часі, тобто сюжет розвивається у синхронній експозиції, що надає початковій ситуації ймовірнісно-множинного характеру. Ця полівалентність ускладнюється наявністю трьох типів реальності, або перспективи, які закріплені за різними текстовими рівнями. По-перше, це нехудожня реальність, представлена авторським планом затекстового фактовикладу – маргінальними глосами і останнім розділом-епілогом “Цифри”, функцією якого є прив’язка роману до сучасності і реального світу, відмінного від фантастичного, вигаданого в оповіданнях “іксерів”. По-друге, це художня реальність другого плану – основна оповідь від особи Ендрю постає як реальна історія. І, нарешті, третя художня реальність другого плану – реальність оповідань, які розповідають герої. Ця перспектива, і собі, має різний ступінь реальності – від спогадів про ніби реальні події (розповіді героїв про себе, свої сім’ї, колишнє життя тощо) до абсолютно фантастичних вигадок, що відбивають їх внутрішній світ (“історія багатої дівчинки Лінди” або “історія Техлахомська”). Отже, вже на рівні початкової ситуації видно, що сюжет як фактор організації літературно-художнього твору в цьому романі унікальним способом поєднує в собі як лінійну (реальні, хронологічно викладені події), так і нелінійну модель, яка може не передбачати сюжетності як такої (звідси закиди Д.Коупленду щодо безсюжетності його творів).
Другий етап розгортання сюжетного циклу, пов’язаний зі становленням, може бути співвіднесений з переосмисленим традиційним мотивом пошуку, в якому відбувається типова постмодерністська зміна співвідношення внутрішньої і зовнішньої дії, у зв’язку з чим важливість останньої втрачається. Реальних подій у житті героїв мало, і найважливішими з них є чергові розповіді. Зовнішня безподійність другої частини приховує глибокі внутрішні процеси становлення героїв, що наближає їх до колізії і розв’язки.
Третя, остання частина роману, яку розглядаємо як відкритий фінал, відтворює події, що відбуваються напередодні Різдва і Нового р
З огляду на композицію роман “Покоління Х” складається з кількох наративних пластів, які викладені з різних ракурсів і виступають як композиційно-відокремлені точки зору: точка зору автора і точки зору суб’єктів авторського плану – оповідача Ендрю та інших оповідачів – Клер, Дега, Елвіси, Тобіаса. Композиційно точка зору автора відокремлена (але не ізольована) від основної оповіді і простежується на маргінальному рівні тексту – в епіграфах, епілозі, затекстових елементах, слоганах, авторських афоризмах і коментарях-поясненнях неологізмів, які використовуються для висловлення ставлення автора до основних соціокультурних ознак життя постіндустріального суспільства. Багато з цих неологізмів, які використано і в мові героїв, являють собою приклади міжтекстової двомовності, максимальної концентрації різних точок зору (автора й оповідача) шляхом прив’язки їх до одного й того ж слова. Такий синтез точок зору маргінальних глос і оповіді має умовний характер, оскільки вони розпорошені у різних текстових пластах і, як в електронному гіпертексті, дають читачеві свободу вибору послідовності їх прочитання.
Коментарі-глоси на полях роману є прямою ілюстрацією того, що автор може займати троїсту позицію: він унікальним способом існує як у тексті, так і поза ним. Поєднуючи позицію автора і виступаючи при цьому з позицій оповідача і одночасно дійової особи, письменнику вдається виступати ще й коментатором, перебуваючи при цьому на грані так званої межі тексту. Межа тексту має у творі високий ступінь проникності, що сприяє прагненню автора цілком реалізувати “гру на межі” як деконструктивістський прийом і тим самим привнести у процес прочитання роману багато спонтанних смисловиявлень пропонованого тексту.
На відміну від маргінально розташованої точки зору автора, точка зору основного оповідача Ендрю Палмера репрезентує основну сюжетну лінію роману з її численними внутрішньотекстовими відгалуженнями у вигляді історій-притч, або “казок на ніч” (bedtime stories), які розповідає він сам або інші герої, які виявляють у них свої відокремлені точки зору. Ідеологічно ці точки зору схожі у їх критично-песимістичному відношенні до навколишнього світу, але відрізняються в індивідуальному вираженні цього відношення як фразеологічно, так і на рівні стереотипів поведінки, створюючи тим самим поліфонію світоглядів.
Компонентний аналіз “Покоління Х” розкриває оригінальний зразок злиття канонів постмодерністської модальності з гіпертекстовими принципами структурного оформлення художнього тексту. На структурному рівні гіпертекстова аналогія простежується у широкому використанні маргінальних текстів (епіграфи, епілог, лексії / глоси, слогани, малюнки тощо), які можуть виступати “екстралінгвістичними” елементами структурної організації роману. Інтертекстовість роману, тобто наявність у ньому кількох текстових планів – основної оповіді, вплетених у неї мікрооповідей, і маргінальних текстів, є ключовою жанровою характеристикою роману Д.Коупленда як варіанту гіпертексту. Прочитання роману, незважаючи на наявні в ньому умовності лінійного друкованого тексту (наприклад, посторінкова нумерація), може здійснюватися більше ніж в одному, обумовленому нумерацією, порядку. Наприклад, ознайомлення з маргінальними глосами, що являють собою понятійно-семантичний контекст роману, може відбуватися у процесі основної оповіді або ізольовано від неї – до, після і навіть без її прочитання. Отже, роман є принципово незамкненою системою: глоси на полях часто не мають прямого стосунку до тексту, а просто збігаються з ним у місці і часі, а основна оповідь сама являє собою інтертекстову єдність, багато з текстових рівнів якої (історії-притчі) прямо не стосуються розвитку основної сюжетної лінії.
Роман “Покоління Х” справді є одним із найвизначніших артефактів північноамериканської культури ХХ ст. Знаковість цього твору визначається, перш за все, його зверненням до однієї з найбільш актуальних проблем постіндустріального суспільства – проблеми протиборства поколінь. Новаторство Коупленда у виборі такої традиційної для світової літератури теми полягає в том
У цілому роман “Покоління Х” є винятково цікавим для дослідження соціальних, культурних і психологічних проблем сучасного суспільства. Специфіка художньо-структурної організації оповіді, композиційного оформлення точок зору, системи образів і символів дозволяють вважати роман “Покоління Х” Д.Коупленда унікальним твором постмодерністської епохи, яка минає, побудованим за принципом художнього гіпертексту.
У висновках підводяться підсумки здійсненої наукової розвідки. Вивчення практично недослідженого феномену Д.Коупленда у сучасному літературному процесі Північної Америки переконує в тому, що його творчість стала безперечним продуктом культурно-історичної епохи межі ХХ-ХХІ ст. Проникність різних видів мистецтва і колажність різноманітних художніх форм, властивих постмодерністській літературі, дозволили Д.Коупленду виявити всі грані таланту і письменника і художника-дизайнера.
Як яскравий зразок сучасного літературного процесу, роман “Покоління Х” був створений у часовому і ціннісно-естетичному контексті постмодернізму, який наклав відбиток на специфіку творчого методу англоканадського письменника. Апеляція Д.Коупленда до зміненого статусу масової культури і розмаїття найновіших технологічних форм її функціонування і поширення обумовлює такі значущі поетологічні характеристики його творів, як відносно незв’язний сюжет, відкритий і невизначений фінал, експлуатація символіки масової культури, авторський коментар на полях роману, створення особливого арго зображуваної субкультури, схильність до поколіннєвої, молодіжної тематики тощо. Намагаючись осмислити суть і наслідки експансії постіндустріального суспільства на особистість, письменник звертається до оригінальних оповідних форм і створює насичену інноваціями й експериментами прозу. Творчість Д.Коупленда є яскравим прикладом впливу масової культури і наднових інформаційних технологій на літературу, що спричинило кардинальний перегляд фундаментальних меж у відношеннях між друкованим і комп’ютерним словом. Такий перехідний культурологічний контекст дає можливість письменникам, подібним до Д.Коупленда, створювати оригінальні твори як у межах, так і на рубежах відкритого літературного простору, в якому стало можливим злиття і взаємодія естетичних принципів художнього тексту постмодерністського зразка і його гіпертекстового оформлення.
Додаток являє собою частину дослідження, що виходить за межі позначеної в дисертації теми, але дозволяє осмислити подальшу перспективу художніх пошуків Д.Коупленда, втілених у його наступних романах. У них помітно певне повторення естетичних принципів і наративних стратегій, які засновувались на симбіозі художнього і нехудожнього тексту, вербальних і візуальних елементів, і одночасно помітне повернення до традиційних форм лінійної оповіді, не ускладненої перетином наративних планів.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
Полишко Н.Е. Художественно-структурные особенности кибертекста в романе Дугласа Коупленда “Поколение Х” // Література в контексті культури: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДНУ, 2000. – С.158-164.
Полишко Н.Е. Интернет: творческая лаборатория массовой культуры технократического общества // Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. пр. - Вип.4. – Д.: Вид-во ДНУ, 2000. – С.153-158.
Полишко Н.Е. Гипертекстуальность как новый тип дискурса в свете философско-эстетических представлений постмодернизма // Література в контексті культури: Зб. наук. пр. - Вип.7. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2002. – С.162-167.
Полишко Н.Е. Роман Дугласа Коупленда “Поколение Х” как артефакт массовой культуры в эпоху постмодерна // Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. пр. - Вип.5. – Д.: РВВ ДНУ, 2002. – С.294-300.
Полішко Н.Є. Роман Д.Коупленда “Генерація Х” як варіант гіпертексту в північноамериканській літературі кінця 20 ст. // Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції “Проблеми сучасної світової літератури та лігвістики”. – Черкаси: ЧДТУ, 2000. – С.23-24.
ФАУЛЗ
Миранда с сарказмом парадирует манеру поведения Клегга, используя для этого сложное слово: «I'll-take-your-word-for-it.» Миранда презирает Клегга, когда тот, уставившись в альбом, всем своим видом демонстрирует, что искусство прекрасно; и делает это для того, чтобы доставить удовольствие Миранде, а вовсе не потом, что сам так считает: «He was sitting still lookihg at the book with an Art-Is-Wonderful air about him.» Такие сложные слова, как: «I'm-sorry-expression on his face», «an air of pliese-don't-thank-me «, «I-deserve-it-all» также несут отрицательно-презрительную оценку поведения Клегга.
Рифмованные комбинации («a lot of argy-bargy») в сказе Миранды имеют шутливо пренебрежительную окраску. Экспрессивность этих слов базируется на некотором искажении привычной фонетической формы слов, которое, однако, не может вызвать недоумение.
Важную роль в «Коллекционере» играют повторы. Повторы передают значительную дополнительную информацию эмоциональности, экспрессивности и стилизации и, кроме того, часто служат важным средством связи между предложениями. Такие синонимические повторы Клегга на протяжении всего повествования, как: «and so on», «and all», «etcetra», «all that» не имеют семантической нагрузки, относятся к так называемым «сорным» словам. В данном случае повтор несет семантическую нагрузку и указывает на то, что повествователь - малообразованный, неумеющий пользоваться словом человек. Об этом же говорит сочетание повтора с неправильным употреблением формы слова: «and all the etceteras». Повтор звукоподражательного саркастического неологизма «la-di-da» по отношению к людям богатым и образованным определяет неприязненное, презрительное восприятие «высшего класса», который недоступен самому Клеггу: «If you ask me London's all arranged for the people who canact like public schoolboys, and don't get anywhere if you don't have the manner born and the right la-di-da voice- I mean rich people's London, the west End, of course.» Важно заметить, что противопоставляя Миранду всем остальным, Клегг пользуется тем же неологизмом: «She is not la-di-da, like many...», «Her voice was very educated, but it wasn't la-di-da...and you didn't have any class feeling,» что звучит в его устах похвалой, наивысшим комплементом в адрес Миранды.
Как мы уже говорили, словарный состав Клегга подчеркнуто обезличенный, как, впрочем, и его портрет: «Absolutely sexless (he lookes)... Fish-eyes they watch. That's all . No expression». Коллекционер делит мир на «плохое» и «хорошее», «правильное» и «неправильное». «Good», «bad», «nasty», «funny», «wrong», «rihgt» -тесно повторяющиеся речевые элементы. Мир Клегга ограничен рамками его увлечения, он не способен мыслить другими категориями, более яркими...
В сказе коллекционера мы находим и чисто лексические повторы: «All that right after she said I could collect pictures I thought about it:; I dreamed myself collecting pictures, having a big house with famous pictures hanging on the walls... But I knew all the time it was silly; I'd never collect anithing but butterflies. Pictures don't mean anything to me ...» Лексические повторы: «collect», «pictures», «anithing» сочетают в себе экспрессивность и функционально-стилистические черты, из чего можно понять, что слова эти принадлежат человеку малограмотному, плохо владеющего речью, замкнутому в своем маленьком мире бабочек и боящемуся выйти за границы этого мира.
Речь Клегга изобилует словами широкой семантики: «thing», «staff», «all that» и т.п., что характерно для разговорного стиля и просторечия.
Часто употребляемый Клеггом усилитель «of course» лишен эмоциональности и зависит от контактоустанавливающей функции: «...of course, I thought it was only pretending»; «I have gone red, of course»; «...with all the precaution, of course» , « Miranda there, too , of course»...
В повествовании Миранды мы находим большое количество повторов выполняющих в основном, экспрессивную и эмоциональную функцию:»I get more and more frightened» «...and breathing in won
т.к. прилагательное «fresh» используется в разных вариантах и с разными коннотациями.
Исходя из всего вышесказанного, мы можем предположить, что как у читателя, так и у самого автора Миранда ассоциируется с красотой, светом, свежестью, чистотой... Миранда - это мир прекрасного. Миру Миранды противопоставляется мир Калибана - темнота, уродство, искусственность, ограниченность, жестокость, насилие. зло...
Лейтмотив противопоставления прекрасного и уродливого проходит не только через все повествование Миранды, но и через все произведение Д. Фаулза "Коллекционер".
В сказке Миранды встречаются и случаи звукового повтора в виде аллитерации в сочетании с частичным повтором (т.е. использованием однокоренных слов) «I love life so I nurr know how much I wanted to live wanted to live ,befor...» Синонимичный повтор «ugly-nasty», «beautiful-nice» обобщает главную идею произведения: «I just think of things as beautiful or not. Can't you understand? I don't think of good or bad. Just of beautiful or ugly. I think a lot nice things are ugly and a lot of nasty things are beautiful» Серии лексических повторов чередуются в тексте, причем каждый ряд соответствует какому-нибудь одному идейному сюжету или эмоциональному мотиву. Так, например, мотив презрения к невежественности и, вытекающий из него, мотив желания как можно больше узнать влекут за собой целый ряд лексических поворотов: «Now I hate ignorance! Caliban's ignorance, my ignorence, the world's ignorance! Oh, I could cry, and learn and learn and learn. I could cry, I want to learn so much».
Мотив ненависти к Калибану заставляет Миранду произнести следующие слова: «If only I had the strength to kill you. I'd kill you. Like a scorpion. I will when I'm better. Prison's too good for you. I'd come and kill you.» Большую стилеобразующую роль играют так же две противоположные тенденции, связанные с конкретными условиями общения (т.е. прежде всего с его устной формой) а именно компрессия, которая приводит к разного рода неполноте выражения, и избыточность.
На уровне лексики компрессия проявляется в преимущественном употреблении одноморфемных слов, глаголов с постпозитивами. Такие слова мы находим как в сказе коллекционера, так и в повествовании Миранды: «to be up», «to get out», «to give in», «to find out», « to fix up», « to clear up», « to nail in», «to get on», и т. п.
Тенденция к избыточности связана в первую очередь с неподготовленностью, спонтанностью разговорной речи. Элементы, избыточные для предметно логической информации, могут быть экспрессивными или эмоциональными. В просторечии это - двойное отрицание, что нередко можно встретить в повествовании коллекционера: «...I would narr not get a doctor if she the was really ill» и др. Необходимо отметить утрированно частое употребление местоимения первого лица в повествовании Клегга; что изобличает самодовольство и эгоизм говорящего: «I sent him away. then the vicar from the village came to me and I had to be rude with him. I said I wanted to be left alone, I was Nomonformist, I wanted nothing to do with the village, and he went off la-di-da a huff. Then there were several people with van-shops and I had to put them off. I said I bought all my goods in Lewes».