Повноваження прокурора у стадії касаційного перегляду судових рішень
Наступною контрольною стадією судового розгляду є касаційний перегляд судових рішень. Роль прокурора у ініціюванні касаційного перегляду судового рішення є надзвичайно важливою, адже як обов’язковий учасник судового розгляду усіх кримінальних справ, за винятком справ приватного обвинувачення, він має можливість виявити порушення закону і відреагувати на них у спосіб, передбачений законом. Внесення касаційного подання, як і подання апеляції, є обов’язком прокурора, що випливає із ч. 2 ст. 25 КПК та галузевого наказу Генерального прокурора України, тоді як для усіх інших учасників процесу подача касаційної скарги є правом. Нереагування прокурора в касаційному порядку на явно незаконні судові рішення розцінюється як неналежне виконання ними службових обов’язків, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність (п. 8.1. Наказу) [76].
Завданням прокурора у касаційному провадженні є виявлення порушень у застосуванні норм матеріального та процесуального права, допущених на попередніх стадіях кримінального процесу, та вжиття передбачених законом заходів до їх усунення шляхом скасування або зміни неправосудних рішень.
Касаційне подання вноситься прокурором вже після постановлення судом першої інстанції вироку, винесення ухвали (постанови), а якщо справа розглядалася в апеляційному порядку, то і після рішення суду апеляційної інстанції. Прокурор має можливість ще раз детально проаналізувати усі матеріали справи, в тому числі і судові рішення, і подати суду касаційної інстанції вагомі аргументи на користь прийняття іншого рішення у справі.
Підставою ініціювання прокурором касаційного провадження є його переконання у незаконності судового рішення, тобто наявності однієї або декількох так званих касаційних підстав, передбачених ст. 398 КПК.
Покладаючи на прокурора обов’язок внесення касаційного подання на кожне неправосудне судове рішення, закон тим самим уповноважує його сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Звідси випливає те, що прокурор наділений повноваженнями щодо внесення касаційного подання як в інтересах обвинувачення, так і з метою охорони законних прав та інтересів засудженого та інших учасників процесу. Наприклад, у випадку порушення процесуальних прав засудженого (розгляд справи за його відсутності або порушення права на захист) прокурор зобов’язаний внести касаційне подання. Так, ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 липня 2006 року було задоволено касаційне подання прокурора, внесене у зв’язку з тим, що суд першої інстанції порушив право підсудного на захист, не надавши його захиснику слова у судових дебатах, а підсудному – останнього слова для захисту своїх інтересів, а суд апеляційної інстанції не виправив вказані порушення закону. Прокурор повинен ініціювати касаційний перегляд судового рішення і тоді, коли засудженому призначено надто суворе покарання, неправильно визначено розмір покарання тощо. Так, ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року було задоволено касаційне подання прокурора, внесене у зв’язку з тим, що суд неправильно призначив неповнолітньому засудженому покарання у виді 150 годин громадських робіт, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 100 КК громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому на строк до 120 годин.
Касаційне подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень – незалежно від участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.
На думку В.В. Назарова, цією нормою процесуальна рівновага сторін кримінального процесу при касації порушена в сторону обвинувачення ще відвертіше, ніж на попередніх стадіях процесу, а за формою змагальності та деклараціями про її поглиблення поглиблена нерівність сторін перед законом та судом, та відроджена функція нагляду прокуратури за діяльністю суду. Погодитися з такою позицією навряд чи можна, оскільки дія принципу централізації прокурорської системи зумовлює відповідальність прокурорів вищого рівня за стан підтримання державного обвинувачення, а звідси – і наділення їх відповідними повноваженнями. Крім того, у процесуальному розумінні прокурори, перераховані у ч. 4 ст. 384 КПК, однакові. Зокрема, Генеральний прокурор України не має ніяких процесуальних переваг перед судом у порівнянні з помічником районного прокурора, оскільки суд при оцінці внесених ними касаційних подань керується абсолютно однаковими критеріями. До того ж усі працівники прокуратури – учасники судового розгляду – вважаються прокурорами (в процесуальному розумінні) відповідно до ст. 56 Закону України «Про прокуратуру».
Обґрунтовано звертають увагу в літературі на те, що прокурор, який затверджував обвинувальний висновок, позбавлений права ініціювати касаційний перегляд судових рішень, які набрали законної сили. Безумовно, такий виняток не можна назвати доцільним, він не вписується у побудований законодавцем логічний ряд прокурорів-суб’єктів внесення касаційних подань, а тому у ч. 4 ст. 384 КПК варто внести відповідні зміни. Прокурор, який затверджував обвинувальний висновок, є відповідальним за законність та обґрунтованість порушення кримінального переслідування та направлення справи до суду, а тому позбавляти його права відстоювати власну думку шляхом ініціювання перегляду судового рішення у касаційному порядку є безпідставним. На думку В. Маляренка, дискримінація цього прокурора – не позиція законодавця, а технічний недолік закону.
Участь прокурора у розгляді справи судом касаційної інстанції визначається його процесуальним положенням як сторони у справі та питаннями, які вирішуються на цій стадії процесу. Поряд із виконанням основних завдань (продовження кримінального переслідування, сприяння виконанню вимог закону про всебічний, повний та об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі, а також захист прав і свобод учасників процесу), прокурор у стадії касаційного провадження також сприяє виправленню судових помилок, відновленню порушених прав учасників процесу та інтересів держави. Завдання прокурора-учасника розгляду справи у касаційній інстанції полягає у тому, щоб привернути увагу касаційного суду до істотних порушень кримінально-процесуального закону, до помилок у кваліфікації злочинів, до явної несправедливості покарання, які мали місце з боку судів першої та апеляційної інстанції. Якщо ж прокурор вважає, що постановлене судове рішення відповідає вимогам законності, обґрунтованості та справедливості, то він має відстоювати його правосудність, наводити аргументи на користь залишення цього судового рішення без змін.
Участь прокурора у засіданні суду касаційної інстанції є обов’язковою. Це випливає як зі змісту ст. ст. 391, 394 КПК, так і з п. 9 галузевого наказу Генерального прокурора України. З метою забезпечення реалізації цього обов’язку у КПК (ст. 394) передбачено обов’язковість повідомлення прокурора про день і час касаційного розгляду справи. Це стосується як авторів касаційних подань, так і галузевого підрозділу Генеральної прокуратури України.
Глава 31 КПК «Касаційне провадження» не містить вказівок на те, представник прокуратури якого рівня бере участь у касаційному розгляді справи. Це питання прямо не врегульовано і галузевим наказом Генерального прокурора України. Зазначено лише, що забезпечення участі прокурорів у розгляді всіх справ в апеляційній та касаційній інстанціях покладається на заступників Генерального прокурора України, прокурорів областей та прирівняних до них прокуратур, керівників галузевих підрозділів прокуратур в межах їхніх повноважень (п. 9). На практиці ж виходять з правила, що рівень прокуратури, працівник якої бере участь у судовому розгляді справи, повинен відповідати рівню суду, який розглядає справу, а отже у засіданні Верховного Суду України як єдиного суду касаційної інстанції повинен брати участь працівник відділу участі прокурорів у касаційному перегляді рішень місцевих судів або відділу участі прокурорів у перегляді рішень апеляційних судів Генеральної прокуратури України. На нашу думку, враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, а також досвід роботи та кваліфікацію працівників Генеральної прокуратури України цей підхід є виправданим.
З іншого боку, як вбачається зі змісту ч. 3 ст. 394 КПК та ст. 362 КПК, до якої відсилає попередня стаття, прокурор-учасник касаційного розгляду не зв’язаний позицією, викладеною у касаційному поданні, а отже може і не підтримати (або підтримати частково) внесене касаційне подання. З огляду на це вважаємо за необхідне в цих випадках обов’язково надати можливість прокурору-касатору (якщо він цього бажає) відстоювати свою позицію, викладену у касаційному поданні, безпосередньо у суді касаційної інстанції, поряд з обов’язковою участю у касаційному розгляді справи представника Генеральної прокуратури України. Такий підхід узгоджуватиметься із принципом процесуальної самостійності державного обвинувача у разі принципової розбіжності думок прокурорів.
Якщо прокурор, який вніс касаційне подання, все-таки з’явився в судове засідання, то відповідно до ч. 2 ст. 391 КПК він вправі давати пояснення, які, очевидно, будуть полягати у доведенні підставності та обґрунтованості внесеного акту реагування. Більше того, як випливає з абз. 2 п. 9 галузевого наказу Генеральної прокуратури України, до касаційного розгляду складних справ за необхідності слід залучати державного обвинувача.
За аналогією з апеляційним провадженням прокурори, які беруть участь у касаційній інстанції, про результати вивчення справ і думку щодо законності оскаржуваних рішень доповідають начальнику відділу участі прокурорів у розгляді Верховним Судом України кримінальних справ Генеральної прокуратури України та складають з цих питань висновки.
На формування позиції прокурора-учасника касаційного провадження впливає, насамперед, те, що стало приводом для касаційного розгляду справи – касаційні скарги учасників процесу чи касаційне подання прокурора, чи погоджується прокурор-учасник касаційного розгляду справи з висловленою у касаційному поданні позицією прокурора-касатора, чи подані додаткові матеріали тощо.
Якщо на судове рішення внесене касаційне подання прокурором, який має на це право, то прокурор-учасник касаційного розгляду справи може підтримати це касаційне подання (повністю або частково) або не підтримати його. Він не пов’язаний аргументами та вимогами касаційного подання. У момент з’ясування головуючим, чи підтримує прокурор внесене касаційне подання, прокурор повинен чітко викласти свою позицію і обґрунтувати її.
Підтримання касаційного подання у повному обсязі означає, що прокурор-учасник касаційного розгляду справи вважає його вимоги законними та обґрунтованими, доводи – належним чином вмотивованими, а тому у своєму виступі заявляє про необхідність його задоволення.
Якщо прокурор не погоджується із внесеним касаційним поданням в якійсь його частині, то він підтримує лише ті вимоги, які вважає підставними.
Якщо прокурор вважає подання безпідставним, він його не підтримує, про що заявляє у своїх поясненнях. Так, на вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2007 року, яким особа засуджена за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 2 років виправних робіт з утриманням 20 % його заробітку в доход держави та з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, першим заступником прокурора Івано-Франківської області було внесено касаційне подання, у якому він просив скасувати вирок у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд. Прокурор, який брав участь у судовому засіданні касаційної інстанції, не підтримав вказане касаційне подання, а колегія суддів вказала на те, що з огляду на ряд пом’якшуючих обставин та позицію потерпілого, вважати призначене покарання надто м’яким немає підстав, а тому касаційне подання залишила без задоволення.
На практиці таке зустрічається рідко, оскільки відповідно до ст. 390 КПК до початку розгляду справи в касаційному суді касаційне подання може відкликати як прокурор, що його вносив, так і вищестоящий прокурор з числа осіб, зазначених у ч. 4 ст. 384 КПК. Вивчаючи матеріали справи, прокурор відповідного відділу Генеральної прокуратури України, який буде брати участь у судовому засіданні касаційної інстанції, може дійти висновку про безпідставність внесеного касаційного подання і порушити питання про його відкликання перед прокурором, що має на це право (наприклад, перед Генеральним прокурором чи його заступником), для того, щоб запобігти розгляду подання судом касаційної інстанції. Однак якщо під час ознайомлення з матеріалами справи прокурор виявив інші порушення закону, на які не звернуто уваги у поданні, а касаційних скарг не було подано, то відкликати касаційне подання недоцільно (прокурору краще заявити про його непідтримання вже у засіданні), оскільки відповідно до ч. 2 ст. 396 КПК касаційний суд змушений буде винести ухвалу про закриття касаційного провадження, а усунення порушень закону у кращому випадку буде перенесено на стадію виключного провадження.
Крім того, прокурор вправі висловити думку з приводу поданих касаційних скарг: вказати на відсутність підстав для їх задоволення, спростувавши наведені у них доводи із посиланнями на закон та матеріали справи, або навпаки, в порядку реалізації своїх завдань (як обвинувального, так і правозахисного) частково чи повністю підтримати скаргу когось із учасників процесу (наприклад, потерпілого або навіть і засудженого), якщо для цього є підстави.
У засіданні суду касаційної інстанції прокурор повинен звернути увагу не лише на факти, що стосуються касаційного подання чи (та) скарги, але й звернути увагу судової колегії на інші, не зазначені у цих документах, обставини, які, на його думку, повинні бути взяті до уваги судом. Так, виступаючи у судовому засіданні касаційної інстанції, прокурор визнав за необхідне скасувати вирок і повернути справу на новий апеляційний розгляд через те, що засудженому Ч. не було надано останнього слова під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Незважаючи на те, що касаційне провадження було ініційоване захисником засудженого, у поданій ним касаційній скарзі вказівки на це істотне порушення кримінально-процесуального закону, що тягне безумовне скасування судового рішення, не було. Крім того, на виконання вимог ч. 2 ст. 395 КПК прокурор зобов’язаний звернути увагу суду касаційної інстанції на необхідність прийняття рішення на користь і тих засуджених, які не подавали касаційних скарг і щодо яких не внесено касаційного подання.
Пропозиція прокурора щодо подальшої долі судового рішення повинна ґрунтуватися на законі та матеріалах справи. Така позиція буде дійсно спрямована на реалізацію прокурором завдання щодо сприяння суду у виконанні вимог закону про всебічний, повний та об’єктивний розгляд справ та постановленні судових рішень, що ґрунтуються на законі. Варто звернути увагу на таке: якщо позиція прокурора не спрямована на погіршення становища засудженого чи виправданого, то йому слід завжди розглядати можливість просити у суду касаційної інстанції змінити вирок (якщо для цього у касаційного суду немає перешкод), оскільки направлення на новий судовий чи апеляційний розгляд призводить до невиправданого зволікання.
Незалежно від того, хто був ініціатором касаційного перегляду судових рішень, прокурор як учасник судового розгляду відповідно до ч. 2 ст. 391 КПК вправі давати пояснення. Якщо прокурор повністю або частково підтримує внесене касаційне подання, то він акцентує увагу лише на ключових позиціях акту прокурорського реагування, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 362 КПК головуючий чи один із суддів у своїй доповіді обов’язково викладає основні доводи і касаційних скарг, і касаційних подань. У випадку непідтримання касаційного подання прокурор-учасник викладає та обґрунтовує власну позицію по справі. Якщо ініціатором касаційного перегляду був інший учасник процесу, то виступ прокурора буде стосуватися оцінки доводів касаційних скарг інших учасників процесу, однак назвати це «поясненнями» навряд чи можна. Варто вказати, що проект КПК 2012 року теж оперує терміном пояснення, яким позначаються виступи прокурора у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
На перший погляд, це цілком і повністю узгоджується з тезою «прокурор – сторона процесу» і заспокоює тих, хто вбачав у цьому елементи нагляду прокуратури над судом та прояви нерівності прокурора та інших учасників процесу. Однак висновок прокурора і тоді не впливав на незалежність суду і збереження цього повноваження, насамперед, слід обґрунтовувати тим, що прокурор є представником держави і захищає в суді не власні права, а права й законні інтереси держави і громадян. Крім того, слід враховувати, що прокурор – обов’язковий учасник касаційного розгляду кримінальної справи, він заслуховується судовою колегією, незалежно від того, хто був ініціатором касаційного провадження. Так чи інакше, але його виступ стосуватиметься в тому числі і питання правосудності судового рішення (рішень), що стало предметом розгляду касаційної інстанції. Уявляється, що промову прокурора варто назвати «висновком», який він вправі висловлювати під час касаційного розгляду справи. Жодного натяку на нагляд за судом у цьому випадку немає, оскільки остаточне рішення все одно приймає суд і його висновок може не збігтися із висновком прокурора. А використання іншого терміну лише підкреслить особливу роль прокурора, яка пов’язана із захистом публічних та приватних інтересів. Таке положення доцільно продублювати в КПК України.