ПОКАЗИ ДО ПСИХОТЕРАПІЇ.
Комплексний підхід до лікування різних захворювань, що враховує наявність в етіопатогенезі трьох факторів (біологічного, психологічного та соціального), обумовлює необхідність коригуючих впливів, які відповідали б природі кожного фактора. Це означає, що психотерапія як основний або додатковий вид терапії може застосовуватися в комплексній системі лікування пацієнтів з найрізноманітнішими захворюваннями. Однак питома вага психотерапевтичних впливів, їх загальна спрямованість, обсяг і глибина визначаються низкою факторів, які і розглядаються як покази (індикація) до психотерапії.
Покази до психотерапії визначаються роллю психологічного чинника в етіопатогенезі захворювання, а також можливими наслідками перенесеного раніше чи поточного захворювання.
Найбільш істотним показом до психотерапевтичної роботи з конкретним пацієнтом є роль психологічного чинника у виникненні та перебігу хвороби. Чим більше питома вага психологічного фактора в етіопатогенезі захворювання, тим більш показана психотерапія і тим більш значне місце вона займає в системі лікувальних впливів. Іншими словами, чим більше виражена психогенна природа захворювання (тобто, чим більше зрозумілий зв'язок між ситуацією, особистістю і хворобою), тим більш адекватним і необхідним стає застосування психотерапевтичних методів.
Покази до психотерапії також обумовлені можливими наслідками захворювання. Поняття "наслідки захворювання" можна конкретизувати. Вони можуть бути пов'язані з клінічними, психологічними і соціально-психологічними проблемами. По-перше, це можлива вторинна невротизація, тобто маніфестація невротичної симптоматики, яка викликана не первинними психологічними причинами, а психотравмуючою ситуацією, в якості якої виступає основне захворювання. По-друге, це реакція особистості на хворобу, яка може як сприяти процесові лікування, так і перешкоджати йому. Неадекватна реакція особистості на хворобу (наприклад, анозогнозична або, навпаки, іпохондрична і т.і.) також потребує корекції психотерапевтичними методами. По-третє, мова може йти про наявність психологічних і соціально-психологічних наслідків. Важка хвороба, яка змінює звичний спосіб життя пацієнта, може призводити до зміни соціального статусу; неможливості реалізації та задоволення значущих для особистості стосунків, установок, потреб, прагнень; змін в сімейній і професійній сферах; звуження кола контактів та інтересів; зниження працездатності, рівня активності і мотиваційних компонентів; невпевненості в собі і зниження самооцінки; формування неадекватних стереотипів емоційного і поведінкового реагування і пр. По-четверте, в процесі тривалого або хронічного захворювання можлива динамічна трансформація особистісних особливостей, тобто формування в ході підвищеної сенситивності, тривожності, недовірливості, егоцентричності і т.і., які потребують коригуючих впливів. Безумовно, що в кожному конкретному випадку покази до психотерапії визначаються не тільки нозологічною приналежністю, але й індивідуально-психологічними особливостями пацієнта, його мотивацією до участі у психотерапевтичній роботі.
3. Зв'язок психотерапії з іншими науками (інтердисциплінарний характер психотерапії).
Психотерапія як система, що використовує для лікувального впливу психологічні засоби, є точкою перетину ряду областей знання: медицини, психології, соціології, педагогіки та ін. Інтердисциплінарність як поняття отримала особливого поширення в зв'язку з науково-технічним прогресом, коли стали виникати і швидко розвиватись суміжні дисципліни та одночасно відбувалася диференціація сфер науки, які опиралися на різні традиційні дисципліни (їх способи підходу до проблеми і методи), наприклад соціальної антропології, молекулярної біології та ін. Специфіка психотерапії полягає в тому, що її об'єктом і одночасно інструментом є одне з найбільш складних утворень – психіка людини. У зв'язку зі складністю об'єкта психотерапії виникає необхідність включення і використання досягнень, методів і способів роботи, запозичених з інших галузей науки.
Незважаючи на очевидний інтердисциплінарний характер психотерапії, вона, звичайно, залишається лікувальною медичною спеціальністю, а облік і розробка її клінічних основ мають сьогодні як і раніше першочергове значення (Карвасарский). І, як лікувальний метод, психотерапія так чи інакше тісно пов'язана з усіма іншими клінічними дисциплінами. Сучасне розуміння хвороби як біопсихосоціального явища призводить до визнання наявності психотерапевтичних завдань практично у всіх клінічних дисциплінах.
Інтердисциплінарний характер психотерапії визначається широким використанням її насамперед при психогенних розладах, в патогенезі яких складним чином поєднуються в якості провідних психосоціальні фактори і різного ступеня вираженості фактори біологічної природи. При соматичних захворюваннях застосування психотерапії передбачає знання відповідних розділів внутрішніх захворювань, психосоматичних співвідношень.
Інтердисциплінарний характер психотерапії проявляється також у лікувально-реабілітаційному процесі при широкому колі захворювань, особливо при хронічному їх перебігу (Кабанов). В процесі реабілітації з кожним етапом зростає необхідність у все більш інтенсивному включенні хворого в соціальне життя (спочатку в терапевтичному, а потім і у позатерапевтичному середовищі), тому психотерапевтичні заходи відіграють важливу роль. Поле дії психотерапії досить широке, і при відповідних модифікаціях психотерапевтичні методи можуть бути використані також для вирішення психогігієнічних, психопрофілактичних та інших завдань.
Психотерапія тісно пов'язана також із загальною і медичною психологією, соціологією, соціальною психологією. У психотерапевтичній роботі з групами пацієнтів особливе значення мають феномени і закономірності соціальних інтеракцій, комунікації, групової динаміки. Цим обумовлено тісну співпрацю в лікувальній практиці лікаря-психотерапевта та психолога. У свою чергу, психотерапія сприяє розвитку соціальних наук завдяки дослідженням, що опираються на специфічний науковий підхід. Зважаючи на включення в психотерапію все більшого числа спеціальних конкретних прийомів розширюються її зв'язки з мистецтвом, музикою, лінгвістикою і з іншими галузями знань з урахуванням значення їх досягнень для психотерапевтичного процесу.
Нові вимоги до психотерапії, більш чітке визначення її місця серед інших дисциплін, розробка критеріїв ефективності та професіоналізму передбачають створення комплексу взаємопов'язаних програм, які дозволять здійснити більш якісну підготовку психотерапевтів і інших фахівців, що використовують у своїй роботі психотерапію.
Інтердисциплінарний характер психотерапії можна розглядати як етап розвитку психотерапії: наукові напрямки, які пройшли вже інтердисциплінарну фазу, стають самостійними, повною мірою незалежними від тих дисциплін, на основі яких вони формувалися. Розглядаючи перспективи розвитку психотерапії, можна вважати, що включення у всю медичну діяльність – діагностичну, терапевтичну, реабілітаційну, профілактичну – елементів психотерапії сприяло б більш повної реалізації інтердисциплінарного характеру психотерапії.