1. Сучасна політична карта значною мірою є відображенням тисячолітньої історії людської цивілізації.

У давньому періоді визначальну роль у розвитку людської цивілізації відігравали такі країни, як Єгипет, Вавилонія, Греція, Індія, Китай, а пізніше Римська імперія. В межах сучасної України у цей період існувало Боспорське царство, Скіфська держава.

Занепад і крах Римської та Парфянської імперій (V—VII ст.) започатковують середньовічний період формування політичної карти світу.

Епоха Великих географічних відкриттів, поява перших демократій (XV—XVI ст.) ознаменовують відлік нового періоду формування політичної карти.

Особливо великі зміни відбулися в XIX—на початку XX ст. Усього суверенних країн на земній кулі в 1900 р. існувало 55. Завершення повного поділу світу на початку XX ст. ознаменувало й завершення нового періоду формування політичної карти.

Визначальними подіями першого етапу (1914— 1939 рр.) новітнього періоду було виникнення цілої групи незалежних країн, а також розкол світу на дві системи за ідеологічним принципом. Так, на політичній карті Європи з'явились такі держави, як Польща, Чехословаччина, Угорщина, Фінляндія, Литва, на короткий час Українська Народна Республіка та ін. Усього в 1939 р. була 71 суверен-на країна. Розкол світу полягав у тому, що після завершення Першої світової війни була утворена величезна держава з тоталітарним режимом і командно-адміністративним типом економіки — СРСР.

Завершення Другої світової війни (1939— 1945рр.) започаткувало відлік другого етапу новітнього періоду формування політичної карти світу. Уже тільки в результаті війни, яка призвела до значних територіальних змін, на 1947 р. число держав зросло на 10 порівняно з довоєнним часом.

Характерною ознакою другого етапу було утворення в Європі та Азії соціалістичних країн. Між двома системами розпочалось економічне суперництво, розгорілась ідеологічна й політична боротьба за сфери впливу, яка ввійшла в історію під назвою "холодної війни".

Визначальною рисою другого етапу новітнього періоду формування політичної карти світу було те, що десятки країн Африки, Азії, Карибського басейну в 1950—1960-і рр. проголосили незалежність, визволившись з-під колоніального гніту. На початку 1960-х рр. величезна колоніальна система практично припинила своє існування. На 1962 р. у світі існувало вже 127 держав.

На початку 1990-хрр. розпочався третій етап новітнього періоду формування політичної карти світу. Він ознаменувався припиненням "холодної війни", об'єднанням Німеччини в єдину державу. Найважливішим результатом його стала поява майже 20 нових національних держав.

2.

3. Етапи формування державної території України. На протязі VII ст.. до н. е. - III ст. н.е. територію України заселяли племена кіммерійців, скіфів та сарматів, які й створили перші державні утворення на території України.

У III-VIстоліттях територію України населяли представники племінного союзу антів.

У VI-VIIIстоліттях на територію України приходять племена східних слов’ян – поляни, сіверяни, древляни, тиверці, уличі, дуліби, білі хорвати. Вони утворили свою державу – Київську Русь, яка проіснувала до XII століття.

В XIII-XVIукраїнські землі перебувають під владою монголо-татар, Литви, Польщі, Угорщини та Османської імперії.

В XVI столітті виникає Запорізька Січ – центр боротьби українського народу за самовизначення.

В 1654 році Гетьманщина приєднується до Московії, а в 1667 Україна виявляється розділеною на дві частини: Лівобережна (з Києвом) відходить до Московії, Правобережна – до Польщі.

Наприкінці XVIIIстоліття Західноукраїнські землі входять до складу Австро-Угорщини.

7 листопада в Києві проголошено утворення Української Народна Республіка (УНР), а 13 листопада 1918 у Львові –Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР).

В 1922 році частина території України входить до складу СРСР, а в 1939 року до неї приєднуються й західні землі України.

1940 рік – приєднання до України північної Буковини й Піденної Бессарабії

1945 рік – до України приєднується Закарпаття

1954 рік – Верховна Рада СРСР передає УРСР Кримську область

24 серпня 1991 року – Верховна Рада України приймає Акт проголошення незалежності України й затверджує самостійну незалежну суверенну державу – УКРАЇНУ.

Таким чином державна територія України сформувалась внаслідок довготривалих історичних процесів.

4. Політична карта світу є особливо динамічною. Вона відображає і фіксує основні політлко-географічні процеси, пов'язані з кількісними та якісними змінами.

Кількісні зміни:

1) приєднання щойно відкритих земель.;

2) територіальні придбання або втрати внаслідок війн. Часто такі території є предметом суперечок між країнами, які брали участь у військових конфліктах.;

3) об'єднання або розпад держав. Тільки XX ст. ознаменувалося розпадом таких значних держав, як Австро-Угорщина, Російська імперія, Османська імперія, згодом — Радянського Союзу;

4) добровільні поступки або обмін між країнами ді­лянками суходолу — так звані цесії (англ. cession— пе­редача, поступка) — передання всіх суверенних прав на певну територію однією державою іншій за угодою.;

5) акреції (англ. accretion— розростання, приріст, збільшення) — нарощування території. Наприклад, від­войовування суходолу у моря шляхом намивання тери­торії та створення так званих «сміттєвих островів» з утилізованих промислових та побутових відходів (Япо­нія)..

Якісні зміни:

1) історична зміна суспільно-економічної формації. Найпоширенішим прикладом є встановлення капіталіс­тичних відносин на території деяких колоній;

2) отримання країнами політичного суверенітету. Найчастіше це було набуття суверенітету без змін кор­донів;

3) запровадження, нових форм, державного устрою та правління. Одним із варіантів цьою було скасування монархічного ладу чи його встановлення.;

4) утворення І розпад міждержавних політичних спілок І організацій.;

5) поява і зникнення на планеті «гарячих точок» — осередків міждержавних та внутрідержавних конфлік­тів. Тільки на початку 90-х років XX ст. у світі їх було десятки;

6) зміна столиць Це досить поширені явища, які мають різноманітні економічні, політичні передумови.;

7) зміна назв держав, столиць і населених пунктів.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. кількісних змін на політичній карті світу відбувається дедалі мен­ше, а якісні набувають більшого значення, що передусім пов'язане з посиленням інтеграційних процесів.

5. Світовий океан є складним утворенням, у якого різні частини водної товщі відрізняються між собою. Океаносфера розділяється в основному материками, які посилюють відмінність океанів залежно від ступеня їх відокремленості. Здебільшого кожен з океанів має свої характерні течії, припливи і відпливи, вітри, температури, розподіл солоності, будову дна, рослинний і тваринний світ, іхтіофауну тощо.

Внутрішні води — річки, озера, моря, розташовані на одному материку чи в межах країни, області тощо.

Територіальні води — це акваторії поміж береговою лінією і лінією морського кордону держав. До територіальних вод належать затоки, не довші ніж 10 миль, фіорди та естуарії рік.

Територіальне море (територіальні води) — це морський пояс, розташований уздовж берега або безпосередньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави і розташований під її повним суверенітетом.

АРХІПЕЛАЖНІ ВОДИ - води між островами архіпелажної держави.

Вну́трішнє мо́ре — в океанографії здебільшо закрите від сполучення з океаном море, якому притаманні обмежений (порівняно з окраїнними морями) водообмін із Світовим океаном, та система морських течій, що виникають завдяки різниці в температурі та солоності води (на відміну від океанських, що виникають завдяки вітрам).

Прилегла зона — це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень визначених правил (митних, фіскальних (податкових), імміграційних або санітарних).

Виняткова (морська) економічна зона — прилеглі до територіальних вод прибережної держави території моря і континентального шельфу, максимальною шириною до 200 морських миль від найближчої точки берегової лінії, в межах яких держава має виключні права на розвідку, добування і керівництво всіма природними ресурсами даного регіону, створення і використання штучних островів, безпечних для довкілля установок і споруд, а також проведення наукових досліджень і зобов'язана охороняти і підтримувати екологічний баланс і порядок у цій зоні.

Виключна морська економічна зона України — це акваторії Чорного моря зі всіма природними ресурсами, прилеглі до України, які лежать за межами державної території України (її територіальних вод, хоча самі територіальні води теж можна вважати продовженням економічної зони) і по праву вважаються водами відкритого моря.

Континентальний шельф — це затоплена морем частина материкової території. Необхідність міжнародно-правового регулювання режиму континентального шельфу є природним наслідком досягнень науки і науково-технічного прогресу. Континентальний шельф багатий нафтою, газом, у його надрах залягають залізо, марганець і т.п. Відкрите море (міжнародно-правовий термін) - частина Світового океану, розташована за межами територіальних вод будь-якої держави. Відкрите море знаходиться у спільному використанні всіх держав.