34. Опишіть становлення, розвиток й традиції книгодрукування в Україні та його культурологічне значення.

Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні.

В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Відкриті в останні роки документи свідчать, що у 1460 році львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема.

Друга з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші.

Іван Федоров багато зробив для розвитку друкарської справи. Він надрукував „Апостол», який вважається першою українською друкованою книгою в Україні, „Азбуку», „Псалтир», „Новий Завіт». Також він уперше ввів друкований шрифт, ще задовго до реформи Пет­ра І використав скорочений шрифт — „гражданку», вперше поміс­тив у книгах гравюри світського змісту, сторінки оздоблював рамка­ми, орнаментом тощо.

Видання Києво-Печерської лаври відзначалися висо­кою поліграфічною технікою. Титульний аркуш прикрашався гравю­рами на сюжет книги, текст кожної сторінки був обрамлений орна­ментом або рамкою, оправа книг виготовлялася із дощечок, обтягну­тих шкірою або дорогою тканиною, прикрашалася тисненням, орна­ментом, а в центрі вміщувався «медальйон із зображенням сцен із ре­лігійних творів. Сам текст творів був надрукований червоними і чор­ними фарбами, використовувалися різні шрифти.

Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті.( граматика, автором якої був М.Смотрицький). Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література.

35. Дайте оцінку усній народній творчості як елементу духовної культури українського народу.

Усна народна творчість — словесна частина складних явищ народної культури, які нерідко поєднують у цілісному комплексі різні види й форми творчої діяльності (слово, музику, хореографію тощо). Це творчість народу у якій засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування; а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії. Усна народна творчість українського народу формувалась упродовж століть разом з мовою і тому увібрала в себе багатовіковий досвід, знання та пам´ять про історичне минуле на різних стадіях розвитку народу. Тому усна народна творчість — важлива частина національної культури. Вона є джерелом пізнання історії народу, його суспільної свідомості, етичних норм та естетичних уявлень.

Образно збагачені теми, мотиви, форми усної творчості виникають у складній єдності і взаємодії індивідуального осмислення дійсності та колективної художньої свідомості. Спадкоємність, стійкість художніх традицій (в рамках яких, в свою чергу, виявляється особиста творчість) поєднується з варіантністю, різноманітним перетворенням цих традицій в окремих творах, що передаються із покоління в покоління.

У цілому народна творчість — явище багатовимірне. Важко переоцінити її пізнавальне та виховне значення. Зберігаючи у сконцентрованій формі інформацію про різноманітні прояви життя етнічного колективу, вона є яскравою і своєрідною версією духовної історії народу.