Культурні засади перших скотарів та землеробів.
Найбільш відомою культурою України часів пізнього неоліту та енеоліту є Трипільська культура.
Назву свою ця культура отримала від поселення, відкритого та дослідженого відомим українським археологом В. Хвойкою у 1896 р. біля с. Трипілля на Київщині. Від назви села культура й отримала свою назву.
Існувала трипільська культура у кінці V – середині ІІІ тис. до н. е. і поширювалася на території лісостепової і частково степової частини Правобережної України, Молдови і Східної Румунії. На території Східної Румунії подібні пам'ятки відносять до культури Кукутені (від назви поселення біля с. Кукутені).
На сьогодні внаслідок археологічних розкопок на території України виявлено близько тисячі трипільських поселень. Усі вони різної величини, від невеличких з шести-семи жител до поселень-гігантів, площа яких становила 200-450 га, на якій розміщувалося близько 3 000 жител, у тім числі й двоповерхових.
Трипільські поселення були розташовані здебільшого неподалік від водних артерій. Основним будівельним матеріалом для виготовлення житла були дерево і глина. В окремих випадках (у Придністров'ї) для спорудження житла використовували камінь.
Відомі дво- і навіть триповерхові житлові споруди. З'ясовано, що стіни жител фарбувалися білою або червонною фарбою. У кожному приміщенні будинку розміщувалася піч з квадратною основою, без димаря. В одній із кімнат був жертовник округлої форми, пофарбований червоною охрою. Будівлі мали круглі вікна, що часто обрамлялися щільнозафарбованими трикутниками.
У 70-х рр. XX століття на Черкащині були відкриті поселення-гіганти, так звані трипільські протоміста. Розташовані у формі кола чи овалу, протоміста мали вулиці, квартали, площі та майдани. Житлова забудова налічувала 1500-2000 будинків (в один, а здебільшо - в два поверхи) із населенням до 15-20 тис. осіб. Що показово, усі трипільські поселення не мали захисних валів чи інших оборонних споруд. На думку археологів, це свідчить про виключно миролюбний характер населення, а також про відсутність ворогів, які могли б становити серйозну небезпеку для такого численного і могутнього народу, яким були трипільці.
Художня культура трипільців обмежувалася декоративно-ужитковим мистецтвом та культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер. Вона відзначається високим художнім смаком та технікою.
Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка. Велику кількість посуду трипільці виготовляли з глини, яку дуже часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. Характерна їх ознака поліхромного розпису — яскравий декоративний орнаментальний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів
Форма орнаменту - прямі та хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, які повинні були символізувати сонце, воду, людей, тварин, рослини. Для трипільців характерним було використання сонячних (солярних) символів: хрестів, різновидів свастики тощо.
Вживалося 4 кольору орнаменту - чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами та різнокольоровим орнаментом розписувалися також і стіни жилих помешкань.
У духовній сфері спостерігається домінування символів родючості, достатку: жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні статуетки тварин. Під час розкопок археологи виявили чималу кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення на зразок «венер» палеоліту. Вони, радше, уособлювали вірування в духів предків і, передусім, у материнських богів. Однак серед цих фігурок є зображення тварин, що можуть бути свідченням про залишки тотемічних вірувань і про естетичні уподобання трипільців, безпосередньо пов'язані з їх повсякденним побутом. Відомо, що в їх господарстві тварини мали важливе значення. Люди розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, овець, використовували тварин як тяглову силу при зорюванні землі, перевезенні врожаю, будівельних матеріалів, а з овечої вовни навчилися виробляти одяг.
Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини. У межах помешкань трапляються також поховані кістки та черепи домашніх тварин: бика, собаки, свині.
Головним божеством трипільців була богиня родючості. Вони поклонялися бику (символ сонця та чоловічої сили), змієві(охоронцеві дому). У трипільській культурі створено основу для появи письменності у вигляді глиняних символів та знаків на кераміці.
Характер господарської діяльності трипільців зумовив подальший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формувалися племена, зароджувалися міжплемінні об'єднання, складалася ієрархічна структура родів, виділялися найзнатніші з них на чолі з визнаними главами — патріархами.
До 2000 р. до н.е. трипільська культура припинила своє існування.
Залишаються невідомими причини занепаду трипільської культури.
Можливо, він пов'язаний з раптовим нападом ворогів. Частина вчених бачить причини занепаду у виснаженні землі, перенаселенні, що змусив трипільців розселятися далі на північ і схід і асимілюватися з іншими народами, сприяючи зародженню нових етнічних груп населення.
У сучасній історичній та народознавчій літературі існує твердження, що трипільці — прямі предки українського народу. Однак, намагаючись у глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, слід пам'ятати, що інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і тому дуже рідко дає змогу дійти однозначних категоричних висновків. Безперечно, що трипільська культура мала виняткове значення у формуванні багатьох етнічних рис українського народу. Нині не підлягає жодним сумнівам твердження про те, що окремі елементи трипільської культури (система господарювання, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.