1. Пізнавальні, практичні і спеціальні здібності дошк.

Цілеспрямований розвиток здібностей є найбільш складною і суперечливою проблемою формування знань, умінь і навичок як основних складових, що визначають готовність дитини до діяльності й усвідомленої поведінки. Прагнення розв'язати її зумовлене постійно зростаючою потребою суспільства удосконалювати умови підготовки дитини до трудової діяльності та спілкування як провідних форм її взаємодії із соціальним і природним середовищем.

Задатки - генетично закріплені анатомо-фізіологінні особливості мозку і нервової системи.

До них належать передусім будова головного мозку, органів чуття, властивості нервової системи, якими організм наділено від народження. Анатомо-фізіологічною основою задатків є будова і функції вищої нервової системи, такі властивості процесів, як сила, врівноваженість і рухливість. Слабкість нервової системи є підґрунтям високої сенсорної чутливості, що позитивно позначається на розвитку багатьох здібностей. Проте задатки є потенціями розвитку здібностей, а визначальним чинником їх формування виступають умови життя та особливості набуття соціального досвіду. У діяльності дитини здібності не лише виявляються, а й під керівництвом дорослого формуються та розвиваються.

Здібності мають якісну та кількісну характеристику. Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони виступають. За якістю здібності класифікують на математичні, технічні, художні, літературні, музичні, організаторські, спортивні тощо.

Здібності поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні, такі, як спостережливість, хороша пам'ять, творча уява, є важливими для багатьох видів діяльності. Спеціальні ж відіграють важливу роль лише у конкретних видах діяльності - художній, літературній, музичній та ін.

Загальні здібності утворюють дві групи: пізнавальні і практичні.

Пізнавальні здібності дошкільників

Провідне місце у структурі пізнавальних здібностей займає здатність створювати образи, що відображають властивості предметів, їх загальну будову, співвідношення основних ознак або частин і ситуацій. До таких здібностей відносять сенсорні, інтелектуальні і творчі.

Сенсорні здібності пов'язані із сприйняттям дитиною предметів та їх ознак. Вони становлять основу розумового розвитку малюка. Сенсорні здібності формуються із 3-4-х років. Засвоєння дошкільником еталонів призводить до виникнення ідеальних зразків властивостей предмета, які позначаються словом. Діти знайомляться із різновидами кожної ознаки та систематизують їх, коли, наприклад, оволодівають уявленнями про кольори, феномени рідної мови, еталони геометричних форм.

Основою розвитку інтелектуальнах здібностей є не тільки рівень та глибина інтелекту дитини, а і його своєрідність. Характерною рисою дітей із значними інтелектуальними здібностями є їх надзвичайна пізнавальна активність - підвищена потреба у нових враженнях, у розумовому навантаженні. Розумова активність таких дітей нерозривно пов'язана з її саморегуляцією.

Уже з раннього дитинства у дитини утворюється індивідуальне співвідношення загального рівня інтелекту та спеціальних розумових здібностей. Таке співвідношення характеризує своєрідність розуму та може мати провідне значення для подальшого розвитку малюка.

Інтелектуальна своєрідність дуже помітна у дошкільників, що перебувають на однаково високому рівні розвитку: одні діти добре вміють розмірковувати, інші привертають увагу своєю кмітливістю у практичних питаннях; одним подобається працювати з комп'ютером, іншим - доглядати за рослинами чи птахами; одним легко вдається виявляти помилки та неточності, іншим - придумувати щось нове, конструювати тощо. При цьому у дитини можуть одночасно проявлятися різні розумові якості, оскільки у кожного існують свої прояви інтелектуальних здібностей.

Згідно зі спостереженнями, серед дітей, що відрізняються своїми інтелектуальними здібностями, вже у дошкільному віці можна зустріти чітко виражених "математиків", "біологів", "літераторів", хоча, як правило, інтереси малюка у цьому віці бувають різносторонніми і можуть швидко змінюватись.

Творчі здібності пов'язані із уявою і дають змогу дитині знаходити оригінальні способи і засоби розв'язання задач, придумати казку чи історію, скласти гру чи намалювати малюнок.

Високі показники творчості дитини не гарантують її творчих досягнень у майбутньому, а лише збільшують вірогідність їх прояву за наявності високої мотивації до творчості та оволодіння певними уміннями. Найважливішим структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні потреби. Пізнавальна мотивація виражається у формі дослідницької та пошукової активності дитини.

Реалізація дослідницької активності забезпечує дитині мимовільне пізнання світу, перевтілення невідомого у відоме, забезпечує творче відображення образів, становлення сенсорних та перцептивних еталонів, що формує первинні знання дитини про світ. Розвиваючись творчо, дослідницька та пошукова активність дитини перевтілюється у вищі форми та виражається як самостійна постановка запитань та проблем щодо нового та невідомого. З цього етапу основним компонентом розвитку творчих здібностей стає проблемність. Вона забезпечує постійну відкритість дитини до нового, виражається у пошуку невідповідностей і суперечностей. Це забезпечує можливість переходу до вищого етапу у розвитку творчих здібностей дитини.