3. Напрями регіональної політики.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами:

• співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

• співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

• зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

• регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й регіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував інтереси регіонів. Через це багато де в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість.

Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва.

Основними принципами політики України повинні бути:

• перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;

• всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним;

• пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;

• потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами.

Основна мета сучасної державної політики регіонального розвитку в Україні полягає у збереженні та зміцненні політичної стабільності, територіальної цілісності, соціальної та економічної єдності держави на основі раціонального територіального поділу праці, поєднання інтересів різних регіональних спільностей із загальнодержавними інтересами, створення відносно однакових можливостей для плідної життєдіяльності населення в усіх регіонах України.

У сучасних умовах місцевим органам влади й управління надана можливість вирішувати проблеми розвитку регіонів на основі власної фінансово-економічної бази, ефективного використання комунальної власності, територіальних ресурсів і надання законодавством повноважень. При цьому суттєво зменшується пряме управління із центру з боку державних структур, але залишається цільове фінансування окремих проектів, пільгові кредити з метою регулювання регіональних пропорцій у розвитку регіонів.

Загальнодержавна стратегія розміщення продуктивних сил має узгоджуватися з завданнями комплексного й ефективного розвитку економіки регіонів.

За центральними державними структурами мають бути закріплені питання регулювання територіальних народногосподарських пропорцій, рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, проведення соціально-демографічної, природно-ресурсної, інвестиційної та містобудівної політики, а також розробка міжрегіональних стандартів, вимог, норм і нормативів.

Визначення цілей регіонального управління в перехідний період для України належить до числа найактуальніших і найважливіших в управлінській теорії і практиці. Справа не тільки в тому, що методологія регіональних цілей до цього часу ще не сформована - проблема має більш глибокий зміст. Регіон з усією сукупністю своїх складових ніколи в постсоціалістичний період не виступав суб'єктом формування цілей управління на території (крім хіба що експерименту з раднаргоспами). В зазначеному контексті йому тільки відводилась роль засобу реалізації державних цілей, причому в умовах, коли про ціну їх досягнення ніхто особливо не турбувався.

В умовах трансформації регіонального управління відповідно до ринкових умов на засадах демократії і децентралізації надання цій підсистемі об'єктивного, науково-обгрунтованого і раціонального характеру є наріжним каменем формування оптимальної управлінської системи.

В економічній теорії цілі управління прийнято класифікувати за такими ознаками: змістом, термінами і рівнем управління.

Розглянемо більш детально сутність визначених цілей. За змістом визначають:

• економічні цілі регіону, які закріплюють систему економічних відносин;

• матеріальна основа функціонування регіональної системи;

• соціальні цілі відображують взаємозв'язок між елементами регіональної системи, стан і рівень життя людей;

• політичні цілі охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток регіону;

• ідеологічні цілі характеризують програмні вимоги тих чи інших партій і суспільних організацій, які переважають в органах регіональної влади;

• релігійні цілі несуть у собі етичні і моральні проблеми віруючої частини населення регіону.

За терміном дії визначають:

• стратегічні цілі, що включають в себе найбільш суттєві результати вищого рівня регіонального управління;

• тактичні цілі як сукупність "мішеней" або майбутнього кінцевого результату, який визначається на рівні середньої ланки регіонального управління;

- оперативні цілі реалізуються через систему рішень на нижчому рівні регіонального управління.

За важливістю цілі регіонального управління можна поділити на основні і додаткові. Основні цілі - це такі, яких необхідно обов'язково досягти, додаткові - яких бажано досягти, але не обов'язково, наприклад, поліпшення інформаційного забезпечення населення регіону тощо.

За ознакою рівня управління прийнято виділяти цілі: народногосподарські, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні, а також цілі підприємств і організацій різних форм власності та їх структурних підрозділів. З цього переліку найбільшої уваги, згідно з темою дослідження, заслуговують державні й регіональні цілі.

Державні цілі стосовно регіонів мають чітко виражений матеріальний зміст, це:

• підвищення рівня самозабезпеченості регіонів за рахунок власних матеріальних, фінансових і трудових ресурсів;

• стабільність розвитку регіональних відтворювальних процесів, недопущення некерованих міграційних потоків, соціальних вибухів;

• сприяння створенню в регіонах належної ринкової інфраструктури, підприємницької активності і розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;

• стимулювання розвитку науково-технічного прогресу за рахунок використання наявного інтелектуального потенціалу;

• однорідність розвитку усіх без винятку регіональних систем з метою досягнення середньовизначеної норми якості життя;

• участь у виконанні найважливіших державних програм регулювання економічного розвитку;

• підтримка зусиль регіону у вирішенні питань освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту;

• політична стабільність;

• підтримка ефективності і повнота використання історично-культурного потенціалу на основі розвитку туризму і пропаганди культури.

Щодо регіональних цілей, то системний аналіз дозволяє виділити такі найважливіші з них:

• досягнення збалансованості економічного і соціального розвитку регіонів з урахуванням необхідності підвищення рівня і якості життя населення;

• удосконалення структури народного господарства регіону стосовно створення ефективних виробництв, збільшення внеску всіх суб'єктів господарської діяльності в розвиток економіки;

• раціоналізація розміщення продуктивних сил у системі "держава-регіон";

- налагодження вигідних зовнішньоекономічних і міжрегіональних зв'язків з обміну продукцією і послугами;

• задоволення потреб населення у найважливіших групах продовольчих і непродовольчих товарів, розширення сфери побуту і соціального забезпечення населення;

• раціональне використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів і територій, збереження екологічної рівноваги і охорона навколишнього середовища.