Черкаський кооперативний економіко-правовий коледж
Циклова комісія соціально-економічних дисциплін
Для самостійної роботи студентів
Інформаційні матеріали
з дисципліни «Політологія»
за темою «Глобалізація сучасного тероризму»
Підготувала кандидат політичних наук, доцент Деркач Ж.В.
Черкаси
План
1. Терор як політична основа тероризму.
2. Сутність тероризму, класифікація та розвиток у ХХ столітті.
3. Особливості тероризму у ХХ столітті.
4. Основні напрямки протистояння світовому тероризму.
Терор як політична основа тероризму
Уся історія політичної боротьби людства свідчить про те, що терор має глибоке коріння. Таємне знищення, лідерів держав і громадських общин, цинічна розправа з родами різних віросповідань, етносами лише тому, що вони мають інші духовні цінності, - нажаль, завжди мали місце у світовій історії. Наша цивілізація досягла того рівня, коли утвердилося у громадській свідомості, що життя і здоров’я людини, її гідність є вищою цінністю. Та насильство не зникло, а стало однією із форм політичної діяльності.
Насильство в політиці проявляється в різних формах: революції, війни, культурні обмеження і заборони, терор, тероризм. Останні є предметом нашої уваги і вимагають осмислення як поняття. Переконливим є визначення термінології понять, запропоноване Ярославом Дашкевичем. Терор визначається як систематичне застосування засобів сили для збереження влади в державі, панування у міждержавному просторі і у світі. Він характерний для тоталітарних імперій і часто набуває масового характеру, уражаючи, перш за все, цивільне населення. А тероризм – це метод боротьби з існуючою владою шляхом створення в країні атмосфери страху і жаху. Терористи завжди діють з підпілля невеликими таємними групами.
Основним чинником терору є утримання влади в умовах політичної кризи чи відсутності її легітимності у суспільстві. В цій причині закладене протиріччя: на поверхні – масштабні ідеї і обіцянки кращого життя, а в тіні терору – корисні прагнення утриматися на вищих сходинках влади, задовольнити власні матеріальні потреби і амбіції, піднятися на п’єдестал слави, навіть, омитий кров’ю невинних. Тому терор використовується в політиці екстремізму і політичних маніпуляціях, він існує і несе нову загрозу людству.
Політичний екстремізм – це схильність до використання крайніх, жорстких засобів політичної діяльності, неприйняття будь-яких проміжних форм. Можна виділити кілька видів цього складного політичного явища:
І. Програмний екстремізм, його вигляд визначається типом ідеології, визначених цілей. Такий екстремізм характерний для расизму, фашизму, комунізму і вимагає для досягнення своїх політичних цілей знищення політичних противників і опонентів чи радикальне обмеження їх прав.
ІІ. Ситуаційний екстремізм. Використання крайніх силових засобів політичної боротьби. Тут нав’язується, задається положення, в якому знаходиться суб’єкт і йому не залишається ніякої можливості окрім звернення до крайніх , найбільш жорстких засобів політичної боротьби.
ІІІ. Екстремізм емоційний виникає як масова, стихійна реакція на ту чи іншу подію, рішення, становище у суспільстві, що різко змінюється, в якому знаходиться група людей і вимагає миттєвої відповідної реакції, але не дає часу для її програмування і організації.
В рамках екстремістських форм політичної діяльності можуть використовуватися різні засоби, але найбільш розповсюдженим є насилля.
Технології політичних маніпуляцій основуються на систематичному впровадженні в масову свідомість соціально-політичних міфів, ілюзій, норм, цінностей, які повинні сприйматися без критичного осмислення, на віру.
Досліджуючи різні форми і методи сучасного маніпулювання, американський вчений Р. Гудин виділяє дві головні моделі маніпулювання – психологічну і раціональну. В раціональній моделі маніпулювання здійснюється через обман і віроломство. Серед форм маніпулювання цієї моделі американський дослідник виділяє наступні:
- скорочення кількості доступної для рядового громадянина інформації;
- використання пропаганди, а саме надання громадянам частково вірної, але тенденційної інформації;
- використання секретності, а саме навмисне укривання інформації, яка здатна підірвати офіційний політичний курс;
інформаційне перевантаження, свідоме надання великого об’єму інформації з метою позбавити рядового громадянина можливості адекватно оцінювати її тому, що громадянин, який не має самостійного доступу до інформації, змушений спиратися на її офіційну інтерпретацію.
На перший погляд раціональна модель маніпуляцій не супроводжується відкритим терором, та вона формує суспільство, нездатне протистояти йому.
Суть психологічної моделі полягає у виборі таких стимулів, які здатні викликати бажану для маніпулятора реакцію. І для досягнення цієї мети часто використовується терор, який має дві основні загальні форми. Одна з них, масове насильство, репресії, які паралізують суспільство, викликають страх, формують із громадян інертну слухняну масу. Друга – це терор проти окремих особистостей, політичних противників, опозиційних лідерів, який супроводжується широкою пропагандою їх злочинних дій.
Доцільно зазначити, що дослідження цілей тих ідеологій і політичних сил, які схильні до терористичних дій, засвідчує, що їх основні ідеї не мають реального втілення , є утопічними, і не довговічними, їх існування складає якусь мить у площині історії. Так терор якубинців знищив віру в їх ідеали за рік, французи відреклися від Робесп’єра та інших лідерів, коли останні почали просто знищувати людей, цілі сім’ї, жителів міст, що не сприймали лозунгів якобінської “рівності”. Гітлерівський фашизм із своєю ідеєю великої нації, яка краща інших і має право судити і управляти світом, протримався більше десяти років і був осуджений на Нюрнбергському процесі. Лише досконала методологія комуністичної пропаганди, уміле приховування злочинних дій дало можливість протриматися доктрині комунізму майже століття. Та в межах історії це не так багато, але це трагічно і невиправдано для багатьох поколінь наших співвітчизників.
Тоталітарні системи, прагнучи посилити вплив своєї ідеології, здобуваючи контроль над свідомістю мас, користуються цілою системою аргументацій, метою яких є виправдати або спонукати людей до терору як способу досягнення благородних цілей. Об’єктом впливу обирається масова свідомість, яка готується заздалегідь підвищенням і навіть доведенням до критичності рівня емоційності; формуванням незаперечного ідеалу, який дає відчуття причетності до певної “безсмертної” істини. Так, Адольф Гітлер у своїй книзі “Mеin Кampf” стверджував, що для того, щоб заволодіти довірою мас, необхідно постійно передавати по гучномовцях маршову бадьору музику, розбавляючи її лозунгами партійної програми. Досвід комуністичної пропаганди також підтверджує ці положення: протягом десятиліть свідомість громадян оброблялась цілим комплексом ідеологічних засобів переконання в тому, що боротьба за комунізм є вищим благом людини. Та конкретні аргументації, які штовхали людину до терору, як правило, були суперечливими і тому при їх ґрунтовному осмисленні втрачають будь-який сенс. Про це свідчать наступні аргументи:
Перший аргумент – це спонукання масової свідомості до виправдання зла, яке діється заради добра. Так вивозилися, знищувалися українські родини заможних селян в роки колективізації, в повоєнні роки у західних областях України заради розбудови світлого комуністичного майбутнього. Та ніяка ідея не може виправдати страждання людей.
Наступний аргумент – це переконання в тому, що самознищення заради ідеї може бути сенсом життя, але людина прийшла на цей світ заради життя. Ісус Христос не шукав смерті, а навпаки прагнув застерегти нас від цього.
Безпідставно є і аргументація, що виправдовує знищення творчих, обдарованих людей заради вільного розвитку великих ідей. Репресії без суду і слідства тридцятих, сорокових років в Радянському Союзі лише привели до втрати генофонду нації і сьогодні ми не дораховуємось прекрасних сортів яблук може лише тому, що у свій час був цинічно розстріляний Симиренко Левко Платонович, директор Мліївської садстанції; його син Володимир Львович, прекрасний вчений помолог, також загинув при невідомих обставинах. І це лише один приклад.
Загрозливим є те, що окремі ідеї злочинних ідеологій найбільш вдалі для організації політичних маніпуляцій, знаходять своє втілення в програмах нових політичних організацій: расова чистота і зверхність одних народів і нижче вартість інших у неофашистів; антагоністичне протиставлення найманого працівника і власника засобів виробництва, підприємця у сучасних комуністів. Тому терор влади несе страждання не лише своєму народу а сприяє розгортанню тероризму, дає аргументацію для виправдання його злочинних дій.
Сутність тероризму, класифікація та його розвиток у хх столітті
Якщо терор – це форма політичної дії тривала і постійна в часі, то тероризм спочатку сприймався як акція, певний політичний чи кримінальний вибух, мета якого чітко визначена, спрямована проти влади, організації чи особи і вимагає конкретного негайного вирішення. На початку третього тисячоліття проблема тероризму стала однією з найгостріших проблем сучасного світу. Тероризм, нажаль, набув рис системного, організованого процесу, за яким стоять фінансові і політичні групи, міжнародні організації.
Але тероризм – це не просто кримінальний злочин. Будь-який терористичний акт його виконавці пояснюють певною ідеологічною метою, боротьбою за незалежність, утиском етнічних, релігійних чи громадянських прав. Тероризм набуває широкомасштабного явища після ІІ світової війни: перетворюється в могутню руйнівну силу в значній мірі ще й тому, що дві ідеологічні сили планети країни Заходу разом із США і Радянський Союз, втягнуті у затяжну холодну війну, довгий час просто закривали очі, що національно-визвольний рух в колоніальних країнах набуває елементів терористичної боротьби. Після другої світової війни по всьому Близькому Сходу Англія, Франція і їх союзник США стали символом колонізаторів, окупантів. Зовнішньополітична експансія США на Близькому Сході виникла внаслідок початку холодної війни в 1946 році. СРСР розповсюдив свій вплив на держави Східної Європи, Грецію, Туреччину. Відповідною реакцією західних держав стало створення агресивного воєнного блоку НАТО. Підігріло холодну війну вторгнення США в Корею, а потім у В’єтнам.
У короткий історичний період в Палестині були створені організації бойовиків (терористів) для боротьби з англійськими колонізаторами, їх керівниками стали Бен Гурон, Менахім Бегін, Абрам Штерн. За два - три роки вони скоїли багато терористичних актів проти англійців. Згодом в Алжирі створюється «Фронт національного визволення», який діяв терористичними методами. СРСР і країни соціалістичного табору засуджували Англію і Францію як колонізаторів і фактично підтримували «борців за свободу», аби не загубити в їх очах свій авторитет. Близький Схід став фронтом холодної війни, де проходила лінія розділу впливу Заходу і Сходу. Успіх будь-якої терористичної організації напряму залежав від політичної і матеріальної підтримки сильної держави в світі, такими були в той час СРСР і США. Терористів сприймали як «борців за свободу і незалежність», до того ж керівникам Радянського Союзу вдалось переконати мусульманських лідерів у тому, що США також є частиною Західної колоніальної системи. Деяка частина мусульманських фундаменталістів вірила, що США, Ізраїль є породженням нечистої сили, яке треба знищити. Наприклад, в конституції Ірану записано, що кінцева мета політики є створення теократичної держави Іслам, яка об’єднає усіх мусульман. Більшість арабських держав мають великий економічний вплив завдяки запасам нафти, але у військовому відношенні вони були слабкими. В 1967 році Ізраїль за 6 днів розгромив Єгипет, Сірію, Йорданію, а в 1991 році США за 100 годин знищила іракську армію. Військово-політичні угрупування країн Близького Сходу переходять до тактики тероризму. За останні 30 років страждає від терористичних акцій Ізраїль, США, Франція, Іспанія, Англія, Росія.
Протягом усієї історії ті чи інші періоди боролись за незалежність, застосовуючи насильницькі дії, схожі до терористичних акцій. Але національна боротьба об’єднувала усіх людей регіону, направлялася проти окупантів, а не мирних жителів. Безперечно, з позицій християнської моралі не може бути виправдане будь-яке фізичне насильство над людьми. До того ж історія засвідчує, що саме революції і війни створили підґрунтя для жорстокого і цинічного знищення людей і матеріальних цінностей з боку терористичних груп, які виправдовують свої дії власними ідеологічними програмами.
Тероризм умовно можна поділити на внутрішньополітичний, внутрішньодержавний і міжнародний. Внутрішній тероризм у реальному житті не так часто зустрічається, він підсудний законодавству тієї країни, на території якої відбувається конкретна акція. Якщо терористичні групи не просто здійснюють одноразову акцію, а переслідують певні етнічні чи політичні цілі всередині держави, то їх дії можуть вийти за рамки однієї держави. Прикладом можуть бути рух басків в Іспанії, які неодноразово завдавали шкоди і збитків не тільки Британії й Іспанії, але й іншим країнам.
Міжнародний або транснаціональний тероризм поділяють на кілька видів:
1. Національний, сепаратистський і етнічний тероризм. Це угрупування, які є частиною національно-визвольного руху, але кількість країн, що бореться за національне визволення зменшується. Росте число сепаратистів в державах. Це групи прихильників відокремлення національних меншин від держави, на території якої вони компактно проживають. Подібні угрупування є всередині сикхської громади в Індії, вірменської – в Туреччині, з’явилися вони і серед албанських сепаратистів в Косово та в багатьох інших країнах.
2. Ідеологічний тероризм. Це угрупування, які ставлять за мету досягнення певних соціальних, політичних чи економічних змін і сповідують певну ідеологію. Ультраліві виражають певні принципи комуністичної ідеології («червоні бригади» в Німеччині, організація «Аксон директ» у Франції); ультра правові – це неофашистські угрупування в Європі, деякі угрупування усередині ку-клукс-клану в США. Кримінальною і жорстокою є діяльність «Червоної армії» в Японії. Навесні І971 р. «Червона армія» проводить три пограбування банків, а влітку — ще одне. Вдалий же напад на збройний магазин вчиняє ідеологічно споріднена «Червоній армії» група під назвою «Організація спільної боротьби проти японсько-американського договору безпеки». Згодом ці дві організації об'єднуються задля ефективнішої боротьби.
Цікавою особливістю японської «Червоної армії» був внутріпінні терор, культивований її керівництвом. Від моменту створення організації внутріорганізаційні вбивства були узвичаєною річчю. Згуртованість членів «Червоної армії» зміцнювалася спільними злочинами, кров'ю та страхом.
Ще однією особливістю японської «Червоної армії» було те, що верховодили в ній (як і в РАФ) жінки. Після того, як перший лідер організації Цунео Морі «заподіяв собі смерть» в одній з в'язниць, керівником «Червоної армії» стає Фусако Сігенобу (як це не дивно, але її батько, ультраправий націоналіст, цілком спокійно поставився до ультралівих переконань та діяльності своєї дочки. Спокійно порівняно з тим, що батьки деяких «червоноармійців» здійснювали самогубства, дізнавшись про причетність своїх дітей до «Червоної армії»).
Переосмисливши стратегію, Сігенобу дійшла висновку, що необхідно об'єднати зусилля із вже діючими терористичними групами, її вибір впав на палестинців, які тоді мали великий досвід терористичної діяльності, зброю, гроші і допомогу з боку країн «розвиненого соціалізму».
Сігенобу вирушає на Близький Схід і зустрічається там із Жоржем Хаббашем, лідером «Народного фронту визволення Палестини», що виник 1967 р. після поразки арабських країн у «шестиденній війні». Збираючись створити у Палестині марксистську державу після її «визволення від сіоністів», Хаббаш наголошував на особливій значущості акцій проти цивільних об'єктів з максимальною кількістю жертв, тому що такі акції привертали увагу світової громадськості до ситуації на Близькому Сході.
Думка Фусако Сігенобу з цього приводу була ґранично простою: «Коли імперіалісти привласнили собі право вбивати в'єтнамців та палестинців, то і ми повинні мати право розтрощити Пентагон і вбивати імперіалістів». Невдовзі після тієї заяви члени «Червоної армії» влаштовують бійню у Тель-Авівському аеропорту, розстрілявши з автоматів 26 чол. і поранивши 80. Але це було лише початком. Перелік проведених терористичних акцій «Червоній армії» є неймовірно довгим. Втім, свою діяльність ця організація не припинила і досі.
3. Релігійний тероризм. До нього належать угрупування, що сповідують ту чи іншу релігію і ведуть боротьбу проти країн, де державною є інша релігія чи панує ортодоксальний різновид (той, що відрізняється від усталеної традиційної віри) тієї ж релігії. Релігійний терор найбільше проявився в ісламському тероризмі. Особливості ісламського тероризму зумовлені насамперед його релігійною підставою, яка зумовлює індивідуальну мотивацію членів екстремістських груп, чий фанатизм, ретельно виплеканий і підтримуваний керівництвом групи, дозволяє їм чинити такі ризиковані і часто самогубні акції, на які навряд чи зважились би нерелігійно мотивовані терористи. Загибель під час джихаду (а саме так розцінюють свою діяльність ці групи) є, з їхнього погляду, прямою дорогою до раю, і не дивно, що багато терористів не лише ладні, але й прагнуть загинути під час виконання завдання. Недаремно на стінах будинків у Газі можна побачити плакати з таким змістом: «За допомогою Бога і наших мучеників ми очистимо нашу землю від євреїв!». Або: «Бійці Ісламу люблять смерть більше, як солдати Рабина люблять життя!».[12]
Ісламська етика та естетика смерті, отже, є однією з підвалин ісламського тероризму. Ісламським терористам взагалі властивий високий ступінь залученості до теракту, що є однією з відмінностей релігійно мотивованого тероризму. Останньому притаманна деяка відстороненість, відокремленість особистості терориста від чиненого ним теракту; він розглядається і розглядає себе як холодне, розважливе знаряддя, за допомогою якого робиться ще один крок на шляху до мети. Ісламський же терорист вбачає в теракті не лише засіб досягнення мсти, але й своє особисте спасіння, він ставиться до теракту як до форми служіння Аллахові, що робить для нього теракт «особистою» справою.
Тут можна провести паралелі з т. зв. екстатичним тероризмом, коли застосування тероризму може стати заледве не емоційно-релігійним дійством і коли емоційний вплив на терориста стає основною мотивуючою силою теракту.
Відзначною рисою ісламських терористичних організацій є наявність майже в кожній з них харизматичного лідера, який, як правило, є і творцем очолюваної ним групи.[20]
Остання зазвичай складається з ізольованих один від одного осередків, до кожного з яких входить не більш як 10-11 чол. Ці осередки часто називаються «сім'ями» («усар»). Як правило, осередки спеціалізуються на певному відтинку роботи від місіонерсько-вербувальної діяльності до вуличних боїв.
При лідері групи, що має дуже високий релігійний харизматичний авторитет існує консультативна рада. Рішення цієї ради можуть бути для лідера як обов'язковими, так і необов'язковими. При прийомі до осередку групи, новачка піддають впливу цілої низки заходів, спрямованих на значну (а подеколи і тотальну) перебудову його особистості. Метою цієї перебудови є фактична деперсоналізація особи, перетворення її на автомат, що кориться лише «волі Аллаха», вираженій у шаріаті та наказах лідера групи. Ідеологічна обробка членів ісламських терористичних груп спрямована на те, щоб виховати в них дві якості: готовність до покори та готовність до самопожертви. Перша якість основується на гаслі «Свобода — це покора Аллахові». Друга — на гаслі: «Хто не жадає мученицької смерті, віра того є слабкою».[7]
Дуже велику увагу керівництво ісламських терористичних груп приділяє ізоляції своїх членів від суспільства, що полегшує психологічну та ідеологічну та ідеологічну підготовку, дає лідерам монополію на ідейний вплив, а також звужує світ бойовика до розмірів групи і прив’язує в такий спосіб його до останньої. Перебудова духовно-цінністної системи членів ісламських терористичних груп призводить до того, що вони виконують всі накази та йдуть на смерть цілком добровільно і навіть радісно. Настанови ісламу перестають бути для них зовнішнім чинником, перетворюючись на внутрішні, і багато ісламських терористів дотримуються їх цілком щиро, не тому, що вони повинні, а тому, що вони хочуть. Характерним побічним ефектом всього цього є почуття моральної вищості не лише над ворогом, але її над усіма іншими людьми.
4. Терористичні групи, що борються проти одного якогось конкретного явища. Наприклад, групи, що борються проти забруднення навколишнього середовища, убивства тварин, будівництва ядерних об’єктів терористичними методами.
Постійно урізноманітнюються способи тероризму:
1) традиційний (коли використовується вогнепальна, холодна зброя, вибухові речовини, отрута та інші відомі засоби вбивства);
2) технологічний (коли в злочинних цілях використовуються найновіші досягнення в галузі інформаційних і комп’ютерних технологій, радіоелектроніки, ядерної технології, генної інженерії, хімії, бактеріології, імунології тощо);
3) хайджекінг (захоплення транспортного засобу з метою вчинення терору);
4) «холодний» (присутній тільки факт погрози, без застосування яких-небудь дій).