39. Суб’єкти доказування, їх класифікація. Обов’язок доказування.

Суб'єкти доказування-це суб'єкти, що беруть участь у формуванні системи (сукупності) доказів у кримінальній справі. Суб'єкти доказування поділяють на дві групи:

1)     державні органи та посадові особи, що зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати й використовувати докази

2)    особи, які мають право брати участь у доказуванні певних обставин справи

Обов’язок доказування

1. Обов’язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

2.Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

40.Поняття доказу в кримінальному провадженні. Джерела доказів.

1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

2. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Види джерел доказів:

1)показання свідка; 2)показання потерпілого; 3)показання підозрюваного; 4)показання обвинуваченого; 5)висновок експерта;6)речові докази; 7)протоколи слідчих і судових дій;

8)протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

41.Властивості доказів

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно КПК виділяють такі властивості як належність та допустимість.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Допустимість доказів означає правову придатність їх для ви­користання у кримінальному процесі як аргументів у доказуванні. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Також можна виділити такі дві властивості як достовірність та достатність доказів.

Фактичні дані як докази мають бути достовірними. Достовірність доказів означає відповідність їх змісту тому, що мало місце в дійсності. Достовірність передбачає відомість, перевірність та добротність як самого джерела, так і способу одер­жання фактичних даних, надійність процесуального носія та засобів фіксації.

Достатність доказів – це така їх сукупність, що дає змогу встановити всі обставини, які потребують доказування в кримінальній справі.