Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3 Види дизонтогенезу людини.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
19.11.2019
Размер:
226.82 Кб
Скачать

№3 Види дизонтогенезу людини

Види неврозів та неврозоподібних розладів у дітей

Терміном дизонтогенез позначають різні форми порушень онтогенезу, але обмежений тими термінами розвитку, коли морфологічні системи організму ще не визріли. У вітчизняній дефектології використовується термін “аномалії розвитку”.

Причини дизонтогенезу різноманітні, внесок у їх дослідження зробили і генетики, біохіміки, ембріологи, нейрофізіологи тощо.

Загалом, закономірності аномалій розвитку психіки, окрім дитячої патопсихології, вивчають дефектологія (акцент робиться на розробку систем навчання і виховання аномальних дітей), дитяча психіатрія (досліджує симптоматику хвороби, зумовлену аномальним розвитком).

Хвороба, як порушення, насамперед, біологічної лінії розвитку, згодом створює перешкоди для соціально-психологічного розвитку дитини – засвоєння нею знань, формування особистості.

Патопсихологічними параметрами для визначення характеру психічного дизонтогенезу є:

1) функціональна локалізація порушення у морфофункціональній організації мозку;

2) часові параметри у виникненні дизонтогенезу;

3) інтенсивність пошкодження;

4) первинність, вторинність порушення.

Для організації ефективної корекції порушень психічного розвитку задачами патопсихологічної діагностики є:

- вивчення симптомів захворювання і механізмів їх виникнення;

- віднесення даного захворювання до певного типу дизонтогенезу.

Класифікація типів дизонтогенезу грунтується на виділенні тієї області психіки, в якій вперше виникли аномальні явища.

Сухарєва Т.Є. виділяє такі типи дизонтогенезу:

- затриманий психічний розвиток;

- викривлений;

- пошкоджений.

Л. Каннер:

- психічний недорозвиток;

- викривлений психічний розвиток.

Лебединський В.В. виділяє такі варіанти психічного дизонтогенезу:

- недорозвиток;

- затриманий психічний розвиток;

- пошкоджений психічний розвиток;

- дефицітарний психічний розвиток;

- викривлений психічний розвиток;

- дизгармонійний психічний розвиток.

Як зазначає Лебединський В.В., при одному і тому ж захворюванні можуть співіснувати різні варіанти дизонтогенезу. Тому запропоновані варіанти психічного дизонтогенезу пропонує розглядати не як самостійні утворення, а як синдроми аномального розвитку, які часто поєднуються між собою при переважанні якогось одного.

Отже, психологічний аналіз аномального розвитку дитини включає такі етапи:

1) систематизація психологічних даних про стан дитини в момент дослідження (первинний, вторинний дефект, збережені функції);

2) кваліфікація динаміки психічного дизонтогенезу;

3) кваліфікація психічного онтогенезу дитини до початку появи відхилень у розвитку;

4) аналіз психологічних особливостей членів сім’ї для виявлення ролі спадкових передумов хвороби та інших несприятливих фактів середовища;

5) формулювання діагнозу типу психічного дизонтогенезу;

6) підбір методів психолого-педагогічної корекції, профілактика вторинних розладів.

№ 5 Психолого-педагогічні особливості дітей з порушенням психофізичного розвитку

ДІТИ З ПРОБЛЕМАМИ РОЗВИТКУ

Покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини з урахуванням її можливостей. У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушеннями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60— 70 % новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4—5 %), однак значно більше дітей з “межовим”. їх розвиток може бути наближений до нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання.

До дітей із проблемами розвитку належать діти з порушеннями інтелекту (розумово відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями.

Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку потрібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціалісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала назву дефектологія.

Систему спеціального навчання застосовують щодо дітей таких категорій:

— з порушеннями у розвитку. Вони відстають у психофізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовного), а також унаслідок органічного ураження Центральної нервової системи;

— з відхиленнями у психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушеннями у психофізичному розвитку;

— з обмеженими можливостями здоров'я. Порушення у розвитку цих дітей надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною термінологією — діти-інваліди);

— з особливими освітніми потребами. Для цієї категорії дітей необхідні спеціальна корекційна підтримка і специфічні методи навчання, які можуть бути забезпечені і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в дошкільних закладах компенсуючого типу.

До основних категорій порушень розвитку дітей належать:

— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою, неглибокою розумовою відсталістю (ступінь дебільності); діти з глибокою розумовою відсталістю (ступінь імбецільності); діти з найважчою, глибокою розумовою відсталістю (ступінь ідіотії);

— затримання психічного розвитку. Для цих дітей характерні гетерохронність (різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності у їх вираженні та прогнозуванні наслідків. Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальними чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;

— порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія (косоокість із пониженням гостроти зору);

— порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втрата слуху (у 3—4 роки і пізніше);

— порушення опорно-рухового апарату: дитячий церебральний параліч, поліомієліт, уроджена патологія опорно-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і головного мозку,

оліартрит, захворювання скелета;

— порушення мовлення: системні порушення мовлення (алалія, афазія); порушення будови і функцій мовленнєвого апарату (ринолалія, дизартрія, складна дислалія); порушення читання і письма (дислексія, дисграфія); темпоритмічні порушення мовлення (заїкання); порушення мотивоутворюючої функції мови (мутизм);

— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (переважання замкнутого внутрішнього життя, активна самоізоляція від зовнішнього світу); емоційні розлади, спричинені ранньою розлукою з матір'ю; фобічні (грец. phobos — страх) тривожні розлади;

— важкі множинні порушення характеризуються поєднанням двох або кількох виражених психофізичних порушень.

Діти з порушеннями розвитку мають спільні та специфічні труднощі, пов'язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою, вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні інформації з навколишнього середовища.

Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями розвитку перебувають під постійним наглядом і опікою лікарів, психологів, дефектологів у спеціальних дошкільних закладах компенсуючого або корекційного типу. Діти з нерізко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу. Інтегроване виховання (спільне виховання з дітьми з нормальним розвитком) можливе в таких формах:

— комбінована інтеграція (виховання у масових групах одного-двох дітей з наближеним до вікової норми рівнем психофізичного і мовного розвитку, здатних до самообслуговування та психологічно готових до спільного зі здоровими ровесниками навчання);

— часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими ровесниками оволодіти передбаченим програмою навчальним і виховним матеріалом, перебувають у їхній групі лише частину дня);

— тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об'єднують зі здоровими дітьми один-два рази на місяць Для загальних форм виховної роботи).

Інтегроване виховання в будь-якій формі передбачає обов'язкове керівництво вихователя-дефектолога, участь психолога.

Включення неповноспроможних дітей у групи здорових однолітків потребує ранньої діагностики, спеціального навчання, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім'ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров'я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педагогічна діагностика має проаналізувати особливості розвитку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів.

Важливою є готовність педагогів дошкільних закладів до залучення дітей із проблемами розвитку в колектив однолітків, а також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей повинні усвідомлювати необхідність співробітництва сім'ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобувають новий досвід: вчаться розуміти і сприймати інших людей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм долати труднощі.

Нині в Україні ведеться цілеспрямований пошук способів інклюзії (включення) дітей з особливими потребами в загальнорозвивальні дошкільні заклади та школи. Створюються передумови для інтеграції дітей з особливими потребами в активне життя суспільства, що передбачає:

— рівний доступ до суспільства для всіх людей, у тому числі й з обмеженими можливостями, на основі однакових громадянських прав, свобод, привілеїв;

— забезпечення рівних можливостей для відповідального вибору в житті;

— створення для дітей з особливими потребами можливостей реабілітації у природному соціальному оточенні;

— ефективну взаємодію освітніх закладів з батьками, залучення їх до навчального процесу;

— партнерство педагогів, батьків, дефектологів, психологів, фізичних реабілітологів, соціальних працівників у оцінюванні потреб і перспектив розвитку дитини, визначенні індивідуальної програми її виховання і навчання.

Актуальність і значущість цієї роботи є дуже важливою, оскільки соціально-педагогічна підтримка і реабілітація дітей з особливими потребами розвитку, створення умов для їхньої успішної соціальної і психофізіологічної адаптації, розвиток їхньої життєвої компетентності є принциповою ознакою демократичної освіти і суспільного життя.

№6 Характеристика дітей з вадами розвитку дошкільного віку

Психологія розумово відсталих дітей і дітей із затримкою психічного розвитку.

Предмет і завдання олігофренопсихології. Теоретичне і практичне значення визначення поняття «розумова відсталість». Аналіз істотних ознак цього поняття. Становлення наукових уявлень про особливості психічного розвитку розумово відсталої дитини.

Завдання вивчення курсу олігофренопсихології: розкриття своєрідності психічного розвитку, причини відхилень, їх вплив на ступінь, форму розумової відсталості та відмежування від схожих станів.

Причини виникнення розумової відсталості. Олігофренія, її особливості, що відрізняють від інших груп розумової відсталості. Ступені олігофренії залежно від тяжкості дефекту. Вплив часу дії патогенних факторів на подальший розвиток дитини-олігофрена. Поняття деменції. Причини її виникнення. Прогредієнтна та непрогредієнтна форми деменції. Форми олігофренії згідно класифікації М.С.Певзнер, їх клініко-психологічна характеристика: неускладнена, ускладнена порушенням нейродинамічних процесів, з психопатоподібною поведінкою, з грубими порушеннями особистості, з грубими порушеннями аналізаторів. Склад учнів допоміжної та їх психолого-педагогічна характеристика: діти-дебіли, дементні діти, які перенесли травму головного мозку та захворювання на менінгоенцефаліт; діти з біжучими захворюваннями (епілептики, шизофреніки, гідроцефали, з ревматичними ураженнями центральної нервової системи, з сифілісом головного мозку).

Поняття анамнезу, збір анамнезу. Методи вивчення дитини. Структура психологічної характеристики розумово відсталої дитини. Особливості вищої нервової діяльності дітей зі стійкими порушеннями пізнавальної діяльності: слабкість замикальної функції кори головного мозку, недостатня диференціація умовно-рефлекторних зв’язків; переважання охоронного гальмування; інертність нервових процесів; порушення взаємодії першої і другої сигнальних систем. Основні типи учнів допоміжної школи.

Л.С.Виготський про розвиток психіки розумово відсталої дитини та необхідність попередження вторинних ускладнень в дошкільному віці, співвідношення навчання і розвитку. Структура первинного і вторинного дефектів.

Види діяльності. Причини, що зумовлюють недоліки діяльності розумово відсталих дітей. Особливості залучення дітей до різних видів діяльності: ігрової. навчальної, трудової.

Особливості відчуття і сприйняття РВД. Уповільненість та вузькість сприйняття. Недоліки диференціації відчуттів і сприйняття. Особливості сприйняття наочності (картин). Розвиток сприйняття.

Розвиток мовлення РВД. Етіологія розладів мовлення . Уповільнений темп, бідність словника, недоліки оволодіння значенням слів. Особливості монологічної та діалогічно мови.

Особливості пам’яті РВД. Уповільненість формування нових умовних зв’язків як основна причина труднощів засвоєння навчального матеріалу. Швидкість забування та неточність відтворення. Забудькуватість як прояв виснажуваності та гальмування кори головного мозку. Опосередковане запам’ятовування.

Конкретний характер мислення - головний недолік мислення РВД. Перехід від конкретного до узагальненого. Непослідовність мислення. Некритичність суджень. Розвиток мислення РВД.

Причини порушень розвитку особистості РВД значення правильного формування потреб у РВД. Роль соціального середовища та звичок у формуванні характеру і потреб. Особливості самооцінки в РВД.

Особливості емоційно-вольової сфери. Залежність почуття від потреб. Співвідношення інтелекту і почуттів у РВД. Прояви у РВД патологічних особливостей настрою. Відсутність ініціативи, нездатність керувати власними вчинками, долати перешкоди. Навіюваність і впертість. особливості мотивів.

Характеристика затримки психічного розвитку як особливого типу психічного дизонтогенезу. Поняття про психофізичний та психічний інфантилізм. Класифікація ЗПР за походженням: конституційна, соматогенна, психогенна, церебро-органічна. Особливості структури дефекту при ЗПР різного генезу.

Особливості розвитку пізнавальної сфери дітей із ЗПР, характеристика уваги, пам’яті, сприйняття, розумових операцій, мислення. Розвиток особистості, емоційно-вольової сфери дітей із ЗПР. Характеристика специфічних утруднень у формуванні навчальної діяльності.

Диференційна психодіагностика розумової відсталості та ЗПР.