Відмінності у перекладах

Відмінність підходів і тенденцій в історії перекладу особливо помітна, якщо зіставити перекладні версії одного й того ж твору. Низка таких перекладних версій творить серію, що й відрізняє переклад від оригіналу, який має унікальний характер.

Якщо розглянути серію українських «Гамлетів», яку започаткував Павлин Свєнціцький (перша дія трагедії, опублікована у львівському журналі «Нива», 1865), а продовжили Юрій Федькович (вільний переклад з німецького посередника, 1870-ті роки), Михайло Старицький (1870-ті роки; тут п'ятистопний ямб оригіналу замінено на хорей), Пантелеймон Куліш (між 1882 і 1886, опубліковано 1899 за редакцією І. Франка), Леонід Гребінка (1939), Віктор Вер (1941), Михайло Рудницький (переклад для Українського театру у Львові, прем'єра — 1943), Юрій Клен (розпочато 1930–1931 р., а завершено в еміграції), Григорій Кочур (1964), можемо помітити тенденцію від вільного до точнішого перекладу, а також наявність паралельних підходів.

Перекладається не лише текст, але й культурно-історичні його контексти. Поняття «мовна картина світу», «національне світовідчуття», «творча індивідуальність письменника», «мистецький шедевр» мають безпосереднє відношення до перекладу: відмінності в будові мовних систем і специфіка національно-культурних середовищ, у яких функціонують першотвір і переклад, неоднаковість життєвих досвідів і духовно-світоглядних орієнтацій автора й перекладача і, нарешті, мистецька унікальність оригіналу зумовлюють неможливість перенесення всіх його параметрів в нову культурно-мовну систему. Очевидно, треба виходити з того, що не може бути цілковитим перенесенням у нову культурно-мовну систему всіх параметрів оригіналу. Перекладач передає лише частину оригіналу, натомість додає щось від себе. У такому разі порівняння оригіналу з перекладом треба (і можна) здійснювати за критеріями їх збігу і розбіжності, мірою співвідношення між ними. Великі твори чинять опір перекладові, тому цю галузь вважають не просто посередницькою, а творчою.