2. Сторони у договорі ренти
Сторонами договору ренти є одержувач ренти, який передає своє майно у власність платнику ренти. Одержувачів ренти, так же як і її платників може бути декілька. Права одержувача ренти можуть передаватися шляхом уступки права вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Необхідність конкретизації суб'єктного складу договірного правовідношення ренти обумовлена тим, що відчужувачем у такому різновиді договору ренти, як договір довічного утримання (догляду), може виступати лише фізична особа. Договір ренти, відповідно до змісту коментованої статті, таких обмежень не містить.
Можливість юридичних осіб окремих організаційно-правових форм виступати одержувачем або платником ренти залежить від обсягу їх правоздатності визначеної законом та установчими документами. Так, за змістом ст. 77 ГК не може виступати одержувачем ренти казенне підприємство.
Одержувачами ренти можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи (ст. 733 ЦК). Причому фізичні особи незалежно від їх віку та працездатності. Як правило, вони є власниками того майна, яке було відчужене під виплату ренти. Вона може бути встановлена і на ко-ристь третьої особи - вигодонабувача. У цьому випадку після вира-ження наміру третьої особи скористатися своїми правами за догово-ром, останній не може бути розірваний або змінений без згоди вигодонабувача (ст. 636 ЦК).
Платниками ренти теж можуть бути фізичні та юридичні особи без будь-яких обмежень.
Як І права одержувачів, обов'язки її платників можуть переходити до Інших осіб як у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 735 ЦК), так і шляхом заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті 512,520 ЦК). Дане положення стосується обох видів рентних дого-ворів (безстрокового та укладеного на певний строк), оскільки закон не передбачає ніяких обмежень щодо цього, а права одержувачів і платників ренти не належать до таких, які нерозривно пов 'язанІ з особою кредитора чи боржника.
3. Умови договору ренти
Істотними умовами договору ренти є: найменування сторін за договором; предмет договору; умови, на яких майно передається під виплату ренти; форму та розмір ренти; строки виплати ренти; відповідальність платника за прострочення ренти; право платника безстрокової ренти на відмову від договору ренти; право одержувача безстрокової ренти на розірвання договору ренти; ризик випадкового знищення або пошкодження майна, що передається під виплату ренти (п. 80 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 20/5 від 03.03.2004 р.).
Предмет договору ренти визначений у п. 1 ст. 731 ЦК, як майно. Поняття майна наводиться у ст. 190 ЦК. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Виходячи з формулювання п. 1 ст. 731 ЦК одержувач ренти передає її платнику майно у власність. Відповідно до п. 1 ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно). Таким чином предметом договору ренти може бути лише речі (як рухомі, так і нерухомі), готівкові кошти та документарні цінні папери. Безготівкові кошти, бездокументарні цінні папери, а також інші майнові права, які не можуть передаватися платнику ренти у власність, предметом договору ренти виступати не можуть.
Предметом договору ренти можуть бути грошові кошти, зокрема національна валюта України - гривня. Предметом договору ренти можуть виступати грошові кошти в іноземній валюті у випадках, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Декретом Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (лист Національного банку України N 18-313/651-1516 від 20.02.2004 р.).
Істотною умовою, який визначає вид договору ренти, є строк. Він диференціює ренту на безстрокову, тобто ту, що не має строку припинення платежу, та строкову.
Важливою умовою договору ренти є умови про періодичність, розмір та забезпечення виплати ренти. При всьому різноманітті форм рентних платежів грошовий еквівалент договору повинен бути визначений сторонами в обов'язковому порядку.
Договір ренти укладається у письмовій формі. Договір ренти підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації. Вимоги частини другої коментованої статті обумовлюють необхідність укладення договору ренти у вигляді єдиного письмового документу з обов'язковим дотриманням сторонами у момент укладення вимог пунктів 2 та 4 ст. 207 ЦК.
Положення ст. 641 - 646 ЦК до укладення договору ренти не застосовуються.
Норма частини другої коментованої статті про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору ренти обумовлена насамперед підвищеними вимогами до захисту прав сторін договору ренти. Зазвичай в якості об'єкта рентних відносин виступає особливо цінне майно, при укладенні договору ренти непоодинокі випадки зловживань та порушень закону, має місце повна необізнаність сторін про свої права та обов'язки за договором, наслідки вчинюваних ними дій тощо. За таких умов кваліфікована допомога нотаріуса в частині встановлення справжньої волі сторін та перевірці змісту договору на відповідність закону має дуже важливе значення.
Необхідність державної реєстрації договору про передачу нерухомого майна під виплату ренти пояснюється тим, що даний договірний тип відноситься до категорії договорів про передачу нерухомого майна у власність, а відповідно до ст. 182 та 210 ЦК всі правочини, направлені на відчуження нерухомості, підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Порушення нотаріальної форми договору ренти, так же як і відсутність його державної реєстрації, мають своїм наслідком неукладеність договору ренти (п. 3 ст. 640 ЦК).
Строк виплати ренти. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.
Періодичність виплати ренти не відноситься до категорії істотних умов договору (ч. 2 п. 1 ст. 638 ЦК), оскільки законом встановлена у вигляді загального правила щоквартальна періодичність її виплати. Поняття календарного кварталу, як різновиду способу визначення строку, цивільне законодавство не містить. Відповідно до п. 1 ст. 252 ЦК строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Згідно до п. 4 ст. 254 ЦК до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. У випадку, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
У випадку, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Оскільки рентні платежі повинні сплачуватися по закінченні кварталу, можна стверджувати, що ренту слід виплачувати на наступний день після закінчення останнього (третього) місяця календарного кварталу.
Норма коментованої статті носить диспозитивний характер, що дозволяє сторонам відступити від щоквартальної періодичності сплати ренти і встановити будь-яку іншу її періодичність: щомісячну, раз на півріччя або на рік.
Ціною договору ренти є загальна сума виплачуваної ренти за да-ним договором, укладеним на певний строк. Наприклад, якщо сторо-ни передбачили ренту в грошовій формі за договором, укладеним на 10 років, у розмірі 200 грн. з виплатою кожного місяця, то ціна дого-вору складатиме - 24000 грн. Саме за договором ренти, укладеним на певний строк, сторони можуть співвіднести вартість переданого під виплату ренти майна з ціною договору ренти, яку отримає її одержу-вач протягом дії договору. Стосовно ж безстрокової ренти можна вес-ти мову про ціну договору лише умовно, зважаючи на алеаторний характер такої ренти. Найбільш близьким елементом з'ясування ціни безстрокової ренти є порядок розрахунку між сторонами у разі ро-зірвання зазначеного договору (ст. 741 ЦК).