3. Встановити співвідношення

Збо́рівський до́говір 1649

Білоцерківський мирний договір 1651

Би́тва під Батого́м 1652

Перея́славська рáда 1654

Братовбивча битва під Полтавою 1658

Конотопська битва 1659

Капітуляція правобережного гетьмана П. Дорошенка перед Росією 1676

Гетьманування Івана Мазепи 1687

Початок Великої Північної війни між Росією і Швецією 1700

Запровадження і. мазепа панщини 1701

4.Скласти опорний конспект з теми: Україна в роки горбачовської перебудови

На початку 80-х років радянська партійна система зайшла в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків. Символом конаючої імперії стали похоронні процеси – 1982 р. (Л. Брєжнєв), 1984 р. (В. Андропов), 1985 р. (К. Черненко).

З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені.

Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи, і "соціалізм з людським обличчям" матиме майбутнє.

Проте перебудова була приречена на поразку.

Чому? :

1. Перебудова мала змінити не систему, не фундамент більшовицького соціалізму, а, образно кажучи, його прогнилі стіни і дах, потемнілу червону фарбу на світло-червону.

2. Перебудову почав правлячий клас – партократія в своїх інтересах, в інтересах свого порятунку, для збереження "єдиної, керівної і спрямовуючої – КПРС".

3. Гасла перебудови – "радикальні економічні реформи, демократизація суспільного життя, гласність" залишились дозованими, обмеженими рамками соціалізму.

4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне:

− ринок з централізованим плануванням;

− політичний плюралізм з керівною роллю КПРС;

− суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави.

Як "революція згори", перебудова не досягла поставлених цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, стимулювала революційний процес "знизу": народ пробудився, гласність і демократизація вийшли за рамки дозволеного, появилась легальна опозиція системі, що врешті і призвело до знищення тоталітарної імперії.

Перебудова в Україні мала свої особливості, які відрізняли її від інших радянських республік:

1. Компартія України залишалась найбільш ортодоксальною, вірнопідданою КПРС.

2. Тут була сильна і найдовша протидія партійних консервативних сил на чолі з В. Щербицьким.

3. Радянська Україна залишалася "заповідником застою" без елементарного суверенітету і незалежності від центру.

Однак час перебудови не можна недооцінювати, вона відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності, полегшила, скоротила, прискорила цей шлях.

Чи була б незалежність України без перебудови 1985–1991 рр.?

Відповідь однозначна - так, але шлях до неї був би довшим, важчим і ще більш жертовним.

Процес перебудови пройшов декілька етапів з квітня 1985 по серпень 1991 року:

I етап – квітень 1985 – січень 1987 року, час визрівання політичного курсу перебудови.

У квітні 1985 р., нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим висунуло стратегічну мету: курс на прискорення соціально-економічного розвитку, наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів та ін.

Перші результати були досить обнадійливими: в 1985–1986 рр. темпи приросту промислової продукції України становили 4,3%, в сільському господарстві – 3,5% (в попередні роки відповідно 3,5% і 0,5%). Позитивні зміни відбулися у зовнішній політиці – "нове мислення", розгортання і зміцнення гласності.

Але поряд з цим появилися нові утопічні програми: житлова з її вирішенням до 2000 року, антиалкогольна кампанія, багато часу витрачено на організаційні, пропагандистські заходи.

II етап – січень 1987 – літо 1988 р. – усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соцільної бази.

На січневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС було покладено початок новому етапові перебудови, на перший план висунуто вже не прискорення, а завдання демократизації суспільного життя.

В цей період відбувається перебудова в кадровій політиці, звільняються перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського, Львівського обкомів, багато секретарів обласних комітетів КПУ.

На цьому етапі визначено стратегічні завдання перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий 1987 р. пленум ЦК КПРС); демократизація усієї політичної структури.

Саме в цей час активно формується соціальна база перебудови – виникають, зміцнюються та набувають авторитету в суспільстві неформальні організації.

III етап – літо 1988 – травень 1989 рр. – переміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

Вперше за роки радянської влади було поставлено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи, створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади.

В економічній сфері спостерігається посилення самостійності державних підприємств та розширення сфери діяльності приватного сектора.

КПРС дедалі більше "не вписується" в процес перебудови, не "встигає" за перебігом подій, появляється масове вільнодумство, формуються нові політичні структури, започатковується процес становлення багатопартійності в Україні.

IV етап – травень 1989 – лютий 1990 рр. – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.

Цей етап характерний активним стимулюванням, поглибленням процесу перебудови. У цей час набирає силу інтенсивне формування народних фронтів – перших незалежних організацій, які мали масовий характер.

Саме в цей період в Україні виникає Народний рух України за перебудову (вересень 1989 року), незалежний масовий робітничий рух (липень 1989 р.).

Монополія КПРС у політичній сфері поступово витісняється реальним плюралізмом. Врешті, під тиском обставин лютневий (1990 р.) пленум ЦК КПРС голосує за відміну 6-ї статті Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи.

V етап – лютий – грудень 1990 р. – поступовий відхід політичного керівництва СРСР від формальних, “революційних” перетворень і одночасно радикалізація народних мас.

У цей період особливо загострилася ситуація в країні. Спад в економіці став реальністю. У 1990 році в Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 р.; національний дохід відповідно зменшився на 3,6%. Падіння показників розвитку промисловості республіки становило 0,1%, сільського господарства – 3,7%.

"Революція згори" (так планували перебудову) дедалі більше набувала рис хаотичного, неконтрольованого процесу, в якому поштовхи "знизу" ставали все сильнішими і нерідно випереджали реакцію "ініціаторів перебудови" на хід подій.

Політичне життя в Україні на цьому етапі перебудови відзначалося активністю та інтенсивністю, а кризовий стан в КПУ все більше наростав. Так, якщо за 1989 р. кількісний склад КПУ зменшився на 0,25%, то за 1990 р. – на 10%.

VI етап – грудень 1990 – серпень 1991 рр. – загострення економічної і політичної кризи в СРСР, намагання консервативних сил врятувати імперію; кінець перебудові, перемога демократичних сил.

Спад виробництва катастрофічно наростав, в 1991 р. валовий суспільний продукт в Україні був на 11,3% меншим, ніж у 1990 р., національний дохід зменшився на 11,2%, падіння промисловості становило 4,8%, сільського господарства — 13,2%.

Важливою віхою цього етапу став березневий (1991 р.) референдум, суттю якого було питання про збереження існуючого СРСР.

Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш знайшла своє втілення у здійсненні 19–21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й перемогти путчистів, і 24 серпня 1991 р. український парламент прийняв Акт про незалежність України.