§ 3. Психологічні наслідкискоєногозлочину

Юридична практика свідчить, що кожен злочин справляє певний психологічний вплив не лише на потерпілого чи очевидців, а й на особу, яка скоїла злочинне діяння. Цей вплив може бути різним залежно від особливостей психологічної структури конкретної злочинної дії, а також від рівня сформування і розвитку психічних процесів, властивостей особистості злочинця. Сам злочин, дії з його підготовки та скоєння залишають сліди у психіці особистості злочинця, вносять зміни в його свідомість і поведінку, призводять до інших психічних станів. Більше того, скоєний злочин викликає певні зміни в особистіс-них якостях злочинця: відбувається або закріплення антисоціальної

Див.: Риэлторство на крови // Мир новостей. — 2001. — 16 янв. — № 3 (369).

спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, поглядів, потягів, бажань та ін.

Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння злочину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено такими факторами:

а) сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння, яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;

б) поява оціночних суджень про здійснені дії;

в) страх перед покаранням і зниження рівня саморегуляції;

г) збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення тощо. Інакше кажучи, скоєний злочин, постійна загроза викриття і по- карання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця¹.

Визначення свого ставлення до злочину, усвідомлення скоєного можуть викликати у злочинця дії, спрямовані на приховування слідів злочину, на вироблення такої лінії поведінки, яка доводила б його непричетність до злочину. Бувають випадки, коли злочинець здійснює перестраховані дії: приходить на місце події з метою маскування слідів злочину, проявляє підвищений інтерес до ходу розслідування і т. д. Крім того, оцінка здійснених дій і сприйняття наслідків можуть змінити ставлення злочинця до мотивів скоєного злочину, до його задуму.

Під впливом цього злочину людина починає розуміти, що вона занижувала соціальну цінність об'єктів чи обставин в результаті скоєної нею злочинної дії, внаслідок чого у неї виникає почуття провини. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може викликати у злочинця реакцію щодо надання допомоги слідству і правосуддю.

Разом з тим у деяких злочинців після скоєння злочину може посилитися конфлікт із суспільством, протиставлення своєї особи соціальним вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від скоєного, такі злочинці у пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.

Психічні зміни в особистості злочинця після скоєння злочинного діяння багато в чому визначаються психологічною структурою скоєного злочину:

а) чи був він свідомо спланованим і підготовленим чи ситуативним, імпульсивним;

б) чи реалізувалася в ньому усвідомлена потреба чи злочин був ре- зультатом дефекту соціальної ролі;

в) який мотив із сукупності мотивів домінував;

г) які способи, засоби та знаряддя використовувались і т. д.

Приміром, якщо закоренілим злочинцем скоєний ретельно спланований і підготовлений злочин, то емоційний вплив на нього результатів злочинного діяння досить низький. Це пояснюється тим, що в ході планування, підготовки злочину у людини виробляється певна підготовленість і до тих негативних емоцій, які виникають після скоєння злочину. Сила емоційного впливу набагато вища в тому разі, якщо людина скоює злочин уперше чи при скоєнні злочину виникає необхідність у діях, які раніше не планувалися, настають наслідки, які не очікувались.

Психічні стани, пов'язані з переживанням скоєного злочину, призводять до того, що в поведінці злочинця і його діях проявляється загальмування розумових процесів, утрачається автоматизм у вироблених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкування з оточуючими (з'являється дратівливість, замкнутість). Однак може мати місце і підвищена активність людини після скоєння злочину, що найчастіше виражається у непродуманості дій, метушливості, неадекватності реакції на ситуацію.

У рецидивістів усвідомлення протиправності своїх дій призводить до прагнення компенсувати негативне ставлення до себе з боку суспільства спробою навіювання оточуючим власної винятковості, яка дає їм право порушувати соціальні норми поведінки. Це породжує зовнішню браваду, свідомий негативізм щодо оточення, посилене протиставлення себе іншим людям в діях і вчинках. Такий негативізм є результатом внутрішнього прагнення зняти психічне напруження, що виникло після скоєння злочину, переключити свою увагу, думки і емоції на іншу діяльність. Потреба в розрядці, викликана підвищеним психічним напруженням, реалізується у них шляхом посиленого вживання алкоголю чи наркотиків, що знімає напруження і заглушує стан тривоги, неспокою¹.

Розглядаючи психологічні наслідки скоєного злочину, необхідно зупинитися і на такому понятті, як правова відповідальність. У широкому розумінні слова соціальна відповідальність — це обов'язок індивіда будувати свою поведінку в конкретних обставинах відповід-

но до вимог суспільства. Під правовою відповідальністю розуміється визначена законом міра обов'язкових вимог, які ставить держава перед членами суспільства, тобто це примусовий спосіб впливу на поведінку тих людей, які ухиляються від виконання основних вимог суспільства. В тому разі якщо після скоєння злочину не наступає юридична відповідальність — покарання, в особистості злочинця також відбуваються окремі психічні зміни. Зокрема, може з'явитися усвідомлення безкарності, зниження внутрішнього конфлікту як боротьби між "хочу" і "повинен" (у цій боротьбі перемогу отримує мотив "хочу", що спонукає особистість на нові злочини).

Зміни в психіці злочинця після скоєного ним злочину повинні враховуватися юристом як при проведенні слідчих дій (наприклад, у деяких злочинців наявне психічне напруження призводить до того, що деякі деталі злочину зникають з пам'яті, а багато обставин він не може зразу пригадати), так і при розробці заходів щодо його перевиховування і виправлення.

Розділ 7

ПСИХОЛОГІЯ слідчих дій

Слідча дія — цілеспрямований процес збору і перевірки доказів, який здійснюється слідчим у певному порядку. При цьому основним елементом психологічної структури діяльності слідчого виступає його пізнавальна діяльність для вивчення найрізноманітніших фактів, на основі яких проходить відтворення минулої події, пов'язаної з правопорушенням. Суттєвим у діяльності слідчого при попередньому розслідуванні є її нормативний характер: закон не тільки регламентує окремі слідчі дії, а й встановлює порядок розслідування, регулює стосунки слідчого з учасниками кримінального процесу, обмежує його роботу певними часовими рамками.

Залежно від конкретних обставин справи здійснюються певні слідчі дії, серед них першочерговими є: огляд місця події, обшук і вилучення, затримання підозрюваного (обвинуваченого), допит, пред'явлення до впізнання, відтворення обстановки і обставин події. Враховуючи важливість і складність допиту потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого) і свідків, а також специфіку цієї слідчої дії, це питання докладно розглядається далі.