3. Морфологічна будова стебла.

Стебло — вісь пагона, що складається з вузлів та міжвузлів і несе листки та бруньки.

Функції стебла: 1) провідна (нагору від коренів до листків, квіток і плодів проводить воду з мінеральними речовинами, униз від листків — розчин органічних речовин); 2) осьова (розташування листків, квіток, плодів); 3) запасна (м'ясисті стебла більшості рослин запасають воду й органічні речовини: бульби картоплі, цибулини цибулі, часнику, стебла кактусів, цукрової тростини); 4) вегетативне розмноження (бульбами, кореневищами, вусами, відводками, черешками, цибулинами тощо).

За розташуванням стебел у просторі розрізняють:

• ортотропні — прямостійні стебла (соняшник, кукурудза, пшениця);

• плагіотропні — повзучі (вкорінюються у вузлах: суниця, конюшина повзуча, жовтець повзучий) та сланкі (не вкорінюються: огірок);

• виткі (іпомея, хміль);

• чіпкі (мишачий горошок, горох посівний, виноград).

Стебла можуть бути трав'янистими і здерев'янілими. У трав'янистих стеблах більше живих тонкостінних клітин, паренхімних тканин, а в деревних — мертвих клітин із товстими клітинними стінками, що виконують провідну і механічну функції.

4. Морфологічна будова листка.

Листок — орган рослини, спеціалізований для здійснення фотосинтезу, тобто живлення організму.

Листок складається з пластинки, черешка і прилистків — дрібних листоподібних структур біля основи черешка. Основна частина — пластинка — зазвичай тонка, пласка і зелена.

Черешки іноді відсутні, а пластинка листка основою прикріплена безпосередньо до стебла. Такі листки називають сидячими. Листки, черешки яких частково зростаються зі стеблом, називають незбіжними. Серед них є такі, що своєю основою більш або менш обгортають стебло, їх називають стеблообгортними. Листки, краї основи яких зростаються і стебло ніби проходить крізь них, називають пронизаними. Іноді нижня частина листка розширена і охоплює стебло, утворюючи розтруб (у гречкових) чи піхву (у зонтичних, злаків).

Форма листка — одна з характерних ознак виду рослини. За формою цілісних пластинок листки бувають: округлі — форма обрису подібна до кола; овальні — основа і верхівка округлі і приблизно однакові по ширині, а довжина вдвічі переважає ширину; еліптичні — основа і верхівка гострі і приблизно однакові по ширині, а довжина удвічі переважає ширину; яйцеподібні — основа пластинки ширша, ніж верхівка, а довжина удвічі переважає ширину; оберненояйцеподібні — верхівка пластинки ширша, ніж основа, а довжина переважає ширину; довгасті — основа і верхівка пластинки однакові по ширині, а довжина у 3—4 рази переважає ширину; ланцетні — довжина пластинки значно перевищує її ширину, краї паралельні.

Крім того, розрізняють ще стрічкоподібні — м'яка і тонка пластинка (недорозвинені механічні тканини) — підводні листки водних рос­лин, мечоподібні (півники, лепеха); ниткоподібні (хо­лодок); щетиноподібні — жорсткий лінійний листок, округлий у поперечному перетині (злаки посушливих місцезростань), голчасті — жорсткий колючий листок лінійної форми (хвоя сосни, ялівцю), стрілоподібні — трикутні в обрисі, при основі — гострі лопаті; списоподібні (щавель горобиний); листки.

Трикутні, ромбічні, серцеподібні, ниркоподібні характеризуються за подібністю до певних фігур чи органів.

Листки можуть бути цілокраї (з цілісним краєм) і нецілокраї (зубчасті, пилчасті, зарубчасті тощо). Прості листки з розсіченими пластинками, залежно від глибини виїмок, ділять на лопатеві - глибина надрізів понад 1/4, але менше половини напівпластинки, проміжки між надрізами (заглибинами) — лопаті (сегменти); роздільні — надрізи більше половини напівпластинки, але не доходять до основи чи серединної жилки, проміжки між надрізами — лопаті (сегменти); розсічені — із розчленуванням до основи листка чи серединної жилки на сегменти (жовтеці, перстач білий).

Залежно від загальної конфігурації листки можуть бути перистолопатеві (у дуба), перистороздільні (у грициків), перисторозсічені (у валеріани), пальчастолопатеві (у клена), пальчастороздільні (у більшості видів герані), пальчасторозсічені (у деяких жовтеців).

За формою верхівки пластинки розрізняють: тупі, гострі, загострені, виїмчасті листки.

Основа листкової пластинки може бути округлою, клиноподібною, звуженою, зрізаною, серцеподібною тощо.

Листок буває простим чи складним (який складається з декількох листочків) залежно від того, одна в нього пластинка чи кілька. Листки, в яких листкова пластинка складається з декіль­кох листочків, прикріплених до основного черешка за допомо­гою своїх черешків, і які опадають восени вроздріб, називають складними. Відповідно, листки, що мають одну листкову пластинку, називають простими. Винятки: у троянди, волоського горіха складні листки опадають разом.

Так, у берези, бука, в'яза, дуба і платана листки прості, а в кінського каштана, білої акації, шипшини, айланта — складні. Складні листки бувають перисто-, пальчасто- і трійчатоскладні. Перистоскладні листочки розташовані двома супротивними рядами вздовж загальної осі (робінія, біла акація, горох і горіх волоський). Пальчастоскладні — відходять від однієї точки (кінський каштан, люпин). Трійчастоскладні (конюшина, суниці). Перистоскладні є двох типів: парноперистоскладні (якщо листок закінчується парою листочків, наприклад мімоза) і непарноперистоскладні (якщо листок закінчується одним листочком, наприклад у шипшини).

Розміри листків широко варіюють залежно від таксона і навіть у межах одного виду рослин. Вони можуть досягати в довжину 20 м, наприклад у пальми, що зростає в тропічній Африці. Дуже дрібні листки в холодку лікарського, редуковані до зубців у ефедри чи хвощів. Переважно листки широкі і пласкі, однак іноді циліндричні, як у цибулі, голкоподібні, як у сосни, чи лускоподібні, як у кипариса.

Основні типи жилкування листкової пластинки: дихотомічний — роздвоєння жилок першого порядку на однакові жилки наступного порядку (гінкго); сітчасто-перистий — жилки відходять у боки від серединної жилки листкової пластинки, галузяться (бузок, дуб, крушина, кульбаба); сітчасто-пальчастий — аналогічне попередньому, але основні жилки відходять від центра променями, властиве для ниркоподібних, щитоподібних, пальчастороздільних чи пальчасторозсічених листків (коноплі, гіркокаштан, люпин, герань, настурція); паралельний — уздовж пластинки проходить кілька однакових жилок, паралельних одна одній, від основи листка до його верхівки (злаки, осоки); дуговий — нерозгалужені жилки розміщені дугоподібно (конвалія, подорожник).

У рослин іноді спостерігається так звана гетерофілія (різнолистість) — на одній рослині утворюються різні за формою листки; наприклад, у грициків прикореневі листки перисторозсічені, короткочерешкові, а стеблові — сидячі, цілісні. Одним із варіан­тів гетерофілії є анізофілія — неоднаковий розмір, а іноді й форма листків, які виходять з одного вузла.