Передмова

Конвенція 121

Конвенція про допомоги у випадках виробничого травматизму¹

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 17 червня 1964 року на свою сорок восьму сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно допомоги при нещасних випадках на виробництві і професійних захворюваннях, що є п’ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього сьомого дня липня місяця тисяча дев’ятсот шістдесят четвертого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1964 року про допомоги у випадках виробничого травматизму:

Стаття 1

Відповідно до мети цієї Конвенції:

1. термін “законодавство” означає закони і постанови, а також правила в галузі соціального забезпечення;

2. термін “установлений” означає визначений законодавством країни або на підставі законодавства країни;

3. термін “промислове підприємство” охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електороенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади та служби зв’язку;

4. термін “на утриманні” стосується до передбачуваного стану залежності, який існує в установлених випадках;

5. термін “дитина, яка перебуває на утриманні” охоплює:

і) дитину, яка не досягла віку закінчення обов’язкової шкільної освіти, або молодшого, ніж п’ятнадцять років, віку, залежно від того, який вік більший;

іі) на умовах, встановлених національним законодавством, дитину, котра не досягла встановленого віку, але старшого за той, що зазначено в абзаці “і”, яка проходить курс учнівства чи продовжує своє навчання, або ж хворіє на хронічне захворювання, чи є інвалідом, що не дає їй змоги займатися будь-якою професійною діяльністю; проте вимоги Конвенції вважатимуться виконаними, якщо національне законодавство визначає цей термін просто як такий, що охоплює будь-яку дитину, яка не досягла віку, значно старшого, ніж зазначений в абзаці “і”.

Стаття 2

1. Член Організації, економіка і медичні служби якого недостатньо розвинені, може, додавши до свого документа про ратифікацію мотивовану заяву скористатися правом на тимчасові вилучення, передбачені в таких статтях: стаття 5, стаття 9 (пункт b) параграфа 3), стаття 12, стаття 15 (параграф 2) і стаття 18 ( параграф 3).

2. Будь-який член Організації, який зробив заяву відповідно до параграфа 1 цієї статті, повідомляє у своїх доповідях про застосування цієї Конвенції, поданих відповідно до статті 22 статуту Міжнародної організації праці, щодо кожного вилучення, яким він скористався:

1. або, що причини для цього і далі існують;

2. або, що з певної дати він відмовляється від права користуватися таким вилученням.

Стаття 3

1. Будь-який член Організації, який ратифікує цю конвенцію, може, додавши до документа про ратифікацію заяву, вилучити зі сфери застосування Конвенції:

1. моряків, серед них морських рибалок;

2. державних службовців;

якщо ці категорії захищено спеціальними системами, котрі забез­пе­чують у цілому допомоги, принаймні рівні тим, які передбачаються цією Кон­венцією.

2. Коли є чинною заява, передбачена в параграфі 1 цієї статті, член Організації може вилучати осіб, які належать до категорії або категорій, вилучених зі сфери застосування Конвенції, з числа працівників у під­рахунку відсоткової частки працівників відповідно до пункту d) параграфа 2 статті 4 і до статті 5.

3. Будь-який член Організації, який зробив заяву відповідно до параграфа 1 цієї статті, може надалі повідомити Генерального директора Між­народного бюро праці про взяті на себе зобов’язання, які випливають з цієї Конвенції, відносно тієї категорії або тих категорій осіб, які були вилучені на момент ратифікації.