Види штучного харчування

Штучне харчування використовують у тих випадках, коли хворий не може самостійно їсти перорально або коли харчування природнім шляхом у силу тих чи інших причин (післяопераційний період, тяжке виснажувальне захворювання) є недостатнім.

При відмові хворого від їжі, або якщо хворий без свідомості, чи при порушеному акті ковтання застосовують штучне харчування. Розрізняють декілька видів штучного харчування: ентеральне (через зонд, який вводять у шлунок; через гастростому або єюностому (отвір накладений хірургічним шляхом у шлунку або в порожнисту кишку), або за допомогою поживної клізми), парентеральне (інфузійне) і комбіноване.

Головними показниками для застосування штучного харчування є: широкі травматичні пошкодження та набряки язика, глотки, гортані, стравоходу; утруднення ковтання, звуження або непрохідність стравоходу, стеноз воротаря, стан після операції на стравоході чи травному каналі, блювання, велика втрата рідини, хворий без свідомості, психози з відмовою від прийому їжі, міастенія, бульбарний параліч (захворювання довгастого мозку з розладом ковтання і мови), стани, що супроводжуються підвищеним катаболізмом (сепсис, опіки), відмова від їжі в разі психічних захворювань та ін.

Для проведення штучного харчування через шлунковий зонд готують тонкий стерильний зонд, вазелін або гліцерин, лійку або шприц Жане, рідку їжу в кількості 600—800 мл, підігріту до температури 40 °С. Кінець зонда змащують вазеліном і вводять хворому через носові ходи в шлунок. Щоб під час введення зонд не потрапив у трахею, необхідно вказівним пальцем лівої руки, введеним у рот хворого, притискати зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувати його. При попаданні зонда в дихальні шляхи у хворого виникає різкий кашель. Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, його вводять через рот.

До вільного кінця зонда приєднують лійку або шприц Жане і вливають рідку, без грубих частинок їжу. Це роблять повільно, не поспішаючи. Фракційно вводять по 50—150 мл суміші. Після введення харчових продуктів у зонд вливають, чисту воду або чай, щоб його промити від залишків їжі, після чого зонд затискають на 1 год. В проміжках між ентеральним харчуванням для декомпресії шлунка зонд має бути відкритим. Повторюють процедуру декілька разів на день. При необхідності зонд залишають на кілька днів, зовнішній кінець фіксують пластирем до шкіри щоки.

Годування хворого через зонд

Ш тучне годування можна здійснити за допомогою зонда, введеного в шлунок через ніс або рот, або через гастростому.

Медична сестра повинна добре володіти методикою годування пацієнта через зонд. Для цієї процедури потрібно приготувати:

• стерильний тонкий гумовий зонд діаметром 0,5-0,8 см;

• в азелін або гліцерин;

• лійку або шприц Жане;

• рідку їжу (солодкий чай, морс, сире яйце, масло, бульйон, мінеральна вода без газу, молоко та ін.) у кількості 600- 800 мл;

• склянку із водою (30-50 мл) і трубочкою для пиття;

• фонендоскоп, лейкопластир, безпечну шпильку, корок для зонда, шприц.

Крім того, для годування виготовляють спеціальні препарати (енпіти), які є гомогенізованими емульсіями, в яких збалансований вміст білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінераль них солей.

Перелік сумішей, які використовують для годування хворих через зонд. Найчастіше використовують суміші:

1. приготовлені перед уживанням з рідких компонентів (молока, вершків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру, дрібно протертого м'яса, риби;

2. продуктів дитячого харчування ("Малютка", "Мальті", "Здоровье");

1. різні "Енпіти" (білковий, знежирений, безлактозний);

3. гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові);

4. промислові швидкорозчинні суміші, що виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів рослинного походження;

5. харчові дієтичні продукти, які складаються з суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

Введення харчових речовин можна робити фракційним шляхом, наприклад, 5-6 разів в день або крапельно - повільно протягом тривалого часу.

Послідовність дій Підготовка до процедури:

1 ) покладіть зонд, який знаходиться в упаковці, в морозильну камеру за 1,5 год до годування;

2. вимийте руки;

3. поясніть пацієнтові хід процедури і покладіть на столик перед ним усе необхідне;

4) визначте, на яку відстань повинен бути введений зонд (ріст у сантиметрах мінус 100) ;

5. обробіть кінець зонда вазеліном (гліцерином);

6. допоможіть пацієнту прийняти положення "напівсидячи";

7. накрийте груди пацієнта серветкою;

8) через нижній носовий хід уведіть зонд на глибину 15-18 см (голова пацієнта при цьому закинута назад;

9) допоможіть пацієнту зайняти положення "сидячи";

1 0) попросіть пацієнта продовжувати заковтувати зонд у шлунок, "запиваючи" його водою; можна додати у воду шматочок льоду, щоб зменшити нудоту, яка викликана заковтуванням зонда;

11) наберіть у шприц повітря;

12. приєднайте шприц до зонда;

13. поставте головку фонендоскопа над ділянкою шлунка;

1 4) вводьте повітря через зонд у шлунок під контролем фонендоскопа: ви почуєте звуки, які свідчать про наявність по вітря в шлунку;

З апам'ятайте! Не починайте годування, не переконавшись, що зонд знаходиться в шлунку!

15) закріпіть зонд лейкопластирем на спинці носа;

я кщо ви не будете годувати пацієнта відразу ж після введення зонда, закрийте вільний кінець зонда корком і прикріпіть його до одягу пацієнта шпилькою; у дітей зонд закріплюють ще й провівши його за вухом;

Годування пацієнта через зонд за допомогою шприца Жане.

1. приготуйте все необхідне для годування і контролю за місцезнаходженням зонда;

2. допоможіть пацієнту зайняти зручне положення (напівсидячи);

3) розмістіть фонендоскоп над ділянкою шлунка і введіть через зонд 30-40 мл повітря; ви повинні почути характерні звуки, які свідчать про те, що зонд зна ходиться в шлунку;

Виконання процедури

4) перетисніть зонд затискачем, помістивши вільний кінець зонда в лоток;

5. наберіть у шприц Жане рідку їжу;

6. з'єднайте шприц з шлунковим зондом; тримайте шприц лівою рукою, якщо ви "правша", за конус, ручка поршня при цьому спрямована доверху;

7. зніміть затискач, який затискає зонд;

8. перекладіть шприц в положення, при якому ручка поршня спрямована донизу;

9. продовжуйте підтримувати лівою рукою місце з'єднання зонда з конусом шприца, а правою рукою повільно вводьте підготовлену їжу;

10. промийте зонд водою (з іншого шприца);

11. від'єднайте шприц;

Запам'ятайте! Перед черговим годуванням слід переконатися, що зонд знаходиться на місці. Для цього треба знову ввести повітря через зонд і почути звуки, характерні для проход ження повітря через рідину.

12. з акрийте корком вільний кінець зонда;

13. прикріпіть зонд до одягу;

14. переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

15. допоможіть пацієнту зручно лягти;

16. приберіть все зайве.

Годування за допомогою лійки

Для годування пацієнта через зонд можна використовувати і лійку.

Послідовність дії

Підготування до процедури таке ж і як при годуванні за допомогою шприца Жане (пункти 1-19);

Виконання процедури

1. опустіть лійку на рівень шлунка;

2. злегка нахиліть лійку і налийте в неї підготовлену їжу;

3. тримайте лійку прямо і зніміть затискач із зонда; рідина повинна дійти до гирла лійки: швидкість надходження їжі буде тим більша, чим вище знаходиться лійка;

4. опустіть лійку на рівень шлунка;

5. налийте ще одну порцію їжі;

6. див. пункти 2-5;

7. промийте зонд невеличкою кількістю води;

8. від'єднайте лійку від зонда;

9. закрийте зонд корком;

10. прикріпіть зонд шпилькою до одягу пацієнта;

11. переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

12. приберіть усе зайве.

Запам'ятайте! При годуванні пацієнта молочною їжею потрібно промивати зонд кожні 2 год, інакше в зонді можливий розвиток патогенної мікрофлори.

Годування пацієнта через зонд можна здійснювати і за до помогою крапельниці (спосіб годування визначає лікар).

Підготовка до краплинного годування пацієнта через зонд

Послідовність дій:

1. вимийте руки;

1. підготуйте поживний розчин, систему для крапельного введення, штатив, затискачі;

2. з акріпіть флакон на штативі;

4. введіть у флакон через корок повітровод і закріпіть флакон на штативі так, щоб вільний кінець повітровода знаходився вище голки;

5. поставте гвинтовий затискач, який знаходиться нижче крапельниці, в положення, яке перешкоджає руху рідини;

6 ) введіть у флакон через корок голку разом з системою;

7) відновіть прохідність системи гвинтовим затискачем;

8. заповніть резервуар крапельниці, перевернувши її "до гори дном";

9. витісніть повітря із системи: живильний розчин повинен заповнити трубку нижче резервуару крапельниці;

10. перекрийте систему затискачем;

11. закріпіть вільний кінець трубки на штативі;

12. поясніть пацієнту суть майбутньої процедури;

13. уведіть зонд пацієнту;

14) перекрийте затискачем дистальний кінець зонда, введеного пацієнту;

15. перекрийте затискачем дистальний кінець системи для годування;

16. з'єднайте зонд і систему;

17. зніміть затискачі;

18) відрегулюйте швидкість поступлення живильного розчину за допомогою гвинтового затискача;

20. перекрийте затискачем зонд і систему;

21. від'єднайте систему;

22. промийте зонд водою за допомогою шприца Жане;

23. закрийте корком отвір на вільному кінці зонда;

24. закріпіть зонд на одязі пацієнта;

25. переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

26. приберіть усе зайве;

27. помийте руки.

Правила, яких треба дотримуватися під час годування хворих через зонд

1. Організм хворого має поступово звикнути до приймання їжі через зонд, тому в перший день дають близько 50% добової норми енергетичної цінності.

2. У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшують, а з 4-ї доби дають увесь об'єм харчування.

Послідовність дій під час виконання процедур

Уведення шлункового зонда хворому, котрий перебуває в непритомному стані

1. Чисто вимитими руками в гумових стерильних рукавичках візьміть тонкий стерильний зонд, закруглений кінець змажте гліцерином, на другий кінець накладіть затискувач.

2. Зонд уведіть через носовий хід, просовуючи його поступово вздовж внутрішньої стінки, нахиляючи при цьому трохи назад голову хворого.

4. Коли 15—17 см зонда ввійде в носову частину глотки, голову хворого нахиліть трохи вперед.

4. Вказівний палець однієї руки обмотайте бинтом або сервет кою, уведіть у рот, намацайте кінець зонда, злегка притисніть його до задньої стінки глотки, а другою рукою проведіть зонд далі.

5. Перевірте, чи не потрапив зонд у трахею. До зовнішнього краю зонда піднесіть пушинку вати, подивіться, чи не коливаєть ся вона під час дихання.

6. Проведіть зонд у шлунок до позначки 55 см.

Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, уведіть його через рот, використовуючи ларингоскоп.

Уведення харчових сумішей через зонд

1. Зніміть затискувач. До зовнішнього кінця зонда приєднайте лійку або циліндр шприца Жане.

2. Поступово невеликими порціями (не більше ковтка) вилийте в лійку чи в циліндр шприца підігріту підготовлену суміш.

3. Потім влийте туди ж чисту воду, тобто промийте зонд і від'єднайте лійку. Годування хворих через зонд можна здійснювати за допомогою системи для введення інфузійних розчинів. Кількість крапель 60—80 за 1 хв.

4. Зовнішній кінець зонда перекрийте затискувачем.

5. Смужками лейкопластиру прикріпіть зонд до щоки.

6. Повторіть процедуру за призначенням лікаря декілька разів на добу.

7. Зонд залиште у шлунку на весь період штучного харчування — близько 2—3 тиж. У випадку, коли хворий довгий час перебуває в непритомному стані, зонд фіксують до шкіри обличчя або до крила носа лігатурою за допомогою голки та голкоутримувача з тим, щоб хворий не витягнув його.

8. Зробіть запис про виконану процедуру.

Організація промислового випуску збалансованих за хімічним складом висококалорійних (в 1 мл продукту 1,5—2 ккал) легкозасвоюваних харчових сумішей, а також зондів з нових інертних пластмас дозволили значно розширити показання до ентерального харчування. Більшість готових сумішей містить у 1500—3500 мл повний комплекс харчових речовин, вітамінів та мінеральних солей.

Для харчування через зонд використовують такі суміші:

1. приготовані перед вживанням з рідких компонентів — молока, вершків, сметани, яєць, бульйонів, фруктових соків — з додаванням легкорозчинних (сухе молоко, цукор, крохмаль) або дрібнопротертих (м'ясо, риба, сир) продуктів;

2. з продуктів дитячого харчування («Малютка», «Малыш», «Здоровье» та ін.);

3. різні ЕНПІТи (білковий, знежирений, безлактозний та ін);

4. гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові, фруктово-овочеві та ін);

5. промислові швидкорозчинні суміші, які виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів рослинного походження;

6. « елементи» дієти, які складаються з суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

При харчуванні через зонд необхідно дотримуватись таких правил:

1) хворий має звикнути до нового шляху поступлення їжі, тому в перший день дають близько 50 % добової норми енергетичної цінності;

2) у наступні 2—3 дні кількість суміші поступово збільшують, а з 4-го дня дають увесь об'єм харчування;

3) при використанні гравітаційно-крапельного методу подачі суміші всю денну порцію ділять на 5—6, а в окремих випадках навіть на 8 годувань.

Примусове харчування за допомогою спеціальних насосів забезпечує цілодобову рівномірну подачу їжі, що запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї, і демпінг-синдрому — головних ускладнень при харчуванні через зонд.

Дотримуючись правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму, через ніс у шлунок вводять частково змазаний стерильним гліцерином еластичний пластмасовий, гумовий або силіконовий шлунковий зонд діаметром 3—5 мм до позначки 45—50 см (відстань від різців до пупка). Слід пам'ятати: якщо зонд потрапив замість стравоходу в трахею, то у непритомного хворого це може проявитись появою ціанозу і задишки, при свідомості — появою кашлю. Місце знаходження проксимального кінця зонда можна перевірити піднесеною до дистального кінця зонда пушинкою вати. При попаданні в трахею вона буде колихатись у такт дихальним рухам грудної клітини. У такому разі зонд витягують, обережно вводять через ніс 12— 15 см, потім уводять вказівний палець лівої руки, обмотаний бинтом або серветкою в декілька шарів (щоб пацієнт не прикусив палець) в рот, притискують зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувають його в стравохід, потім шлунок. При тривалому харчуванні зонд фіксують до крила носа або шкіри обличчя (якщо зонд уведено через рот за допомогою ларингоскопа) хірургічною лігатурою з тим, щоб хворий не витягнув його.

Поживні речовини через зонд можна вводити фракційним ме тодом, тобто окремими порціями 5—6 разів на день за допомогою шприца Жане; крапельним шляхом протягом тривалого часу за до помогою спеціальних дозаторів, які автоматично регулюють поступання харчових сумішей. Рівномірна подача їжі запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї.

Після операції з приводу звуження стравоходу, при опіках або при неоперабельних пухлинах хворих харчують через операційну фістулу-гастростому. Для цього використовують спеціальну трубочку завдовжки до 20 см діаметром 5—6 мм з трохи розширеним дистальним кінцем, до якого приєднують заповнений харчовою сумішшю шприц Жане або лійку. Харчування починають з другого дня, їжу вводять невеликими порціями (150—200 мл) 5—6 разів на день у підігрітому вигляді. Кількість їжі поступово збільшують до 450-500 мл, а кількість введень зменшують до 3—4 разів. Через лійку крім перерахованих сумішей вводять подрібнені харчові продукти, розведені рідиною: протерте м'ясо, рибу, хліб, сухарі. Іноді хворі самі розжовують їжу, розводять її рідиною і вливають у лійку чи гумовий балон із м'яким наконечником, дно якого попередньо відрізають. У перші дні годують хворого через трубку, уведену під час операції через фістулу в шлунок і закріплену хірургічною лігатурою до шкіри. Потрібно уважно стежити за тим, щоб у перші дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не випала. Якщо це трапилося, потрібно негайно повідомити лікареві. Самому ні в яко му разі не можна вводити трубку, тому що введення наосліп може призвести до потрапляння трубки не в шлунок, а в черевну порожнину, а це загрожує розвитком перитоніту. Коли сформувався канал (8-9 діб), трубку видаляють і щоразу використовують стерильну трубку, яку вводять перед годуванням пацієнта і видаляють після годування.

Жування, як складний рефлекторний акт, сприяє виділенню шлункового соку, що поліпшує засвоювання їжі. Не потрібно одноразово вводити у лійку велику кількість їжі, оскільки може наступити спазм м'язів шлунка і їжа буде викинута назовні через стому. Після годування просвіт трубки промивають водою і закривають затискачем.

При деяких захворюваннях верхнього відділу травного каналу, а також після операцій на стравоході і шлунку накладають єюностому (фістулу порожнистої кишки). Харчування через єюностому мало чим відрізняється від такого при гастростомі. Різниця між цими двома методами полягає в тому, що при єюностомії необхідно використовувати такі суміші, які за хімічним складом наближаються до хімусу здорової людини. При харчуванні через єюностому спочатку в кишку вводять сольовий розчин, який за електролітним складом близький до хімусу, з додаванням глюкози. Через 3—4 дні після адаптації кишок ентеральне харчування доповнюють введенням білкових розчинів (гідролізин, амінопептид та ін.). Склад білково-сольової суміші підтримують на рівні показників хімусу. Останнім етапом програми ентерального харчування є поступове додавання до суміші емульсії для задоволення енергетичних потреб організму (інтраліпід, ліпофундин).

Необхідно стежити за чистотою шкіри в ділянці стоми. Шлунковий і кишковий сік, гнійні виділення постійно подразнюють шкіру навколо стоми. Вона мацерується, виникають виразки, з'являється різкий кисло-гнилісний запах. Таким хворим систематично проводять туалет шкіри, змащують її 70 % спиртом, а потім накладають цинкову мазь або пасти Лассара, часто змінюючи стерильні пов'язки (у перші дні до видалення зафіксованої трубки — у вигляді штанців), закріпити пов'язку смужками лейкопластиру, кожний раз змінюючи ділянку його накладання, щоб не виникло подразнення шкіри.

Показання до накладання гастростоми. За допомогою хірургічного втручання накладають фістулу шлунка (гастростому) хворим з пухлинами стравоходу, глотки, опіками стравоходу. При цьому гумову трубку вводять у порожнину шлунка й фіксують її лігатурним швом до шкіри передньої черевної стінки.

Показання до накладання єюностоми. У разі пухлин верхнього відділу шлунково-кишкового тракту, а також після операцій на стравоході та шлунку в деяких випадках накладають єюностому (нориця порожньої кишки).

Годування хворого та догляд за гастростомою до формування каналу

1. Годування хворого починайте з другої доби.

2. Надягніть чисті гумові рукавички.

3. Зніміть затискувач із трубки.

4. На кінець трубки надягніть лійку і через неї вливайте рідку їжу у вигляді суміші.

5. їжу вводьте підігрітою невеликими порціями (150—200 мл) 5—6 разів на добу. Об'єм їжі поступово збільшуйте до 450—500 мл, а кількість уведень зменшуйте до 3—4 разів.

6. Після годування хворого гумову трубку перекрийте затискувачем для запобігання витіканню шлункового вмісту.

7. Шкіру навколо гастростоми просушіть стерильною серветкою, змажте цинковою маззю або пастою Лассара для запобігання подразненню шкіри й накладіть стерильну суху пов'язку.

8. Зафіксуйте пов'язку смужками лейкопластиру, місце розташування яких кожний раз змінюйте.

Запам'ятайте! Потрібно уважно стежити за тим, щоб у перші дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не випала. Якщо ж це трапилося, не намагайтеся самі вводити трубку, тому що введення наосліп може призвести до потрапляння трубки не в шлунок, а в черевну порожнину, а це загрожує розвитком перитоніту. У разі випадіння трубки треба негайно повідомити про це лікаря.

Годування хворих через гастростому після формування каналу

1. При тривалому постійному використанні гастростоми гумову трубку між харчуваннями видаліть і вставляйте її у фістулу лише під час харчування хворого.

2. Запропонуйте хворому попередньо ретельно пережувати їжу, розвести її рідиною, а потім з рота вилити в лійку. Жування як складний рефлекторний акт сприяє виділенню шлункового соку, що поліпшує засвоювання їжі.

3. Не потрібно одноразово вводити в лійку велику кількість їжі, оскільки може статися спазм м'язів шлунка і їжа буде виходити назовні через стому.

4. Після харчування просвіт трубки промийте водою і видаліть її. Навчіть хворого вводити трубку самостійно і здійснювати харчування через стому.

5. Здійснюйте догляд за шкірою навколо стоми. Накладіть пов'язки.

6. Після використання трубку знежирте, продезінфікуйте, ретельно промийте водою та висушіть.

Годування пацієнта через гастростому.

П ри непрохідності стравоходу і кардиального відділу шлунка годування пацієнта здійснюється через гастростому. Зонд вставляется і закріплюється в гастростомі під час операції. Кількість їжі і кратність годування визначає лікар.

Послідовність дій

1. підготуйте їжу для годування;

2. підготуйте пацієнта до майбутнього годування;

3. помийте руки;

1. приєднайте лійку до зонда (можна використовувати і шприц Жане);

5) малими порціями, притримуючись природної швидкості прийому їжі, введіть їжу в шлунок (через лійку або шприц Жане безпосередньо через зонд);

6. промийте зонд невеликою кількістю води;

7. від'єднайте лійку;

8. перетисніть затискачем дистальний кінець зонда;

9. закріпіть зонд на одязі пацієнта;

10) переконайтесь, що пацієнт почуває себе комфортно;

11) приберіть усе зайве;

12) вимийте руки.

Годування хворого через єюностому. Воно мало чим відрізняється від такого при гастростомі, але дотримуйтеся таких правил:

1. Використовуйте суміші, які за хімічним складом наближаються до хімусу здорової людини. Спочатку в кишку вводьте призначений сольовий розчин з додаванням у підігрітої глюкози.

2. Через 3—4 дні після адаптації кишок ентеральне харчування доповніть уведенням білкових розчинів (гідролізин).

3. Потім поступово до суміші додавайте жирові емульсії (інтраліпід, ліпофундин).

Запам'ятайте! Ретельно й систематично треба здійснювати туалет шкіри навколо стоми, змащувати її 70% розчином етилового спирту, потім накладати цинкову мазь і часто змінювати стерильні пов'язки.

Медичний персонал повинен працювати в гумових рукавичках. Після процедури їх слід дезінфікувати, руки вимити з милом і висушити.

Ректальне штучне годування — це введення поживних речовин через пряму кишку. Нині цей спосіб штучного харчування втратив своє значення, оскільки було встановлено, що в товстій кишці відсутні умови для перетравлення і всмоктування жирів і амінокислот. Але при невгамовному блюванні і різкому зневоднюванні організму, повній непрохідності стравоходу, а також після операцій на стравоході та кардіальному відділі шлунка можна вводити після дії очисної клізми ізотонічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози. Щоб розчин швидше всмоктувався, потрібно на нижню трубку системи покласти теплу грілку, яку зверху прикрити ковдрою.

Застосування харчувальних клізм досить обмежене, оскільки в нижньому відділі товстої кишки всмоктуються тільки вода, ізотонічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози і частково білки та амінокислоти. Харчові клізми можуть бути тільки додатковим методом введення поживних речовин.

У випадаках, коли поживні речовини не можна ввести че рез рот або парентеральним шляхом, використовують живильну (харчувальну) клізму. Проте застосування харчувальних клізм дуже обмежене, оскільки в нижньому відділі товстої кишки не всмоктуються білки, жири і полісахариди. Живильні клізми можуть служити лише допоміжним способом введення поживних речовин в організм. За 30-40 хв до живильної клізми ставлять очисну клізму. Поживні речовини, об'ємом до 200 мл вводять за допомогою гумового балона або шприца Жане через газовідвідну трубку. Якщо треба ввести більшу кількість поживних речовин, користуються системою для крапельної клізми.

Парентеральне харчування призначають хворим у тих випадках, коли за допомогою ентерального харчування не вдається забезпечити організм хворого необхідною кількістю поживних речовин. Необхідність в його застосуванні часто виникає у хворих з обширними порожнинними операціями як у процесі передопераційної підготовки, так і в післяопераційний період у разі виникнення сепсису, обширних опіків, тяжкої крововтрати, при тяжких інтоксикаціях, невгамовному блюванні явищами непрохідності травного каналу, після операцій на стравоході, шлунку, кишках; виснаженим, ослабленим хворим та в інших випадках. При парентеральному харчуванні внутрішньовенним крапельним методом вводять білкові препарати (гідролізин, гідролізат казеїну білковий, альвезин, амінопептид), жирові емульсії (ліпофундін, інтраліпід), розчини глюкози, вітаміни, мінеральні солі, розчини електролітів, кровозамінники. Під час введення зазначених препаратів у хварого можуть виникати різні реакції. Тому їх треба вводити з певною швидкістю: протягом перших 30 хв розчини вводять зі швидкістю 10—20 крапель за 1 хв, а потім, якщо хворий почувається добре, швидкість введення поступово збільшують до 30-40-50—60 крапель за 1 хв.

Необхідність і особливість уведення в організм розчинів глюкози. У зв'язку з тим що в організмі людини запасів вуглеводів у вигляді глікогену вистачає тільки на добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть використовувати енергію жирних кислот, тому за відсутності природного харчування хворому вже через добу слід уводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД препарату (1 мл вміщує 40 ОД) на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше вводять розчини внутрішньовенно за допомогою одноразових систем для введення інфузійних розчинів.

Необхідність уведення в організм сольових розчинів і віта мінів. Для регуляції електролітного балансу хворим часто вводять такі розчини солей: ізотонічний розчин натрію хлориду, 4 % розчин калію хлориду, 10 % розчин кальцію хлориду, 25 % розчин магнію сульфату. Використовують також уведення готових кристалоїдних розчинів: "Дисоль", "Ацесоль", "Хлосоль", "Лактасоль". Для регуляції обміну речовин в організмі хворим у разі потреби необхідно вводити такі вітаміни: 6 % розчин тіаміну броміду ( вітамін В₁, 0,5 % розчин піридоксину гідрохлориду (вітамін В₆), 0,003%, 0,01%, 0,02%, 0,05% розчин ціанокобаламіну (вітамін В₁₂), 5 % та 10 % розчин аскорбінової кислоти (вітамін С). Вітаміни за призначенням лікаря додають у флакон з розчином глюкози. Але слід пам'ятати про те, що тіаміну бромід (вітамін В₁) і піридоксину гідрохлорид (вітамін В₆) не сумісні, тому їх необхідно вводити окремо і, як правило, у різні дні.

Необхідність і особливість уведення в організм білкових гідролізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкової підтримки організму хворим уводять суху або нативну плазму, 10 % розчин альбуміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, амінопептид, гідролізат казеїну). У разі швидкого введення гідролізатів може виникнути відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому доцільніше вводити білкові гідролізати одномоментно із розчином глюкози. Для цього в один флакон уводять голкуповітровід, у другий — верхню голку інфузійної системи. Крім того, флакон з розчином глюкози та білкового гідролізату з'єднують стерильною поліхлорвініловою трубочкою для того, щоб розчини змішувалися. Таке введення білкових гідролізатів хворі переносять краще. Білкові гідролізати доцільніше вводити у підігрітому стані. Для цього треба покласти грілку з теплою водою на нижню трубку системи і, щоб довше зберегти тепло, накрити грілку ковдрою. У разі виникнення у хворого відчуття жару, гіперемії обличчя, утрудненого дихання необхідно тимчасово відключити гідролізат, продовжувати вводити розчин глюкози, потім обережно знову підключити паралельно білковий гідролізат. Якщо у хворого виникла нудота, блювання, зуд, гарячка, препарат необхідно відключити, переключити систему на розчин глюкози або ізотонічний розчин натрію хлориду і викликати лікаря.

У разі виснаження хворих (рак травного каналу, тяжкі оперативні втручання) призначають внутрішньовенне введення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід). Швидкість уведення така сама, як і білкових гідролізатів. До жирової емульсії не можна додавати вітаміни, електроліти та інші ліки.

Правильно проведене парентеральне харчування сприяє запобіганню або, за наявності, усуненню у пацієнта тяжких порушень обміну речовин, допомагає ліквідувати явища інтоксикації, нормалізувати функції різних органів і систем.

Парентеральне харчування

Якщо ентеральне харчування не дозволяє забезпечити організм пацієнта необхідною кількістю і набором поживних речовин, використовують парентеральне харчування. Як правило, його призначають в передопераційний період пацієнтам, яким має бути проведена велика операція в черевній порожнині.

Після операції ці пацієнти також потребують парентерального харчування.

Крім того, парентеральне харчування широко застосовують при ліку ванні хворих із сепсисом, великими опіками, важкою крововтратою.

У випадку виражених порушень процесів травлення й всмоктування в травному тракті (при холері, важкому протіканні дизентерії та ін.), повної відсутності апетиту (анорексії), при нестерпній блювоті, відмові від вживання їжі також застосовують парентеральне харчування.

З цією метою призначають препарати, які містять продукти гідролізу білків - амінокислоти: гідролізин, білковий гідролізат казеїну, фібриносол; штучні суміші амінокислот: альвезин, левамін, поліамін; жирові емульсії: ліпофундін-S, інтраліпід, 10% розчин глюкози. Крім того, вводять до 1 л розчинів елект ролітів, вітамінів групи В, аскорбінову кислоту.

Засоби для парентерального живлення вводять крапельно внутрішньовенно, використовуючи для цього спеціальні системи, які дозволяють здійснювати одночасне введення білкових, жирових і вуглеводних препаратів із трьох флаконів. Перед уведенням їх підігрівають на водяній бані до температури тіла (37-38°С).

Необхідно суворо дотримуватися швидкості введення препаратів: гідролізин, білковий гідролізат казеїну, фібриносол, поліамін у перші 30 хв уводять із швидкістю 10-20 крапель на хвилину, а потім при гарній переносимості швидкість введення збільшують до 40-60 крапель у хвилину.

Необхідність і особливість уведення в організм розчинів глюкози. У зв'язку з тим що в організмі людини запасів вуглеводів у вигляді глікогену вистачає тільки на добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть використовувати енергію жирних кислот, то за відсутності природного харчування хворому вже через добу слід уводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД препарату на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше застосовують внутрішньовенне введення розчинів.

Необхідність уведення в організм сольових розчинів і вітамі нів. Для регуляції електролітного балансу хворим часто вводять парентерально такі розчини солей: 0,9% розчин натрію хлориду; 4% розчин калію хлориду; 10% розчин кальцію хлориду; 25% розчин магнію сульфату. Використовують також уведення готових кристалоїдних розчинів: "Дисоль", "Ацесоль", "Хлосоль", "Лактасоль".

Для регуляції обміну речовин в організмі необхідно вводи ти хворим такі вітаміни: 6% розчин тіаміну броміду (вітамін В₁); 0,5% розчин піридоксину гідрохлориду (вітамін В₆); 0,003%, 0,01%, 0,02%, 0,05% розчини ціанокобаламіну (вітамін В₁₂); 5% та 10% розчини аскорбінової кислоти (вітамін С).

Необхідність і особливість уведення в організм білкових гідро лізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкової підтримки організму хворим уводять суху або нативну плазму, розчини альбуміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, гідролізат казеїну, амінопептид).

У разі швидкого введення гідролізатів може виникнути відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому починати вводити білкові гідролізати слід повільно, починаючи з 10—20 кра пель за 1 хв протягом 30 хв, а потім дозу підвищують до 25—35 крапель за 1 хв.

У разі виснаження хворих (рак травного каналу, тяжкі операції) призначають внутрішньовенне уведення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід). Швидкість уведення така сама, як і білкових гідролізатів.

Послідовність дій під час виконання процедур

Уведення інсуліну у флакон з розчином глюкози за призначенням лікаря

1. Чисто вимитими та знезараженими руками візьміть флакон з необхідним розчином глюкози (10%, 20%, 33%), прочитайте уважно етикетку.

2. Відберіть потрібну кількість флаконів з розчином глюкози й визначте кількість сухої речовини (глюкози) в розчині. Так, як що хворому призначено 1200 мл 10% розчину глюкози, то ви від бираєте 3 флакони ємкістю по 400 мл. Визначте шляхом усних математичних підрахувань, що в кожному флаконі міститься 40 г глюкози.

3. Визначте, яку кількість одиниць інсуліну необхідно ввести в кожний флакон з розчином глюкози. Кількість сухої речовини глюкози, тобто 40 г, поділіть на 4. Таким чином, у кожний фла кон із розчином глюкози в цьому випадку потрібно ввести 10 ОД інсуліну.

4. Зніміть зйомну частину металевого ковпачка флакона з інсуліном, продезінфікуйте корок стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

5. Наберіть в одно- або двомілілітровий шприц 0,25 мл (10 ОД) інсуліну, за допомогою голки проколіть корок підготовленого флакона і введіть інсулін у розчин глюкози. Одразу після введення інсуліну відтягніть у шприц розчин глюкози із флакона і ним промийте шприц та голку для того, щоб увести у флакон залишки інсуліну.

6. Вийміть голку із флакона і таким самим способом уведіть потрібну кількість інсуліну в кожний флакон з розчином глюкози.

Уведення сольових розчинів і вітамінів

1. Уважно прочитайте призначення лікаря і, суворо дотримуючись його, приготуйте необхідні сольові розчини для внутрішньовенного введення. Найчастіше сольові розчини готують на основі 0,9% розчину натрію хлориду або розчину Рінгера—Локка.

2. У сольові розчини за призначенням лікаря, точно дотримуючись дозування, додайте зазначені в листі лікарських призначень вітаміни.

Запам'ятайте! Тіаміну бромід (вітамін Ві) і піридоксину гідрохлорид (вітамін Ве) не сумісні. Тому їх необхідно вводити окремо і, як правило, у різні дні.

Якщо після приготування лікарського коктейлю розчин у флаконі помутнів, це означає, що виникла небажана реакція. Обов'язково про це повідомте лікаря. З'ясуйте причину несумісності ліків і приготуйте лікарський коктейль повторно.

3. Якщо хворому призначено білковий гідролізат і розчин глюкози, то флакони глюкози та білкового гідролізату з'єднайте сте рильною поліхлорвініловою трубочкою для того, щоб розчини змі шувалися. Таке введення білкових гідролізатів хворі переносять краще.

4. Якщо у хворого виникне відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання, тимчасово відключіть гідролізат і вводьте розчин глюкози, потім обережно знову підключіть паралельно білко вий гідролізат.

5. Якщо у хворого виникла нудота, блювання, зуд, гарячка — препарат відключіть і негайно викличте лікаря, але з вени систе му не відключайте, тимчасово переключіть систему на розчин глю кози або 0,9% розчин натрію хлориду.

6. Жирові емульсії перші 10 хв уводьте зі швидкістю 20 крапель за 1 хв, потім поступово протягом 30 хв кількість крапель збільшіть до 50 за 1 хв і з такою швидкістю продовжуйте введення препарату.

Запам'ятайте! Не можна додавати до жирової емульсії вітаміни, електроліти та інші ліки. Білкові гідролізати необхідно вводити в підігрітому стані. Для цього треба покласти грілку з теплою водою на трубку системи і, щоб довше зберегти тепло, накрийте грілку ковдрою. У перші 30 хв білкові гідролізати необхідно вводити зі швидкістю 10—20 крапель за 1 хв.