2. Теоретичні та методичні засади засади курортної справи (Основні терміни та поняття)

Сучасні трансформації в санаторно-курортній справі вимагають зміни традиційних поглядів і підходів до організації лікування та відпочинку на курортах у бік підвищення умов комфортності, покращення побуту, організації дозвілля відпочиваючих на основі використання зразків і стандартів їз зарубіжного досвіду організації курортної справи.

Курорти і курортні місцевості, в яких зосереджені санітарно-курортні заклади, є основою рекреаційного районування. Курорт – місцевість, що має природні лікувальні чинники і необхідні умови для їх використання з лікувально-профілактичною метою.

У законі України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 р. дається таке визначення курорту (стаття 1): «Освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягають особливій охороні».

Географія курортів з позиції системної методології розглядає поняття «курорт» як певну спеціалізовану територію з її інфраструктурним каркасом (ТКРС). Натомість, курортний менеджмент під поняттям «курорт» розглядає певну управлінсько-економічну систему, простіше кажучи – курортну організацію як окремий структурний елемент курортно-рекреаційної сфери.

Територіальна рекреаційна система (ТРС) – це система взаємопов'язаних, природних, природно-соціальних, і соціальних компонентів, функціонування яких спрямоване на забезпечення рекреаційного попиту населення. Будь-яка рекреаційна територія є частиною земельного фонду у межах державних кордонів країни, або регіону.

Головною суспільною функцією ТРС є максимальне задоволення потреб населення у відпочинку, оздоровленні, лікуванні та підвищенні фізичного та духовного потенціалу. Центральним об'єктом функціонуючої ТРС є людина, рекреант.

Таким чином, системи курортно-рекреаційної сфери низового рівня просторово приурочені до мережі локальних курортно-рекреаційних територій і центрів. У світовій практиці туроперейтингу саме за цими організаціями і локальними територіальними одиницями (ТКРС) закріпився термін «курорти».

Характерним закладом у системі санаторно-курортного лікування України є санаторій – спеціалізований стаціонарний заклад з використанням у лікувальних комплексах кліматотерапії, бальнеотерапії або грязелікування, апаратної фізіотерапії, лікувальної фізкультури в умовах активного відпочинку, спеціально продуманого ритму життя та проведення процедур.

Пансіонати з лікуванням – це лікувально-профілактичні заклади, які обладнані ліжками і надають реабілітаційне лікування, головним чином, на основі цілющих властивостей природних факторів. Усі вони спеціалізовані і можуть бути одно- або багатопрофільними. У них враховуються розгорнуті ліжка, що забезпечені необхідним обладнанням, незалежно від того, зайняті вони чи ні.

Дитячими оздоровчими закладами (таборами) вважаються заклади, які створені з метою реалізації права кожної дитини на повноцінний відпочинок і оздоровлення, зміцнення здоров’я дітей шкільного віку.

Визначення природних лікувальних ресурсів згідно з цим же законом є наступним (стаття 6): до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

«Курортна місцевість» – це територія з природними факторами, сприятливими для зміцнення здоров’я, лікування та профілактики захворювань. У «Законі...» поняття «лікувально-оздоровча місцевість» визначається як природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Лікувально-оздоровчий (санаторно-курортний туризм) – новий розділ курортної медицини, який розглядає організацію роботи санаторно-курортної галузі з точки зору технології подорожі. Це досягається шляхом формування туристичного продукту, в основі якого закладена лікувальна або ж оздоровча технологія, що покращує якість життя.

Соціальне значення нового направлення полягає в створенні значущої частини цілісної системи охорони здоров’я за рахунок формування блоку «відпочинок» (для здорових, ослаблених, хворих) та підвищенні рентабельності санаторно-курортної галузі за рахунок втілення в її роботу закономірностей туристичного бізнесу та технології управління якістю обслуговування. Вказаний ефект досягається завдяки формуванню принципово нових підходів до функціонування санаторіїв на основі нових способів господарювання і найбільш повного задоволення споживачів у відпочинку та лікуванні під час подорожей.

Курортно-рекреаційний продукт – це спеціалізований для даної ТРС комплекс (програма) курортно-рекреаційного обслуговування людини, створений і поставлений на ринок збуту з урахуванням наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктурних можливостей даної рекреаційної системи.

Курортні ресурси й інфраструктурні об'єкти курортної ТРС «продукують» оздоровче-рекреаційні послуги. Популярність й обсяги продажів цих послуг виступають показниками (мірилом) комерційно-споживчого рейтингу як окремого конкретно взятого курортно-рекреаційного продукту, так і територіальної курортно-рекреаційної системи в цілому.

Програми курортно-оздоровчих турів будуються з урахуванням тієї обставини, що близько 30 – 50 % рекреаційного часу відводиться на лікувально-оздоровчі процедури. З огляду на те, що оздоровчо-курортне обслуговування виступає підгалуззю охорони здоров'я, його кінцевою «продукцією», перш за все, є вилікувані, фізично й духовно оздоровлені люди.

Територіальна структура туристсько-рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази та готелі. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо. Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон.