3. Мовні особливості наукового стилю

Науковий стиль - один із функціональних стилів літературної мови, який обслуговує сферу науки. Мовні особливості наукового стилю пояснюються призначеністю наукових текстів для передачі об’єктивної, певною мірою знеособленої інформації про природу, людину і суспільство.

Основна функція наукового стилю – не тільки передача логічної інформації, але й доказ її істотності, це така форма мовлення, яка відображає розсудкову діяльність людини.

Основними властивостями наукового тексту вважають зв’язність, цілісність і логічність. Цілісність тексту виявляється на рівні змісту (єдність теми), функції (стилістична єдність: у науковому тексті не повинно бути мовних засобів із розмовного, наприклад, стилю) і форми (структурна єдність).

Цілісність тексту визначається наявністю меж тексту (початок і кінець), завершеністю і зв’язністю, які виявляються в тому, що всі компоненти тексту безпосередньо або опосередковано взаємозв’язані в деяку структуру.

Зв’язність тексту виявляється в об’єднанні таких його аспектів, як зміст, оцінка змісту, композиція змісту, а також зв’язок речень, абзаців і надабзаців.

Смислову структуру тексту можна представити у вигляді етапів комунікативно-пізнавальної діяльності (проблемна ситуація – проблема – ідея – гіпотеза – її доказ - висновок).

Для наукового стилю характерні:

На лексичному рівні

Провідна і постійна ознака – термінологічність, тобто наявність термінологічної лексики й фразеології (баланс, обвинувачення, ембарго, аналіз, диференціація).

Основний компонент – загальновживана лексика. Її характерна риса – однозначність. Наприклад, із 7 зафіксованих у 11-томному словнику української мови значень дієслова займати науковий текст реалізує лише значення “заповнювати собою якийсь простір” і т.ін.

Загальновживані слова набувають узагальненого значення. Називаючи предмет, говорячи про явище, автор наукового твору має на увазі не конкретний предмет чи явище, а клас предметів, ряд явищ.

Широко представлена літературно-книжна лексика, професіоналізми.

На граматичному рівні (морфологічному)

Однією із характерних особливостей є узагальнене, абстраговане, “позачасове” вживання дієслівної категорії часу. Дієслово позначає дію і стан як властиві предметам постійні ознаки. Час представлений найбільше теперішнім постійної дії, що позначає її безперервність, або абстрактним теперішнім та абстрактним майбутнім. Наприклад: “Доказом може бути будь-яка річ, обставина”, “Банківським договором вважають домовленість про касово-розрахункове обслуговування”.

Визначальною особливістю є вживання І особи множини теперішнього часу для підкреслення скромності автора та для залучення читача до спільних з ним дій, пор.: “Ми не обмежуємо себе виключно ліцензійною діяльністю”, “Ви і я маємо тут єдність”. У науково-популярному стилі є 2 особа дієслів теперішнього часу, наприклад: “Ви берете з собою свідка”.

Як засіб зв’язку мікротем тексту, логічного переходу в розгортанні думок вживаються форми майбутнього часу: “Звернемось до головних компонентів державності” та наказового способу: Скажімо; звернемо увагу.

Переважають дієслова недоконаного виду, оскільки, як правило, йдеться про розвиток чогось.

Широковживані іменники з абстрактним значенням із суфіксами -ість, -ств(о), -от(я), -аці(я), -изм та ін.: банкрутство, заборгованість, інфляція, деномінація.

Іменники, які в загальновживаній мові не мають множини, набувають такого значення в наукових текстах: широти, води, олії, температури.

Серед прикметників відносні переважають над якісними.

Однією з особливостей стилю є відсутність особового займенника я. Часто вживані вказівні займенники цей, той, такий та займенникові слова даний, відомий, відповідний. Вони забезпечують зв’язність логічного викладу думки.

Типові сполучники і відносні слова відповідно до того, що; внаслідок того, що; після того, як; залежно від того, що і т.ін.; часті парні конструкції із сполучниками: не тільки (не лише)... але (а) й; як..., так і.

Послідовність логічного міркування передають словосполученнями і словами наприклад, так, крім, тобто, а саме, за винятком, на відміну, таким чином та деякими іншими.

На синтаксичному рівні:

У мові наукових текстів особливо часто трапляються великі за обсягом складної будови речення. Часто такі тексти мають багато однорідних підрядних речень та однорідних членів речення, відокремлених слів, зворотів, вставних словосполучень, речень. Характерні усталені словосполучення: має (мають) місце; існує думка; виходячи з; якщо правильно (справді)..., то; хай (припустимо), тоді (в такому разі) і т.ін.

На структурному рівні:

Науковий виклад містить у собі певним чином оформлені аргументи для обґрунтування положень, тверджень, висунутих автором. Це не лише словесно оформлені автором власні міркування і спостереження, але й різні формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації, посилання, виноски.