3. Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування України

Правовий статус представницьких органів місцевого само­врядування — це сукупність їх прав і обов'язків, які визначають­ся Конституцією України, Законом України «Про місцеве само­врядування в Україні», іншими законами та нормативно-правовими актами.

Конституція України та Закон про місцеве самоврядування в Україні виходить з принципу самостійності місцевого самовря­дування.

Самостійність, як знакова ознака будь-якого самоврядування, в тому числі й місцевого, не переноситься автоматично на пред­ставницький орган, який утворюється територіальною громадою, не перетворює його на своєрідного диктатора, оскільки він спів­працює з органами державної влади, особливо на регіональному рівні системи представницьких органів місцевого самоврядування.

Крім того, самостійність місцевого самоврядування теж не є абсолютною, оскільки його повноваження можуть здійснюватися як територіальною громадою безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, в першу чергу, через представницькі (п. 2 ст. 2 Закону). Однак представницький орган не є своєрід­ним «органом в органі», тобто не входить як структурна частина до іншого органу, як це властиво виконавчому комітету, постій­ним комісіям ради тощо. Він не є і частиною горезвісної «верти­калі» побудови рад радянського періоду і тому не підпорядкова­ний будь-якому вищестоящому органу державної влади. Пред­ставницьким органам притаманна підпорядкованість лише по го­ризонталі територіальній громаді, яка і формує ці органи.

Підставою ефективного розподілу праці між громадою і рада­ми є компетенція. Ради наділяються законом притаманною лише їм власною компетенцією; вони вправі самостійно здійснювати цю компетенцію, а також нести відповідальність за її реалізацію. Аналіз компетенції рад дозволяє зробити висновок про те, що саме на них покладається основний обсяг самоврядних повно­важень.

Цей висновок підтверджується тим, що представницький ор­ган місцевого самоврядування має право вирішувати будь-яке питання, віднесене до повноважень інших органів місцевого са­моврядування, крім тих питань, які є предметом виключно міс­цевого референдуму. Тобто рада як представницький орган тери­торіальної громади може в принципі вирішувати будь-яке питан­ня, віднесене до повноважень органів місцевого самоврядування. В той же час територіальна громада правомочна вирішувати будь-яке питання, віднесене до відання місцевого самоврядуван­ня в цілому. Згідно з п. З ст. 10 Закону про місцеве самовряду­вання в Україні, представницькі органи місцевого самоврядуван­ня, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законами.

На нашу думку, є обгрунтованим висновок вчених про те, що розподіл, про який йдеться в п. З згаданої статті Закону, не озна­чає поділу влади у системі місцевого самоврядування. Доповни­мо це положення тим, що взагалі принцип розподілу влади, про­голошений у ст. 6 Конституції України в системі органів місце­вого самоврядування не діє.

Так, ради виконують представницькі функції відповідно до статей 25, 26, 43, 44 Закону; виконавчі органи здійснюють вико­навчі функції відповідно до статей 27—41 Закону; сільський, се­лищний, міський голова як головна посадова особа територіальної громади, обирається для здійснення повноважень, передбаче­них статтями 12 та 42 Закону.

При цьому Закон закріплює принцип верховенства рад сто­совно виконавчих органів, за яким ради мають підзвітні виконав­чі органи (ст. 11 Закону).

Закон про місцеве самоврядування в Україні не розглядає питання про структурну побудову представницьких органів міс­цевого самоврядування, і навряд чи в цьому є потреба. Адже в Конституції України і цьому Законі закріплено право населення самостійно визначати систему органів місцевого самоврядуван­ня, в тому числі і представницьких.

Тому питання про структурний устрій представницьких ор­ганів доцільно вирішувати в статутах територіальних громад, правових документах, які регулюють організацію місцевого само­врядування (регламентах, положеннях тощо).

Ради, як виборні органи, не можуть призначатися «зверху», їх склад не повинен погоджуватися з державними владними структурами.

У найбільшій мірі правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування виявляється у закріпленому в законі переліку питань виключного відання рад, тобто таких питань, які вправі вирішувати тільки представницькі органи самоврядуван­ня і ніякі інші. Саме це гарантує провідну роль представницьких органів у всій системі органів місцевого самоврядування.

Правовий статус представницького органу місцевого самовря­ дування в Україні (ради) полягає в тому, що цей виборний орган територіальної громади є одним з основних елементів системи місцевого самоврядування, який має власну, визначену ним струк­ туру і який відносно самостійно здійснює надані йому законом повноваження, на підставі функціонального розмежування їх між \ територіальною громадою і органами, які він утворює.