1.1.3. Форми організації промислового виробництва.

Удосконалення територіальної структури промисловості на основі подальшого розвитку процесів територіальної організації виробництва, територіальної концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним з найважливіших завдань територіальної організації виробництва.

Територіальна концентрація є процесом зосередження виробництва в центрах, вузлах, агломераціях, районах.

Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.

У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

Концентрації виробництва на підприємстві можна досягти так:

• збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;

• застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;

• одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.

У господарській практиці виокремлюють три основні форми концентрації:

• агрегатну — збільшення одиничної потужності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

• технологічну — укрупнення виробничих цехів, відділів, окремих виробництв підприємства;

• заводську — збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів), що здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Територіальна спеціалізація – це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг.

Спеціалізація як суспільна форма організації виробництва — це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:

1. подетальну (виробництво деталей, агрегатів, вузлів тощо);

2. предметну (випуск певного виду готової продукції);

3. технологічну (виконання окремих стадій технологічного процесу).

Основні переваги спеціалізації:

• це хороша основа для механізації та автоматизації виробництва;

• на спеціалізованих підприємствах, як правило, вища якість продукції, ніж на звичайних;

• більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного їх використання;

• досягається зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованішої робочої сили;

• зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.

Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна форма організації виробництва має й певні недоліки. Один з них — монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації праці використовують з метою підвищення продуктивності праці.

Територіальне кооперування – це: 1) регулярні, спеціально обумовлені технологічні зв’язки між спеціалізованими підприємствами одного чи різних промислових центрів, які є важливою умовою комплексного розвитку господарства як у цілому, так і на окремих територіях;  2) зв’язки підприємств, які використовують спільні об’єкти інфраструктури, енергетичні, транспортні чи складські засоби.

Кооперування як суспільна форма організації виробництва — це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування — широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв. За формами спеціалізації у промисловості розрізняють три форми кооперування:

• подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);

• предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);

• технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

Територіальне комбінування – це зосередження в одному центрі (вузлі) кількох підприємств, пов’язаних спільною чи комплексною переробкою певної сировини, її послідовною переробкою (гірничо-збагачувальний, металургійний комбінати).

Комбінування як суспільна форма організації виробництва — це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, взаємопов'язаних технічно, економічно і організаційно. До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:

• об'єднання різнорідних виробництв;

• пропорційність різнорідних виробництв;

• техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;

• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Розрізняють три основні форми комбінування:

1. на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини) — характерне для хімічної і текстильної промисловості, а також чорної металургії;

2. на основі використання відходів виробництва — поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

3. на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки вихідної сировини) — поширене в галузях переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля. Сучасні комбінати можуть поєднувати дві або навіть три форми комбінування.

З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:

• розширенню сировинної бази промисловості;

• зменшенню матеріаломісткості продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;

• зниженню транспортних видатків;

• ефективнішому використанню основних виробничих фондів і потужностей підприємства;

• скороченню тривалості виробничого циклу;

• зменшенню інвестицій на розвиток добувних галузей промисловості;

• зменшенню виробничих відходів і тим самим позитивному впливу на навколишнє природне середовище.