Архітектура

Перед архітекторами України в 20-ті роки постала низка важливих завдань, які випливали з пошуків створення проектів нових і модерних будівель. Певна частина архітекторів стояла на позиціях відродження українського національного стилю, а інші орієнтувалися на зразки Західної Європи. У цей час виникають різні архітектурні угруповання, серед яких досить сильне Товариство сучасних архітекторів України (ТСАУ). Наочним зразком стилю конструктивізму став зведений у Харкові в 1925—1929 pp. адміністративний ансамбль Держпром (архітектори С. Серафимов, Ф. Фель-гер, С. Кравець).

Іншою прикметою української архітектури став її масовий характер. Йшлося про зведення великої кількості типових житлових і громадських будівель, а також досі небачених нових споруд, що мали засвідчувати сучасність і оригінальність будівництва. Широко практикуються архітектурні конкурси, які стимулювали нові пошуки. Найпомітніші споруди, зведені у стилі конструктивізму, — електростанція і кінофабрика в Києві.

Частково у стилі українського модерну в Києві у 1927—1933 pp. збудовано залізничний вокзал (архітектор О. Вербицький). У 1925— 1929 pp. побудовано кілька палаців культури, будинків рад, робітничих поліклінік. Окремо розгорнулося промислове будівництво — грандіозна Дніпровська гідроелектростанція (Дніпрогес).

Культурно-освітня робота. Ліквідація неписьменності

Уряд України величезну увагу приділяв розгортанню масової культурно-освітньої роботи. Вона мала стати засобом здійснення культурної революції, виховання нової людини, сприяти вирішенню завдань українізації.

Основними осередками культурно-освітньої роботи стали робітничі клуби, селянські будинки та хати-читальні. Це були громадські заклади, створювані профспілками, кооперацією, комсомолом тощо.

Після 1923 p., коли економічне становище країни помітно поліпшилось, почала швидко поширюватись мережа культурно-освітніх установ. У травні 1923 р. у республіці налічувалось 4030 клубів, сільбудів, хат-читалень та народних будинків. Цього ж року відбувся кардинальний поворот у змісті, формах і методах проведення культурно-освітньої роботи. У руслі українізації стає ліквідація неписьменності, поширення виробничих знань, політичне і культурне виховання трудящих.

В Україні працювали державні бібліотеки, бібліотеки при клубах, сільбудах, хатах-читальнях, стаціонарні й пересувні. Вони організовували колективні читання газет, книг, влаштовували виставки літератури до свят, літературні вечори. При багатьох робітничих бібліотеках створювалися технічні гуртки, а при сільбудах — сільськогосподарські чи агрономічні.

Преса

Велика роль у культурному будівництві відводилася пресі. Звідси швидке збільшення кількості газет і журналів, постійне збільшення їх тиражів. Якщо в 1921 р. виходило близько 300 партійних, державних, молодіжних, відомчих газет, бюлетенів, то на початку 30-х років лише газет видавалося 2037, разовий тираж яких становив 5894 тис. примірників.

Було досягнуто успіхів в українізації преси та налагодженні видання газет мовами народів, які проживали в Україні. Якщо в 1921 р. українською мовою виходили лише газети "Вісті" та "Селянська правда", то в 1923 р. їх було вже 10, а в 1925 р. — 29, 10 із яких друкувались одночасно російською та українською мовами. З 1926 р. почав видаватись українською мовою також центральний орган КП(б)У — газета "Комуніст" та орган Всеукраїнської ради профспілок "Пролетар". Якщо в 1928 р. газети, що друкувались українською мовою, становили 56 %, то вже у травні 1930 р. — 89 %. Виходили також газети польською, єврейською, болгарською та німецькою мовами.