Правова допомога держав у кримінальних справах: зміст і специфіка

Зростання злочинності та її інтернаціоналізація зробили боротьбу з неї однієї з головних соціальних проблем і зумовили необхідність міжнародного співробітництва в справі її рішення. У боротьбі із загальнокримінальними злочинами та злочинами міжнародного характеру основними засобами є національно-правові, а міжнародно-правові - додатковими. У боротьбі з міжнародними злочинами основними засобами служать міжнародно-правові. Метою міжнародного співробітництва по боротьбі з кримінальною злочинністю є створення міжнародних умов невідворотності покарання за вчинення кримінальних злочинів - здійснення загальної та приватної превенції кримінальної злочинності, що виражається у формі видачі злочинців та надання правової допомоги при судовому розгляді та виконання кримінального покарання. Міжнародне співробітництво держав по боротьбі з кримінальною злочинністю здійснюється шляхом укладання двосторонніх або багатосторонніх угод і договорів, а також створення міжнародних організацій. Основними формами міжнародного права є багатосторонні і двосторонні договори (конвенції, протоколи, угоди) про міжнародній боротьбі зі злочинністю, про видачу злочинців, правової допомоги у кримінальних справах; міжнародні акти про права і свободи людини і громадянина; Статут Інтерпол; міжнародні угоди правоохоронних органів різних держав про боротьбу зі злочинами, її інформаційному, криміналістичному, оперативно-розшуковій, науково-технічне і правове забезпечення. В даний час в міжнародній співпраці з боротьби з кримінальною злочинністю переважають двосторонні договори та угоди про екстрадицію та договору про правову допомогу. У 1990 р . Генеральна Асамблея ООН схвалила типовий договір про взаємну допомогу у кримінальних справах. У договорі про правову допомогу, перш за все, вирішуються питання видачі злочинців та пов'язані з цим юридичні дії, зокрема, складання і пересилання документів, проведення обшуків, вилучення і передачу речових доказів, проведення експертизи, допит обвинувачених, свідків, експертів та інших осіб, судовий огляд і т.д. Крім того, у договорах про правову допомогу містяться-норми визначають взаємні зобов'язання держави щодо видачі на вимогу один одного осіб, які вчинили злочин, для притягнення до кримінальної відповідальності або для приведення у виконання вироку. Необхідно відзначити, що в наданні допомоги може бути відмовлено, зокрема, якщо запитувана держава вважає, що це завдасть шкоди її суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим важливим інтересам суспільства; якщо допомога несумісна з її законами; якщо вчинене діяння є злочином лише за військовому праву. У 1990 р . Генеральна Асамблея прийняла також типовий договір про передачу кримінального переслідування. Головна область застосування - випадки, коли обвинувачений повернувся в державу свого громадянства і видача його неможлива, оскільки не допускається законом. У таких випадках може мати місце передача кримінального переслідування державі громадянства обвинуваченого, зрозуміло, за умови, що діяння вважається злочинним в обох державах (принцип подвійного кримінальності, подвійний злочинності діяння). Запитувана Держава може відмовити в проханні про переслідування, якщо підозрювана особа не є її громадянином або постійно в ній не проживає, якщо діяння є злочинним лише з військового права; якщо злочин пов'язаний з податками, акцизами, митними або валютними правилами і, нарешті, якщо діяння розглядається запитуваною державою як політичний злочин. Боротьба зі злочинами міжнародного характеру здійснюється і з використанням багатосторонніх міжнародно-правових форм, укладанням міжнародних багатосторонніх конвенцій, наприклад, Конвенція про боротьбу із захопленням заручників, Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу та ін Бо в міжнародних конвенціях, визначається міжнародна і національна суспільна небезпека подібних діянь, що посягають на міжнародний і національний правопорядок. У них відбувається узгодження кваліфікації злочинних діянь, містять визначення і суб'єкт злочинів, а також безпосередні зобов'язання держав з координації заходів боротьби із запобігання та припинення злочинів міжнародного характеру, норми щодо встановлення юрисдикції держав над злочинами і злочинцями. Міжнародне співробітництво по боротьбі з військовими злочинами здійснюється в основному в тих же формах, що й співпраця у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру. У Російській Федерації правові основи міжнародного співробітництва у кримінальних справах врегульовані: Конституцією РФ; окремими нормами КК РФ, КПК РФ, законодавства про прокуратуру, оперативно-розшукової діяльності, іншими федеральними законами та підзаконними актами правоохоронних міністерств та відомств. Питання видачі злочинців врегульовані Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка укладена 10 державами - членами Співдружності Незалежних Держав у Мінську 22 січня 1993 р . [24], а також двосторонніми договорами про правову допомогу між СРСР і країнами Східної Європи та низкою інших іноземних держав. Російською Федерацією укладено двосторонні договори про правову допомогу з республіками Киргизстан, Азербайджан і ін У тих випадках, коли між Російською Федерацією і іноземною державою немає договору про правову допомогу, або про видачу, питання міжнародного співробітництва вирішуються на основі принципів міжнародного права в порядку міжнародної ввічливості і взаємності. У міжнародному праві під екстрадицією розуміють видачу особи, яка вчинила міжнародний чи іншу кримінальну злочин, для притягнення його до кримінальної відповідальності або виконання винесеного судом вироку щодо виданої особи. Основу інституту видачі складає принцип "ant dedere aut judicare" (особа, яка вчинила злочин, має понести суворе покарання у країні, де воно було затримано, або в країні вчинення злочину або в країні, в найбільшою мірою постраждала від злочину).