Особливості педагогічних конфліктів.

1. Професійна відповідальність учителя за педагогічно коректне розв’язання ситуації: адже навчальний заклад, у якому навчається дитина, — модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми та відносини між людьми.

2. Учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель — учень), чим і визначається їхня різна поведінка в конфлікті.

3. Різниця віку та життєвого досвіду учасників розводить їхні позиції в конфлікті, породжує різний ступінь відповідальності за помилки при їх розв’язанні.

4. Різне розуміння подій та їх причин учасниками (конфлікт «очима вчителя» й «очима учня» бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань учня, а учню — упоратися зі своїми емоціями, підкорити їх розуму.

5. Присутність інших учнів при конфлікті робить їх зі свідків учасниками, а конфлікт набуває виховного сенсу і для них; про це завжди доводиться пам’ятати вчителю.

6. Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу в його розв’язанні та на перше місце зуміти поставити інтереси учня, в якого формується особистість.

7. Будь-яка помилка вчителя при розв’язанні конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, в які включаються інші учні.

8. Конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв’язати.

Причини конфліктів

При всій розмаїтості конфліктів в педагогічній діяльності можна виділити їх основні причини:

*В останні роки учні сильно змінились, тоді як деякі вчителі бачать їх такими, якими були учні десять-п’ятнадцять років тому, тому стосунки з учнями складаються напружено.

*Відсутність взаєморозуміння між педагогами й учнями, викликана насамперед незнанням вікових психологічних особливостей вихованців. Так, підвищена критичність, притаманна підлітковому віку, найчастіше сприймається вчителями як негативне ставлення до особистості.

*Консерватизм і стереотипність у виборі виховних методів і засобів.

*Учителем, як правило, оцінюється не окремий вчинок учня, а його особистість. Така оцінка часто визначає ставлення до учня інших учителів.

*Оцінка учня нерідко будується на суб’єктивному сприйнятті його вчинку та малої поінформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в родині.

*Учителю складно провести аналіз виниклої ситуації, він квапиться суворо покарати учня.

*Немаловажне значення має характер відносин, що склались між учителем та окремими учнями; особистісні якості та нестандартна поведінка цих учнів є причиною постійних конфліктів з ними.

*Особистісні якості вчителя (дратівливість, брутальність, бажання помститись, самовдоволеність, безпорадність); настрій учителя під час взаємодії з учнями; життєве неблагополуччя вчителя.

*Загальна атмосфера й організація роботи в педагогічному колективі.

Міжособистісні конфлікти у педагогічному колективі

Конфлікти у педагогічних колективах за своєю природою є міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності. Це можуть бути ділові зв'язки між учителями, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також «рольові зв'язки», що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно до фахової етики. Можливі вони й у сфері особистісних взаємозв'язків між педагогами у процесі спільної діяльності. Залежно від них виділяють три групи конфліктів у педагогічному колективі:

1. Фахові конфлікти. Виникають як реакція на порушення ділових зразків, появу перешкод на шляху до мети у професійно-педагогічній діяльності. Є наслідком некомпетентності вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін.

2. Конфлікти сподівань (очікувань). Їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами взаємовідносин у педколективі (нетактовність стосовно колег і учнів, порушення норм фахової етики, невиконання вимог колективу). Виникають при порушенні взаємозв'язків «рольового» характеру.

3. Конфлікти особистісної несумісності. Вони є наслідком особистісних якостей, характерів учасників педагогічного процесу. В їх основі — нестриманість, завищена самооцінка, зарозумілість, емоційна нестійкість, надмірна вразливість.

Конфлікти у педколективі можуть виникати з реальних протиріч або за їх відсутності — внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності.

Причини конфліктів у колективі:

1. Матеріально-технічні. Це — протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами і процесом праці, коли суб'єкт діяльності змушений працювати із застарілим обладнанням, у непридатних умовах.

2. Ціннісно-орієнтаційні. Виявляються через протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості.

3. Фінансово-організаційні. Здебільшого постають як протиріччя між організацією та оплатою праці. Справедлива оплата результатів праці передбачає врахування ділових якостей співробітника (фахова компетентність, спроможність самостійно планувати, організовувати і контролювати свою діяльність, здатність освоювати нові методи роботи тощо), результату його праці, складності його роботи, стажу й рівня освіти.

4. Управлінсько-особистісні. Зумовлені неадекватним оцінюванням керівником фахової придатності і моральних якостей співробітника (за обґрунтованих домагань співробітника на вищу посаду або, навпаки, закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для справи якостей).

5. Соціально-демографічні. До них належать вік, стать, соціальне становище, національність, що зумовлюють різні інтереси, ціннісні орієнтації, психофізіологічні особливості.

6. Соціально-психологічні. Виникають внаслідок певної психологічної та моральної несумісності співробітників.

Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі випадкових для школи людей, які не люблять своєї роботи, професійно непридатні до неї, адаптацією в ньому молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч пов'язано й зі складністю об'єктивного оцінювання роботи вчителя; перебільшенням заслуг одних вчителів і недооцінюванням інших. Різноспрямованість інтересів учителів може стимулювати неоднакове ставлення учнів до їх навчальних предметів. Надмірна увага до одних предметів призводить, як правило, до зменшення уваги до інших, а значить, і до вчителів, які їх викладають.

Іноді зіткнення інтересів учителів може виникнути внаслідок їх моральних принципів, коли для досягнення, однакової мети використовують різні засоби. Так, деякі вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути і розбіжність у педагогічних поглядах, в методиці і вимогах до учнів, матеріальні інтереси тощо.

Мiжособистiснi конфлiкти, зокрема у педагогічній діяльності мають свої вiдмiннi риси, що зводяться до такого:

• У цих конфлiктах протиборство людей настає безпосередньо, коли стикаються їхнi особистi мотиви. Суперники сходяться вiч-на-вiч.

• Виявляється весь спектр вiдомих причин: загальних i приватних, об’єктивних i суб’єктивних.

• Мiжособистiснi конфлiкти для суб’єктiв конфлiктної взаємодiї — це своєрiдний «полiгон» перевiрки характерiв, темпераментiв, вияву здiбностей, iнтелекту, волi та iнших iндивiдуально-психологiчних особливостей.

• Такi конфлiкти вiдрiзняються високою емоцiйнiстю й охопленням практично всiх сторiн вiдносин мiж конфлiктуючими суб’єктами.

• Мiжособистiснi конфлiкти торкаються iнтересiв не тiльки конфлiктуючих, а й тих, з ким вони безпосередньо пов’язанi: службовими або мiжособистiсними вiдносинами.

• Конфлiкт може мати службовий або неслужбовий характер.

Фактори, що лежать в основі мiжособистiсних конфлiктiв у педагогічних колективах:

— iнформацiйнi — неприйнятнiсть iнформацiї для однiєї зi сторiн;

— поведiнковi — недоречнiсть, брутальнiсть, безтактовнiсть тощо;

— цiннiснi — протилежнiсть принципiв поводження;

— структурнi — вiдносно стабiльнi, об’єктивнi обставини, що важко пiддаються змiнi;

— фактори вiдносин — незадоволенiсть вiд взаємодiї мiж сторонами.

Вияв перерахованих вище факторів мiжособистiсних конфлiктiв можна поділити на 5 основних типiв:

I тип виявляється у виглядi неповних чи неточних фактiв, чуток, вiльної i мимовiльної дезiнформацiї, передчасної чи запiзнiлої iнформацiї, зведень з ненадiйних джерел iнформацiї, стороннiх фактiв, неадекватних акцентiв.

II тип виявляється в прагненнi до переваги, у виявах агресивностi, егоїзму, в порушеннi обiцянок, у мимовiльному порушеннi комфортних вiдносин.

III тип цiлком може виявитися через дисбаланс у взаєминах, у несумiсностi щодо iнтересiв, цiнностей, манер чи поводження, недотримання обiцянок; у вiдмiнностях щодо освiти, класових розбiжностей, у негативном у досвiдi щодо минулого; у низькому рiвнi довiри й авторитетностi.

IV тип грунтується на полярних принципах поводження, залежно вiд вiрування (забобонiв, переваг, прiоритетiв); вiд прихильностi до групових традицiй, цiнностей, норм; вiд релiгiйних, культурних, полiтичних та iнших цiнностей; вiд моральних цiнностей (уявлення про добро i зло, справедливiсть i несправедливiсть тощо)

V тип залежить вiд структур влади i систем керування, вiд права власностi, норм поводження («правил гри») тощо, а також вiд соцiальної належностi.

Груповi конфлiкти менш поширенi в педагогічній практицi, нiж мiжособистiснi, але вони завжди масштабнiшi й важчi за своїми наслiдками. Кожний з нас на роботi чи в будь-якiй iншiй груповiй взаємодiї може бути втягненим у груповий конфлiкт. Небезпека таких конфлiктiв полягає в тому, що вони часто виникають через амбiцiї лiдерiв, «екс-керiвникiв» тощо.

Груповi конфлiкти являють собою не що iнше, як протиборство, в якому хоча б одна зi сторiн представлена малою соцiальною групою. Таке протиборство виникає на основi зiткнення протилежно спрямованих групових мотивiв. Можна видiлити два основних типи групових конфлiктiв: конфлiкт «особа-група» i конфлiкт «група-група». Конфлiкти мiж особою i групою виникають у середовищi групових взаємин i вiдрiзняються деякими особливостями, що варто враховувати в керуваннi цими конфлiктами.

Перша особливiсть пов’язана зi структурою такого конфлiкту. Суб’єктом у ньому, з одного боку, виступає особа, а з iншого — група. Отже, конфлiктна взаємодiя тут вiдбувається на основi стикання особистiсних i групових мотивiв, а образи конфлiктної ситуацiї представленi першим суб’єктом в iндивiдуальних поглядах i оцiнках, а другим — у групових.

Друга особливiсть вiдбиває специфiку причин розглянутого конфлiкту. А такi причини безпосередньо пов’язанi зi становищем iндивiда в групi, що характеризується такими поняттями, як «позицiя», «статус», «внутрiшня установка», «роль», «груповi норми».

Позицiя — офiцiйне, обумовлене посадою становище особи в групi.

Статус — реальне становище особи в системi внутрiгрупових вiдносин, ступiнь її авторитетностi. Статус може бути високим, середнiм i низьким.

Внутрiшня установка — суб’єктивне сприйняття особою свого статусу в групi.

Груповi норми — загальнi правила поведiнки, яких дотримуються усi члени групи.

Причини конфлiктiв, що виникають мiж особою i групою, завжди пов’язанi : а) з порушенням рольових очiкувань; б) з неадекватнiстю внутрiшньої установки статусу особи (особливо її конфлiктнiсть з групою спостерiгається, коли в неї завищена внутрiшня установка); в) з порушенням групових норм.

Третя особливiсть знаходить своє вiдображення у формах прояву конфлiкту. Такими формами можуть бути: застосування групових санкцiй; iстотне, обмежене чи повне, припинення неформального спiлкування членiв групи з конфлiктуючими; рiзка критика конфлiктуючого; ейфорiя з боку конфлiктуючого тощо.