2.Конституція п. Орлика.

Пилип Орлик — гетьман України в еміграції Після трагічної для І. Мазепи поразки під Полтавою все найближче оточення гетьмана опинилося на території Туреччини, у Бендерах. Так розпочалася перша доба української еміграції. Після смерті І. Мазепи серед українських козаків в еміграції розгорілася боротьба за гетьманську булаву, що тривала півроку. 5 квітня 1710 року козацька рада в Бендерах обрала гетьманом П. Орлика. Тоді ж обрали й генеральну старшину, до складу якої увійшли: • Іван Ломиковський (генеральний обозний); • Клим Довгополий (генеральний суддя); • Іван Максимович (генеральний писар); • Григорій Герцик, Федір Мирович (генеральні осавули). 10 травня 1710 року Карл XII підписав формальний диплом «Diploma assecuratorium pro Duce et Exercitu Zaporovienski», яким він затвердив П. Орлика на посаді гетьмана. Невдовзі між українським гетьманом і шведським королем був укладений договір, за яким Україна ставала протекторатом Швеції. П. Орлик налагодив контакти з кримським ханом, який обіцяв допомогти в боротьбі з Росією. 8 листопада 1710 року Туреччина, підтримуючи П. Орлика, оголосила війну Московській державі. Пилип Орлик (1672-1742) Походив з родовитої литовсько-чеської сім'ї. Народився 21 жовтня 1672 року у м. Косуті поблизу Вільна. Його батько загинув під час польсько-турецької війни в 1673 році, воюючи на боці короля. Мати зуміла дати синові добру освіту: він навчався в єзуїтському колегіумі у Вільні, а 1694 року закінчив Києво-Могилянську колегію. У 1698—1700 pp. працював писарем у канцелярії київського митрополита, потім став старшим військовим канцеляристом, а згодом і регентом (управителем) справами Генеральної військової канцелярії. У 1706 році був призначений генеральним писарем, а невдовзі став найближчим радником гетьмана І. Мазепи. У 1708-1709 pp. разом з гетьманом намагався створити антимосковську коаліцію, яка стала б гарантом незалежності Української держави. Поразка шведсько-українських військ у битві під Полтавою примусила П. Орлика емігрувати разом з І. Мазепою та значною частиною козацької старшини. Після смерті І. Мазепи на козацькій раді 5 квітня 1710 року П. Орлик був обраний гетьманом, якого одразу ж визнали шведський король і турецький султан. 3 1714 року він змушений був жити в різних країнах: у Швеції, Німеччині, Франції, Греції, Молдові. Помер у Яссах у травні 1742 року. П. Орлик був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. Він був автором блискучих політичних творів. «Пакти й Конституція прав Війська Запорізького» Під час обрання гетьмана між П. Орликом, старшиною та запорожцями була укладена угода — «Пакти й Конституція прав і вільностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis» ) — документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. У цій Конституції був узагальнений увесь попередній досвід існування Української козацької держави та намічені шляхи її подальшого розвитку. Основною ідеєю документа стала вимога обмежити владу гетьмана й прагнення старшини відігравати головну роль у суспільно-політичному житті України. Конституція України, підготовлена українським гетьманом в еміграції та його найближчим оточенням, мала вступну частину й 16 статей. Текст цього документа був складений латинською й тогочасною книжною українською мовами. Вступна частина. У преамбулі Конституції була схематично викладена історія українського народу та Війська Запорізького. Автори документа стверджували, що козаки («народ козацький») були засновниками Київської держави. Однак згодом, у боротьбі з Польським королівством, Україна втратила свою незалежність, яку відновила тільки за гетьмана Б. Хмельницького. Далі зазначено, що Московське царство, порушивши взяті на себе зобов'язання щодо України, намагалося ліквідувати права й привілеї Війська Запорізького, перетворити козаків на регулярне військо, відібрати в них владу та «накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї». За цих умов Військо Запорізьке було змушене відстоювати права українського народу збройним шляхом. Підкреслено також визначну роль гетьмана І. Мазепи в захисті інтересів України та Війська Запорізького, оскільки саме він став на захист козацьких прав та вільностей, і саме він прагнув здобути для України таку бажану волю. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти незалежність України за підтримки Швеції. Шведський король Карл XII як «покровитель і протектор» України, затвердивши умови й акти обрання гетьмана, ставав гарантом незалежної України та недоторканності її кордонів. Основний текст і статті. В основному тексті документа проголошено принципи побудови Української держави. У 16 статтях Конституції визначено державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами. «Пакти й Конституція» П. Орлика визначали національно-державний суверенітет України. У статтях зазначалося: • Україна з обох частин Дніпра має бути звільнена від чужоземного панування; • Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі; • українські кордони вічні й недоторканні; • Україна перебуває під протекторатом Швеції; • Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством. У першому параграфі нормативного акта розглядалося питання про віру. Православ'я було проголошене державною релігією. Документ передбачав незалежність української церкви при формальному її підпорядкуванні константинопольському патріархові. Другий пункт визначав кордони Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборівського мирного договору, підписаного в 1649 року між Б. Хмельницьким та урядом Речі Посполитої. Таким чином, Гетьманщина складалася з трьох воєводств (Київського, Брацлавського та Чернігівського), а її кордон з Польщею мав проходити по р. Случ. У разі війни гетьман повинен був не тільки забезпечити непорушність і охорону кордонів, а й сприяти поверненню в Україну полонених, домагатися відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні війною. У наступних пунктах стверджувалося повернення у володіння Війська Запорізького фортець Трахтемирів, Кодак, Калабердида та Переволочна разом з прилеглими до них землями та необхідність зруйнування московських фортець, збудованих на Запоріжжі. Важливими питаннями, висвітленими в Конституції, стали взаємини між владою та народом. Якщо говорити сучасною мовою, в Україні встановлювалася парламентська республіка. Гетьманська влада обмежувалася постійною участю Генеральної ради в державному управлінні. У шостому параграфі були визначені основні принципи державного правління в Україні. Усі найважливіші державні справи розв'язував гетьман разом з генеральною старшиною, полковниками й генеральними радниками від кожного полку. Питання загальнодержавного значення повинен був формулювати й виносити на обговорення в парламент гетьман. Передбачалося тричі на рік (на Різдво, Великдень і на Покрову) збирати в гетьманській резиденції Генеральну військову раду. До останньої мала входити не тільки генеральна, полкова та сотенна старшина, а й по одному депутату від кожного полку з числа «знатних ветеранів досвідчених і вельми заслужених мужів» (генеральні радники) і посли від Низового Війська Запорізького. Усі парламентарі мусили присягати на вірність державі. Без дозволу парламенту гетьман не мав права розв'язувати найважливіші державні справи. У період між засіданнями Генеральної військової ради найвища виконавча влада належала гетьманові й генеральній старшині. Уряди полковників і сотників, які були не тільки військовими керівниками, а й мали всю повноту влади на територіях підлеглих полків і сотень, теж були виборними. Уряд обирали «вільними голосами», а гетьман тільки затверджував його. Гетьман не мав права підтримувати відносини з іншими державами. Усе таємне листування він обов'язково мусив зачитувати старшині. Наступні пункти Конституції обмежували судову й фінансову владу гетьмана. За сьомою статтею всі важливі судові справи, серед них і про образу гідності гетьмана, передавалися на розгляд до Генерального військового суду. Таким чином, за Конституцією в Україні утворювалися три гілки влади: законодавча (Генеральна рада), виконавча (гетьман і генеральна старшина) та судова (Генеральний суд). Гетьман не мав права одноособово розпоряджатися державними коштами. Скарбницю очолював генеральний скарбник, який розпоряджався прибутками, узгоджуючи свої дії з гетьманом. Згідно з дев'ятим пунктом Конституції на утримання гетьмана виділялися маєтки в Шептаківському повіті й частина земель Війська Запорізького. За десятою та одиннадцятою статтями гетьман повинен: • здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів; • затверджувати вибір найвищих урядовців і полковників; • не допускати зловживань козацької старшини, боронити від кривд козаків і посполитих; • звільняти від податків і повинностей козацьких удів, сиріт і деякі інші категорії населення. У документі приділено значну увагу фінансовим, економічним і військовим питанням (проведенню ревізії державних земель, запровадженню фіксованого мита й різних зборів, скасуванню орендних стацій для компанійців і сердюків тощо). Конституція Пилипа Орлика була важливою подією в житті тогочасної України. Вона стала не тільки пам'яткою суспільно-політичної думки, а й перетворилася на символ боротьби за створення незалежної Української держави (За «Довідником з історії України»). П. Орлик мусив здійснити низку політичних та дипломатичних заходів, щоб утілити в життя окреслені в Конституції ідеї. Маючи в розпорядженні всього кілька тисяч козаків, він сподівався реалізувати свої плани за підтримки Швеції, Османської імперії, Кримського ханства та інших країн. Шведський король Карл XII брав на себе зобов'язання вести війну з Росією доти, доки Україна не буде звільнена від московського панування, а турки, татари й поляки обіцяли свою допомогу в цій боротьбі. У січні 1711 року розпочався похід козацького війська на Правобережжя. До загонів П. Орлика приєднався польський загін та орда татар, очолювана Мехмедом-Гіреєм. Крім того, в об'єднаному війську налічувалося до 40 шведських інструкторів. П. Орлик дуже добре підготувався до походу. Просуванню козацького війська передували розіслані ним листи-універсали, у яких гетьман закликав людей повстати проти російської влади. Під виглядом бандуристів і кобзарів довірені особи П. Орлика поширювали його заклики до повстання проти Москви. Агітація мала великий успіх, до козацького війська приєдналася значна кількість кріпаків-утікачів, населення Правобережжя співчувало козацтву й було готове підтримувати його наміри. Один за одним українські міста без бою переходили на бік П. Орлика й визнавали його своїм гетьманом. П. Орлик надіслав листа до Івана Скоропадського, у якому висловив пропозицію узгодити дії. Російський уряд був наляканий розвитком подій в Україні, Петро І більше не довіряв українській старшині. За наказом російського царя старшинські сім'ї були взяті під варту й утримувались як заручники. Проти полків П. Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Розпочалися масові народні виступи проти московської адміністрації на території Лівобережної України. У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, у якій стояв російський гарнізон. Розпочалася облога міста, та жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Натомість росіяни зробили кілька вдалих вилазок, через які українці зазнали значних утрат. Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснила похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед українського населення. У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під командуванням Б. Шереметева. За таких обставин поляки відступили. Татари, дізнавшись про наближення великого російського війська, також почали відступ, захоплюючи на своєму шляху величезний ясир, грабуючи міста й села. Козаки й міщани, які приєдналися до П. Орлика, довідавшись про звірства татар, залишали табір і кинулися захищати свої родини. У гетьмана з 16-тис. війська залишилося ледве 3 тис. осіб, з якими П. Орлик відійшов до Бендер. Так закінчився поразкою дуже вдало розпочатий похід на Правобережжя.

Після підписання Прутського миру сподівання П. Орлика на велику війну між Росією і Туреччиною стали марними. Тому разом з Карлом XII гетьман виїхав за кордон, щоб створити широку європейську коаліцію. Він і далі плекав ідею об'єднання Правобережної, Лівобережної, Слобідської України та Запорізької Січі в соборну Українську державу. У цей час у Європі тривало гостре суперництво за політичний і військовий вплив на континенті. Антиросійські настрої панували в урядах Англії, Франції, Голландії, Данії, Швеції, Речі Посполитої та інших держав. П. Орлик, блискуче використовуючи європейські суперечності, порушив перед цими державами питання про незалежність України. Через П. Орлика весь континент дізнався про прагнення України до незалежності та про її боротьбу за свій суверенітет. Для політичних діячів Європи П. Орлик написав «Маніфест до європейських королів», з яким і звернувся до всіх європейських монархів. Крім планів західноєвропейської коаліції, він також розробив проект східного антимосковського союзу, учасниками якого мали стати Річ Посполита, Османська імперія, Кримське ханство, Буджацька орда, Січ, Гетьманщина, донське козацтво, астраханські й казанські татари. Проте ситуація в політичних колах Європи складалася не на користь П. Орлика. 1718 року на полі бою в Норвегії загинув гетьманів союзник Карл XII. А через три роки, ЗО серпня 1721 року, знесилена війною Швеція підписала з Росією Ніштадтський мир, за яким: • до Москви переходили Ліфляндія, Естляндія, Інгрія, частина Карелії та острови Езель і Даго; • Росія повертала Швеції Фінляндію. Туреччина задовольнилася тим, що Росія поступилася їй Азовським узбережжям, і не хотіла більше воювати. Довга міжусобна боротьба повністю знесилила Польщу. Нарешті, за підтримки росіян польський трон захопив Август Саксонський (Фридріх-Август III), що дало можливість Петрові І, за свідченнями сучасників, «порядкувати в Польщі як у себе вдома». Діяльність Пилипа Орлика в Європі завдала багато клопоту російському урядові. За наказом Петра І російські агенти намагалися впіймати й заарештувати непокірного гетьмана. Рятуючись від переслідувань, П. Орлик був змушений постійно переїжджати з однієї країни в іншу. Подальша доля Пилипа Орлика. У 1714 році гетьман разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла XII й переїхав до Швеції, але вже в 1720 році був змушений переїхати до Німеччини, а згодом — до Франції. З 1722 року П. Орлик перебрався на територію Османської імперії, де на вимогу турецького уряду оселився в Салоніках (Греція). Шукаючи підтримки в різних європейських держав (Франції, Англії, німецьких держав, Польщі, Ватикану), він неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, намагався сформувати власні військові сили та залучити до боротьби проти Російської імперії Запоріжжя. Протягом цього часу гетьман постійно жив у неймовірній скруті. Як писав сам П. Орлик, були такі дні, коли ні за що купити «ні хліба, ні дров, ні світла». В еміграції гетьмана відвідували люди з України: ченці, купці, мандрівники, невільники. Усім він допомагав, чим міг. Європейські можновладці з великою повагою та пошаною ставилися до П. Орлика, який усе своє життя, енергію й сили віддав боротьбі за незалежність України. Цю справу після смерті гетьмана в 1742 року підхопив його син Григорій Орлик.