Тема 7 Соціально-економічний та політичний розвиток України в д.П. Хуіі-хуііі ст.

ПЛАН

1.Гетьман І. Мазепа.

2.Конституція П. Орлика.

3.Гетьман К. Розумовський, ліквідація Запорізької Січі.

4.Українські землі під владою Речі Посполитої в 17-18 ст.

5.Повстання 1702-1704 рр. С.Палія.

6.Гайдамацькі рухи 1730-1760х рр. Коліївщина, рух опришків.

7.Занепад та поділи РП ,доля українських земель.

1.Гетьман і. Мазепа.

25 липня 1687року на річці Коломак відбулася козацька рада, на якій, уже традиційно — в оточенні російських військ, був обраний новий гетьман України Іван Мазепа. Коломацькі статті. Як новий гетьман України, І. Мазепа уклав з Росією Коломацькі статті — документ, який складався з 22 пунктів (статей). У його основу були покладені попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Д. Многогрішного та І. Самойловича. Коломацькі статті ставили Україну в значну залежність від російського царя: українська автономія зберігалася, але в досить обмеженому вигляді. У цьому документі декларативно підтверджувалися деякі пункти підписаних з попередніми гетьманами угод: • козацькі права та привілеї; • 30-тис. реєстрове козацьке військо; • наявність компанійських полків. Положення Коломацьких статей: • універсали, які видавав І. Мазепа, повинні були підтверджуватися грамотами царя; • без царського дозволу гетьман не мав права призначати та звільняти старшин; • козацька старшина зобов'язувалася наглядати за гетьманом і доносити на нього царському урядові; • значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями; • зберігалися права старшини та гетьмана на землю; • гетьман зобов'язувався надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; • у гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців; • рекомендувалося заохочувати українців і росіян до мішаних шлюбів; • чітко вирізнявся козацький стан від усіх інших; • монастирі й старшина звільнялися від сплати податків на військові потреби; • гетьманському урядові заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами; • внутрішню та зовнішню політику гетьман міг проводити лише за погодженням з царем. Стосунки з московським урядом. Від самого початку своєї діяльності І. Мазепа активно дотримувався проросійської орієнтації. Особливо довірливими склалися його відносини з молодим російським царем Петром І. Узагалі з тих пір, коли український гетьман з'явився перед новим російським самодержцем, становище в державі невпізнанно змінилося. Багато відомих можновладців усунуто з політичної арени. Зокрема князь В. Голіцин, благодійник І. Мазепи, за те, що підтримував царівну Софію — суперницю Петра І в боротьбі за владу — опинився на засланні. Скрізь вишукували «крамолу» та «зраду». І. Мазепа став одним з небагатьох людей, які залишилися при владі: він настільки сподобався Петру І, що в Україну повернувся «з царською ласкою», правами на нові маєтки й царськими подарунками. І. Мазепа підтримував Росію в боротьбі з Туреччиною та Кримом. За наказом Петра І, окрім власне військової підтримки, українські селяни повністю забезпечували московську армію провіантом, фуражем і кіньми, козаки й посполиті виконували важкі канальні роботи, будували фортифікаційні споруди навколо Петербурга, Астрахані та на Кавказі, брали участь у суднобудуванні. Козацькі війська змушені були воювати в Білорусі, Литві, Ліфляндії та Фінляндії, захищаючи чужі інтереси. Така ситуація надзвичайно шкодила авторитетові І. Мазепи, Україна втрачала будь-яку незалежність і втягувалася в політику Московської держави як її власна територія. Іван Мазепа (прибл. 1640-1709) Народився в с. Мазепинці, що неподалік від Білої Церкви, у родині заможного українського шляхтича. Батьки дали йому ґрунтовну, як на той час, освіту: навчався в Київському колегіумі, потім у єзуїтській школі у Варшаві, а згодом — у навчальних закладах Голландії, Італії, Німеччини й Франції. Свою кар'єру розпочав на службі в польського короля Яна-Казимира. 1663 року майбутній гетьман повернувся в Україну, де став на службу спочатку до гетьмана П. Дорошенка, а потім — до І. Самойловича. Протягом 21 року (1687-1709) був гетьманом України й найбільшим можновладцем на її території: за деякими даними йому належало близько 20 тис. маєтків у різних місцевостях країни. За О. Субтельним і В. Смолієм, він володів близько 20 тис. кріпаків у низці повітів Росії. Тож цілком справедливо його вважали одним з найбільших і найбагатших феодалів Європи. (За «Довідником з історії України») Внутрішня політика І. Мазепи Державно-політичний устрій. Історики вважають, що І. Мазепа, як і Б. Хмельницький, був прибічником монархічного устрою в Україні. На жаль, він не мав прямих нащадків, тому зміцнив свою владу, створивши державний апарат за принципом особистої відданості. У внутрішній політиці І. Мазепа завжди відстоював інтереси козацької старшини, чимало її представників одержало від нього землі й стало його прихильниками. Проте посилення козацької верхівки відбувалося за рахунок рядового козацтва, яке не тільки несло важку військову службу, а й виконувало різноманітні фортифікаційні роботи (копання каналів, будівництво фортець, створення інших військових об'єктів). Для серйозніших справ гетьман створив систему найманих військ, що поділялися на полки. Від козаків їх відрізняла гарна платня, державне утримання та різноманітні привілеї. Це військо використовувалося для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцейської служби. Приймати в ці полки селян і козаків заборонялося. Що далі, то тяжче було служити простим козакам, дехто з них навіть переходив до селянства. Тому 1691 року видано універсал, у якому гетьман виступив противником переходу козаків у селянський стан. За часів І. Мазепи серед козацтва з'явилися дві нові категорії. Бунчукові товариші — представники козацької старшини, які, не маючи постійної посади, просто перебували при гетьманові та, виконуючи його доручення, підлягали лише його юрисдикції. При кожному полковникові були служилі козаки — значкові товариші. Пізніше, у середині 80-х pp., з'явиться проміжна категорія — військові товариші, що підпорядковувалася військовій канцелярії. Поява цих категорій сприяла зміцненню гетьманської влади. Становище селян. Найбільшими землевласниками були старшини, заселену землю яким надавав не тільки гетьман, а іноді й сам цар. Селяни, що проживали на цій землі, повинні були віддавати землевласникові або частину врожаю, або платити чинш — працювати на його користь не менше двох днів на тиждень (возити дрова, косити сіно й т. ін.). Ця дводенна панщина вперше після Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького внормована Мазепинським універсалом 1701 року. Після цього, як уважає відомий український історик В. Смолій, над селянами Лівобережної України, які й без того були виснажені тривалими війнами, нависла реальна загроза закріпачення. Хоч дводенна панщина була не такою важкою, як, наприклад, чотири-, шестиденна, що усталилася на той час на Правобережжі, та селяни, крім того, мусили платити податок на утримання найманих військ та військ під час воєн (давати частину своєї худоби, птиці, меду, прядива й т. ін.), на спорудження мостів і шляхів та на гетьманський двір. Тих, що не спроможні були сплатити всі побори, хитрі старшини вмовляли продати їм свою землю. Так зростала кількість безземельних селян, які переходили на землі заможних козаків і опинялися в повній залежності від них. Стосунки із запорожцями. Деякі селяни, порівнюючи своє життя з тим, що було «під ляхом», доведені до відчаю тікали чи на Правобережжя, чи на Слобожанщину. Дехто знаходив притулок на Запоріжжі, де був головний осередок опозиції проти політики І. Мазепи. І. Мазепа рішуче виступав проти «заколотників». Вірні йому полки безжалісно придушували народні виступи, крім того, гетьман постійно надсилав царю доноси про справи запорожців. Тому, мабуть, на Запоріжжі І. Мазепу вважали не батьком, а «вітчимом України». Один із запорізьких ватажків казав про гетьмана, що душа його в Москві, а в Україні тільки тінь його. Іншими словами, народні маси ставилися до І. Мазепи як до вірного виконавця волі Петра І. Не додав І. Мазепі народної довіри і його конфлікт із Семеном Палієм, який у той час на території Правобережної України очолив народне повстання проти Польщі. Роль І. Мазепи в господарському та культурному розвитку України Архітектура та будівництво. І. Мазепа перетворив українські монастирі й церкви на великих землевласників (за доби І. Мазепи монастирська власність становила 17% від усієї земельної власності). Великий гетьман був меценатом і фундатором низки пишних храмів. Завдяки І. Мазепі збудовані величні храми Братського та Миколаївського монастирів, церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі, його коштом реставровано Софійський собор, Михайлівський золотоверхий монастир, лаврський Успенський собор та ін. За його життя побудовано 12 і відреставровані 20 храмів. Не випадково український архітектурний стиль кінця XVII - початку XVIII ст. назвали «мазепинським бароко». За гетьманування І. Мазепи розквітли українські міста. Потурбувався гетьман і про головне місто Гетьманщини — Батурин, який був розбудований у традиціях найкращих західноєвропейських столиць. За зразком особистого палацу французьких монархів — Версалю — була побудована гетьманська резиденція, яка розміщувалася за містом. Розкішний Мазепин будинок мав великі зали, прикрашені портретами й картинами визначних діячів Європи, серед яких був і портрет Людовика XIV — французького короля, найулюбленішого політичного діяча українського гетьмана. Окрасою гетьманської резиденції стала одна з найбільших в Україні бібліотек, а також музей коштовностей та колекція зброї. Промисловість і ремесла. І. Мазепа багато уваги приділяв господарським справам: десятки його універсалів стосувалися землеволодіння, сільського господарства та промисловості. Гетьман заохочував організаторів промисловості різними пільгами. У цей час були створені нові та розширені старі промислові заклади. По всій Україні будувалися рудні, млинні, круподерні, папірні та порохові мануфактури, заохочувалося ґуральництво та ремесла. Особливе місце в економіці Гетьманщини належало виготовленню горілки, яка значними партіями експортувалася до Росії. Для задоволення потреб російського війська в країні поширилося вівчарство та конярство, розвивався соляний промисел, розгорталося селітрове виробництво. Торгівля. Незважаючи на руйнації та війни, Україна з кінця XVII ст. втягується в широкий ринок. Розвивається торгівля з Польщею, Кримом, з Московщиною, з Персією та Кавказом, до яких гнали худобу, везли шкіри, віск, тютюн, селітру, горілку та скло. Крім того, зростала й внутрішня торгівля — між Лівобережжям, Правобережжям, Слобожанщиною та Запоріжжям. Наука й мистецтво. І. Мазепа всебічно підтримував мистецтво й науки. Гетьман сприяв піднесенню Києво-Могилянської колегії, 1701 року її перетворено на Академію й призначено щорічну субсидію розміром 1 000 злотих. За наказом І. Мазепи для Академії були збудовані новий будинок і Братський собор. Гетьман сам часто відвідував цей навчальний заклад, полюбляв бувати тут на диспутах та виставах. Освітній заклад став зразком для інших шкіл такого типу в Україні. Майстри київської гравюри присвятили І. Мазепі декілька десятків робіт, найвідоміша з яких зображує гетьмана в лицарському одязі, шоломі, з булавою, а по обидва боки від нього шість жіночих фігур, які символізують Істину, Правду, Силу, Справедливість, Науку й Мистецтво.

Прихід на Правобережжя І. Мазепи Поки Польща була союзником Росії, Петро І не дозволяв І. Мазепі вести воєнні дії на Правобережжі. Після посилення в Речі Посполитій влади шведського ставленика Станіслава Лещинського, російський цар дав згоду на похід українського війська на Правобережжя. Після свого утвердження на Правобережжі, І. Мазепа став розглядати С. Палія як небезпечного конкурента. Полковника запросили до табору гетьмана начебто для переговорів, де потім і заарештували. За згодою Петра І його закували в кайдани й відправили до Сибіру. Польща, яка була знесилена війною зі шведами, не могла й далі боротися за Правобережну Україну. Цим скористався І. Мазепа, об'єднавши українські землі під своєю булавою, хоч і на нетривалий час.

1699 року Річ Посполита, Саксонія, Данія та Росія утворили анти-шведський Північний союз. Згідно з умовами переговорів першими війну Швеції оголосили Саксонія й Данія, а Росія повинна була приєднатися до них після підписання мирного договору з Туреччиною. 30 липня 1700 року був підписаний російсько-турецький договір, після отримання тексту якого Петро І негайно оголосив Карлові XII війну. Росія розпочала воєнні дії, бо прагнула отримати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території: Інгрію, Ліфляндію, Естляндію, Іжорські землі й Карелію. Початком воєнних дій між Росією та Швецією стала битва під Нарвою в листопаді 1700 року, де одна з найкращих у Європі шведська армія перемогла погано озброєне військо Петра І. Ця битва стала добрим уроком для російського уряду: після неї царська армія була повністю реформована й переозброєна. Уже в 1701-1704 pp. Росія завдала Швеції декількох відчутних поразок, у результаті яких до Росії були приєднані землі на півночі Прибалтики разом з Нарвою й Тарту, а також Іжорська земля та землі вздовж усієї течії р. Неви. Північна війна виснажила Україну. Російський цар побудував на українських землях велику кількість укріплень, серед них і Київську фортецю на Печерську. Військові витрати тягарем лягли на місцеве населення: російські війська вимагали харчів, фуражу, коней, волів. Козацькі частини вимушені були приєднатися до царської армії під зверхність російських генералів. Поведінка російських вельмож та німецьких військових, які перебували на службі в Петра І, викликала масові невдоволення в Україні, про що І. Мазепа постійно сповіщав царя. Узимку 1708 року відновилися воєнні дії між Росією та Швецією. Спочатку військо шведського короля здобуло декілька незначних перемог, але вже 28 вересня російське військо розгромило під Лісною корпус генерала Левенгаупта, після чого шведи зазнали ще низки нищівних поразок. У результаті цих невдач вояки Карла XII втратили значну частину коней, гармат, військового обладнання та провіанту. Перебуваючи на зимових квартирах, піддані шведського короля вимагали від місцевого населення продукти й фураж, а на опір селян відповідали репресіями. Українські міста зачиняли перед чужинцями ворота, і шведам доводилося навіть невеликі населені пункти брати з боєм. У тилу шведського війська почалася партизанська війна. Українські терени перетворювалися на арену кровопролитної війни між двома могутніми європейськими монархами. І. Мазепа звернувся до Петра І по допомогу, але російський цар відповів: «... не тільки десяти тисяч, а й десяти душ не можу дати — самі обороняйтеся як хочете». У цій трагічній ситуації І. Мазепа прийняв рішення перейти на бік шведів.

Історична точність вимагає зазначити, що ще 1703 року, тобто задовго до вступу шведів на територію України, І. Мазепа розпочав таємні переговори з прошведськи налаштованим угрупованням Станіслава Лещинського. На початку 1708 року польський король і український гетьман уклали таємну угоду, за якою Україна входила до складу Польщі, І. Мазепа отримував титул князя, а також Полоцьке й Вітебське воєводства, які мали підпорядковуватися польському королю. В оточенні І. Мазепи стався розкол, до Москви полетіли доноси. Найбільшими противниками прошведського курсу політики гетьмана виявилися генеральний суддя В. Кочубей, у 17-річну доньку якого був закоханий український гетьман, та полтавський полковник І. Іскра. Саме вони повідомили Петра І про таємні переговори І. Мазепи зі шведами. Щоб розвіяти підозри Петра І, І. Мазепа взяв активну участь у придушенні на Дону козацького повстання під проводом Кіндрата Булавіна. Проте головним для І. Мазепи був його союз зі шведами. 1708 року був укладений таємний договір між гетьманом і Карлом XII. Згідно з ним: • шведи зобов'язувалися обороняти українські терени, направляючи для цього свої війська; • князь і старшина зберігали всі свої права й вільності; • І. Мазепа призначався довічним князем, або гетьманом України; • гетьман брав зобов'язання на час війни передати шведам міста Старо дуб, Мглин, Полтаву, Гадяч і Батурин. Свої плани І. Мазепа тримав у таємниці, доки шведське військо не з'явилося на Лівобережжі. 28 жовтня 1708 року І. Мазепа в оточенні вірної йому старшини та 4 тис. козаків приєднався до Карла XII. Виступ гетьмана проти Петра І підтримала також незначна частина запорізьких козаків, очолювана кошовим отаманом Костем Гордієнком. Навесні 1709 року К. Гордієнко з тисячним загоном козаків прибув до І. Мазепи, щоб підписати договір про спільні дії та майбутню незалежність Запоріжжя від Росії. Дізнавшись про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І діяв рішуче та енергійно. 28 жовтня 1708 року він видав спеціальний маніфест, у якому повідомляв про зраду І. Мазепи, про його мету віддати «малоросійську землю» і народ «малоросійський» під владу польських панів. Себе Петро І виставляв як друга й заступника українського народу. За словами царя, український народ під час його правління мав найбільше у світі свободи. В Україні швидко були проведені вибори нового гетьмана, якого Перед обранням нового гетьмана були вжиті заходи для дискредитації І. Мазепи. За допомогою театралізованого дійства, спеціально для якого була споруджена шибениця та зроблене опудало, народу показували розправу над гетьманом-«зрадником». Опудало винесли на підмостки, начепили на нього орден Андрія Первозванного, зачитали все, що Петро І доброго зробив для українського гетьмана, а після того — усі провини І. Мазепи перед царем. Далі кат зірвав з опудала ордени, поламав герб і шаблю, а саме опудало повісив. За наказом Петра І в усіх церквах Московської держави проголошено анафему — прокляття І. Мазепі. Тим часом гетьман розсилав по всій Україні універсали із закликом відійти від Росії. «Москва, — писав Мазепа, — хоче спустошити міста, усю старшину запровадити в неволю, козаків повернути в драгуни та жовніри, народ перегнати в Московські землі за Волгу, а наш край оселити своїми людьми». Старшина, яка разом з гетьманом перейшла на бік Карла XII, теж розсилала листи й підбурювала населення України не слухати царських маніфестів, а перейти на бік І. Мазепи. Та й шведський король не залишився бездіяльним, він також розсилав універсали (але вже від свого імені), у яких запевняв українців, що прийшов визволити їх від московського ярма, і радив підтримати гетьмана. У цих історичних умовах цар Петро І використав політику «батога й пряника». Він оголосив амністію всім, хто повернеться від І. Мазепи під російську владу. Тим представникам козацтва, які не пішли за І. Мазепою, чи зазнавали від нього утисків, видав нагороди, подарунки та нові маєтності (причому землі він, в основному, роздавав за рахунок конфіскацій у «мазепинців»). А проти всіх, хто підтримував гетьмана, цар розпочав жорстокий терор. Для початку він наказав знищити Батурин — гетьманську резиденцію. У листі до Олександра Меншикова Петро писав: «Батурин... іншим для прикладу спалити весь». Проте Батурин просто так не здався. Російські війська почали облогу міста. Декілька разів мешканці міста відбивали штурм, але вночі представник старшини перейшов на бік росіян і показав їм таємний хід. У такий спосіб О. Меншиков увірвався до міста та з небаченою жорстокістю знищив усіх його мешканців. Старі й малі, жінки й діти були перебиті всі до одного, частина старшини замордована лютими тортурами. Козацьку старшину розіп'яли на хрестах, установлених на плотах, і пустили вниз по р. Сейм. У Лебедині, де розмістилася царська резиденція, був проведений спеціальний суд над прихильниками І. Мазепи. Таким чином були закатовані близько 900 представників старшини. Терор проти Запорозької Січі Факт переходу частини козаків на бік шведів був використаний для ліквідації Запорізької Січі. У квітні 1709 року російське військо, очолюване О. Меншиковим, та козацькі частини Г. Ґалаґана підійшли до Запоріжжя. Подальша доля Запорізької Січі була трагічною: царські війська забрали звідти всю артилерію та амуніцію, фортецю спалили, захоплених у полон козаків піддали страшним тортурам. Страх за своє життя та за життя рідних охопив кожного в Україні. Спостерігаючи за розвалом шведського війська, старшина, яка пішла за І. Мазепою, почала повертатися до московського царя, схиляючи голову перед його милістю. Шведи змушені були взяти старшину під варту, навіть біля самого І. Мазепи виставили «почесну варту», бо Карл XII уже не довіряв нікому. У цей час, як описують історики, у гетьмана І. Мазепи визрів новий план. Він пообіцяв захопити Карла XII і привести його до табору росіян. Петро І майже повірив гетьманові, але російська варта перехопила посланця І. Мазепи до Станіслава Лещинського, який віз лист з проханням ударити в тил російському війську. Намагаючись виправити ситуацію, Карл XII наказав захопити м. Полтаву, де в той час були розташовані нечисленні російські війська й українські загони. У цьому місті зберігалася значна кількість провіанту, фуражу й одягу, які були дуже потрібні шведському війську. І хоч шведський король хвалькувато заявляв, що «Полтава — нікчемна фортеця», здобути місто його піддані так і не змогли. Під час шведської облоги до Полтави підійшла армія Петра І. Військо Карла XII спробувало прорватися до Польщі, але для цього потрібно було здолати росіян. 27 червня 1709 року відбувся генеральний бій під Полтавою, який вплинув не тільки на весь подальший хід Північної війни, а й на розподіл сил у Європі. Сили сторін були нерівними: у шведів було 16 тис. вояків і лише 4 гармати; а в росіян — 38 тис. солдатів і 72 гармати. До кількісної л. переваги росіян додавалася й моральна. Російський цар перебував у доброму здоров'ї, а отже, міг вільно керувати своїм військом, на відміну від Карла XII, який напередодні битви був поранений у ногу і міг лише спостерігати за боєм, сидячи на ношах. Українські війська в складі російської армії в цій битві очолював Семен Палій, якого Петро І звільнив із Сибіру та зробив символом вірності царю. Спочатку битва йшла з перемінним успіхом, але досить швидко далася взнаки кількісна перевага російської армії, особливо в артилерії, та ліпший вишкіл військ. Під тиском російської піхоти шведи почали відступати. У розпалі бою від вибуху перевернулися ноші, на яких був Карл XII. Усім здалося, що король загинув, тому шведи в розпачі стали тікати. Кардові XII й І. Мазепі разом з невеликим загоном козаків удалося переправитися через Дніпро й утекти в турецькі володіння. Під час Полтавської битви вбито 9 тис. шведів та 1 345 російських бійців, а також узято в полон 3 тис. підданих Карла XII. Усіх українців, які брали участь у битві на боці шведів і потрапили в московський полон, люто мордували: їх садили на палі, вішали, їм ламали руки й ноги, а покалічені тіла виставляли на привселюдний огляд для залякування народу. Смерть І. Мазепи Карл XII, І. Мазепа та їхні прибічники потрапили до Бендер (Туреччина), де шведський король одержав листа від російського царя з пропозицією миру на умовах, якщо Швеція: • поступиться землями в Балтії на користь Росії; • визнає польським королем Августа; • видасть І. Мазепу російському цареві. Покровитель І. Мазепи відмовився від такої ганебної угоди. У цей самий час російська дипломатія здійснювала різноманітні ходи, щоб захопити гетьмана. Так, наприклад, туркам обіцяли 300 тис. злотих за те, що вони видадуть Івана Мазепу, але султан відмовився. Хворий та слабкий, гетьман не витримав усіх цих трагічних подій і 22 серпня 1709 року помер. Його тіло відвезли в м. Ясси, і там, у присутності Карла XII, поховали в церкві, що стояла над містечком.Поразка І. Мазепи стала для України величезною катастрофою: · самодержавство після всіх подій 1708 року стало на шлях ліквідації автономного устрою Гетьманщини; · Україна зазнала величезних людських утрат та економічних збитків.