1. Історія української літератури. Хіх ст. (70-90-ті роки): у 2 кн.: Підручник / о.Д. Гнідан, л.С. Дем’янівська та ін. / Заг. Ред. С.С. Гнідан. – к.: Вища школа, 2003. – Кн. 1. – 575 с.

2. Історія української літератури. Хіх століття: у 2 кн. Кн. 1: Підручник / За ред. Акад. М.Г. Жулинського. – к.: Либідь, 2005. – 656 с.

3. Хропко П.П. О. Стороженко і його літературна спадщина // Стороженко О. Марко Проклятий. Оповідання. – К.: Дніпро, 1989. – С. 5-20.

4. Хропко П. П. Творчість Олекси Стороженка в контексті української прози і літературно-критичної думки // Радянське літературознавство. – 1988. – № 9. – С. 15-23.

5. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688 с.

6. Приходько І. Козацький дух Олекси Стороженка // Березіль. – 2000. – № 3-4. – С. 173-181.

7. Решетуха С. "Марко Проклятий" – роман-експеримент (міфологічний аспект) // Слово і час. – 2006. – N 9. – С. 34-39.

8. Зеров М. Олекса Стороженко // Зеров М. Твори: В 2-х т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. – С. 219-224.

9. Пойда О. Роман „Марко Проклятий” // Слово і час. – 1995. – № 11-12. – С. 23-27.

10. Балушок В. Архаїчні витоки образу Марка Проклятого // Слово і час. – 1996. – № 11-12. – С. 73-76.

11. Поліщук Н. Дещо про міфо-ритуальні матриці у повісті Ол. Стороженка „Марко Проклятий” // Ритуал. Студії з інтегральної культорології. – Львів, 1999. – С.132 – 142.

12. Погребенник В. Традиційна українська культура у творчості Олекси Стороженка //Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – № 4. – С. 2-7.

13. Решетуха С. На світанку української химерної прози: оповідання Олекси Стороженка // Дивослово. – № 4. – С. 58-61.

14. Пойда О. Дещо про міфологічні парадигми в українському літературознавстві ХІХ–ХХ століття (осмислення творчості Олекси Стороженка) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. – К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.– 2004. – Випуск № 6. – С. 123–133.

15. Решетуха С. “Химерні” оповідання О. Стороженка: жанрово-стильові особливості // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2006. – Вип. 13. – С. 96–106.

16. Решетуха С. “Марко Проклятий” – роман-екперимент (міфологічний аспект) // Слово і час. – 2006. – № 9. – С. 34-40.

Питання для самостійного вивчення

1. Творчість М. Стороженка російською мовою.

О. Стороженко – своєрідна амбівалентна постать в українській літературі. Для радянського літературознавства він обмежений консервативним світоглядом. Для модерної української критики: один з євнухів української літератури. Для сучасних дослідників О. Стороженко – один з тих, хто започаткував елементи міфологізму в українській літературі.

О. Стороженко народився на Чернігівщині в родині дрібномаєткового поміщика, дитячі роки минули на Полтавщині. Закінчив пансіон при гімназії, де отримав початкову класичну освіту (м. Харків).

1824 року став за сімейною традицією військовим, служив 30 років, брав участь у російсько-турецькій війні, у придушенні польського повстання у 1831 р., з полком побував у різних містах України.

З 1851 року стає високопоставленим чиновником. Починає писати і друкуватись, спочатку російською мовою.

У 1861-62 роках співпрацює з журналом “Основа”, де публікує більше 20 творів, оповідань. Після валуєвського циркуляру перестав писати українською мовою.

1868 року у чині дійсного статського радника виходить у відставку, живе під Брестом. Займається мистецтвом.

У 1863 р. оповідання, надруковані в “Основі” вийшли окремим виданням під назвою “Українські оповідання”.

Талановитий оповідач, неабиякий знавець народної мови, якою вмів орудувати просто по-мистецькому, О. Стороженко стояв якось осторонь од українського руху і як письменник жив здебільшого або в минулому, або в фантастичних вигадках кохався, ніби не маючи охоти взятись до списування того, що було перед очима.

До перероблених народних легенд і належать усі Стороженкові оповідання; більшість із них навіть приписку мають – "з народних уст", бо й справді в основі кожного лежить народний переказ, легенда, анекдот.

За характером і жанровою специфікою оповідання діляться на 3 групи.

Перша: цикл “З народних уст”. Це гумористично-побутові та легендарно-фантастичні етюди, написані на основі народних анекдотів, переказів, приказок. Часто вони мають повчальний, моралізаторський характер. Автор засуджує і висміює загальнолюдські вади: злість, недоброзичливість, заздрість. О. Стороженко обробляє фольклорне джерело, створює колоритну картинку з життя українського народу.

“Се баба, що чорт їй на махових вилах чоботі оддавав”

Переказ казки про злу бабу, до якої навіть чорт не хотів занадто наблизитися. Написане на основі відомої приказки, майстерно вмонтованої в авторський текст: “де чорт не справиться – туди бабу пішле.” Автор створив об’ємний образ “єхидної баби”, яка за допомогою наговорів, пліток зробила неможливе навіть для чорта – зруйнувала сім’ю, призвела до вбивства дружини чоловіком.

О. Стороженко вибудовує сюжет на каркасі народного прислів’я, насичуючи текст гумором “з народних уст”, майстерно будує діалоги і монологи.

Друга група оповідань: “Оповідання Грицька Клюшника”, цикл творів, об’єднаних образом оповідача. Це стало продовженням традиційної для української літератури наративної манери письма. Коло сюжетів розширюється: поруч з фольклорними постають сюжети з історії, а також висвітлюються соціальні проблеми. Усі твори написані у яскравому романтичному стилі: присутня гіперболізація подій і характерів, ідеалізація минулого, романтичні художні засоби. Твори циклу за своєю жанрово-композиційною структурою нагадують подорожні описи. У них щойно побачені події, зустрічі насичуються докладними оповідями про минуле. Твори близькі до нарисового стилю. Деякі дослідники вказують на ознаки наслідування манери М. Гоголя і П. Куліша.