5. Словотворча проблема

Як ми вже згадували. за останні десятиріччя в українську мову, а особливо в терміносистему, увійшли словотворчі моделі російського взірця, що спричинилося до появи цілих груп неправильно витворених термінів. Найголовніші з них:  1) активні дієприкметники на -уч(ий), -юч(ий): прискорюючий, обертаючий;  2) віддієслівні іменники на -к(а): шліфовка, розтяжка;  3) терміни на позначення процесу дії, утворені безафіксним способом: запис ( у значення записування); нагрів ( у значення нагрівання).

Проблема ускладнюється тим. що з наведеними моделями продовжують творити нові терміни (напр.: галопуюча інфляція, запам'ятовуючий пристрій, записуючий пристрій).

Українське термінознавство останнім часом поповнилося кількома працями, присвяченими термінологічному словотворенню. Найповніше охоплює словотворчі проблеми в термінології книжка В.Моргунюка "Зауваження щодо опрацювання державних стандартів із науково-технічної термінології", що її 1993р. видав Інститут проблем міцності НАН України. Це максимально стислий і логічний виклад основних способів називання українською мовою таких стрижневих понять. як дія, наслідок дії, здатність до дії, стан дії тощо у зіставленні з відповідними російськими словотворчими типами. За допомогою власномовних словотворчих засобів автор чітко розмежовує ці поняття і їх різновиди. наприклад: згинання (недоконана дія) -- зігнання (доконана дія) -- згин (наслідок дії); устатковування (недоконана дія) -- устаткування (доконана дія) -- устаткування (наслідок дії) та ін.

Наведено також словотворчі моделі для перегляду російських активних дієприкметників. наприклад: определяющий:  1) що + дієслово (що визначає);  2) прикметник (визначальний);  3) іменник (визначник).

До речі, за моделями 2 і 3 модна легко утворити відповідник до невдалого, але такого поширеного радіотехнічного терміна, як "записуючий пристрій". Новотвори "записний пристрій" і "записувач" граматично правильні й стилістично милозвучніше від попереднього калькованого терміна. так само від термінологічної словосполуки "несуча частота" за моделлю 3 творять власномовний економічний термін "частота-носій". Приклади можна продовжувати.

Окремі фахівці вважають, що невелика кількість активних дієприкметників теперішнього часу в українській термінології може функціонувати -- у тому разі, коли такі терміни найточніше передають поняття процесу, напр.: іонізуюче випромінювання (Б.Рицар).

Паралельно з невідкладними, історичними зумовленими завданнями українські термінологи розв'язують також і загальні проблеми термінотворення, а саме: як позбутися задовгих термінів, як досягти пластичності термінологічних одиниць та ін.

Цікавими є спроби львівських науковців творити економні однослівні терміни від словосполучень: коефіцієнт відбивання -- відбивність, коефіцієнт передачі -- передатність, коефіцієнт стоячої хвилі -- стоячість тощо (І.Прудіус, Й.Захарія).

Наведений підхід фактично є продовженням традиції 1920-1930-х рр., коли в українській термінології вживали терміни "степенування", "кубування", що їх потім було замінено на "піднесення до степеня", " піднесення до квадрата". Так само набагато економнішими є терміни на взірець "твердішати", "вужчати", "більшати", ніж поширені тепер "ставати твердішим", "ставати вужчим", "ставати більшим"  та ін.

Вимогою мовної економії, поряд з іншими, функціональними, причинами, пояснюється дедалі частіше вживання термінів "синусоїдний" замість "синусоїдальний", "алгебричний" замість "алгебраїчний", "інерційний" замість "інерціальний" та ін. (О.Кочерга, М.Вакуленко).

За критерієм оптимальної довжини термін "довкілля" (що донедавна вживаний тільки в діаспорі) набирає більше балів, ніж звичне, але незручне "навколишнє середовище" (калька з "окружающей среди").

Цілком сучасним і на перший погляд ефективним способом досягнення економності в термінології є творення абревіатур (МПЧ -- максимально придатна частота, ГЕД -- горизонтальний електричний диполь, КСХН -- коефіцієнт стоячої хвилі напруги та ін.). Але оскільки кожна абревіатура мусить мати своє розшифрування, то це лише часткове розв'язання проблеми довгих термінів.

Словотвірно досконалий термін повинен бути також пластичний -- мати здатність до творення похідних термінів. Про цю властивість сказано в п.13. Додамо, що сьогодні окремі терміни зазнають перегляду і з погляду їх пластичності. наприклад, термін телебачення не витримує такої перевірки -- від нього важко утворити похідні (слова телебаченнєвий, телебач неприродні для української мови). З цього огляду придатнішим є термін телевізія (порівн.: телевізійний, телевізор). До речі, українська діаспора активно вживає саме термін телевізія.

На теперішньому етапі розвитку української науково-технічної термінології, та, зрештою, як і на попередніх етапах, теоретичні проблеми термінотворення розробляють насамперед науковці-техніки, а не філологи. Ця обставина визначає і підхід до розв'язання проблеми. Так, фізик В.Моргунюк є автором "Словотворчої таблиці множення", за допомогою якої навіть термінолог-початківець може утворити назви наукових понять, не порушуючи законів словотвору української мови. Інженери-електротехніки В.Перхач та Б.Іванков розробили загальну таблицю усіх можливих форм мовних описових конструкцій, яка містить класифікацію засобів українскьої мови щодо вираження понять стану, дії тощо і може стати зручним інструментом для термінологічної роботи.

Названі праці викликали жваве зацікавлення серед учасників ІІІ-ї наукової конференції "Проблеми української науково-технічної термінології".

Проте жива мова не до кінця піддається формалізації, наслідком чого є значна кількість винятків і наявність словотвірних синонімів (напр.: пробійник -- пробій -- пробивач тощо).

В ідеальній терміносистемі за кожним суфіксом повинно бути закріплене лише одне конкретне значення. Найповніше цього можна досягти хіба що в номенклатурі (хімічній, ботанічній, медичній), а не в  загальнонауковій термінології.