Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Закарпатський НКЦ
Контрольна робота
з основ маркетингу
студента четвертого курсу
спеціальності “автоматизоване
управління технологічними процесами”
Виконав: Кровспей С.С.
Перевірив:
Виноградів-2011
Зміст
1 Релігії давніх цивілізацій
2 Синтоїзм-одна з релігійних течій Японії
3 Проблемно практичне завдання: Прочитайте § 2-3 праці Ф. Ніцше “Антихристихянин” у книзі “Сумеркі богов” .-М.,1989-стор 20-24
Дайте відповіді на запитання:
а) що ви знаєте про автора цієї праці
б) Чому таку назву дав своїй праці Ф. Ніцше
в) Яку тему він переслідував
г) які моральні принципи християнства він не сприймає в цілому
1 Релігії давніх цивілізацій
Великий регіон, що називається Стародавнім Світом, простягається з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь — від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії. Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.
Цивілізації Стародавнього Світу засновувались на рабовласницькій соціально-економічній системі, за якої суспільство поділяється на три основні класи: рабів, дрібних вільних виробників і панівний клас, до складу якого входили землевласницька, придворна й чиновницька аристократія, командний склад армії, жрецтво і заможна верхівка землеробських общин.
Релігія стародавніх єгиптян – це химерне переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії, культу і суперечливих міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним був тотемізм. Вони вважали священного тотема своїм першопредком, який може захистити їх від любих напасть долі. Кожен ном, кожне поселення мало свого тотема – покровителя. Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були їм чимось корисні ( наприклад знищували шкідників) або вражали їх соєю силою чи способом життя. Зокрема богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, свиня, кішка, гуска, жук-гнойовик скарабей та ін. Окремі з них, у зв’язку з розвитком староєгипетського суспільства та ускладненням його політичної структури, ставали загальнодержавними і вшановувались у всіх номах (столичні культи і пов’язані із землеробством). Певну централізацію засвідчувала також поява одного і того ж бога в різних іпостасях (« Я бог Хепра вранці, я бог Ра о півдні, я бог Атум увечері.»). Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад 2000 богів. Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні тварин ( Анубіс, бог підземного царства, у вигляді шакала, Тот, місячний бог, у вигляді ібіса, бог сонця у вигляді лева ч сокола…). Охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини і головою тварини або птаха), інших же піддали повній антропоморфізації (Озіріса, Пта, Амона. Хонсу, Мін, Атум, Ісіду та ін.). У Єгипті розвилося два культа: води – всесвіт виник із водяного хаосу божества Нун, Ніл вони не обожнювали, за то обожнювали її розлив – Хапі ( його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів); солярний культ – бога сонця, найстаріший з яких Ра, центральне святилище якого знаходилось у Геліополісі, коли місто стало релігійним центром Є., Ра злився з одним із найархаїчніших богів Гором, в один культ Ра - Горах те. В свою чергу Фіванський (коли Фіви стали столицею) Амон утворив Амона-Ра.
Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов’язаних з богом підземного царства Озірісом, центральне святилище якого знаходилось в Абідосі, проте його культ вшановувався у всіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор’я. Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресне не тільки душа, але і тіло, щоб цього разу існувати довічно. З розбудовою єгипетської державності релігії відводилась специфічна роль – дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона. На відміну від царя шумерського, вавілонського чи ассирійського єгипетський фараон уважався не представником богів, а самим богом ( за життя - Гором, після смерті – Озірісом).
Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинула на духовний світ інших народів Передньої Азії, передусім східно середземноморських. Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта створив світ за допомогою слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Риму, Греції, а також у Галії, Іспанії і Британії.
Месопотамська релігія, являє собою складний комплекс, що складається з багатьох шарів. Протягом довгих століть у культурі Межиріччя йшов процес ліквідації одних божеств і культів і звеличування інших, обробки і злиття міфологічних сюжетів, зміни характеру і вигляду тих богів, яким стояло піднятися і стати загальними. Результатом цього процесу було додавання релігійної системи в тій її формі, як вона дійшла до наших по збереженим текстах і даним археологічних розкопок.
Релігійна система несла на собі помітний відбиток реально існуючої у цьому регіоні соціально-політичної структури. У Месопотамії з її безліччю змінюючих одна одну держав (Шумер, Аккад, Ассирія, Вавилонія) не було стабільною державної влади.
Незважаючи на могутність і необмеженість влади деяких правителів регіону, таких як Саргон Аккадський і Хаммурапі, у загальному історія Месопотамії характеризується відсутністю централізованих деспотій. Цей невисокий ступінь централізації політичної влади сприяв тому, що в Дворіччі досить легко, без запеклого суперництва (Єгипет) уживались один з одним багато богів із присвяченими їм храмами й обслуговуючими їх жрецями.
Жрецька релігія зводилася головним чином до обслуговування ідола і храму. Жреці несли покладену службу, не тільки приносячи жертви богу, але й оспівуючи його в гімнах, на них також лежав обов'язок використовувати божеств в інтересах громади (наприклад, при атаці ворогів на місто, віщували про те, що він знаходиться під захистом бога-заступника, що додавало хоробрості і зміцнювало дух його жителів ).
Вимоги релігії до приватної особи в Месопотамії були надзвичайно незначними: молитви, посади, і різного роду обмеження і табу накладалися лише на царя, як на верховного жреця держави. Подібне положення спостерігалося в сфері спілкування з божествами. Цар міг одержувати визначені повідомлення від божеств, але частці обличчю не покладалося спілкуватися з божеством не тільки в сні але і під час бачень. Суспільні релігійні дії, такі як ходу, свята представляли єдину лінію зв'язку людини з божеством. Прояв релігійних почуттів простої людини зводилося до формальних церемоній, не було інтенсивним і не носило особистого характеру.
Міфологія зберегла зведення про шумерський пантеон, що існував вужу на ранніх ступінях цивілізації Межиріччя. Головними в ньому вважалися бог неба Ан і богиня землі Ки, їхні сини, бог повітря Энлиль і бог води Эа, що створив перших людей. Ці і багато інших богів і богині вступали один з одним у складні взаємини, трактування яких мінялася з часом і в залежності від зміни династій правителів і етносів. Поступово, розвиток релігії на місцевому рівні численних міст Межиріччя призвів до появи величезного числа другорядних богів, причому багато хто дублювали один одного чи були між собою тотожні. Більшість їхніх імен відомі тільки з наукових і теологічних текстів - таких, наприклад, як списки богів ( 2-3 тисячі імен ).
В ІІ тисячоріччі до н.е. період релігійного гіперрізноманіття і закінчився і почався розквіт так називаного Другого, чи Головного Пантеону. З безлічі дрібних місцевих божеств виділилося трохи головних, повсюдно відомих і найбільше шанованих. Склалася і визначена ієрархія - на місце верховного бога месопотамского пантеону висунувся бог - заступник міста Вавилона Мардук.
Крім нього, головними астральними божествами були, звичайно, Шамаш (шумерський Уту) і Син ( шумерський Нанна) - боги Сонця і Місяця. Кожний мав у Месопотамії два основних центри: Шамаш - у Ларсі і Сиппарі, Син - в Урі і Харрапі. Обоє зберігали популярність протягом всієї історії месопотамської цивілізації, при цьому Шамаш займав надзвичайний стан. Він був не тільки богом Сонця, але і верховним суддею - земним і небесним, піклувався про бідних і скривдженим і пророкував майбутнє, наставляючи і захищаючи людство.
П’яте і четверте століття до нашої ери – це період класичної Греції. Головні події розгортаються в області, яку звуть Аттіка (гр. – узбережжя країни). Щедро обдарована природою, населена енергійним і працелюбним, мислячим і хоробрим народом, що добре надбав історичний досвід, Аттіка стає вузловим пунктом економічного, політичного і культурного розвитку, її столиця Афіни – центром всіх подій. Ось тому цей час в розвитку Стародавньої Греції ще звуть аттічним.
Роль Афін серед інших полісів дуже зросла внаслідок перемог Афін в греко-перських війнах (500-499 рр. до н.е.). Афіни тоді очолили Делоський союз держав. В самих Афінах підсилилася демократія. Влада належала Раді п’ятисот (бум), народному суду (гелії) і народним зборам (екклесії). Це був суверенітет народу. Релігія знаходилась під наглядом держави. Так, нагляд за священним майном здійснювали архонти, які поступилися своїм впливом стратегами, але саме вони здійснювали керівництво релігійними процесіями, жертвоприношенням і спортивними змаганнями, які мали релігійне забарвлення. Саме ці заходи і єднали афінське суспільство. Участь в релігійному культі для всіх громадян була обов’язковою, політичне безправ’я рабів і метеків (іноземців, що проживали в Афінах) автоматично виключало їх з цієї участі.
В період правління Стратега Перікла з 443 до н.е. (цей період вважають золотою епохою афінської демократії) вплив релігії лишається
незмінним і дуже вагомим. На Акрополі в 447-438 рр. до н.е. був збудований Парфенон (архітектори Іктін і Камікрат) у великому храмі розмістили статую Афіни, покровительки міста, яку виготовив скульптор Фідій. На щиті Афіни Фідій зобразив себе і Перікла, за що звинувачений у кощунстві, ув’язнений і помер у в’язниці. На Акрополь були змуровані мармурові сходи, сам храм прикрашений чисельними статуями. Храм вистояв всю античну епоху. В 5 ст. н.е. він став християнським храмом, в 15 ст. – мусульманською мечеттю, в 1686 р. був зруйнований венеціанцями. Тепер ми можемо милуватися лише його руїнами, але і вони вражають своєю красою.
В той час був перебудований храм Деметри в Елевсіні. Він постояв до 396 р. н.е. і був зруйнований готами. Кінець 5 ст. до н.е. затьмарив розквіт античного світу – суперництво двох могутніх держав Афін і Спарти привело до тривалих міжусобних воєн, які дістали спільну назву Пелопоннеські війни 431-404 рр. до н.е. Як наслідок, Афіни зазнали поразки, але і Спарта не стала гегемоном. Війна загострила соціальні суперечності, послабила демократію і полісну мораль. Релігія стародавніх греків не вберегла їх від кривавих зіткнень, хоч у сторін, що воювали, були спільні боги і спільні храми.
Виникає затяжна криза стародавнього грецького полісу: дрібні військові сутички і війни, перевороти і деспотії. А на Сході тим часом виникає Перська імперія. 34 ст. до н.е. серед грецьких держав відбувається піднесення Македонії. Після Коринфського з’їзду 337 р. до н.е. Македонія стала панувати в Греції. В 334 р. до н.е. Олександр Македонський розпочав свій похід до Азії. Блискучі перемоги навіки прославили ім’я видатного полководця. До часу його смерті в 323 р. до н.е. казково склалась світова імперія, яка так само науково розпалася після його смерті.