2 Синтоїзм-одна з релігійних течій Японії

Синтоїзм – релігія населення Японії, що виникла у процесі розвитку і культурного синтезу місцевих родоплемінних вірувань. Вона сформувалась в VI-VII ст. Релігія синтоїзму надає рис божественності силам природи, тваринам та імператорській династії. Ці божества японською називаються Камі (китайський еквівалент – “син”). “То” чи “до” означає “шлях” чи “метод” (кит.-яп.). Буквально “синто” – “шлях богів”. Найважливішим божеством є сонце. Можна сказати, що прапор Японії – символ синто. Сама ж назва країни (Ніппон) складається з двох китайських ієрогліфів: “ні” (“сонце”) та “пон”(“корінь”), звідки виникла назва “Країна, де сходить сонце”. Однак сонце не відіграє головної ієрархічної ролі серед божеств синтоїзму: кожне божество є незалежним та має своє місце.

Синто – позначення світу надприродного, богів і духів, яких здавна шанували японці. Витоками синтоїзму були первісні форми вірувань – анімізм, тотемізм, культ предків, культ вождів тощо.

Синто не має церковних канонічних книг. В кожному храмі є свої міфи та обрядові приписи, що можуть бути невідомими у інших храмах.

Міфи, що є загальними для синто, зібрані в книзі «Кодзикі» («Записи про давні події»), що виникла на основі усних переказів та легенд на початку VIII століття. У ній містяться основні ідеї націоналізму, що були піднесені до рангу державної релігії: про перевагу японської нації, про божественне походження імператорської династії, від заснування японської держави. Вона містить міфи про створення світу, виникнення держави і народу тощо. Згідно з ними, спершу існували бог та богиня – Ідзанагі та Ідзанамі. Ідзанамі померла, коли народжувала первістка, бога вогню. Ідзанагі хотів урятувати жінку з підземного царства, але не зміг. Тоді йому довелося обходитись одному: з його лівого ока народилась богиня сонця Аматерасу, нащадкам якої судилося стати імператорами Японії. Звідси походить культ імператорів.

Об’єктом публічного культу синтоїзму служать вищезгадані Камі - багато численні духи та божества, місцеві і всенародні. Цих божеств і духів існує дуже багато: в текстах кажуть про 8 мільйонів Камі: число «8» – святе у японців. Найбільше шанують з них: Аматерасу (богиня сонця), Суса-но-во (бог бурі), Інарі («рисова людина», покровитель землеробства). Значне місце у синтоїстському пантеоні займають славетні імператори та інші видатні постаті давнини. Вшановуються також священні місця, особливо гори; серед них на першому місці – Фудзіяма. Збереглись сліди древнього культу тварин, особливо лисиці, мавпи, черепахи, змії, оленя.

Дивовижне різноманіття богів і богинь у ранньому синтоїзмі, унікальне у світовій історії. Кожна гора, річка, явище природи, навіть дерева і трави мали своїх Камі.

Хоч Аматерасу й найбільш шанується японцями, вважається, що синтоїзм не має верховного Бога, а небо, всупереч китайським віруванням, є не божеством, а обителлю Камі. Світ людини не відділяється від світу Камі, людина в деякому розумінні також Камі, і для нього пошук спасіння у потойбічному світі не є метою. Спасіння - у подяці Камі і своїм пращурам та життю в гармонії з природою, у постійному духовному зв’язку з божеством.

Міфологічна традиція, що викладена у перших письмових пам’ятках Японії («Кодзикі», «Ніхоп секі» та ін.), відобразила складний шлях формування системи синтоїстських культів. До неї увійшли як божества племен Північного Кюсю, що прийшли до центральної Японії, так і боги аборигенного населення, що мешкали тут. Місцеві боги втратили своє пріоритетне становище, верховним божеством стала богиня Аматерасу (Ама-тарасу-о-мікамі), «що створила» японський архіпелаг та «божественну» імператорську династію.

На відміну від буддизму з його складною релігійно - філософською догматикою, синтоїзм до сих пір зберіг риси глибоко архаїчного культу.

Синтоїзм глибоко націоналістичний. Боги породили тільки японців. Люди іншої національності не можуть сповідувати цю релігію. Своєрідним є і сам культ синтоїзму. Метою життя в синтоїзмі проголошується справдження ідеалів предків: «спасіння» досягається в цьому, а не у потойбічному світі, шляхом духовного злиття з божеством за допомогою молитов й обрядів, що проводяться в храмі чи у домашнього вогнища. Для синтоїзму характерні пишні свята зі священними танцями та процесіями. Синтоїстська служба складається з чотирьох елементів: очищення (хараі), жертвоприношення (синсей), короткої молитви (норіто) и злиття (наораи).

Окрім звичайних служб у храмах, різноманітних обрядових церемоній, широко святкуються місцеві синтоїстські свята та буддистські свята. Найбільш важливі обряди почав проводити імператор, в VII ст. він став верховним жерцем синтоїзму. Тільки найбільш значних місцевих свят нараховують близько 170-и (новий рік, поминання померлих, день хлопчиків, день дівчат і т. ін.). Усі ці свята супроводжуються релігійними обрядами в храмах. Правлячі кола усіляко заохочують їх проведення, прагнучи зробити ці свята засобом пропаганди виключно японської нації.

Ритуальні молитви - норіто читаються жерцем, який ніби виступає посередником між людиною і камі.

Особливою частиною синтоїстського культу являються свята - мацурі. Вони влаштовуються раз чи два на рік і зазвичай пов’язані чи з історією святилища, чи з міфологією, що освящає події, що привели до його створення. У підготовці і проведенні мацурі участь беруть багато людей. Для того, щоб організувати пишне свято, збирають пожертвування, звертаються до підтримки інших храмів і широко використовують допомогу молодих учасників. Храм прибирають і прикрашають гілочками дерева «сакаки». У великих храмах певна частина часу відводиться для виконання священних танців “ка-гура”.