10.2. Методичні рекомендації по організації самостійної роботи студентів

Самостійна робота над курсом “Герменевтика” передбачає ознайомлення студента із методичним комплексом нормативних документів з дисципліни, що містяться на кафедрі філософії. В цих матеріалах викладено зміст і структуру дисципліни, основні завдання, бібліографічний список, методичні рекомендації тощо. Таке ознайомлення дозволить утворити комплексне бачення проблем курсу і побачити можливості його засвоєння.

Самостійна робота над курсом вимагає від студента знайомства із літературою, зазначеною у Бібліографічному списку до курсу. Цей список складається з 2 частин: Основна література і Додаткова література. Перелік робіт із першої частини списку належить до обов’язкових завдань, а тому має бути прочитаний у повному обсязі. Роботи із другої частини наведені для полегшення більш ґрунтовного вивчення курсу і можуть обиратися студентами для ознайомлення за власним бажанням.

Починати роботу над певною темою курсу необхідно із знайомства з викладенням її викладачем в лекції, після чого уважно прочитати літературу з розділу Основна література. Це можуть бути окремі статті, розділи монографій, першоджерела та ін. Для більш ретельного вивчення проблеми слід звернутися до літератури, зазначеної у розділі Додаткова література. Якщо для слушного вибору текстів потрібна консультація викладача, до нього треба звернутися із відповідними запитаннями.

Читаючи вперше текст із незнайомої проблеми, треба уважно фіксувати основні положення, поняття, усвідомлення котрих надасть можливість зрозуміти сутність питання, що розглядається. Якщо зустрічаються незнайомі терміни, їх значення слід з’ясовувати, звертаючись до філософських словників та словників іноземних мов. Підготовка не означає тільки однократне прочитання слів тексту, а являє собою напружену роботу по витлумаченню цих слів та висловлень з метою переходу від знаків до значень і смислів. Смисл тексту не складається механічно із окремих речень, а є результатом складної синтетичної роботи, що вимагає від студента співвіднесення нового матеріалу із вже відомим, розрізняння нових підходів із вже відомими. Важливо розуміти, на яких підставах виникає проблема, що розглядається, виходячи з яких засад автор її вирішує, чим відрізняється позиція цього автора від інших.

Треба обов’язково досягати цілісності розуміння тексту, синтезувати окремі положення в єдину смислову систему, що стає можливим тільки за умов самостійного здійснення всіх процедур розуміння на підставі використання свого попереднього досвіду і запровадження у власну пізнавальну діяльність нових проблем, підходів та поняттєвого апарату.

Результатом має бути усвідомлення змісту проблеми, вміння викладати її сутність, бачити різні питання, що з неї випливають, і відповідати на них, вбачати зв’язок даної проблеми із іншими проблемами дисципліни.

10. 3. Тести до спецкурсу “основи герменевтики”

Т е с т №1

1. Предметом герменевтики є:

а) текст;

б) витлумачення;

в) смисл.

2. За умов інтертекстуальності:

а) підтекст ширше за обсягом, ніж текст;

б) текст поглинає собою підтекст.

3. Античне світобачення породжувало герменевтику:

а) історичну;

б) неісторичну.

4. За Августином, межа поміж знаком і річчю проходить:

а) поміж “чистими знаками” і “чистими речами”;

б) всередині речі;

в) поміж речами.

5. Контекстуальний аналіз смислу текстів Святого Письма в Августина має побудову переважно:

а) синтагматичну;

б) парадигматичну.

6. Чи надає розуміння людського життя як історії середньовічній герменевтиці справжньої історичності:

а) так;

б) ні.

7. Що не притаманне ренесансній герменевтиці:

а) орієнтація на земне життя людини;

б) вилучення з аналізу текстів Святого Письма;

в) усунення посередників поміж людиною і Божественним Словом.

8. Що було основою для інтерпретації текстів Святого Письма в концепції Флація:

а) авторитет Церкви;

б) Писання та переказ;

в) Писання.

9. Для Шляйермахера герменевтика – це:

а) мистецтво розуміння як практична дія з метою відкриття

смислу текстів літературних пам’яток ;

б) мистецтво розуміння на підставі розробки універсальної

методології;

в) мистецтво витлумачення того, що розуміється.

10. З точки зору Шляйермахера, джерелом смислу тексту є головним чином:

а) автор;

б) той, хто сприймає текст;

в) самий текст.

11. Дильтай потрактовує розуміння:

а) методично;

б) онтологічно.

12. Дильтай обґрунтовує науки про дух:

а) описовою психологією;

б) пояснювальною психологією;

в) психофізіологією.

13. За Шпетом, герменевтика:

а) відкриває буття смислу;

б) аналізує інтерпретативний процес буття смислу; в) описує акти свідомості, що конституюють смисл.

14. За Гайдеґером, змістом розуміння є:

а) значення речей;

б) психологічні особливості людини;

в) структура буття;

г) Божественний задум.

15. Гайдеґер вбачає роль мови в розумінні як:

а) прафеномену розуміння;

б) засобу зберігання попереднього досвіду людства, що

стає підставою для розуміння;

в) засобу втілення результатів розуміння.

16. Ґадамер вважає, що істина буття відкривається шляхом:

а) методологічного пізнання;

б) досвіду фактичного прилучання до життя.

17. Як пов’язані розуміння та інтерпретація в концепції Г.-Ґ. Ґадамера:

а) інтерпретація є результатом розуміння;

б) розуміння тотожне інтерпретації;

в) розуміння є результатом інтерпретації.

18. У чому Рікер вбачає близькість ідей Ніцше, Маркса і Фройда щодо свідомості:

а) у відстоюванні тези про обумовленість людської свідомості;

б) у витлумаченні свідомості як обумовленої соціально-історичними обставинами;

в) у розумінні самосвідомості як центру смислопокладання.

Т е с т №2

1. Головною метою герменевтичного дослідження є:

а) розуміння смислу;

б) розуміння структури тексту;

в) розуміння авторського задуму.

2. З огляду на інтертекстуальність культури, чи можна вважати текст:

а) замкненим;

б) незамкненим.

3. Інтертекстуальність породжується головним чином шляхом:

а) свідомого посилання автором на інші тексти;

б) об’єктивного встановлення мережі взаємодій поміж текстами;

в) цілеспрямованої інтерепретації сприймачем тексту з метою

відкриття у його структурі вказівок на інші тексти.

4. Орієнтація герменевтики на усне слово надасть їй скоріше:

а) історичного характеру;

б) неісторичного характеру.

5. Що, за Августином, може виступати як справжнє означувальне:

а) слово;

б) Бог;

в) річ.

6. Транспонований характер знаків, за думкою Августина, породжується:

а) особливістю людського мислення;

б) структурою біблійних текстів;

в) середньовічним розумінням світу.

7. Символічне розуміння людської історії вимагало від середньовічної герменевтики:

а) пошуків індивідуальних ознак історичних ситуацій;

б) пошуків визначальних впливів людини на історію;

в) пошуків Божественної істини, що виражалася у людській

історії.

8. Як змінювання світоглядних позицій за часи Відродження вплинули на герменевтичний аналіз:

а) посилюється роль філологічного компоненту витлумачення

текстів;

б) герменевтика перестає розглядати священні тексти;

в) відбулося ототожнення розуміння й інтерпретації.

9. Який з видів алеґоризму заперечує Флацій:

а) вербальний;

б) фактичний.

10. За Шляйермахером, дівінація дозволяє:

а) шляхом інтуїтивного схоплення відкрити смисл цілого через індивідуальне;

б) шляхом раціонального співставлення способів комбінування автора й інтепретатора зрозуміти смисл тексту.

11. У Дильтая спільність смислу для багатьох людей виявляється:

а) способом розуміння;

б) умовою розуміння.

12. Яке витлумачення герменевтичного кола могло б належати Дильтаєві:

а) герменевтичне коло є конструювання унікальності “одиничного прояву життя” зі складових частин;

б) герменевтичне коло є схемою поривання людського існування до буття;

в) герменевтичне коло є моделлю описування розуміння як гри поміж розвитком традиції і рухом інтерпретатора.

13. Шпет витлумачує герменевтику переважно:

а) у психологічному вимірі;

б) у комунікативному вимірі;

в) у семіотичному вимірі.

14. У герменевтиці Гайдеґера розуміння орієнтується на:

а) теперішнє;

б) минуле;

в) майбутнє.

15. За Гайдеґером, мова бере участь у розумінні як:

а) перепона в розумінні;

б) передумова розуміння;

в) засіб вираження смислу.

16. Яка думка могла б належати Ґадамерові:

а) інтерпретація суб’єктом тексту минулого є формою існування його смислу;

б) смисл тексту минулого відкривається в акті розуміння у його самототожності;

в) суб’єкт розуміння має злитися з позицією автора, і тоді обом буде відомий однаковий смисл.

17. Що у концепції Фройда, за Рікером, обумовлює розвиток герменевтики:

а) вчення про витіснення;

б) ідея про опосередкованість проявів у свідомості несвідомого;

в) ідея про формування Я-ідеалу з едипова комплексу.

18. Яке тлумачення співвідношень розуміння і пояснення заперечує Рікер:

а) розуміння протистоїть поясненню;

б) пояснення є частиною розуміння;

в) розуміння є підставою пояснення.

10. 4. ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

для самостійної роботи

І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЩОДО ЇХ НАПИСАННЯ

(літературу див.: Бібліографічний список до спецкурсу)

Вар. І

1. Цілі і завдання герменевтики.

2. Співвідношення герменевтики з іншими видами знання.

6. Розуміння як предмет герменевтики. Діалогічна природа розуміння.

7. Раціональне та ірраціональне в розумінні.

8. Проблема герменевтичного кола. Циклічна будова розуміння.

9. Текст як об’єкт герменевтичного аналізу.

10. Розрізняння значення і смислу в герменевтичному аналізі.

11. Види контексту. Методологія контекстуального аналізу.

12. Синтез смислу при створенні і розумінні тексту.

13. Специфіка герменевтичного дослідження за умов інтертекстуальності культури.

14. Мовний, психологічний, історико-культурний, філософський аспекти герменевтичного аналізу.

15. Відмінності мовного аналізу в разі реалізації репрезентативної чи нерепрезентативної природи мови.

16. Значення феноменології Е. Гусерля для становлення і розвитку філософської герменевтики ХХ століття.

Вар. ІІ

1. Становлення герменевтики: антична і близькосхідна герменевтика.

2. Формування герменевтики Середньовіччя, теорія універсального символізму.

3. Августін Блаженний, вчення про знаки і основні правила витлумачення текстів Святого Письма в його священній герменевтиці.

4. Специфіка герменевтики доби Відродження.

5. Своєрідність герменевтичної концепції Флація Іллірійського.

6. Універсальна герменевтика Ф. Шляйермахера.

7. Створення філософської герменевтики в межах філософії життя В. Дільтея та її методологічна спрямованість.

8. Герменевтика Г. Г. Шпета, її комунікативна природа.

9. Герменевтика як мистецтво витлумачення буттєвих можливостей в фундаментальній онтології М. Гайдеґера. Онтологічний характер герменевтичного кола як моделі розуміння.

10. Філософська герменевтика Г.-Ґ. Ґадамера як універсальний спосіб “надметодичного” освоєння світу людиною через витлумачення мистецтва, історії та мови.

11. Роль передсудів в розумінні як історичному здійсненні в філософській герменевтиці Г.-Ґ. Гадамера.

12. Феноменологічна герменевтика П. Рікера як спосіб досягнення смислу буття і самоідентифікації людини: поєднання онтологічного і методологічного вимірів.