1. Августин Аврелий. Исповедь. Петр Абеляр. История моих бедствий. – М., 1992.

2. Августин Блаженный. Христианская наука, или Основания Св. герменевтики и церковного красноречия. – К., 1835.

3. Ансельм Кентерберийский. Сочинения. – М., 1994.

4. Ахутин А.В. Понятие «природа» в античности и в Новое время. – М., 1988.

5. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. – М., 1994.

6. Баткин Л. М. Итальянский гуманистический диалог ХV века // Из истории культуры средних веков и Возрождения. – М., 1976.

7. Бахтин М. М. К методологии гуманитарных наук // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979. – С. 361-373.

8. Бахтин М. М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979. – С. 281-307.

9. Бетти Э. Герменевтика как общая методика наук о духе / пер. Е. Борисова. – в рукописи.

10. Богачев А. Л. О возможности герменевтического метода (Коллингвуд versus Гадамер) // Феноменологія і філософський метод. Щорічник Українського феноменологічного товариства-1999. – К., 2000.

11. Богачов А. Л. Філософська герменевтика. Навальний посібник. – К.: Видавництво “Курс”, 2006. – 406 с.

12. Боргош Ю. Фома Аквинский. – М., 1966.

13. Брайович С. М. Герменевтика: ее метод и претензии. – Филос. науки. – 1976. – № 6.

14. Быстрицкий Е. К. Научное познание и проблема понимания. – К., 1986.

15. Вишке М. Герменевтика, философия и этика: тенденции новейшей интерпретативной литературы произведений Х.-Г. Гадамера // Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Минск, 2001.

16. Вишке М. Конечность понимания. Произведение искусства и его опыт в интерпретации Х.-Г. Гадамера // Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Минск, 2001. – С. 55-67.

17. Вригт Г. Х. фон. Объяснение и понимание // Вригт Г.Х. фон. Логико-философские исследования. – М., 1986. – С. 35-241.

18. Гадамер Г. Г. Актуальность прекрасного. – М., 1991.

19. Гадамер Х.-Г. Истина в науках о духе // Топос. – 2000. – №1. – С. 7-12.

20. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. – М., 1988.

21. Гадамер Х.-Г. К предыстории метафизики // Топос. – 2000. – №2. – С. 20-37.

22. Гадамер Х.-Г. Пути Хайдеггера: исследования позднего творчества. – Мн.: Пропилеи, 2005.

23. Гайденко П. П. Герменевтика и кризис буржуазной культурно-исторической традиции // Вопр. литературы. – 1977. – № 5.

24. Гайденко П.П. Природа в религиозном мировосприятии // Вопр. философии. – 1995. – № 3.

25. Гайденко П П. Хайдеггер и современная философская герменевтика // Новейшие течения и проблемы философии в ФРГ. – М., 1978.

26. Гайденко П. П. Экзистенциализм и проблема культуры. – М., 1963.

27. Герменевтика: история и современность. – М., 1985.

28. Герменевтика. Психология. История. Вильгельм Дильтей и современная философия. – М.: Три квадрата, 2002.

29. Горский В. С. Историко-философское истолкование текста. – К., 1981.

30. Гронден Ж. Герменевтика фактичности как онтологическая деструкция и критика идеологии. К актуальности герменевтики Хайдеггера // Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Минск, 2001.

31. Гронден Ж. Осознание работы истории и проблема истины в герменевтике // Топос. – Мн. – 2000. – № 3.

32. Гумбольдт В. фон. Избр. труды по языкознанию. – М., 1984.

33. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры. – М., 1985.

34. Гусев С. С., Тульчинский Г. Л. Проблема понимания в философии. – М., 1985.

35. Дильтей В. Введение в науки о духе. Сила поэтического воображения. Начала поэтики // Зарубежная эстетика и теория литературы Х1Х-ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. – М., 1987. – С. 108-142.

36. Дильтей В. Наброски к критике исторического раз ума // Вопр. философии. – 1988. – № 4.

37. Дильтей В. Типы мировоззрения и обнаружение их в метафизических системах // Культурология. ХХ век. Антология. – М., 1995. – С. 213-255.

38. Доказательство и понимание. – К., 1986.

39. Дубровский Д. И. Понимание как расшифровка кода (информационный подход к проблемам герменевтики) // Философские основания науки. – Вильнюс, 1982.

40. Загадка человеческого понимания. – М., 1991.

41. Земляной С. Н. Герменевтика и проблема понимания // Проблемы и противоречия буржуазной философии 60-70-х годов ХХ века. – М., 1983.

42. Земляной С. Н. Проблема “понимания” в герменевтике ХІХ в. Ф. Шлейермахер и В. Дильтей // История философии и современность. – М., 1976.

43. Зись А. Я., Стафецкая М. П. Методологические искания в западном искусствознании. Критический анализ современных герменевтических концепций. – М., 1984.

44. Иванова-Георгиевская н. А. Ирония как универсальная стратегия чтения // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 5. Логос і праксис сміху. – Одеса, 2004.

45. Иванова-Георгиевская Н. А. Феноменологические идеи Э. Гуссерля как предпосылка онтологической экспликации игры О. Финком и Г.-Г. Гадамером // Феноменологія і мистецтво. Щорічник Українського феноменологічного товариства 2002-2003. – К.: ППС-2002, 2005.

46. Ивин А. А., Фурманова В. О. Философская герменевтика и проблемы научного знания // Филос. науки. – 1984. – № 5.

47. Интенциональность и текстуальность. – Томск, 1998.

48. Итальянский гуманизм эпохи Возрождения. Сборник текстов. – Саратов, 1984.

49. Кошарний С. Біля джерел філософської герменевтики. – К., 1992.

50. Кузнецов В. Г. Герменевтика и гуманитарное познание. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 192 с.

51. Кузнецов в. Г., Алексеев а. П. Гносеологическая функция герменевтического понимания // Познание и язык. – м., 1984.

52. Лингвистика и поэтика. – М., 1979.

53. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы. – М., 1979.

54. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. – М., 1993.

55. Майоров Г. Г. Формирование средневековой философии. – М., 1979.

56. Мейзерский В. М. Философия и неориторика. – К., 1991.

57. Мухутдинов О. Трансцендентальніе основания феноменологии. – Топос. – Мн. – 2006. – № 12.

58. Объяснение и понимание в научном познании. – м., 1983.

59. Павиленис Р. И. Проблема смысла: современный логико-философский анализ языка. – М., 1983.

60. Подорога В. Выражение и смысл. – М.: Ad Marginem, 1995.

61. Понимание как логико-гносеологическая проблема. – К., 1982.

62. Понимание как философско-методологическая проблема. Материалы Круглого стола // Вопр. философии. – 1986. – №7. – С. 65-81; №8. – С. 46-63; №9. – С. 49-64.

63. Проблемы гуманитарного познания. – Новосибирск, 1986.

64. Рикер П. Время и рассказ: в 3 т. – М.-СПб.: Университетская книга, 2000.

65. Рикер П. Герменевтика и психоанализ. Религия и вера. – М., 1996.

66. Рикер П. Конфликт интерпретаций. – М., 1995.

67. Рикер П. Память, история, забвение. – М.: Изд-во гуманит. литературы, 2004. – 728 с.

68. Савваитов П. Библейская герменевтика. – СПб., 1859.

69. Соколов В. В. Средневековая философия. – М., 1979.

70. Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения (ХV век). – М., 1985.

71. Тома Аквінський. Коментарі до Арістотелевої “Політики”. – К., 2000.

72. Труды семинара по герменевтике (Герменеус). Вып 1. – Одесса, 1999.

73. Тугендхат Э. Хайдеггеровская идея истины // Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Минск, 2001.

74. Тулмин Ст. Человеческое понимание. – М., 1984.

75. Фома Аквинский. Сумма теологии. Часть 1. Вопросы 1-43. – К.: Эльга, Ника-Центр; М.: Элькор-МК, 2002.

76. Фреге Г. Мысль: логическое исследование // Философия, логика, язык. – М., 1987. – С. 18-47.

77. Фреге Г. Смысл и денотат // Семиотика и информатика. – М., 1977.

78. Хаардт А. Михаил Бахтин – феноменолог интерсубъективности // Феноменологія: рецепція у Східній Європі: Щорічник Українського феноменологічного товариства, 2000. – К., 2001.

79. Хайдеггер М. Бытие и время. – М.: Ad Marginem, 1997.

80. Хайдеггер М. Время и бытие. – М.: Республика, 1993.

81. Хайдеггер М. Онтология (герменевтика фактичности) / пер. И. Инишева. – в рукописи.

82. Хайдеггер М. Размышления и работы разных лет. – М., 1993.

83. Херманн Фр.-В. фон. Понятие феноменологии у Хайдеггера и Гуссерля. – Мн.: Пропилеи, 2000.

84. Херманн Фр.-В. фон. Фундаментальная онтология языка. – Минск, 2001.

85. Шлейермахер Ф. Речи о религии к образованным людям. – М., 1995.

86. Шпет Г. Г. Внутренняя форма слова. – М., 1927.

87. Шпет Г. Г. Герменевтика и ее проблемы. – Контекст. Литературно-критические исследования 1989-1991. – М.: Наука, 1989-1991.

88. Шпет Г. Г. Философские этюды. – М., 1994.

89. Шпет Г. Г. Эстетические фрагменты // Шпет Г. Г. Сочинения. – М., 1989.

90. Шпет Г. Г. Явление и смысл. Феноменология как основная наука и ее проблемы. – М., 1914.

91. Шульга Е. Н. Когнитивная герменевтика. – М.: Ин-т философии РАН, 2002.

92. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. – СПб., 1998.

93. Энциклика «Вера и разум» Его Святейшества Папы Римского Иоанна Павла II. – м.: Изд-во францисканцев, 1999.

94. Эразм Роттердамский. Философские произведения. – м., 1986.

4. Модульні завдання для підготовки до заліку

Змістовий модуль 1.

1. Цілі і завдання герменевтики. Співвідношення герменевтики з іншими видами знання.

2. Розуміння як предмет герменевтики. Культура як світ розуміння. Розуміння як духовно-практичне освоєння світу.

3. Діалогічна природа розуміння. Раціональне та ірраціональне в розумінні.

4. Розуміння, інтерпретація, пояснення, витлумачення: співвідношення понять в різних герменевтичних концепціях.

5. Проблема герменевтичного кола. Циклічна будова розуміння.

6. Текст як об’єкт герменевтичного аналізу. Семіотичний аналіз тексту

як передумова герменевтичного дослідження.

7. Традиційна семіотика про ознаки тексту. Значення і смисл.

8. Види контексту. Методологія контекстуального аналізу.

9. Синтез смислу при створенні і розумінні тексту.

10. Поняття інтертексту. Специфіка герменевтичного дослідження за умов інтертекстуальності культури.

11. Мовний, психологічний, історико-культурний, філософський аспекти герменевтичного аналізу.

12. Відмінності мовного аналізу в разі реалізації репрезентативної чи нерепрезентативної природи мови.

13. Значення феноменології Е. Гусерля для становлення і розвитку філософської герменевтики ХХ століття.

Змістовий модуль 2

1. Становлення герменевтики: антична і близькосхідна герменевтика.

2. Формування герменевтики Середньовіччя, теорія універсального символізму.

3. Августін Блаженний, вчення про знаки і основні правила витлумачення текстів Святого Письма в його священній герменевтиці.

4. Специфіка герменевтики доби Відродження.

5. Своєрідність герменевтичної концепції Флація Іллірійського.

6. Універсальна герменевтика Ф. Шляйермахера.

7. Створення філософської герменевтики в межах філософії життя В. Дільтея та її методологічна спрямованість.

8. Герменевтика Г. Г. Шпета, її комунікативна природа.

9. Герменевтика як мистецтво витлумачення буттєвих можливостей в фундаментальній онтології М. Гайдеґера. Онтологічний характер герменевтичного кола як моделі розуміння.

10. Філософська герменевтика Г.-Ґ. Ґадамера як універсальний спосіб “надметодичного” освоєння світу людиною через витлумачення мистецтва, історії та мови.

11. Роль передсудів в розумінні як історичному здійсненні в філософській герменевтиці Г.-Ґ. Гадамера.

12. Феноменологічна герменевтика П. Рікера як спосіб досягнення смислу буття і самоідентифікації людини: поєднання онтологічного і методологічного вимірів.

5. Методи навчання Лекції, лекції з елементами бесіди, консультації.

6. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ

Залік у вигляді тестування та усної бесіди за змістом рекомендованої філософської літератури.

6. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Нормативні документи, методичні розробки до курсу, тексти філософських першоджерел до тем курсу.

6. РЕСУРСИ

Фонди наукових бібліотек, нормативна база, джерела Інтернет,

адреси електронних бібліотек

http://www.krotov.info/libr_min/b/bodriyar/obmen_1.html

http://www.i-u.ru/biblio/libraries.aspx

http://www.philosophy.ru/library/

http\Wordstown Project - Бібліотека-Library-Библиотека (Win cp-1251).htm

6. ДОДАТКИ

1. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ВИВЧЕННЮ

КУРСУ “ГЕРМЕНЕВТИКА”

Вивчення курсу “Герменевтика” передбачає ознайомлення студента із методичним комплексом нормативних документів з дисципліни, що містяться на кафедрі філософії та основ гуманітарного знання. В цих матеріалах викладено зміст і структуру дисципліни, основні завдання, бібліографічний список, методичні рекомендації тощо. Таке ознайомлення дозволить утворити комплексне бачення проблем курсу і побачити можливості його засвоєння.

Робота над курсом потребує засвоєння лекційного матеріалу, а також ознайомлення з літературою, що пропонується в бібліографічному списку. Він складається з двох частин: Основна література і Додаткова література. Перелік робіт із першої частини списку належить до обов’язкових завдань, а тому має бути прочитаний у повному обсязі. Роботи із другої частини наведені для полегшення більш ґрунтовного вивчення курсу і можуть обиратися студентами для ознайомлення за власним бажанням.

Герменевтика – давня дисципліна, що є вченням про витлумачення текстів з метою розуміння їх смислу. Її предмет формувався за часів руйнування міфологічного світогляду, коли людська думка призвичаїлась розрізняти дійсний світ і різноманітні уявлення про нього, коли міф вже можна було тлумачити як розповідь про світ.

Вивчення дисципліни “Основи герменевтики” ґрунтується на знанні студентами історії філософії, що дозволяє адекватно сприймати всі деталі еволюції герменевтики, яка завжди формулює свої цілі, завдання, правила витлумачення текстів в межах певного світогляду і виходячи з певних методологічних засад. Врахування історичного і світоглядно-теоретичного контексту становлення і розвитку герменевтики надає можливість зрозуміти всі варіанти реалізації герменевтики впродовж її історії:

як мистецтва витлумачення текстів – саме в такому вигляді вона сформувалась в Стародавній Греції, де потребували витлумачення переважно усні тексти (пророцтва оракулів, тексти законів за часів рабовласницької демократії, поеми Гомера);

як вчення про витлумачення тексту – герменевтика набувала характеру теорії, а не тільки практики, коли у вигляді священної герменевтики Середньовіччя на підставі світогляду теоцентризму і авторитета християнської католицької церкви запроваджувала певні принципи і правила витлумачення Святого Письма, виходячи з Письма та з переказу; коли як критична герменевтика Реформації пропонувала зовсім інші підстави и правила інтерпретації Біблії, відмовляючись спиратися на церковний переказ; або як філологічна герменевтика Ренесансу залучала до витлумачення світські тексти сучасності і античності, намагаючись досягти автентичних смислів, очищених від середньовічних християнських викривлень, виходячи з нових світоглядних засад гуманізму, антропоцентризму;

як універсальну науку про розуміння, що була створена наприкінці ХVIII століття Ф. Шляйєрмахером, який сформулював принцип герменевтичного кола як засадничий принцип герменевтичного аналізу: ціле слід розуміти на підставі окремого, а окреме – на підставі цілого;

як філософське вчення про метод гуманітарного пізнання – саме як метод “наук про дух” застосовував розуміння В. Дильтай, намагаючись провести “критику історичного розуму” з метою обґрунтування об’єктивності результатов гуманітарних досліджень, що мають справу з унікальними проявами людського духу;

як витлумачення буттєвих можливостей, коли в ХХ столітті М. Гайдеґер повертає герменевтиці давній статус мистецтва витлумачення – але тепер вже не текстів пророцтв і законів, бо розуміння у фундаментальній онтології німецького філософа має онтологічний характер: це спосіб буття людини в світі, що переймається питанням про смисл власного буття і має таку форму існування, коли самим своїм життям витлумачує можливості свого буття і через екзистенційні події розуміє його смисл;

як філософська герменевтика і як філософська школа – такого статусу їй надає вчення Г.- Ґ. Ґадамера, який обґрунтовує герменевтику як “першу філософію”, що відкриває шлях до істини, яка не може бути пізнаною через застосування методів, а досягненою лише шляхом розуміння як буттєвої причетності до неї через досвід мистецтва, історії та мови; в такому вигляді вона існує у філософському вченні П. Рікера, який, враховуючи різні методологічні досягнення у витлумаченні текстів, поєднує в межах герменевтичного витлумачення феноменологічні, герменевтичні, структуралістські, психоаналітичні прийоми аналізу, намагаючись розвивати онтологічний і методологічний аспекти вивчення розуміння, і обґрунтовує герменевтику як шлях Я до саморозуміння.

Студентам слід бачити зв’язок бурхливого розвитку герменевтики в ХХ і ХХІ століттях із змінюванням ролі і статусу мови в пізнанні і людському житті, коли вона перестає тлумачитись в термінах репрезентативної теорії (мова – засіб вираження уявлень, знань, що формуються “до мови”, без її участі на підставі дії трансцендентального Я, прозорої для рефлексії інстанції як основи всіх смислопокладань). Мова розуміється в контексті нерепрезентативної концепції як моделююча система, що формує певні уявлення про світ, коли Я стає зумовленим мовою, а тому безпосередньо не досягаємим. Тепер, щоб досягти саморозуміння і адекватного пізнання Я, треба витлумачувати тексти, в яких воно себе маніфестує.