Тема 5. Гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу у вищій школі

Гуманізм — визначальний принцип життєдіяльності особистості й людської спільноти

У процесі світосприймання і всієї життєдіяльності перед нами об´єктивно постає низка неоднозначних запитань типу: "Хто або що є головним у цьому світі?" Намагаємося відшукати відповідь: матеріальні цінності; природні ресурси; нові технічні системи; рослинний чи тваринний світ, що оточує нас; можливо, досягнення науки й освіти. Поміркуємо над цим. А, можливо, не те й не інше? Значна частина людей, відповідаючи на це запитання, стверджує: головне — це Людина.

Якщо це так, то може виникнути й інше запитання: "У чому сенс життя людини?" У цьому плані також є різні думки: бути здоровою, здобути гарну освіту, мати престижну роботу, пристойний заробіток, належне помешкання та ще багато іншого. Усі названі аспекти стосуються сенсу життєдіяльності особистості. Але ми акцентуємо увагу на провідному сенсі життя людини з позицій філософії її буття. Це — продовження роду людського. І не лише в біологічному (репродуктивному), а й соціальному плані. Г.С. Сковорода наголошував, що є "дві суть главныя родительськие сій: благо родить й благо научить". У завданні "научить" Сковорода розглядав це поняття в рамках не стільки "навчити грамоті", скільки "навчити праведному життю", тобто дати достойне виховання.

Ми розуміємо, що виховання людини — багатогранний і досить складний процес. Чи можна виділити якісь головні, визначальні аспекти виховання? Давайте подумаємо, які: фізичне здоров´я, готовність до праці, естетична культура, розумовий розвиток?

Російський філософ 1.0. Ільїн (1882—1954), розмірковуючи над питаннями духовного оновлення людини, писав: "Хто прагне виховати дитину, той мусить пробудити й зміцнити в ній духовність її інстинкту. Якщо дух у глибині несвідомого буде пробуджений і якщо інстинкт буде вдоволений цим пробудженням, то в житті дитини відбувається надзвичайна подія і дитя впорається з усіма труднощами і принадами майбутнього життя: і ангел не спатиме в його душі й людина ніколи не обернеться на вовка. Але якщо в дитинстві це не станеться, то опісля будь-які вмовляння, докази і переконання можуть виявитися безсилими, тому що інстинкт з усією його величчю, пристрастями й заповзяттям не прийме духу і не зрідниться з ним: він бачитиме в ньому ворога і насильника, почує лише заборони його і завжди буде готовим постати супроти нього і втілити свої бажання". Наведене міркування І.О. Ільїна до певної міри дає відповідь на питання, що в системі формування особистості є головним, визначальним. Це — морально-духовні цінності.

В.О. Сухомлинський наголошував: "Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність. <...> Тут кожній людині (у сфері морального розвитку. — А.К.) не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".

Стимулювальним чинником, серцевиною досягнення цього головного є гуманістичне начало. Тому будь-яка діяльність як окремої особистості, так і певних соціальних інституцій має здійснюватися в рамках її спрямованості на людину, на створення оптимальних умов для її життєдіяльності та розвитку, удосконалення духовних якостей. Знову звернемося до думки І.О. Ільїна, який стверджував, що "виховати" означає сформувати з дитини не успішну людину-підлабузника, а духовно зрячу, сердечну і цільну особистість з міцним характером.

Гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.

Принцип гуманізації виховання передбачає створення умов для формування кращих якостей та розвитку здібностей людини, розкриття джерел її життєвих сил; гуманізацію взаємин між вихователями і вихованцями, постановку виховання в центр навчально-виховного процесу, повагу до особистості, її гідності, розуміння її запитів, інтересів, довір´я до неї; формування щирої, доброзичливої, милосердної людини.

Академік В.Г. Кремень, визначаючи завдання і перспективи розвитку освіти, наголошує, що на нинішньому етапі розвитку суспільства українська освітня система має ґрунтуватися на принципах гуманізму і демократизму. Такий підхід відповідає й Конституції України: "Людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". На реалізацію положень цієї статті в Консти­туції спрямований окремий розділ "Права, свободи та обов´язки людини і громадянина".

Засади гуманізму знаходимо й у Святому Письмі. Першою заповіддю християнської моралі є любов до Бога і до людини: возлюби Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всіма ближнього свого, як самого себе.

Принцип гуманізму є іманентною рисою менталітету українського народу з давніх-давен. Ще князь Володимир Мономах у

"Повчанні дітям" наголошував: "Майте страх перед Богом у серці

своєму і милостиню творіть неоскудну, бо це є початок всякого

добра... Більше убогих не забувайте, але, скільки зможете, по силі своїй, годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдовицю виправдовуйте самі, і не дозволяйте сильним погубити людину. <.. .> Якщо ви йдете куди-небудь у путь по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали вас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, напійте, нагодуйте хоч одного кого-небудь; найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи він простий, чи поважний, чи посол; якщо не зможете (вшанувати) подарунком, то хоч їжею і напоями, бо вони (гості), проходячи, прославлять людину по всіх землях, чи добрим, чи злим (словом). Хворого навістіть; вслід за померлим ідіть, бо всі ми є смертні; і людини не проминіть, не привітавши, добре слово скажіть їй. Жону свою любіть.. Майже тисячоліття відмежовує нас від повчань Володимира Мономаха, але вони наповнені духом гуманізму і залишаються на часі для молоді XXI ст.

Переважна більшість педагогів зі світовими іменами у вихованні підростаючого покоління обстоювали ідею гуманістичної педагогіки. Чеський педагог Я.А. Коменський(1592—1670) створив "Правила поведінки" і сформулював їх з погляду, що дитина живе серед людей і має виявляти гуманізм у ставленні до них. Назвемо лише деякі з цих правил: "Підґрунтям моральності є такий настрій людського духу, в силу якого людині приємно поводитися так, щоб подобатися Богу і добрим людям; юначе, де б ти не був, пам´ятай про те, що ти перебуваєш у присутності Бога, а може бути — і людей. Тому остерігайся робити що-небудь таке, що непристойно перед величчю божою і ангелів та в людських очах. Хай буде чистим дух твій заради Господа і твоєї совісті; обличчя ж твоє і поведінка, мова і весь зовнішній вигляд будуть чистими і чесними заради ангелів і людей".

Талановитий польський педагог Януш Корчак (1878—1942) свій основний педагогічний доробок назвав "Як любити дітей".

Український Прометей педагогічної думки другої половини XX ст. В.О. Сухомлинський (1918—1970) наповнив свої педагогічні праці духом гуманістичної педагогіки. Вдумаємося лише в назви окремих його творів: "Проблема виховання всебічно розвиненої особистості", "Духовний світ школяра", "Як виховати справжню людину", "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина". Усі його монографії, численні статті сповнені гуманізмом — любов´ю до дітей. "Виховання душевної здатності до співпереживання, — писав В.О. Сухомлинський, — це одне з найтонших і найважчих завдань сім´ї. Вміння мислено перевтілитися в іншу людину, поставити себе на місце іншого — ось чого вчать мудрі батьки. <.. .> Від того, як ставиться дитина до квітки й метелика, до бездомного цуценяти й горобеняти, що випало з гнізда, до "приблудного" собачки, що прижився в школі, й кошеняти, яке хтось викинув на вулицю, — від усього цього залежить людська краса майбутнього громадянина й трудівника, культурної особистості й сім´янина.

Цінною у плані виховання духовності, гуманізму у творчому доробку В.О. Сухомлинського є праця "Як виховати справжню людину". Вона наповнена повчаннями, своєрідними заповідями, зверненими до юнаків і дівчат, та рекомендаціями мудрої людини, якими засобами можна досягти бажаних результатів морально-духовного становлення. Ось лише деякі з них: "1. Ти народився людиною. Але людиною треба стати. Справжня людина виражає себе в переконаннях і почуттях, волі і прагненнях, у ставленні до людей і до самої себе <...>. 4. Люби людей. Любов до людей — це твоя моральна серцевина. Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною. Бути справжньою людиною — це значить віддавати сили своєї душі в ім´я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожній людині, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилося щось хороше від тебе, від твоєї душі.

Але в любові до людей — у цьому нашому невичерпному багатстві — є й інші духовні начала. Ми любимо людей тому, що знаходимо в цьому своє громадянське щастя. В любові до людей кожний з нас утверджує себе як сина свого народу.

І ще є одне духовне начало в нашій людській любові. Це наша потреба в людині <...>. Любов — це відданість людини людині. В людській любові вічно горить вогник, який я назвав би духовною готовністю людини належати іншій людині, бути її любимою істотою.

Це не поневолення, а справжнє піднесення особистості. В цьому духовному началі криються корені людської гідності, гордості, самобутності особи".

Як бачимо, проблема гуманізму, виховання цих якостей у людей залишається актуальною впродовж тисячоліть. В останні сто років у суспільному житті жителів Землі багато що змінилося. Змінилося, сказати б, у кращий бік у соціальному й економічному бутті землян: вони стали розумнішими, більш освіченими, поліпшилися умови економічного забезпечення; здійснені грандіозні, епохальні відкриття в науці і техніці: знайдена можливість використання енергії атома, розшифрування геному багатьох живих істот, клонування біологічних видів, розроблені нові технології у промисловому і сільськогосподарському виробництві, широко використовуються інформаційні технології, людина проникла в Космос, зокрема на Місяць і Марс, та багато інших.

Техніка, технології, нові наукові відкриття. А як людина? Який статус і стан людини у цьому багатоаспектному і багатовимірному світі? Чи зробило це людину духовно багатшою? Чи вдалося піднести її гуманістичну спрямованість? Чи стала вона щасливішою?

Український мислитель Г.С. Сковорода (1722—1794) із занепокоєнням писав: "Що може бути гірше за людину, яка володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця? Вона усі свої знання застосовує для зла". Продовжуючи роздуми Г.С. Сковороди, на початку третього тисячоліття варто подумати: чи має сучасна людина добре серце? Іншими словами: можемо ми стверджувати, що зі зростанням досягнень науки, техніки пропорційно зростає, утверджується гуманізм людських істот? Думаємо, що ні. Навпаки, спостерігаємо парадоксальне явище: людина стає розумнішою, технічно і технологічно більш грамотною, а її духовність, гуманізм руйнуються. Економічне і науково-технологічне багатство руйнує в людині найдорожче — духовність, душевність, людяність.

Які ж причини і які чинники спонукають людину до такої трансформації? Замість доброго серця, моральних цінностей, передусім гуманізму, доводиться пожинати прояви жорстокості, байдужості, духовного розтління, зневажливого ставлення до старших, приниження найсвятішого на Землі — Жінки-матері, національного нігілізму, небачених руйнувань довкілля тощо.

Особливо жорстокий слід, спрямований на нищення духовних цінностей людини, залишає господарська діяльність жителів планети. Передусім тих, хто проживав на теренах колишнього Радянського Союзу. Пригадаємо хроніку історичних подій, які важким котком пройшлися по людських долях. Перша світова війна, жовтневий переворот 1917 p., громадянська війна (1918— 1922 рр.), голодомори (1922,1933,1947 рр.), страшний червоний терор, який тривав з 1917 до 1953 p., колективізація в сільському господарстві, Друга світова війна, постійний духовний геноцид та ін. Всі ці катаклізми пов´язані з величезними людськими жертвами. Відбулося страшне руйнування святості людини, приниження її людської гідності. Більшість проблем соціально-економічного характеру розв´язувалися через руйнування людських доль. Діяли за сталінською формулою: "Немає людини — немає і проблеми". Знищенню підлягали провідні соціальні інституції, які були носіями і хранителями людської духовності, — сім´я й церква. Насамперед більшовики нищили духовну еліту суспільства — вчених, письменників, поетів, театральних діячів, дбайливих господарів. Терор був частиною комуністичної ідеології.

У радянській державі основи терору започаткував В. Ленін. Ось лише деякі документальні штрихи про його діяльність у цьому напрямі. У 1918 р. прибічники партії соціал-революціонерів убили голову петроградської НК (надзвичайної комісії) М.С. Урицького. За наказом Леніна негайно, без слідства і суду, було розстріляно 400 заручників. Розглянемо низку документів з архіву Леніна мовою оригіналу.

1. Записка Леніна Г.Л. Зінов´єву (соратнику Леніна): "Тов. Зиновьев! Только сегодня мы узнали в ЦК, что в Питере рабочие хотят ответить на убийство Володарского массовым террором и что Вы их удержали. Протестую решительно! Мы компрометируем себя: грозим даже в резолюциях Совдепа массовым террором, а когда до дела, тормозим революционную инициативу масс, вполне правильную. Это не-воз-мож-но! Надо поощрять энергию и массовидность террора! (26 ноября 1918 г.).

2. У відповідь на скаргу М.Ф. Андреєвої (комісара театрів і видовищ Петрограда) стосовно арештів інтелігенції: "Нельзя не арестовывать для предупреждения заговоров всей этой околокадетской публики. Престижно не арестовывать её. Лучше, чтобы десятки и сотни интеллигентов посидели деньки и недельки. Ей-ей, лучше (18 сентября 1919 г.)".

3. Максиму Горькому стосовно того ж питання: "Короленко (російський письменник і публіцист (1853—1921). —А.К.) ведь почти меньшевик. Жалкий мещанин, плененный буржуазными предрассудками. Нет, таким "талантам" не грех посидеть недельки в тюрьме. Интеллектуальные силы рабочих и крестьян растут и крепнут в борьбе за свержение буржуазии и её пособников, интеллигентиков, лакеев капитала, мнящих себя мозгом нации. На деле это не мозг, а ..." (15 сентября 1919 г.).

4. Ф.Е. Дзержинському (соратнику Леніна, голові ВНК — Всеросійської надзвичайної комісії. —А.К.): "К вопросу о высылке за границу писателей и профессоров. Надо это подготовить тщательно. Обязать членов политбюро уделять 2—3 часа в неделю на просмотр ряда изданий и книг. Собрать систематические сведения о политическом стаже, работе и литературной деятельности профессоров и писателей. Поручите всё это толковому, образованному и аккуратному человеку в ГПУ (Головне політичне управління, до 1922 р. — ВНК. —А.К.). Надо поставить дело так, чтобы этих вредителей изловить и излавливать постоянно и систематически высылать за границу. Прошу показать это секретно, не разглашая, членам Политбюро с возвратом Вам и мне (19 мая 1922 г.)".

5. Телеграма в Пензенський губвиконком: "Необходимо произвести беспощадный массовый террор против кулаков, попов и белогвардейцев. Сомнительных запереть в концентрационный лагерь вне города. Телеграфируйте об исполнении" (9 августа 1918 г.)".

Таких документальних свідчень про терор проти своїх громадян безліч. Сталін був лише слухняним "учнем" свого політичного учителя, продовжувачем справи знищення людей ще з більшим розмахом.

Про духовний геноцид народу згадує відомий український співак Д.М. Гнатюк. Родом він з Буковини. До приєднання західних областей до України буковинці жили під румунами. "Ми з радістю, — говорить Д.М. Гнатюк, — зустріли радянські війська.

Мама піднесла їм на рушнику хліб-сіль, квіти, сусід наш — він потім став головою сільської ради — тримав прапор. Потім маму заарештували. Щоб її визволити, батько продав корову. Не пройшло і півроку — заарештували брата. Йому було 18 років, він вчився в Констанці, приїхав на канікули. Перш ніж повернутися назад, йому потрібно було якісь документи виправити. Брат пішов за ними в комендатуру і звідти його уже не випустили, Помер він у страшних муках — його мучили до безпам´ятства.

—За що? — запитує кореспондент газети.

—За те, що був освіченою людиною, володів іноземними мовами... Він чудово знав німецьку, а це про щось говорило, англійську, іспанську, французьку. Природно румунську і українську. Єдине — він ще не знав російської мови. В архівних документах я прочитав: "Дайте мені перекладача".

—Ви розшукали архіви? — уточнює кореспондент.

—Так. Його сержант допитував. Мені здається, брату зламали хребет, тому що на фотографіях анфас він був зігнутий — очевидно, уже не міг випрямитися. Певне, його розстріляли...

Для нас це була страшна трагедія, матері вона неабияк укоротила життя. Коли б брат брав участь в якихось політичних акціях, коли б завинив перед режимом... Але ж фактично нічого не було.

—Вбили людину ні за що, ні про що...

—До речі, трагедію з молоддю тоді пережила вся Буковина... Після возз´єднання з Україною скрізь були розклеєні плакати: "Хто хоче вчитися в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Чернігові — записуйтесь!" А у нас було дуже багато молодих людей, які хотіли вчитися, — Буковина взагалі цим вирізнялася <...>. Багато молоді тоді записалося — до п´яти тисяч осіб, їх усіх заштовхали в ешелони й... відправили до Сибіру. Там вони майже всі і загинули".

Такі сумні факти, документи історії нашого народу. Усе це нівечило не лише тіло, а й дух людини. Коли вона бачить загибель мільйонів людей від голоду, у страшних війнах, концентраційних таборах, відчуває систематичне духовне приниження, геноцид духовного скарбу цілих поколінь — відбувається абсолютна девальвація морально-духовних цінностей. Весь цей жах — страшне тавро на поколіннях наших людей.

Усе це призвело до того, що в людині штучно витравили серцевину її соціального буття — гуманізм, замістивши його антипода ми. У наші дні значна частина засобів масової інформації (особливо телебачення, друковані джерела) підносять культ антигуманізму — жорстокість, насильство, байдужість, вседозволеність, духовний нігілізм, моральну розпусту, сексуальні збочення, байдикування, лихослів´я та багато іншого, що руйнує духовні начала людини. Українська поетеса Ліна Костенко з жалем писала:

Подивишся: і що воно таке? Не допоможе й двоопукла лінза. Здається ж, люди, все у них людське, Але душа ще з дерева не злізла.

Чи можемо ми змиритися з тим станом духовного зубожіння, антигуманістичного нігілізму, в якому опинилися? Безперечно, ні. Український народ, здобувши свободу, можливості вільного розвитку, має докласти зусилля, аби відновити замулені джерела гуманізму. Цілеспрямована робота в цьому напрямі має здійснюватися на всьому соціальному просторі нашого суспільства. І передусім потрібна копітка робота з молодим поколінням, яке особливо чутливе до бацил духовного геноциду.

Шляхи і засоби гуманізації особистості

Аналізуючи історичні уроки минулого, маємо турбуватися про формування покоління українців нової генерації — людей вільних, цілеспрямованих, гордих, гуманних, сповнених національної гідності. У Національній доктрині розвитку освіти цій проблемі присвячено окремий розділ. У ньому визначено: "Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності".

У визначенні шляхів відродження духовності народу, його гуманістичної спрямованості треба усвідомлювати, що ця проблема надто складна, а процес — довготривалий і багатоаспектний. Він має будуватися на принципі комплексності. Комплекс (лат. complexus — зв´язок, поєднання) — сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле; комплексний — з´єднаний будь-чим, складний. Комплексність у всебічному розвитку особистості взагалі й вихованні гуманізму зокрема передбачає діалектичну єдність мети і шляхів та засобів впливу на особистість. У цьому процесі має бути розуміння усіма соціальними інституціями важливості виховання гуманізму як серцевини морально-духовного становлення людини, узгодженість дій у цілісній сис­темі виховання. Схематично це можна подати так (рис. 3).

Рис. 3. Структура комплексного підходу до виховання гуманізму

Провідною соціальною інституцією, яка має закладати духовну основу гуманності, є сім´я. Вихователі, а в перші роки життя дитини батьки мають велике і відповідальне завдання розбудити дитячу душу променями добра і краси, любові та радості. Пестливий погляд і голос мами уже розпочинають цю справу. А можливо, цей процес духовного зростання розпочинається ще раніше, коли дитина перебуває в ембріональному стані. Не випадково в народі кажуть, що у цей період "мама носить дитя під серцем". Коли немовля одразу після народження прикладають до материних грудей і воно відчуває материнське тепло, биття серця — це незмірна благодать, яка непомітно вливається в дитячу душу, звеличує Матір, зміцнює її материнський інстинкт.

Показовими в цьому плані є результати експериментальної роботи вчених з мавпами. Коли у мавпи народжувалося дитя, його одразу відбирали від матері й вигодовували штучно, але коли з таких малюків виростали дорослі мавпи і народжували своїх діток, то вони відмовлялися їх годувати, відгризали їм голови. Материнський інстинкт був притлумлений.

Щоб прилучити дитину до добра, розбудити в ній душевні джерела, гуманістичні почуття, варто використовувати все багатство нашого життя, джерела народної педагогіки. У світі сила-силенна феноменів, які є простими для сприйняття і пробуджують у дитини духовну радість. Краса природи (схід сонця, хмаринка в голубому небі, гра веселки, краплинка роси на травинці, спів пташки, чарівна краса маленького курчатка, квітування яблуні і т. ін.), народні казки, пісні, музика — усе це сприяє формуванню ніжної душі дитини, її гуманістичного ставлення до всього живого. Мама, яка співає своєму малюкові колискові пісні, розпочинає справжнє духовне виховання дитини. Душа дитини, яка поринає у солодкий сон, співає ці пісні разом з мамою і сприймає крізь них людську благодать.

Дитина повинна якомога раніше навчитися співпереживати іншому, щоб уміти жаліти, оберігати і допомагати. Батькам необхідно знаходити прямий і близький шлях до її серця, навчити бажати усім добра і цуратися зла. Хай дитина радіє весняному первоцвіту, ллє сльози, коли захворіла її улюблена кішка. А з дорослішанням дитини батьки повинні розкривати перед нею нові сторінки життя, які б вимагали не лише пасивного спостереження, а й конкретних проявів гуманізму, щедрості душі. Якраз на цих позиціях стояв В.О. Сухомлинський. Характерною в цьому аспекті є одна з його повчальних замальовок: "У Ніни велика, як на теперішні поняття, сім´я: мати, батько, два брати, дві сестри, бабуся. Ніна найменша, їй дев´ять років. Бабуся найстарша — їй вісімдесят два роки. Коли сім´я обідає, в бабусі тремтять руки. Всі до цього звикли й намагаються не помічати. А якщо хто-не-будь подивиться на бабусині руки й подумає, чому вони тремтять, — руки її починають тремтіти ще дужче. Несе ложку бабуся — ложка тремтить, краплі на стіл капають.

Незабаром день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини буде обід. Вона з бабусею спече великий солодкий пиріг. Нехай Ніна запросить своїх подруг.

Прийшли гості. Мама накриває стіл білою скатеркою. Ніна подумала: бабуся сяде за стіл, а в неї руки тремтять, подруги сміятимуться, розкажуть усім у школі.

Ніна тихенько сказала мамі:

— Мамо, нехай бабуся сьогодні за стіл не сідає...

—Чому? — здивувалася мама.

—У неї руки тремтять... Капає на стіл...

Мама зблідла, не сказавши ні слова, вона зняла із стола білу скатерку й сховала в шафу.

Мама довго сиділа мовчки, потім сказала:

— У нас сьогодні бабуся хвора. Іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження.

Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.

Мати знайшла єдину правильну оцінку того зла, яке "прокинулося" в душі з насінням егоїзму".

Сім´я — головний будівничий духовного здоров´я підростаючого покоління. У глибинах української мудрості знаходимо: "До людей — по розум, до матері — по серце", "У кого немає вітця, у того немає лиця", "Живемо не батьками — помремо не людьми", "Хто матір забуває, того Бог карає", "Найкраще успадкування — вихованість", "Хто батьків шанує, той вовік не згине" і под.

Відомі вчені, літератори, письменники, політичні й державні діячі завжди приділяли увагу сім´ї, як провідному соціальному інституту виховання дітей. Звернемо увагу лише на окремі висловлювання:

"Сім´я — це суспільство в мініатюрі, від цілісності якої залежить безпека усього великого людського життя" (Адлер Фелікс (1851—1933), американський педагог).

"Прославимо жінку-Матір, чия любов не знає перепон, чиїми грудьми вигодуваний весь світ. Усе прекрасне в людині — від проміння сонця і від молока Матері, — от що насичує любов´ю до життя!., без сонця не квітнуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета, ні героя" (Максим Горький (1868—1936), російський письменник).

"На перших порах найважливіше материнське виховання, бо моральність має бути прищеплена в дитині як почуття" (В.Ф. Гегель (1770—1831), німецький філософ).

"Сім´я — це те первинне середовище, де людина має вчитися творити добро" (В.О. Сухомлинський).

"Моральні сентенції завдають більше шкоди, ніж приносять користі... Мораль не в словах, а в самому житті родини, яке охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в її душу" (К.Д. Ушинський(1824—1871), українськийі російський педагог).

"Свій перший досвід дитина набуває в сім´ї. Сім´я закладає основи морального виховання, у ній дитина опановує правила поведінки <...>. Перший образ — це матір. Матір — це цілий світ навчань. Навчається дитина спочатку не словами, а реальними образами" (Я.Ф. Чепіга (1875—1938), український педагог).

Так, сім´я — це цілий світ духовного життя дитини. Шкода, що з роками під впливом ідеологічних дій упродовж 70-х років XX ст. були підірвані духовні основи сім´ї, а отже, і родинного виховання. Завдання подальшого розвитку українського суспільства полягає в тому, щоб забезпечити утвердження сім´ї як головного соціального інституту виховання дітей. У сім´ї діти мають проходити велику школу духовного становлення. Бо ніякі інші заклади (дитячі садки, школи, інститути, університети) не зможуть повною мірою забезпечити виховання підростаючого покоління, а пере­дусім у сфері формування морально-духовних якостей.

Прикро констатувати, що в окремих сучасних сім´ях діти проходять школу насилля, жорстокості, зла, зневаги до інших людей. Щороку в Україні десятки тисяч дітей стають безпритульними, займаються бродяжництвом, чинять злочини внаслідок байдужого або жорстокого ставлення до них з боку батьків.

Американський філософ і поет Джордж Сантаян (1863—1952) стверджував: "Сім´я — один із шедеврів природи". Зрозуміло, що відновити святість сім´ї — досить складна справа. Але над цим суспільству треба працювати. Це завдання всіх соціальних інститутів держави. З приємністю можна зазначити, що в Україні створено Міністерство у справах сім´ї і молоді, яке і має зорганізовувати членів суспільства на розв´язання цієї проблеми. У загальноосвітніх школах впродовж десятиліть готували молодь до подальшого оволодіння професіями інженера, лікаря, вчителя, агронома та ін. І це важливо. Але сім´я і школа в моральному і психологічному плані мають передусім готувати юнаків і дівчат, щоб вони були добрими сім´янинами, суспільство має вибудовувати культ Матері і Батька, культ Родини.

Важливе місце у вихованні гуманізму, формуванні духовного багатства особистості мають займати державні освітньо-виховні заклади — дитячі садки, загальноосвітні школи, позашкільні виховні дитячі установи, професійні навчальні заклади. Варто усвідомлювати, що впродовж попередніх десятиліть у закладах освіти і виховання панувала авторитарна педагогіка, яка не була позбавлена тенденцій насилля над особистістю, її нівелювання, а інколи й духовного розтління. Треба шукати нові підходи до перебудови змісту діяльності закладів освіти, не варто тішити себе тим, що можна запозичити в інших народів, держав їхню систему освіти. Це помилкова тенденція.

Нам треба вибудовувати свою національну систему освіти на засадах гуманізму, людиноцентризму, спираючись на джерела української народної педагогіки, на ментальність українського народу.

Варто звернути увагу на ще на один напрям морального виховання молоді і формування її гуманістичних почуттів. Це — засоби масової інформації. Особливо електронні. За останні десятиріччя радіо, кіно, телебачення стали доступними для широких мас. По суті вони увійшли до кожної оселі. З одного боку, ці засоби мають великі можливості для інтелектуального розвитку людей, особливо молоді. А з іншого — несуть велику шкоду в морально-духовному становленні молодих людей. Пропаганда жорстокості, насилля, вседозволеності, моральної розпусти, байди­кування, піднесених у ранг культу і позбавлених духовності розваг і насолод, плюндрування святості кохання, культу Матері і Батька, старших членів суспільства — усе це нерідко руйнує ті зусилля, яких докладають батьки, вихователі дитячих садків, педагоги освітніх закладів для формування в молоді моральних цінностей. У багатьох випадках організатори і творці змісту таких телевізійних програм, матеріалів газет і журналів керуються правилом "Бізнес моралі не має". А які наслідки цього впливу — мало хто задумується. У полоні такого антидуховного засилля марно говорити про гуманізм, людинолюбство, чуйність, милосердя та ін.

Все ж батьки-вихователі, педагоги не повинні пасивно спостерігати за цими явищами. По-перше, треба сподіватися, що державні достойники зупинять вакханалію низькопробної масової культури. По-друге, працюючи з дітьми і молоддю, треба наполегливо, цілеспрямовано формувати у них моральний імунітет проти цього зла.

Особливості реалізації вимог принципу гуманізму в процесі навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів

Вище зазначалося, що провідним соціальним інститутом, який має забезпечувати морально-духовне становлення особистості, формування почуття гуманності, є сім´я. Але на цьому етапі процес гуманізації не завершується. Юнаки і дівчата здобувають професійну освіту в загальноосвітніх, вищих навчальних закладах. Освіта, як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти, "має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості".

Вищі навчальні заклади працюють на перспективу. їх випускники покликані утверджувати загальнолюдські та національні морально-духовні цінності. Вони мають усвідомлювати, що наукові знання, найновіші виробничі технології мають сенс лише за умов, коли вони спиратимуться на високий рівень морально-духовної вихованості їх носіїв. Науково-технічний прогрес уже багато в чому завинив перед людиною. Кожен фахівець повинен розуміти, завчасно передбачати, якою мірою нові наукові відкриття, технології будуть сприяти людському розвитку, чи не зашкодять вони фізичному та психічному здоров´ю жителів землі. Тому важливими напрямами ефективної діяльності вищих навчальних закладів є демократизація, гуманізація та гуманіта­ризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал.

Вимоги принципу гуманізації мають реалізовуватись на всіх ділянках "навчально-виховного поля" вищого навчального закладу. По-перше, визначальним кредо організаторів навчально-виховного процесу має бути таке: "Студент — головна постать закладу". По-друге, студент, який переступає поріг ВНЗ, має відчути особливе ставлення до себе. Це — увага до студента як особистості, повага її винятковості. Така повага має виявлятися навіть у формі звернення. Навряд чи можна погодитися, коли до дорослих, освічених, певною мірою сформованих людей звертаються на "ти". Це не відповідає українській ментальності. Навіть статут університетів імперської Росії передбачав, щоб викладачі зверталися до студентів "господин студент" ("пане студенте"). Запозичення в інших народів (зокрема російського) форми звернення до батьків, старших людей, начальників до підлеглих на "ти" — вияв приниження особистості, зверхності над нею. Шкода, що ця тенденція міцно увійшла до побуту українців. Коли викладач звертається до студентів на "Ви", психологічно, морально це підносить особистість, спонукає її до самовдосконалення, адекватності своєї поведінки означеному зверненню. Такі, здавалося б, "дрібниці" позитивно впливають на студентів, підносять їхню людську гідність, підвищують їх відповідальність за виконання навчальних завдань, сприяють формуванню загальної культури.

Якщо в навчальному закладі буде створюватись аура уваги до особистості, поваги до неї, доброзичливості, чуйності, милосердя, тактовності, — це надійні чинники, які без зайвих сентенцій будуть найбільш дієвими у процесі подальшого (після сім´ї і школи) формування у молодих людей морально-духовних якостей взагалі й гуманізму зокрема?!

При цьому треба пам´ятати, що широке використання методів переконування буде дієвим, якщо воно діалектично поєднуватиметься з розумними вимогами. Принципом діяльності педагога-вихователя має бути: "Якомога більше поваги до особистості і якомога більше вимогливості до неї".

^Однією із закономірностей навчального процесу є взаємозумовленість та єдність навчання і виховання. У процесі аудиторної навчальної роботи зі студентами передусім реалізуються завдання розумового виховання. Одночасно необхідно забезпечувати умови для морально-духовного, фізичного, трудового й естетичного виховання. Воно здійснюється безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію студентів на навчальну діяльність.

Готуючись до лекцій, семінарських чи практичних занять, педагог має продумувати, якими засобами він зможе забезпечити оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості. Передусім, заходячи до студентської аудиторії, викладач має виявити задоволення від зустрічі, охопити поглядом усіх студентів, чемно привітатися, психологічно організувати присутніх на навчальну діяльність, без зайвих церемоній приступи­ти до навчальної праці. Володіючи елементами психотехніки, дати змогу студентам відчути: "Я прийшов до Вас із повагою і любов´ю, аби допомогти Вам у навчанні, у Вашому професійному становленні". Така гуманістична спрямованість безперечно впливає на психологічне "перетікання" цих почуттів у душі студентів. Справжній педагог на всіх етапах спілкування зі студентами має володіти "вільними валентностями", щоб притягувати до себе вихованців.

Значні можливості у процесі формування морально-духовних якостей студентів, зокрема почуття гуманізму, високих проявів людської гідності акумульовані у змісті навчального матеріалу. Науку творять люди, визначні вчені. Кожен з них — непересічна особистість. Опановуючи той чи інший навчальний матеріал, треба виокремлювати постаті вчених, акцентуючи увагу на їхніх морально-духовних якостях. Студенти за допомогою педагога мають побачити в певній постаті Людину-гуманіста. З часом забудуться формули, закономірності, які відкрив вчений, але залишиться у пам´яті й серці яскравий образ вченого-гуманіста. Він відіграватиме роль духовного ідеалу для молодої людини. Звернемося до прикладів.

У процесі вивчення генетики педагог допомагає студентам заглибитись і осягнути певні закони, значимість цієї науки для людини. Але відкриття генетичних законів пов´язане з іменами відомих вчених. Серед них визначною постаттю є академік М.П. Дубінін. Він відкрив закономірності поділу генів, працював у сфері космічної генетики та ін. Уже в 30—40-х роках XX ст. вчений мав світове ім´я, був обраний членом багатьох академій зарубіжних країн. Але наприкінці 40-х років М.П. Дубінін опинився під котком репресій. Зі злої волі Т.Д. Лисенка за підтримки Сталіна генетика як наука була розгромлена і знищена вщент. (У словниках того часу писали: "Генетика — це лженаука, придумана буржуазними вченими для виправдання своїх ідеалістичних концепцій"). Усіх науковців, які займалися генетикою, розігнали, позбавили наукових ступенів і звань. Частину з тих, хто "визнав" свої помилки, допустили працювати вчителями в школах. Непокірні змушені були займатися іншими справами. Академік М.П. Ду­бінін не зрікся своїх переконань. Залишився гордою і непохитною особистістю. Його позбавили всіх наукових ступенів і звань. Лише через деякий час йому через знайомих вдалося влаштуватися лаборантом кафедри орнітології Московського університету. Академік зі світовим іменем — і... лаборант. Але він залишив концентраційних таборів.

У процесі вивчення української літератури перед студентами постає особистість талановитого митця, яскравого гуманіста О.П. Довженко (1894—1956). Його твори сповнені людинолюбства, гуманізму. Звернення студентів до його особистості через "Щоденник", спогади сучасників, учнів — невичерпна школа духовного становлення молодої людини, утвердження її гуманізму.

Видатною постаттю, великим гуманістом у сфері мовознавства є А.Ю. Кримський (1871—1942). Це вчений зі світовим іменем, мовознавець-поліглот. Коли аспіранти запитували його, скількома мовами він володіє, чули у відповідь: "Немає, мабуть, на землі людини, з якою я не міг би порозумітися". Автор багатьох монографій з мовознавства, укладач великих словників він вів аскетичний спосіб життя. Увесь свій заробіток віддавав на навчання студентів, аспірантів. Коли в 1940 р. його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, виявилося що в нього лише один благенький костюм, до якого незручно прикріплювати орден. Аспіранти купили йому новий костюм, що здивувало академіка. Коли у 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна війна, вчений приїхав у своє колишнє помешкання в Звенигородці Черкаської області. Але працівники НКДБ силоміць вивезли Кримського в евакуацію. У тому ж році його засудили до страти нібито за зраду Батьківщини. У Кустанайській в´язниці, куди його запроторили разом з іншими вченими, він зовсім ослаб. Його перевели в окрему камеру смертників, де не давали навіть води. Слідчий і нагля­дач, якийсь Сєкарєв, прискорював кінець в´язнів: бив їх ціпком, ображав, примовляючи: "Вы знаєте, кто я такой? Я — Советская власть, я — коммунист! Сотру с лица земли и память о вас!" А.Ю. Кримський не втратив своєї людської гідності, зустрівши свій останній час 25 січня 1942 р.

У кожній науці є постаті, діяльність яких може стати живильним джерелом для утвердження гуманізму особистості. Особливо важливо дотримуватися принципів гуманізму, виявляти тактовність у процесі аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів. Адже нерідко окремі викладачі напередодні екзаменів і в процесі їх проведення штучно нагнітають психологічну атмосферу, нервову обстановку, вдаються до морального знущання, образ і принижень. Усе це далеке від намірів творити добро, утверджувати гуманізм.

Окреме, і не останнє, місце у системі гуманістичного виховання студентської молоді займає турбота про здоров´я майбутніх фахівців. Адже здоров´я людини — це та фізична основа, на якій базуються всі інші доброчинності.

Тривалий час увага організаторів вищої освіти концентрувалася на оволодінні студентами якомога більшим обсягом знань. Критерієм рівня професійної підготовки фахівця була (та й донині залишається) екзаменаційно-залікова форма контролю. Нерівномірність розподілу навантаження на студента протягом навчального року, сесійна штурмівщина, нещадна експлуатація короткотривалої пам´яті не сприяють досягненню головної мети — підготовки висококваліфікованого, компетентного, достатньо підготовленого до виконання конкретних посадових, функціональних обов´язків фахівця. Аритмічний стиль навчальної праці негативно відбивається на соматичному і психічному здоров´ї студентів. Значна частина їх вступає до ВНЗ уже маючи серйозні проблеми зі здоров´ям. Захворювання серцево-судинної, ендокринної систем, органів дихання, травлення, неврологічні патології, онкозахворювання все більше вражають студентську молодь. Враховуючи, що стан здоров´я студентів в осяжному майбутньому погіршуватиметься внаслідок ослабленого генофонду, несприятливої екологічної ситуації, неналежного способу життя значної частини населення, слабкої системи охорони здоров´я, навчальне навантаження необхідно розраховувати так, щоб воно було посильним для студентів. Також треба брати до уваги, що з кожним роком зростає кількість так званих категорійних студентів: інвалідів, сиріт, юнаків і дівчат із малозабезпечених і неповних сімей, постраждалих у зв´язку з Чорнобильською катастрофою таін.

Особливо відчутною є потреба нинішнього студентства в отриманні психологічної допомоги. Збільшення обсягів навчального навантаження, зростання частки самостійної роботи, комп´ютеризація, індивідуалізація і диференціація навчання, застосування новітніх методів контролю знань відчутно збільшують навантаження на психічну сферу студента, викликаючи перевтому, психологічний дискомфорт, захворювання. Значна частина студентів вимушена брати академічні відпустки за станом здоров´я. Як правило, це трапляється зі студентами третіх — четвертих курсів. Найчастіший діагноз — вегетосудинна дистонія, анемії, ендокринні захворювання, неврози.

Як засвідчили наші дослідження, теперішня практика диспансеризації, інших форм медичного обстеження є недостатньо досконалою. Під час обов´язкових моніторингових процедур виявляється лише частина хворих студентів і частина хвороб. За більш уважного і глибокого обстеження у нібито здорового студента виявляються вади і відхилення у стані здоров´я, а у хворого — додаткові, супутні захворювання. Це стосується й психіки. Значна частина студентів відчувають психологічний дискомфорт, але намагаються не показувати цього, аж поки відхилення не переростає у захворювання. Найбільш поширеними проблемами психічної сфери студентів є труднощі у стосунках з оточенням (колегами, батьками, викладачами, особами протилежної статі), внутрішні конфлікти, навчальні фобії, особистісна тривожність, дезінтеграція особистості, депресивний стан, самотність та ін.

Усі ці аспекти мають враховувати у своїй повсякденній діяльності викладачі ВНЗ, а організатори вищої освіти — вживати належних заходів, які б сприяли усуненню, принаймні мінімізації, дій чинників, що спричинюють погіршення здоров´я студентської молоді.

Зрозуміло, що належні умови на час перебування студента у ВНЗ повинні бути створені передусім в організації навчального процесу. Але значну частину часу студент проводить поза аудиторією, тому не менш важливо, щоби й інфраструктура була сприятливою для його здоров´я і самопочуття. Він повинен мати відповідні умови для мешкання, самостійної роботи, відпочинку, дозвілля, побутового обслуговування. Все це суттєво впливає і на стан здоров´я студента, і на якість його навчання.

Перш за все усі студенти, які того потребують, повинні бути забезпечені місцями в гуртожитках. Гуртожиток потребує особливої уваги адміністрації ВНЗ, куратора, консультанта академічної групи; навіть більшої уваги, ніж стан навчального приміщення. У гуртожитку студент має бути забезпечений жилою площею відповідно до сучасних нормативів, тут повинні витримуватися оптимальний температурний режим, добре освітлення, обмін повітря, відповідні санітарно-гігієнічні умови, умови для занять. Для сімейних студентів бажано мати окремі гуртожитки або окремі блоки. Ціна за користування гуртожитком має бути прийнятною для пересічного студента.

Вищий навчальний заклад повинен мати свою медичну службу: лікарські, фельдшерські пункти, медсанчастину, стоматологічний кабінет тощо. Всіх студентів нового прийому повинні уважно обстежувати лікарі, мають бути створені умови для надання медичної допомоги їм під час навчання, з ними необхідно систематично проводити профілактичну роботу.

Обов´язковим є забезпечення умов для гарячого і бутербродного харчування студентів. їдальні, кафе, буфети повинні мати нормативну кількість посадкових місць, сучасний дизайн й естетичне оформлення. їжа має відповідати якісним і асортиментним вимогам, ціна має бути прийнятною для студента.

У ВНЗ повинна бути кількісно і якісно відповідна до сучасних вимог база для занять фізичною культурою і спортом: стадіон, спортивні майданчики, спортивні зали, спортивно-оздоровчі бази, тренажерні зали. Важливим підрозділом ВНЗ є студентський спортивний клуб.

Піклуючись про піднесення особистості, її звеличення на позиціях гуманізму, не можна обмежуватися лише турботою про фізичне здоров´я студентів. Не менш важливий чинник у цьому процесі — психологічне здоров´я. Коли воно нестійке, порушене, виховні зусилля педагогів часто виявляються марними.

Доброта й Чесність, Любов і Краса. Яким тільки селекціям не піддавалися ці квіти емоцій! їх прищеплювали до розуму, до закону, до сили, до брехні, а вони не приживаються. Чому? Через психологічну бідність, навіть немічність. Якщо людина — істота, що головним чином відчуває, то всі дії, які зменшують її чуттєвість або емоційно калічать її, це — хибна дорога, що веде до втрати людського образу.

Психологічний розвиток особистості — складна нинішня проблема суспільства. В середині 30-х років XX ст. було ліквідовано педологію як науку (у партійних постановах її називали лженаукою), деформовано філософію, психологію. Люди, які набувають належних знань з професійного фаху, виявляються непідготовленими, навіть невігласами у сфері психології людини. Але ж і вчителеві, і агрономові, і лікареві, й інженерові доводиться працювати з людьми.

Викладачі вищої школи, як і вчителі загальноосвітніх шкіл, обов´язково повинні мати ґрунтовні знання з психології, володіти психотехнікою. Особливо важливою ділянкою інфраструктури ВНЗ є служба психологічної допомоги. Як свідчить практика, в процесі навчання у студентів виникають різні психологічні проблеми, такі як відчуття надмірних вимог з боку окремих викладачів, перевантаження навчальною роботою, наслідками чого є перевтома, депресія, захворювання. До стресових чинників слід віднести і різку зміну умов життя молодої людини, невдачі та труднощі у навчанні; побутову невлаштованість (дезадаптація до умов проживання в гуртожитках чи у найнятому житлі); скрутні матеріальні умови; відчуття негативного впливу окремих членів колективу чи ситуацій; професійна невідповідність (професійне формування студента успішно відбувається, лише коли воно ґрунтується на інтересах, нахилах та здібностях молодої людини до певної професії).

Щоденне напруження, часті стресові стани (дистанційованість стосунків між студентами та викладачами, блокування емоційного спілкування тощо) пояснюються і не завжди успішною адаптацією першокурсників до студентського життя, студентів-старшокурсників — до зміни умов навчання у ВНЗ тощо.

Метою психологічної служби є сприяння особистісному зростанню та професійному становленню студентів, психологічне забезпечення успішної професійної та особистісної реалізації завдань навчально-виховного процесу, надання психологічної допомоги окремим особам та молодим сім´ям, врегулювання стосунків "студент — викладач", оптимізація побутових взаємовідносин.

Поле діяльності служби психологічної допомоги багаторівневе, оскільки психологічні проблеми, з якими стикаються викладачі та студенти, досить різноманітні. Це й адаптація до навчання у нових умовах, і налагодження міжособистісних стосунків, і формування психологічної готовності до майбутньої професії, і безліч особистих проблем. Це й індивідуальне психологічне консультування, що включає психодіагностику та психокорекцію; групова психокорекційна робота, а саме: тематичні соціально-психологічні тренінги; психопрофілактика та лекційно-просвітницька діяльність (організація й проведення тематичних бесід щодо збереження і зміцнення фізичного й психічного здоров´я).

Психологічна служба має надавати психологічну допомогу і підтримку студентам, спрямовувати свою діяльність на їх професійне зростання, підвищення психологічної культури, реалізацію творчого потенціалу в процесі навчання, всебічне пізнання та функціонування особистості у багаторівневому студентському житті, використання реальних можливостей для самореалізації.

Отже, успішне функціонування вищих навчальних закладів можливе передусім на базі гуманістичної педагогіки. "Гуманістична педагогіка... — наголошує академік І.А. Зязюн, — не просто педагогіка свободи, педоцентризму і людини як цілі. Це педагогіка "золотого перетину", в якій сповна враховується діалектика освітньо-виховного процесу, вибудовуваного і на підмурівку необхідності пристосування цілей саморозвитку людини з пе­дагогічним управлінням даним процесом, і на необхідності пристосування цілей, змісту, форм і методів освіти до дитини при поєднанні цього з організацією їх на певні імперативи, і на визначенні самоцінності людини з урахуванням суспільного характеру її буття, що вимагає певних ціннісних установок та форм поведінки, і на вихованні розумної особистості, що стає духом та джерелом істини і блага як важливих складників щастя і доброчесності. Гуманістична педагогіка розглядає цю діалектику крізь призму людини, прагнучи "олюднити" освіту й орієнтуючись на суспільство "людяних людей".

Література

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). — К.: Райдуга, 1994.

Ильин ИЛ. Собрание сочинений: В 2 т. — Т. 1. — М.: Мысль, 1994.

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. — 2002. — 28 грудня.

Лихачев В.Т. Философия воспитания. — М.: Прометей, 1995.

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. — 23 квітня.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976.

Шестун Е. Православная педагогика. — Самара, 1998.