Тема 16. Дистанційне навчання в системі освіти

Соціально-економічні потреби в дистанційній освіті

Традиційно в різних типах навчальних закладів України склалися такі організаційні форми навчання: денна, заочна, екстернатна. В останні десятиріччя у світовій освітній системі з огляду на соціально-економічні потреби й розвиток нових засобів навчання почала розвиватися дистанційна форма отримання професійної освіти. Нині є всі підстави говорити про формування нової інформаційної культури, що поступово стає елементом загальної культури людства. В її основі лежать знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках. На думку вчених, інформаційна культура поки що є показником не загальної, а, скоріше, професійної культури, але в майбутньому слугуватиме важливим чинником розвитку особистості.

Розвиток інформаційної культури сприяє формуванню в багатьох країнах груп людей, об´єднаних розумінням тих проблем, у розв´язання яких вони включені. Інформаційна культура органічно є реальністю суспільного життя, надаючи йому нових властивостей. Вона призводить до зміни багатьох соціально-економічних, політичних і духовних уявлень, вносить якісно нові риси в спосіб життя людини.

Є велика кількість дефініцій інформаційної культури. Доцільно розглянути широке і вузьке її визначення. Інформаційна культура в широкому розумінні — це сукупність принципів і реальних механізмів, що забезпечують позитивні взаємодії етнічних і національних культур, їх об´єднання в загальний досвід людства. У вузькому розумінні — це оптимальні засоби маніпулювання зі знаками, даними, інформацією та подання їх зацікав­леному споживачу для розв´язання теоретичних і практичних завдань; механізми удосконалення технічних середовищ виробництва, зберігання й передачі інформації; розвиток системи навчання, підготовки людини до ефективного використання інформаційних засобів та самої інформації.

Більш повне визначення дане професором МЛ. Жалдаком у процесі дослідження системи підготовки вчителів. На його думку, основи інформаційної культури мають методологічний, світоглядний, загальноосвітній та загальнокультурний характер, що виявляється у використанні в загальній практиці універсальних процедур пошуку, обробки та подання інформації на базі відповідної системи наукових понять, принципів та законів як необхідних чинників системно-цілісного пізнання й відображення об´єктивної реальності, а також пов´язаного з такою системою фактографічного матеріалу (бази даних, бази знань тощо), і повинні формуватися в процесі вивчення комплексу всіх навчальних дисциплін.

Оволодіння інформаційною культурою — це шлях універсалізації якостей індивіда, що сприяє реальному розумінню людиною самої себе, свого місця і своєї ролі. Велике значення у створенні інформаційної культури має освіта, що покликана готувати фахівця інформаційного співтовариства, формуючи у нього навички та уміння диференціації, виділення значущості інформації й вироблення критеріїв її оцінювання, а також створення інформації та її використання.

Історія інформаційної культури налічує тисячоліття. Початок її сягає часів зміни формального ставлення до сигналу ситуації, що було властиво тваринному світу, на змістове, притаманне тільки людині. Обмін змістовими одиницями став основою розвитку мови. До появи писемності становлення мови викликало до життя гаму вербальних методик, породило культуру сенсу й тексту. Письмовий етап концентрувався навколо тексту, який увібрав у себе все розмаїття усної інформаційної культури.

Інформаційна культура людства в різні часи переживала кризи. Одна з найбільш значних інформаційних криз привела до появи писемності. Усні методики збереження знань не забезпечували повної цілісності обсягів інформації. Тому фіксація інформації на матеріальному носієві породила новий період інформаційної культури — документальний. До її складу ввійшла культура спілкування з документами: культура витягу фіксованого знання, культура кодування й фіксації інформації, культура докумен-тографічного пошуку. Оперування інформацією стало легшим, змінився й спосіб мислення, але усні форми інформаційної культури не лише не втратили свого значення, а й збагатилися системою взаємозв´язків з письмовими.

Чергова інформаційна криза викликала до життя комп´ютерні технології, що модифікували носії інформації та автоматизували окремі інформаційні процеси.

Сучасна інформаційна культура охоплює всі форми, що їй передували, і об´єднує їх в єдиний засіб.

Інформаційна культура як особливий аспект соціального життя є предметом, засобом і результатом соціальної активності. Вона відображає характер і рівень практичної діяльності людей. Це результат творчості суб´єкта та процес збереження зробленого, розповсюдження й споживання об´єктів культури.

Нині створюється база для формування протиріччя між категорією індивідів, інформаційна культура яких формується під впливом інформаційних технологій і відображає нові зв´язки й відносини інформаційного суспільства, та категорією індивідів, інформаційна культура яких визначається традиційними підходами. Це зумовлює різні рівні якості інформаційної культури при однакових затратах сил і часу, призводить до об´єктивного ви­кривлення, пов´язаного зі зниженням можливостей творчого вияву одних суб´єктів порівняно з іншими.

Нині в освіті часто використовується термін "віртуальний", що походить від латинського слова virtual — можливий, такий, що може або має з´явитися за певних умов. У технічній літературі він застосовується досить широко: віртуальні частки (теорія елементарних часток), віртуальна температура (метеорологія), віртуальне переміщення (теоретична механіка), віртуальна пам´ять (електроніка). Широкої популярності набув термін "віртуальна реальність" — взаємодія людини зі штучним тривимірним візуальним або будь-яким сенсорним середовищем. Виходячи з особливостей цього терміну, ймовірно, що віртуальна освіта — це зміна та набуття внутрішніх якостей реальних суб´єктів (студента, викладача), що відбуваються в результаті їхньої діяльнісної взаємодії (віртуального процесу).

Ключовими ознаками віртуального процесу є: попередня невизначеність для суб´єктів взаємодії; унікальність кожного виду їхньої взаємодії, в тому числі і з навчальними об´єктами; існування тільки протягом безпосередньої взаємодії.

Віртуальний освітній простір поза комунікацією педагогів, студентів та інших навчальних об´єктів не можливий. Основна мета віртуальної освіти — виявлення й досягнення людиною свого призначення в реальному світі, який сполучається з його віртуальністю та іншими можливостями. Педагогіку, суголосну віртуальній освіті, можна віднести до ситуативної.

А.В. Хуторський стверджує, що філософія російського космізму (П.В. Федоров, B.C. Соловйов, К.Е. Ціолковський, П.О. Флоренский, В.І. Вернадський, А.Л. Чижевський, Н.О. Лосський, М.О. Бердяев, Д. Л. Андреев та ін.) містить передумови для виявлення сенсу та цільових орієнтирів віртуальної освіти.

Віртуальна освіта — це процес руху людини до нового, непізнаного, невідомого, що відбувається в результаті взаємодії з реальним світом. Сенс віртуальної освіти людини полягає в розширенні її внутрішнього світу до зовнішнього, взаємопроникненні в мікро-і макрокосмос.

Віртуальній освіті найбільш відповідає сферична модель, що має необмежене число ступенів свободи та не задає для кожної людини однозначного спрямування руху. Центром такої сферичної моделі є особистий потенціал людини, стосовно якого й відбувається її розвиток. Єдиного центру освіти всіх людей у такій моделі немає, кожна людина розвивається і навчається відповідно до своєї індивідуальної сутності.

Просторова модель передбачає можливість створення різноманітних освітніх сфер (віртуальних університетів), у яких відбуватиметься індивідуальний для кожного розвиток. Людина сама визначає свій віртуальний університет, вибудовує в ньому різноманітні структури та цінності, наповнює його змістом, за допомогою якого орієнтується, пізнаючи внутрішньо й зовнішньо різноманітні освітні галузі.

Побудова просторової моделі віртуальної освіти веде до репрезентації внутрішнього світу людини у вигляді безлічі сфер, що поширюються на інтелектуальні, емоційно-образні, культурні, історичні, соціальні та інші сфери. Усі вони тісно пов´язані, динамічні й утворюють у сукупності так званий віртуальний освітній простір. Цей простір здатний поширюватися в зовнішній світ, відкриваючи для себе його зовнішні сфери.

До пізнання людиною сфер зовнішнього світу варто додати її самопізнання, рефлексивну діяльність з виявлення власних дій, станів та змін. Таким чином, збувається давня мудрість: пізнаючи себе, ти пізнаєш весь світ.

Як відомо, основні характеристики досвіду навчання мають полягати в розвитку індивідуальних здібностей, умінні мислити критично, аналітично та творчо, у допомозі студентам у розвитку їхнього освітнього хисту, щоб підготуватися до пожиттєвого навчання.

Одна з останніх дискусій форуму IFETS (17—28 травня 1999 р.) мала назву "Технології та майбутнє вищої освіти". її учасники зазначили, що в майбутньому освіта звільниться від державного контролю й розвиватиметься в рамках приватних організацій. Це дасть змогу знизити ціни на навчання, урізноманітнити його, поліпшити якість. Тобто передбачається своєрідний ренесанс в освіті. Головним тут буде не передача знань та їх сертифікація, а саме учіння. Розвиток технологій приведе до створення навчальних закладів нового типу (глобальних, віртуальних, дистанційних тощо), змусить педагогів зосередитися на якості навчального плану та врахуванні потреб студентів.

Уже тепер Інтернет є прикладом використання технологій для залучення студентів до активної участі в процесі навчання. Традиційне та дистанційне навчання наразі існують водночас.

Університети перетворюються, так би мовити, в набір конструктора. Виберіть самі деталі (викладач, курс, навчальний заклад) та розробіть свою власну програму. Після цього складіть іспити, де вам до вподоби, і виберіть навчальний заклад, що видасть вам диплом. Це вже стає реальністю й до цього прийдуть усі країни.

Дистанційне навчання є технологією, яка передбачає, що в освітньому процесі використовуються кращі традиційні та інноваційні засоби, як і форми навчання, що ґрунтуються на комп´ютерних і телекомунікаційних технологіях.

У системі освіти дистанційне навчання відповідає принципу гуманізму, згідно з яким ніхто не повинен позбавлятися можливості навчатися через бідність, географічну або тимчасову ізольованість, соціальну незахищеність та неможливість відвідувати освітні установи з причин фізичних вад або зайнятості виробничими чи особистими справами. Будучи наслідком об´єктивного процесу інформатизації суспільства й освіти і вбираючи в себе кращі риси інших форм, дистанційне навчання ввійде у XXI ст. як найбільш перспективна, синтетична, гуманістична, інтегральна форма отримання освіти.

Вбачається доцільним на першому етапі розробок, пов´язаних із впровадженням дистанційного навчання, визначити якості та особливості викладача, що працюватиме у сфері дистанційного навчання, оскільки ця галузь потребує ретельного добору фахівців для освітнього простору, в якому цей процес відбуватиметься, а також основних понять самого процесу. При цьому йде мова насамперед не про дистанційне навчання як нову методику у викладанні навчального матеріалу, а про сукупність якостей педагога, що знадобляться для успішного впровадження в життя цієї нової технології. Особистість учителя відіграватиме важливу роль в індивідуалізації навчання.

Короткий екскурс в історію дистанційного навчання

Розглянемо основні етапи становлення дистанційного навчання. На Заході комп´ютерне навчання великою мірою залежало від рівня розвитку обчислювальної техніки. Бурхливий розвиток комп´ютерних технологій у навчанні припадає на 60-ті роки XX ст. (програми навчання PLATO, TICCET). Після цього темпи спадають унаслідок високої вартості систем та складності розробок. Нині має місце нове зростання інтересу до цих технологій, викликане появою персональних ЕОМ. Слід зазначити, що в 60-ті роки у розвитку комп´ютеризації освіти значну роль відіграли урядові організації. А вже у 80-ті роки процес ішов знизу при незначному впливі урядових органів. Тоді ж створюються учительські організації (NEA, AFT) на підтримку комп´ютеризації та порушуються питання про підвищення ролі урядових органів у розв´язанні питань розвитку технології, удосконалення змісту навчальних програм, розповсюдження комп´ютерних програм, навчання викладачів і т. ін.

На 1950—1960-ті pp. припадають перші експерименти в галузі комп´ютерного навчання з використанням в основному тьюторських і тренувальних програм. У I960 р. почались роботи з проекту PLATO в університеті Іллінойсу (США), а в 1963 р. — з проекту університету Стенфорда при фінансовій підтримці фонду Карнегі та департаменту освіти СІЛА. Мета проекту полягає в розробці комп´ютерних програм навчання з математики та читання учнів шкіл, що вважаються початковими. У 1964 р. з´явилися комп´ютери третього покоління на інтегральних схемах. У 1965 р. корпорація DEC поставляє на ринок недорогий мінікомп´ютер PDP-8. Система PLATO починає використовуватися з навчальною метою в університеті Іллінойсу спочатку як система колективного користування, після цього — як система, що об´єднала декілька тисяч терміналів. Каталог програм включав близько 5 тисяч комплектів уроків з 70 дисциплін. У1966 р. фірма IBM поставила на ринок IBM-1500 — першу комп´ютерну систему для автоматизованого навчання.

31967 р. починається реалізація плану комп´ютеризації шкіл Нью-Йорка. Мета — навчання учнів 1—6 класів математики, орфографії, читання. Основою для розробки навчальних планів служили матеріали проекту університету Стенфорда.

У1968 р. було введено мову Лого, створену психологом С. Пайпертом спеціально для навчання молодших школярів програмування.

У1971 р. в рамках проекту університету Стенфорда організовано програму комп´ютерного навчання учнів чиказьких шкіл математики, читання та мови. Національний науковий фонд фінансував проект ТІССЕТ, що розпочався в університеті Техасу й після цього був продовжений в університеті Брайєма Янга. Мета проекту зводилася до апробації філософії навчання — навчання під управлінням учня, що передбачає його вміння адаптувати послідовність та зміст навчання до свого темпу й когнітивного стилю.

Упродовж 1970—1979 рр. здійснюється проект CONDUIT, створення мережі, що охоплює приблизно десять американських університетів (Орегони, Північної Кароліни, Айови, Техасу та ін.) й об´єднує інформацію п´яти регіональних обчислювальних центрів, а також розробка й розповсюдження якісних навчальних комп´ютерних програм і курсів.

У 1972 р. з´являються ЕОМ четвертого покоління на великих інтегральних схемах. У 1975 р. починається продаж мікро-ЕОМ

"Altair-8800". З 1977 р. широко розповсюджуються мікро-ЕОМ Commodore, Pet, Apple, TRS-80.

З 1981 p. у США зростає значення федеральної політики в галузі комп´ютеризації, деякі штати організували низку науково-дослідних програм з розвитку комп´ютеризації освіти, оцінювання програм та використання телекомунікацій.

У 1982 р. департамент освіти Каліфорнійського університету виділив 880 тис. дол. на проект, завдання якого полягало в інтеграції засобів нової технології навчання та виховання в студентів ставлення до навчання як до неперервного процесу. Також цей проект покликаний координувати діяльність у сфері нових технологій навчання в публічних школах, коледжах, вищих навчальних закладах та організаціях, що займаються питаннями освіти.

У 1982 р. при фінансовій підтримці корпорації DEC у коледжах Роуд-Айленда розроблена автоматизована навчальна система, призначена для навчання історії.

У1987 р. в штаті Каліфорнія з ініціативи Комітету технології навчання розпочалася робота з п´яти проектів Model Technology School, що проводилася в школах Монтерея, Сакраменто і Купертіно та ін. Проекти охоплювали всі школи й розраховувалися на п´ять років. їх завдання — аналіз впливу нових технологій на результати успішності учнів; включення комп´ютерних курсів у навчальні плани; розвиток в учнів комунікативних навиків і навиків рішення задач; створення інтегрованих уроків.

У 1988 р. відповідно до рішення Конґресу США використання нових технологій у заочному та дистанційному навчанні заохочується з метою попередження відсіву учнів.

Дослідження американських учених з комп´ютерного навчання, проведені декілька десятиріч тому, показали, що ефективність навчання зростає на ЗО %. Тобто великих змін у процес навчання поява таких навчальних програм, як PLATO, ТІССЕТ, не внесла. Але при цьому вказується на зростання мотивації, якості запам´ятовування інформації.

Утім, серйозних досліджень з впливу комп´ютерних програм на процес навчання не проводилося, однак зауважується, що основна маса наявних програм є недосконалою. Це пов´язано з тим, що до їх розробки не завжди залучають викладачів-методистів, роблячи наголос на якості графіки, спеціальних ефектах та якості програмування. Розвиток обчислювальної техніки, поява мультимедіа та інструментальних пакетів дає змогу створювати навчальні комп´ютерні програми, що враховують індивідуальні особливості студентів, підвищуючи завдяки цьому мотивацію та рівень засвоєння матеріалу.

Комп´ютерні мережі становлять новий етап у розвитку зовнішніх засобів інтелектуальної діяльності, пізнання та спілкування. Застосування комп´ютерних мереж веде до значних структурних і функціональних змін у психічній діяльності людини. Ці зміни торкаються пізнавальної, комунікативної та особистої сфери.

Розвиток дистанційної освіти за кордоном яскраво проглядається на прикладі статті Томаса Г. Ассея, написаної на матеріалах доповіді Національної інвестиційної комісії вищої освіти СІЛА.

Навчальні заклади з традиційними формами системи вищої освіти, якщо вони хочуть вижити у XXI столітті, змушені внести серйозні зміни до своєї діяльності, й передусім — до пропозицій послуг і систем доставки знань. Як показують дослідження, такі зміни потребують великих витрат.

Вихід з подібної ситуації вбачається у виборі правильної стратегії. Наразі є два стратегічних плани:

1)збільшення суспільних інвестицій (на противагу приватним);

2)реформування інститутів вищої освіти (для зниження вартості послуг, підвищення рівня сервісу і збільшення кількості послуг).

Ці ідеї досить активно обговорюють академічні сенати і адміністратори коледжів та університетів.

Розглянемо особливості організації дистанційного навчання у п´яти університетах США — відкритому університеті штату Фенікс (UOP), Західному державному університеті (WGU), Каліфорнійському віртуальному університеті (CVU), корпоративних університетах корпорацій (КУ), Британському відкритому університеті (BOU).

UOP — приватний університет, заснований групою Арроіо, перший національний університет, що прагне дати освіту (як основну, так і додаткову) тим, хто працює (дорослим). Для реалізації цього плану розвивається мережа із забезпечення повного сервісу, що надається студентам з боку адміністрації, та розробки навчальних курсів початкових і середніх рівнів з нових дисциплін гуманітарного спрямування (бізнес, психологія і т. ін.).

Загалом система навчання не зазнала істотних змін, але дистанційні курси виявилися більш інструктивними у використанні звичайного обміну матеріалами електронною поштою.

Заняття в університеті відвідують 42 тис. студентів. Плата за навчання становить 6 тис. 500 дол. за рік. Протягом 15 років роботи UOP набув респектабельності і є головною загрозою традиційним університетам, маючи вже сьогодні філії в штаті Меріленд.

Гасло Дж. Сперлінга (засновника UOP): "Зручність, зручність, зручність для працівників віком понад 25 років, що навчаються разом зі студентами 18—24 років. І це одна з рис експерименту. Цікаво, що в UOP немає футбольної команди, жіночих клубів, але немає й "дрімотності" студмістечок. Тут панує тільки навчання, навчання,навчання".

У 1995 р. Західна асоціація губернаторів створила на своєму з´їзді західний губернаторський університет (WGU) як віртуальний заклад для навчання студентів у Західних штатах США. Студмістечок у WGU також немає, як і в UOP, але система доставки більше базується на телекомунікації. Планується створити високочутливу організацію, яка швидко відгукується на динаміку необхідних користувачам послуг у різноманітних штатах. В університеті немає власного професорсько-викладацького складу, використовуються матеріали співробітників суспільних і приватних коледжів західних штатів і приватної індустрії.

Щоб застосувати базові курси та інші засоби дистанційного навчання, створюються локальні навчальні центри, які здійснюють сервісну підтримку та інспекторський нагляд. За задумом такі центри обслуговують не лише західні штати, а й деякі інші країни. Для цього укладені партнерські угоди з Англією, Британською Колумбією, Китаєм, Малайзією, Шотландією.

CVU створений як альтернатива WGU за рішенням губернатора штату Каліфорнія Піта Вілсона. На його думку, штат з великою кількістю інститутів вищої освіти, розвиненими телекомунікаційними мережами й численним населенням повинен мати власний університет, що готує робочу силу, вносить вклад в економіку штату, забезпечує глобальний експорт каліфорнійської освіти і навчання, сприймає та задовольняє потяг до освіти нової генерації.

CVU як віртуальний університет істотно відрізняється за своєю організацією від WGU: він включає університети штату, університети Південної Каліфорнії і всі громадські коледжі, розвиває мережу, де студенти можуть зареєструватися на курсах, запропонованих коледжами й університетами Каліфорнії. Причому захист ступенів, акредитація або здобуття суміжних професій забезпечуються місцевими осередками мережі.

Університети, основані на дистанційному навчанні, мають сотні тисяч активних студентів і пропонують курси, що дають право на захист ступенів. У світі 11 таких університетів, усі — поза США. Більшість з них розвивається відповідно до традицій своєї країни та її системи вищої освіти (зі всіма плюсами й мінусами).

BOU сьогодні — лідер дистанційного навчання, що забезпечує масову освіту. Разом з Оксфордом і Кембриджем, які дають елітарну освіту, BOU є зразком освітньої системи, її вершиною. Цей рейтинг ґрунтується на високій якості навчання й дослідній роботі. Більшість студентів BOU після його закінчення продовжують навчатися, одержуючи ступені в інших елітарних університетах. BOU має свій професорсько-викладацький склад і академічний сенат з тисячі членів, в нього багато спільного з іншими університетами. Але зміни в ньому і його структурі передусім визначаються потребами ринку. В університеті є власна TV-мережа, за допомогою якої можна давати освіту в усій Британії та Європі, забезпечити навчання тисяч студентів.

BOU іде до того, щоб стати визначальним у сфері освітніх послуг і створювати мережу як засіб доставки освіти й управління цими послугами. BOU підтримує зв´язки з головними університетами світу з метою глобального охоплення освітніми послугами.

Такі корпорації, як General Electric, Wall-Mart, Federal Express, Motorola, Disney та ін. заснували свої корпоративні університети (КУ). Але чи мають ці відділи (департаменти) навчання право називатися університетами? У багатьох випадках — так. Ігнорувати загрозу традиційній системі вищої освіти з їхнього боку було б помилкою. З 1985 до 1995 р. число КУ зросло в 2,5 раза (з 400 до 1000).

Дистанційне навчання набуває свого розвитку і в Європі, де дистанційна освіта розвивається в основному відкритими університетами, що фінансуються урядом і пропонують курси з використанням телебачення й радіо, застосовуючи частіше комп´ютерні технології. Програми електронної вищої освіти розробляються в понад ЗО країнах.

Дистанційне навчання в Європі набуло інтенсивного розвитку на початку 70-х років минулого століття і пов´язане зі створенням низки відкритих університетів (університетів дистанційної освіти). Нині кожна європейська країна має групу навчальних закладів, що реалізують дистанційні програми.

Методики такого навчання досить добре відпрацьовані. Значний інтерес викликають програми навчання із застосуванням нових інформаційних технологій, включаючи супутникове телебачення, комп´ютерні мережі, мультимедіа тощо.

Європейську асоціацію університетів з дистанційним навчанням (ЄАУДН) було засновано в січні 1987 р. для того, щоб прискорити й підтримати створення європейської мережі дистанційного навчання на вищому рівні. Це призвело до створення Європейського відкритого університету на основі мережі МЄВУ. 17 організацій-членів з 15 країн включають в себе відкриті університети, факультети в університетах (де навчання ведеться дистанційно або проводяться наукові дослідження у сфері дистанційної освіти), факультети в установах, залучених до процесу дистанційного навчання. Нині близько 65 000 студентів зареєстровані в установах ЄАУДН. Понад 3000 викладачів залучені до процесу розробки й презентації курсів через 875 центрів навчання.

Місія ЄАУДН полягає також у заохоченні розвитку дистанційного навчання на вищому рівні в Європі; підтриманні двосторонніх і багатосторонніх контактів між викладачами університетів; організації співробітництва в галузі наукових досліджень, створенні курсів, обміні курсами й визнанні дипломів; розробці нових засобів і технологій дистанційного навчання; започаткуванні нових спільних проектів у цій галузі; поширенні доступу до можливостей вищої освіти у Європі.

Для досягнення цієї мети ЄАУДН розробила програму дій, що є відгуком на нинішні потреби. По суті, робота Асоціації заснована на залученні всіх членів на однакових умовах, ураховуючи їхні потреби.

МЄВУ — це європейська інфраструктура відкритого дистанційного навчання. Вона пов´язана не лише з існуючою у Європі мережею ЄАУДН, а й з іншими основними європейськими організаціями, які працюють у цій галузі, включаючи європейську промисловість як важливого споживача продукції відкритого дистанційного навчання.

Основним інститутом МЄВУ є мережа Європейських навчальних центрів (ЄНЦ). Мета цієї мережі — продемонструвати можливості відкритого дистанційного навчання, надати доступ до дистанційних курсів установ у всіх європейських країнах, забезпечити підтримку студентам відкритої дистанційної форми навчання.

Сутність дистанційного навчання

Можна навести велику кількість визначень поняття дистанційне навчання, що відображає різноманітні підходи до його розуміння. Ось деякі з них.

1. Дистанційне навчання (ДН) є формою освіти, поряд з очною та заочною, за якою в освітньому процесі використовуються кращі традиційні та інноваційні засоби і форми навчання, що ґрунтуються на комп´ютерних і телекомунікаційних технологіях.

Основою освітнього процесу в ДН є цілеспрямована й контрольована інтенсивна самостійна робота студента, котрий може навчатися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи комплект спеціальних засобів навчання й погоджену можливість контакту з викладачем по телефону, електронною та зви­чайною поштою, а також очно.

2. Дистанційне навчання є цілеспрямованим інтерактивним асинхронним процесом взаємодії суб´єктів і об´єктів навчання між собою та із засобами навчання, причому процес навчання індиферентний до їхнього просторового розташування. Освітній процес проходить у специфічній педагогічній системі. Елементами цієї системи є підсистеми: мета навчання; зміст навчання; засоби навчання; організаційні форми навчання — ідентифікаційно-контрольна, навчально-матеріальна, фінансово-економічна, нормативно-правова, маркетингова.

3. Дистанційна освіта — особлива, досконала форма, яка поєднує елементи очного, очно-заочного, заочного й вечірнього навчання на основі нових інформаційних технологій та систем мультимедіа. Сучасні засоби телекомунікацій та електронних видань дають змогу подолати недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому всі їхні позитивні риси.

Дистанційна освіта — комплекс освітніх послуг, що надаються широким колам населення в країні й за кордоном за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, що базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп´ютерний зв´язок та інше). Інформаційно-освітнє середовище ДН становить системну сукупність, що організувалася із засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного та організаційно-методичного забезпечення, яке орієнтується на задоволення освітніх потреб користувачів. Дистанційне навчання є однією з форм неперервної освіти, що покликана реалізувати права людини на освіту й отримання інформації.

5.Дистанційне навчання — нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання характеризується тим, що студенти в основному, а часто й повністю, віддалені від викладача у просторі й часі, водночас вони мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації.

6.Дистанційне навчання — сукупність інформаційних технологій, що забезпечують доставку студенту основного обсягу навчального матеріалу; інтерактивну взаємодію студентів та викладачів у процесі навчання; надання студентам можливості самостійної роботи із засвоєння навчального матеріалу; а також оцінювання їхніх знань та умінь у процесі навчання.

7. Дистанційне навчання — це нова сходинка заочного навчання, на якому забезпечується застосування інформаційних технологій, що ґрунтуються на використанні персональних комп´ютерів, відео- та аудіотехніки, космічної техніки й оптичних систем зв´язку.

8. Дистанційне навчання — це універсальна гуманістична форма навчання, що базується на використанні широкого спектра традиційних і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, технічних засобів, які створюють умови для вибору студентами вільних освітніх дисциплін, які відповідають стандартам, діалоговому обміну з викладачем; при цьому процес навчання не залежить від розташування студента в просторі та часі.

9. Дистанційне навчання — це, за словами Л.В. Хуторського, електронний варіант очного або заочного навчання, що адаптує традиційні форми занять та паперові засоби навчання в телекомунікаційні. Дистанційне навчання покликане вирішувати специфічні завдання стосовно розвитку творчої складової освіти й проблеми, складні для розв´язання у звичайному навчанні, зокрема:

а) підсилення активної ролі студента у власній освіті: у постановці освітньої мети, виборі домінантних напрямків, форм і темпів навчання в різноманітних освітніх царинах;

б) різке збільшення обсягу доступних освітніх масивів, культурно-історичних досягнень людства, доступ до світових культурних та наукових скарбів для дітей з будь-якого населеного пункту, де є телезв´язок;

в) отримання можливості спілкування учня з педагогами-професіоналами, з ровесниками-однодумцями, консультування у фахівців високого рівня незалежно від їхньої територіальної розташованості;

г) збільшення евристичної складової навчального процесу за рахунок застосування інтерактивних форм занять, мультимедійних навчальних програм;

ґ) більш комфортні, порівняно з традиційними, умови для творчого самовираження студента, можливість демонстрації продуктів своєї творчої діяльності для всіх, широкі експертні можливості оцінювання творчих досягнень;

д) можливість змагання з великою кількістю ровесників, що знаходяться у різних містах та країнах, за допомогою участі у дистанційних проектах, конкурсах, олімпіадах.

Мотиви і принципи організації дистанційного навчання

Російський дослідник О.П. Арестов зробив спробу обґрунтувати класифікацію мотивації користувачів Інтернету. Він виокремив такі мотиваційні рівні:

1.Ділова мотивація. Характерна для 91 % респондентів. Цей мотив — складова професійної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети: пошуку конкретної інформації, встановлення контактів і взаємодії з окремою людиною, організацією тощо.

2.Пізнавальна мотивація (81 %). Вона пов´язана з отриманням нових знань. Предметом пізнання при цьому можуть бути нові сервісні можливості, гіпертекстова інформація, люди, ідеї, концепції, візуальні й слухові образи.

3.Мотивація співробітництва, або корпоративний мотив (59 %). Більшість видів діяльності людини має соціальний характер як за змістом, так і структурою. Це означає, що діяльність передбачає розподіл функцій між людьми, спільну працю, обмін результатами, сумісне розв´язання проблем.

Мотивація співробітництва, що виявляється як прагнення допомогти іншим користувачам, часто є засобом збільшення власного авторитету, досягнення визнання своєї компетентності та майстерності. Це підтверджує поєднання цього мотиву з мотивом афіліації, що виражається в почутті причетності до інтелектуальної та інформаційної еліти сучасного суспільства. У вказаної категорії респондентів наявний також мотив самоутвердження. Можна припустити, що мотивація співробітництва пов´язана саме з цією останньою формою мотиву.

4. Мотивація самореалізації та розвитку особистості (52 %). Користувачі розглядають Інтернет як засіб вияву й розвитку власних інтелектуальних і творчих можливостей, вказують на наявність у своїй роботі мотивів афіліації, самоствердження й комунікативного мотиву. Мабуть, можна говорити про єдиний комплекс соціальних мотивів, до складу якого входять мотиви, пов´язані з різноманітними аспектами ділового й міжособистісного спілкування. Серед них — мотиви співробітництва, афіліації, самореалізації, самоутвердження та комунікативний. Респонденти з мотивом самореалізації вважають, що в роботі в Інтернеті наявний елемент гри та імпровізації, до того ж вона сприяє розвитку особистості й життєвому успіху, супроводжується відчуттям уключення в глобальний інформаційний простір.

5.Рекреаційний мотив (лат. recreatio — відновлення; призначений для користування під час відпочинку, відновлення сил). Основна сфера зацікавлень респондентів цієї групи (39 %) — телеконференції за темами, хобі та гумор, а також нетематичні телеконференції. Поряд з мотивами рекреації суб´єктів дослідження спостерігаються мотиви самореалізації, афіліації, самоствердження, а також пізнавальний і комунікативний мотиви.

Мотивація афіліації (англ. affiliation — поєднання, зв´язок; емоційна потреба в спілкуванні, контактах, дружбі, взаєморозумінні, любові, що виявляється через прагнення бути в соціумі, контактувати з іншими індивідами, взаємодіяти з ними, надавати їм допомогу). Виявляється у прагненні користувачів (41 %) знайти в Інтернеті референтну групу, прийняти її цінності, зайняти своє місце в ній. Цей вид мотивації має комплексний характер, що підтверджується її зв´язком з пізнавальними, рекреаційними та комунікативними мотивами, мотивами співробіт­ництва, самореалізації, самоутвердження. Зазначений тип мотивації включає в себе різноманітні аспекти соціальної взаємодії: професійні, глобально-особисті та ситуативно-емоційні.

6.Мотивація самоствердження (29 %). Відомо, що самоствердження виступає необхідним аспектом активності "Я", що реалізує сутнісні властивості людської особистості. Залежно від типу особистості, індивідуальних особливостей і соціальної ситуації самоствердження набуває різноманітних форм. Воно може реалізуватися шляхом наукової або художньої творчості, комунікативної активності, соціальної кар´єри, прагнення до лідерства, саморозвитку особистості. Оскільки Інтернет надає нові комунікативні й пізнавальні можливості, можна припустити, що досліджуваний тип самоствердження пов´язаний з різноманітними феноменами спілкування (пошуком референтної групи, ідентифікацією з її цінностями й спроможністю самовираження в ній). Респонденти означеної групи виявляють особливий інтерес до телеконференцій для вільного обговорення. їм притаманні також мотиви афіліації, самореалізації, співробітництва, пізнавального й рекреаційного мотивів. До психологічних наслідків можна віднести те, що Інтернет уможливлює гру та імпровізацію, сприяє розвитку особистості, включає її в глобальний інформаційний процес. Водночас захоплення Інтернетом часто призводить до нехтування іншими справами.

7.Комунікативна мотивація (лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось; виробництво, передача та споживання значень через різні засоби: усні, друковані, радіо, фільми, комп´ютерні мережі — в безлічі контекстів: міжособистісних, расових, культурних, політичних, організаційних, міжнародних). Респонденти цієї групи (26 %) стверджують, що Інтернет дає змогу переборювати комунікативний дефіцит, що виникає у повсякденному житті. Мотив комунікації сполучається з усім блоком мотивів соціально-комунікативного характеру, а також з рекреаційним мотивом. При оцінюванні особистих наслідків роботи в Інтернеті респонденти з комунікативною мотивацією зазначають, що Інтернет сприяє розвитку особистості, глобалізує її інформаційну діяльність. Проте спілкування за допомогою Інтернету робить звичайну комунікацію малопривабливою, відволікає від інших справ. Очевидно, можна говорити про особливу групу користувачів, у мотиваційних диспозиціях яких над діловими, професійними, пізнавальними інтересами переважають неформальні, особисті, власне комунікативні моменти.

Важлива роль у процесі навчання належить телекомунікації. Від неї залежить не тільки оперативність доставки навчального матеріалу, але і якість самого навчання. До дидактичних особливостей телекомунікацій, за визначенням Е.С. Полат, належать властивості та функції.

Під дидактичними властивостями того чи того засобу навчання, зокрема й телекомунікацій, розуміють природні, технічні, технологічні якості об´єкта, ті його сторони, аспекти, котрі можуть використовуватися з дидактичною метою у навчально-виховному процесі. Дидактичні властивості синхронного телекомунікаційного зв´язку "комп´ютер — комп´ютер" — це:

1) передача і прийом інформації (тексту будь-якого обсягу, графіків) від партнера до партнера (з комп´ютера на комп´ютер);

2)підготовка, редагування й обробка тексту;

3)зберігання й систематизація інформації;

4)завантаження інформації в мережу з жорсткого або гнучкого диску;

5) перенесення інформації з мережі на жорсткий або гнучкий диски;

6)синхронний обмін інформацією з партнером;

7) роздрукування інформації на принтері.

Окреме місце варто відвести дидактичним властивостям електронної пошти:

—передача повідомлень або текстів (файлів) водночас великому числу абонентів;

—зберігання в пам´яті центрального комп´ютера інформації, що надходить готовою до передачі на запит користувача;

—синхронний обмін інформацією з партнерами;

—відправлення інформації в електронну поштову скриньку центрального комп´ютера для зберігання її протягом будь-якого часу до вимоги;

— отримання автоматичного повідомлення про те, що інформація прочитана або повернута (не дійшла до адресата);

—підготовка й редагування текстів;

—перенесення інформації з мережі на жорсткий або гнучкий диски;

—роздрукування текстів на принтері для подальшого обговорення;

—демонстрація текстів, графічної інформації на екрані дисплея, що забезпечує групову участь в обговоренні та інтерпретації інформації;

—забезпечення студентів можливістю використати першокласні, новітні засоби інформаційної технології, що широко застосовуються у світі;

—підключення до будь-яких електронних банків та баз даних для отримання користувачем потрібної інформації.

Дидактичними властивостями телеконференцій є:

— передача інформації (текстової, графічної, звукової) через систему телеконференцій безпосередньо на комп´ютер будь-якому користувачу — абоненту мережі, де міститься ця конференція;

— прийом інформації (текстової, графічної, звукової) від будь-якого партнера — учасника конференції;

— підготовка, редагування текстів, графічного матеріалу;

—обробка та зберігання текстів, графіки;

—роздрукування текстів на принтері для подальшої роботи;

—забезпечення (за необхідності) синхронної та асинхронної комунікації, що дає змогу учасникам конференції переслати свою інформацію в систему в будь-який зручний для учасника час і таким чином отримувати інформацію від інших учасників. Усі повідомлення в цих випадках нумеруються, систематизуються за типами, що полегшує доступ до них.

Розгалужена система асинхронного зв´язку дає змогу створювати додаткові підтеми в рамках тієї ж конференції. Учасники ж одержують можливість добре поміркувати, перед тим як відправляти своє повідомлення.

До конференції можуть підключатися інші абоненти мережі, якщо це передбачено, і спостерігати за процесом обговорення.

1) У системі ДН використовують електронні дошки оголошень, які дають можливість: розміщувати і зберігати своє повідомлення на дошці оголо­шень без точної вказівки адресата (усім-усім-усім);

2)шукати користувача потрібної інформації і налагодження з ним контакту;

3)знаходити партнера для спільної роботи;

4)роздруковувати на принтері інформацію.

Дидактичними функціями називають зовнішній прояв властивостей засобів навчання, використовуваних у навчально-виховному процесі з певною метою, тобто їхнє призначення, роль і місце у навчальній діяльності.

Накопичений досвід застосування телекомунікацій у різноманітних сферах освіти показав, що цей вид інформаційних технологій дає змогу:

1)організовувати спільні проекти досліджень викладачів, студентів, наукових працівників з різних шкіл, наукових і навчальних центрів одного або декількох регіонів та навіть різних країн. Такий підхід забезпечує справжню дослідну творчу або суто прикладну, практичну, самостійну діяльність партнерів з використанням розмаїття засобів і форм самостійної, пізнавальної та практичної творчої роботи;

2)надавати оперативну консультаційну допомогу широкому колу тих, хто навчає, через систему науково-методичних центрів;

3)створювати мережу дистанційного навчання та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

4)швидко обмінюватися інформацією, ідеями, планами з питань і тем, що цікавлять, розширюючи при цьому свій кругозір та підвищуючи культурний рівень;

5) формувати у партнерів (учнів, студентів, викладачів) комунікативні вміння, культуру спілкування, залучаючи до процесу спільного пошуку, до дискусій, до порівняння різних думок, систем арґументації, стилів полеміки. Усе це виробляє навички справжньої дослідної діяльності, моделюючи роботу наукової лабораторії, творчої майстерні;

6)учити пошуку інформації (починаючи зі співучасника проекту й закінчуючи базами даних), обробляти її за допомогою найсучасніших комп´ютерних технологій, зберігати й передавати на будь-які відстані, у різні точки планети;

7) створювати справжнє мовне середовище (в умовах міжнародних телекомунікаційних проектів, телеконференцій);

8)забезпечувати культурний, гуманітарний розвиток на основі залучення до найширшої інформації культурного, етнічного, гуманістичного плану.

Розглянутий вище матеріал показує, що у визначення дистанційного навчання входять три компоненти: відкрите навчання, комп´ютерне навчання, комп´ютерна система комунікацій (Інтернет). Отже, дистанційне навчання — це технологія, що базується на принципах відкритого навчання, широко використовує комп´ютерні навчальні програми різного призначення та сучасні телекомунікації для доставки навчального матеріалу та спілкування. Для цієї технології характерна сильна пізнавальна мотивація, що створюється мережею Інтернет, та якість підготовки фахівця. Це і робить дистанційне навчання технологією навчання XXI століття. Заслуговує на увагу і той факт, що своєю посиленою мотивацією дистанційне навчання різниться від заочного. Звідси, дистанційну форму освіти не можна назвати новим етапом у розвитку заочної.

Загалом дистанційне навчання характеризується високим професіоналізмом, прагненням до співробітництва, самоствердженням і високим рівнем комунікації з колегами. Йому властиве значне посилення соціально значущих мотивів: ділового, пізнавального, співробітництва, самореалізації та розвитку, афіліації, самоствердження й комунікативності.

Характерними рисами дистанційного навчання є:

Гнучкість. Студенти, що навчаються в системі дистанційної освіти (СДО) в основному не відвідують регулярних занять, а працюють у вигідний для себе час, у зручному місці й темпі, що дає перевагу тим, хто не може або не хоче змінювати свій звичайний спосіб життя. Студентові формально не треба дотримуватися якихось освітніх цензів. Кожний може навчатися стільки, скільки йому індивідуально потрібно для засвоєння навчального предмета й отримання необхідних заліків за обраними курсами.

Модульність. В основу програм дистанційного навчання покладено модульний принцип. Кожний окремий курс створює цілісне уявлення про певну предметну сферу. Це дає змогу із сукупності незалежних курсів-модулів формувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним або груповим (приміром, персоналу окремої фірми) потребам.

Економічна ефективність. Досвід російських недержавних центрів дистанційного навчання показує, що витрати на підго товку фахівця становлять приблизно 60 % від витрат на його підготовку за денною формою. Відносно низька собівартість навчання забезпечується за рахунок концентрації та уніфікації змісту, орієнтації технологій ДН на велику кількість студентів, а також більш ефективного використання наявних навчальних площ і технічних засобів, наприклад, у вихідні дні.

Нова роль викладача. На нього покладаються такі функції, як координація пізнавального процесу, коригування курсу, що викладається, консультування при укладанні індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами та інше. Він керує навчальними групами взаємопідтримки, допомагає студентам у їхньому професійному самовизначенні. Асинхронна, як правило, взаємодія студентів та викладача припускає обмін повідомленнями шляхом їхнього взаємного посилання на адреси кореспондентів. Це дає змогу аналізувати інформацію, що надходить, і відповідати на неї у будь-який час. Засобами асинхронної взаємодії є електронна голосова пошта або ж електронні комп´ютерні мережі.

Спеціалізований контроль якості освіти. Як форми контролю в дистанційному навчанні використовуються дистанційні іспити, співбесіди, практичні, курсові і проектні роботи, екстернат, комп´ютерні інтелектуальні тестувальні системи. Варто підкреслити, що розв´язання проблеми контролю якості дистанційного навчання, його відповідності освітнім стандартам має принципове значення для успіху всієї системи. Від успішності її вирішення залежить академічне визнання дистанційних курсів, можливість їх прийняття у традиційних навчальних закладах. Ось чому для здійснення контролю в системі дистанційної освіти має бути створена єдина система державного тестування.

Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання. Як уже зазначалося, технологія дистанційного навчання — це сукупність методів, форм і засобів взаємодії з людиною у процесі самостійного, але обов’язково контрольованого засвоєння певного масиву знань. Навчальна технологія будується на фундаменті відповідного змісту й має задовольняти вимоги його подання. Зміст, що пропонується для засвоєння, акумулюється в спеціальних курсах і модулях, призначених для дистанційного навчання з урахуванням наявних у країні освітніх стандартів, а також у банках даних і знань, бібліотеках відеосюжетів і т. д.

Дистанційне навчання ґрунтується на таких принципах:

Принцип гуманістичності навчання. Це визначальний принцип у системі неперервного інтенсивного навчання, й особливо в СДО. Його суть полягає в спрямованості навчання та освітнього процесу загалом на людину; у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння студентами соціально накопиченим досвідом, структурованим у зміст навчання; в опануванні обраною професією для розвитку та вияву творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних якостей, які б забезпечували особистості соціальну захищеність, безпечне та комфортне існування.

Принцип пріоритетності педагогічного підходу при проектуванні освітнього процесу в СДО. Сутність цього принципу полягає в тому, що проектування СДО необхідно починати з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей явищ, запланованих для реалізації. Досвід дистанційного навчання дає змогу стверджувати, що коли пріоритет на боці педагогічної сторони, система є більш ефективною.

Принцип педагогічної доцільності застосування нових інформаційних технологій. Він потребує педагогічної оцінки ефективності кожного кроку проектування та створення СДО. Тому на перший план треба ставити не впровадження техніки, а відповідне змістове наповнення навчальних курсів і освітніх послуг.

Принцип вибору змісту освіти. Зміст дистанційної освіти має відповідати нормативним вимогам державного освітнього стандарту й вимогам ринку.

Принцип забезпечення безпеки інформації, що циркулює в СДО. Згідно з цим принципом слід передбачати організаційні й технічні засоби безпечного та конфіденційного зберігання, передачі й використання потрібних відомостей.

Принцип стартового рівня освіти. Ефективне навчання в СДО потребує відповідного набору знань, умінь, навичок. Наприклад, для продуктивної навчальної діяльності кандидат на навчання повинен бути обізнаним з науковими основами самостійної роботи, володіти певними навичками роботи з комп´ютером та ін.

Принцип відповідності технологій навчання. Технології навчання мають бути адекватними моделям дистанційного навчання. Так, у традиційних дисциплінарних моделях як організаційні форми навчання використовуються лекції, семінарські й практичні заняття, імітаційні або ділові ігри, лабораторні заняття, самостійна робота, виробнича практика, курсові й дипломні роботи, контроль засвоєння знань і умінь. У процесі становлення СДО можуть з´явитися нові моделі, що у разі необхідності будуть включені в неї. Прикладом таких моделей можуть слугувати об´єк­тивно-інформаційні або проектно-інформаційні моделі. Як організаційні форми навчання в цих моделях використовуватимуться комп´ютерні конференції, телеконференції, телеконсультації, проектні роботи і т. ін.

Принцип мобільності навчання. Полягає у створенні інформаційних мереж, баз і банків знань та даних для дистанційного навчання, що дають змогу студенту коригувати або доповнювати свою освітню програму в потрібному напрямку за відсутності відповідних послуг у вищому навчальному закладі, де він навчається. При цьому вимагається збереження інформаційної інваріантності освіти, що забезпечує можливість переходу з одного ВНЗ до іншого за спорідненими або іншими напрямами.

Принцип неантагоністичності дистанційного навчання наявним формам освіти. Проектована СДО зможе дати необхідний соціальний та економічний ефект за умови, якщо створювані та впроваджувані інформаційні технології стануть не чужорідним елементом у традиційній системі вищої освіти, а природно інтегруватимуться в нього.

Якість дистанційного навчання залежить від дотримання певних педагогічних вимог, а саме:

1. Заохочення контактів між студентами й викладачами. Ці контакти — найважливіший чинник пізнавальної мотивації. Спілкування з різноманітними викладачами збільшує інтелектуальні здібності студентів і змушує їх замислюватися над своїми цінностями й планами.

Сучасні комунікації полегшують спілкування професорсько-викладацького складу, дають змогу об´єднувати зусилля при розв´язанні різноманітних проблем. Особливо це влаштовує сором´язливих студентів — їм легше ставити запитання в письмовій формі й конфіденційно. Велику роль при цьому відіграє асинхронний зв´язок, що дає змогу організувати ефективну бесіду навіть при невисокому рівні володіння мовою, якою здійснюється навчання.

2. Розвиток співробітництва студентів. Навчання в колективі значно ефективніше, ніж самостійне. Не секрет, що робота в колективі збільшує захопленість навчанням, а розподіл ідей поліпшує процес мислення. Спільне навчання, розв´язання проблем, їх обговорення посилюється існуючими системами комунікацій. Електронна пошта уможливлює спілкування студентів у будь-який час, навіть якщо вони розділені простором.

3. Використання активних засобів навчання. Студенти по­

винні обговорювати матеріал, що вивчається, обмірковувати,

пов´язувати його зі своїм життєвим досвідом.

Діапазон технологій, що використовуються, дуже великий. Усі вони включають три компоненти: програмні засоби, навчальні матеріали й бесіди в реальному масштабі часу. Нині сучасні засоби комунікації можуть їх підтримувати.

4.Швидкий зворотний зв´язок. При вивченні матеріалу студенти потребують допомоги. Це оцінка їхніх знань, консультації під час виконання самостійних завдань. Вони повинні знати, про що їм треба ще дізнатися і як оцінити свої знання. Нині таких можливостей багато. Це електронна пошта, відеоконференцзв´язок. Комп´ютери накопичують інформацію про роботу студента, а це дає можливість аналізувати його досягнення.

5.Ефективне використання часу. Час, помножений на енергію, є основою навчання. Ефективне використання часу важливе і для студентів, і для викладачів. Успішний розподіл часу забезпечує ефективне учіння та ефективне викладання.

6.Висока мотивація. Мотивація потрібна кожному: і тому, хто недостатньо підготовлений або не хоче виявляти себе, і тому, хто здібний та активний. Нові технології істотно підвищують мотивацію навчання. При використанні Інтернету, не лише опановується інформація, а й активізуються пізнавальні вміння студента аналізувати, узагальнювати й оцінювати. Потужним мотивом є подання закінченої студентської роботи в Інтернет.

7.Урахування здібностей студентів і шляхів навчання. До вивчення веде безліч шляхів. Урахування здібностей студентів збагачує, урізноманітнює й індивідуалізує їхню навчальну роботу. Студенти мають показати свої здібності в оволодінні методами навчання, а технологічні ресурси якраз і дають змогу забезпечити різноманітні засоби навчання, використовуючи допомогу викладачів, лабораторні роботи, задачі тощо.

Розвиток СДО орієнтується на такі соціальні групи:

молодь, яка не має можливості отримати високоякісні освітні послуги в традиційній системі освіти через обмежену пропускну спроможність цієї системи, необхідність поєднання навчання з роботою, географічну віддаленість від навчальних центрів та інших аналогічних чинників;

—офіцери, звільнені зі Збройних Сил, та члени їхніх сімей;

—особи, що проходять строкову службу в Збройних Силах;

—звільнені й скорочені з посад особи, які зареєструвалися в службі зайнятості;

—керівники регіональних органів влади та управління;

—працівники, які вже мають освіту і прагнуть здобути нові знання;

—студенти, що виявили бажання отримати другу паралельну освіту;

—особи, специфіка роботи яких (наприклад, вахтовики) не дає змогу навчатися в ритмі діючих освітніх технологій;

—ті, хто має медичні обмеження для отримання регулярної освіти за денною формою;

—менеджери, працівники підприємств різних форм власності;

—викладачі різноманітних освітніх установ, зокрема й вищих навчальних закладів;

—громадяни, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Створення СДО, яка повною мірою відповідає поставленій меті, є складним загальнодержавним завданням. При його здійсненні має бути використано накопичений у вищій школі науково-методичний, кадровий і виробничий потенціал, інформаційні ресурси й технології, досвід проведення дистанційного навчання, існуюча телекомунікаційна інфраструктура (універсальні канали зв´язку й канали вторинних мереж), а також організаційні структури вищої освіти.

Разом з тим при організації єдиної СДО треба подолати відокремленість і неузгодженість у розвитку дистанційного навчання, забезпечити ефективне об´єднання зусиль університетів, інших освітніх установ і організацій у царині дистанційного навчання. Це можливо на основі:

—дотримання вимог державного стандарту;

дотримання загальних психолого-педагогічних, методичних і технічних вимог до дистанційних курсів;

—дотримання єдиних критеріїв визначення рівня психолог-гопедагогічної компетентності кадрів С ДО;

—створення єдиного інформаційно-освітнього середовища СДО;

—об´єднання бюджетних і позабюджетних джерел фінансування розвитку СДО в цілому;

—єдиного стратегічного управління системою.

Формування єдиної СДО не має перешкоджати самостійності освітніх установ та розвитку різноманітних форм ДН, які забезпечують рівень підготовки, що перевищує вимоги державного освітнього стандарту.

Основними завданнями, пов´язаними зі створенням СДО, є:

1) визначення й закріплення принципів організації та функціонування єдиної СДО;

2)формування організаційно-управлінської структури СДО й фінансових механізмів, що забезпечують її розвиток;

3)розробка нормативно-правового забезпечення СДО;

4)створення системи інформаційно-аналітичного та маркетингового забезпечення СДО, включаючи розробку та здійснення програми проведення рекламно-пропагандистської кампанії (з урахуванням специфіки регіонів і типів контингенту користувачів), спрямованої на ознайомлення населення з принципами функціонування, можливостями й перевагами СДО та надання їй статусу високої престижності й соціальної значущості;

5)розробка теоретичних, науково-психологічних основ і конкретних методик дистанційного навчання з урахуванням соціокультурної, професійної, етнічної, віково-психологічної та іншої специфіки користувачів ДН;

6)створення спеціалізованих інформаційно-освітніх курсів і курсів ДН, в тому числі розподіленої системи інформаційних ресурсів навчального призначення, доступних за комп´ютерними телекомунікаціями й розвитком системи електронних бібліотек;

7) визначення критеріїв, засобів і систем контролю якості ДН;

8)формування матеріально-технічної бази СДО, зокрема для розробки й репродукування методичних матеріалів, програм, курсів і їх супроводу;

9)удосконалення комунікаційної інфраструктури для реалізації освітніх технологій ДН.

Означені завдання мають розв´язуватися з урахуванням таких принципових вимог:

—безумовне забезпечення високих стандартів і якості освіти за рахунок реалізації комплексних освітніх програм, що ґрунтуються на кращих традиціях вітчизняної освіти, міжнародному досвіді, а також на використанні передових психолого-педагогіч-них, інформаційних, комунікаційних та інших технологій;

—організація освіти, на основі тісної та неперервної взаємодії освіти, науки й виробництва, використання переваг, створюваних такою організацією;

—конкретна адресність курсів і програм ДН залежно від соціальних і освітніх завдань та специфіки контингенту тих, хто навчається;

—послідовне формування сприятливої суспільної думки про дистанційну освіту й створення умов для соціально-психологічної комфортності користувачів СДО;

—забезпечення повноцінного оперативного (педагогічного) та відстроченого (освітнього й соціально-психологічного) зворотного зв´язку зі споживачами послуг СДО для визначення її дієвості в різноманітних регіонах та ефективності дистанційного навчання серед різноманітних категорій користувачів;

—переважна орієнтація державних замовлень для СДО на вітчизняних виробників технічних засобів з метою розширення зайнятості в економіці.

Система дистанційного навчання включає програми й курси різноманітних рівнів.

1. Початкова освіта. Програми й курси, розраховані на учнів 5—11 років: уроки читання, письма, арифметики, музики. Значна частина цих курсів має ігрову форму, найоптимальнішу для дитячого сприймання. Частина таких курсів може бути використана для певних груп дорослого населення.

2.Середня освіта. Курси відповідають типу й рівню середньої освіти. На цьому рівні активно застосовуються освітні ігри, які широко представлені в комп´ютерних мережах. Прикладом таких програм може бути дистанційна форма евристичного навчання.

3.Середня професійна освіта. Курси й програми для тих, хто закінчив загальноосвітню школу. Вони дають змогу отримати професію, але нижчого рівня кваліфікації, ніж курси для отримання ступеня.

4.Підготовчі курси. Курси, що готують до навчання для підвищення кваліфікації. Тут використовуються також різноманітні олімпіади, що вносять змагальний елемент у навчання.

5.Вища освіта. Програми для отримання ступенів бакалавра, спеціаліста й магістра. Велике значення має те, що особи, які мешкають в інших країнах, можуть одержувати освіту рідною мовою, що не є державною в країні їхнього проживання.

6.Післядипломна освіта. Науково-освітні програми для отримання ступенів кандидата й доктора наук.

7.Додаткова освіта. Скорочені програми для осіб, які вже мають вищу освіту, але в іншій сфері знань. Курси для отримання додаткових знань у галузі, пов´язаній з професійною діяльністю тих, хто навчається. Наприклад, курси підвищення кваліфікації, курси іноземної мови. Важливо, що фахівці, які працюють на міжнародному рівні, можуть отримувати освіту в тій країні, де вони працюють. Особливу вагу це має для фахівців з міжна­родного бізнесу.

8.Професійні курси. Націлені на отримання практичних навиків (курси машинопису, бухгалтерські курси). Ці курси є складовою навчання, при якому проводяться й практичні заняття, під час яких удосконалюються отримані навики. Сюди ж слід віднести й дистанційне тестування. Так, тест на знання російської мови як іноземної може складатися за допомогою комп´ютерних телекомунікацій з будь-якої країни світу.

9.Курси соціального спрямування. Це, наприклад, курси навчання населення правил поведінки у випадку стихійних лих, правил вуличного руху тощо. До цієї групи входять і курси ліквідації неграмотності, якщо вони спрямовані на певні групи населення, скажімо, етнічні меншості.

Система освіти, що розвивається дистанційно, відкрита для всіх бажаючих. Вона, з одного боку, дає змогу задовольнити освітні потреби учнів, а з іншого — є суспільно корисною в соціальному сенсі, забезпечуючи дозвілля учнів, підвищуючи їхній інтелектуальний і культурний рівень.

Система дистанційного навчання конкретного ВНЗ включає такі види забезпечення:

Методичне: методики, рекомендації з технології дистанційного навчання з урахуванням дидактичних і психологічних аспектів.

Програмне: мережеві системні програми, комп´ютерні навчальні програми, інструментальні середовища для створення навчальних програм. Для створення комп´ютерних навчальних програм можна використати програмні середовища, розміщені на різних серверах (WebCT).

Технічне: персональні ЕОМ для організації сервера, персональні й мережеві комп´ютери.

Інформаційне: конспекти лекцій, підручники та інші методичні матеріали на паперових і магнітних носіях, довідники, різноманітні бази даних методичного характеру та ін.

Організаційне: нормативні документи держави і організацій, визначальні структури організацій, що здійснюють дистанційне навчання.

До особливостей дистанційного навчання, як зазначалося вище, належить надання студентам можливості самим отримувати необхідні знання, користуючись розвиненими інформаційними ресурсами, що їх пропонують сучасні інформаційні технології. Інформаційними ресурсами дистанційного навчання є бази даних і знань, комп´ютерні, у тому числі мультимедійні, навчальні та контролювальні системи, відео- й аудіозаписи, електронні бібліотеки поряд з традиційними підручниками та методичними посібниками.

Дистанційне навчання інтегрує весь наявний арсенал засобів навчання й надає їм якісно нового рівня.

Крім того, передбачається велика кількість завдань, розрахованих на самостійне опрацювання з можливістю отримання щоденних консультацій.

У дистанційному навчальному процесі використовуються такі засоби навчання:

—друкування видань;

—електронні видання на гнучких магнітних, лазерних або жорстких дисках;

—комп´ютерні навчальні системи у звичайному й мультимедійному варіантах;

—аудіальні навчально-інформаційні матеріали;

—відеонавчальні матеріали;

—лабораторні дистанційні практикуми;

—тренажери;

—бази даних і знань з дистанційним доступом;

—електронні бібліотеки з дистанційним доступом;

—дидактичні матеріали на основі експертних навчальних систем;

—дидактичні матеріали на основі геоінформаційних систем;

—комп´ютерні мережі;

—телевізійні передачі.

Центральною ланкою СДО є засоби телекомунікації та їхня транспортна основа. Вони забезпечуються:

1) необхідними навчальними і навчально-методичними матеріалами;

2)зворотним зв´язком між викладачем та студентом;

3)обміном управлінською інформацією всередині системи ДН;

4)виходом у міжнародні інформаційні мережі, а також для підключення до СДО зарубіжних користувачів.

Умови ефективності дистанційного навчання

Для ефективного дистанційного функціонального навчання необхідно реалізувати такі дидактичні завдання:

1.Окреслити завдання й напрями процесу розробки дистанційної навчальної програми, підготовку навчальних матеріалів для їх дистанційної передачі.

2.Розподілити обов´язки так, як потребує система дистанційного навчання.

3.З´ясувати основні психологічні якості студентів, що навчатимуться дистанційно.

4.Визначити методику, прийнятну для системи дистанційного навчання, врахувавши освітню мету запропонованої програми, доступність для студента, дешевизну як для провайдера, так і для студента.

5.Обумовити вид зв´язку (електронний, телефонний, поштовий) зі студентами, що навчаються дистанційно.

6.Створити відповідну структуру для забезпечення зв´язку зі студентами.

7.Визначити, а в разі потреби й протестувати засоби й шляхи комунікації, що використовуватимуться всіма учасниками.

8.Скласти графік проведення всіх заходів, що моделюють процес навчання.

9.Розробити програми оцінювання й коментування всіх компонентів навчання і визначити, які з них можна включити у процес дистанційного навчання.

10.Підготувати проекти вдосконалення навчальних матеріалів і переконатися, що ці нововведення можна включити в систему дистанційного навчання.

11.Укласти плани ефективної підтримки студентів відповідно до чинних стандартів навчання.

12.Організувати процес неперервної перевірки відповідності та якості запропонованої дистанційної навчальної програми.

Установа, що надає дистанційну освіту, має вжити таких заходів:

1. Обрахувати кошториси прибутків і витрат (включаючи ті, що пов´язані з передбачуваною кількістю студентів) дистанційної навчальної системи.

2. Розробити фінансові плани дистанційних навчальних програм, що враховують реальний контингент студентів. Різниця між запланованим та реальним фінансовими кошторисами не має впливати на академічні стандарти, а витрати студентів не мають залежати від кількості зареєстрованих студентів.

3. Обґрунтувати фінансові розрахунки, що показували б розподіл видатків і прибутків під час підготовки й реалізації програм, а також розподіл грошей між установами, що надають дистанційне навчання, місцевим агентом, викладачем і студентом.

4. Передбачити процедури розв´язання незапланованих проблем, що можуть виникнути.

Важливою умовою дистанційного навчання є дотримання академічних стандартів якості при розробці програм. Процес створення програми чи будь-якого її модуля повинен включати в себе:

1. Повне дотримання академічних стандартів.

2. Визначення мінімальних академічних потреб програми, опис цих потреб таким чином, щоб вони були зрозумілими потенційним студентам.

3. Розгляд стратегій підсумкового тестування, включаючи визначення того, як воно впливає на результати навчання у рамках програми чи модуля.

4. Опис відношень між стратегіями навчання, поставленими завданнями і очікуваними результатами.

5. Упровадження процесу контролю за якістю основних компонентів складеної програми.

Освітньому закладу, що пропонує дистанційну форму навчання, потрібно:

1. Зважати на навички, знання і досвід студента та умови, в яких він навчатиметься, використовуючи дистанційну навчальну систему.

2. Визначити основу для вибору засобів навчання.

3. Детально розглянути та визначити навчальні матеріали й інші засоби навчання, які будуть запропоновані студенту через установу, що надає послуги з дистанційного навчання.

4. Ознайомитися зі структурою навчальних матеріалів і переконатися, що вона забезпечує досягнення необхідних результатів.

5. Розглянути, якою мірою навчальні матеріали наповнені інтерактивним потенціалом і сприяють засвоєнню студентами певного багажу знань.

6. Детально скласти розклад занять з конкретної навчальної програми, використовуючи систему планування дистанційного навчання.

7. Укласти програму дій для установи, що надає дистанційне навчання.

Установа, що надає дистанційне навчання, повинна мати:

1.Технології керівництва й рецензування, що підходять для даної навчальної системи й навчальної програми.

2.Основну мету періодичних перевірок навчальних програм як дистанційного, так і традиційного типу.

3.Методику, за допомогою якої навчальні матеріали перевіряються на предмет їх ефективності, доступності й гнучкості.

4.Процедуру з обробки даних про успіхи студентів і засвоєння програм дистанційного навчання, аналізу цих даних.

Крім того, установа має вирішити, що інформація необхідна як потенційним, так і наявним студентам. Цей процес включає в себе щонайменше:

1. Документ про права та обов´язки установи і студентів

2.Чіткий опис сертифіката, що видається по закінченні курсу.

3.Характеристику дистанційної навчальної системи.

4.Розклад усіх видів діяльності, включаючи терміни складання завдань та наслідки за невиконання цих термінів.

5.Інформацію:

—про визнання диплома;

—правила і критерії прийому;

—зміст і тематику навчальної програми та її окремих модулів;

—очікувані результати;

—вимоги й засоби оцінювання та процедури обробки результатів;

—засоби спілкування зі всіма сторонами, що беруть участь у цьому процесі;

—вартість навчання і навчальних матеріалів, терміни оплати, форми оплати та її підтвердження;

—терміни виконання навчальної програми;

—роль академічних і адміністративних співробітників як у центрі, так і на місцях;

—можливі контакти з установою та співробітниками;

—підтримку навчання, яку студент дістає індивідуально й на базі місцевої освітньої групи;

—наявність мереж і комунікацій, через які студент може шукати підтримку на відстані;

—механізми оцінювання й надання рекомендацій студентам;

—доступ до освітніх ресурсів у місцевих організаціях і навчальних установах, крім ресурсів, що надаються установою-про-вайдером через бібліотеки, консультативні служби та ін.;

—процес стеження за надійністю оцінювання;

—процедури, пов´язані з виявленням фактів списування, обману й плагіату;

—завдання установи щодо забезпечення розвитку студента і його автономного навчання;

—юридичний формальний статус і права студентів в установі;

—процедуру подачі протестів і скарг, зокрема опису подачі скарг безпосередньо в установу-провайдер;

—процеси забезпечення надійності оцінок і коментарів.

Щодо системи оцінювання знань студентів установа-провай-дер має зважати на такі чинники:

1. Логічне пояснення порядку включення стратегій оцінювання у навчальну програму.

2. Рівень завдань мусить відповідати особливостям студентів, їхньому рівню знань і успіхам.

3. Можливість продемонструвати доступні процеси для перевірки самостійної роботи студентів.

4. Засоби координації та визначення всіх стандартів оцінювання.

5. Рівень надійності будь-яких систем оцінювання в рамках дистанційного курсу.

6. Правила, інструкції та документація з кожного етапу

іспитів.

7. Вимоги до повідомлення результатів оцінювання.

8. Можливість використання усних іспитів для розв´язання спірних питань.

9. Присутність сторонніх спостерігачів під час іспиту.

Як приклад структури, що проводить дистанційне навчання в Росії, можна розглянути досвід Московського університету економіки, статистики та інформатики (МЕСІ). Інститут дистанційної освіти МЕСІ (ІДО МЕСІ) створено у травні 1996 р. як об´єднувальний ключовий компонент системи дистанційної освіти, що складається, своєю чергою, з низки підсистем і елементів.

Дидактична підсистема містить два блоки: навчально-методичний та засобів інформаційних технологій і дидактичної взаємодії. До навчально-методичного блоку входять викладачі, які поділяються на розробників навчального матеріалу, методистів і тьюторів. Усі вони становлять "віртуальний" мобільний штат. Основне навчальне навантаження безпосередньо виконують тьютори, котрі працюють у регіонах. їх підготовка й сертифікація проводиться в ІДО.

Засоби навчання включають: навчально-практичні посібники (НПП), навчальні матеріали в електронному, гіпертекстовому й лінійному виглядах, відео- та аудіоматеріали, комп´ютерні навчальні системи у звичайному й мультимедійному варіантах. При проведенні навчального процесу НПП, виконані в паперовому варіанті, становлять базу при "кейсовому" варіанті організації навчального процесу. Раціональна структура НПП з дисципліни (курсу) включає в себе, в ідеальному випадку, 15 структурних одиниць, взятих за основу конструктивної схеми НПП.

Блок інформаційних технологій дидактичної взаємодії та доставки навчальних матеріалів охоплює традиційну пошту, елек тронну пошту, телефон, факс, аудіоконференції, відеоконференції, що використовуються в певних пропорціях у навчальному процесі.

Маркетингова підсистема виконує традиційні функції підсистеми маркетингу підприємства. Необхідність маркетингової підсистеми в освітній установі зумовлена тим, що відкриті університети підійшли до "точки маркетингу" — ситуації, коли нарощуваний обсяг пропозицій освітніх послуг урівноважив те, що домінувало раніше, збільшив попит і почав переважати його. Важливим структурним елементом підсистеми є видавнича діяльність.

Ключовою постаттю в системі дистанційного навчання є тьютор, що відповідає за проведення занять зі студентами. Аналізуючи досвід зарубіжних університетів, можна помітити, що в більшості випадків розробник курсу і тьютор — одна й та сама особа.

Багато досвідчених викладачів віддають перевагу при проведенні занять зі студентами денної форми навчання використанню технології дистанційного навчання.

Викладачі й координатори повинні знати:

—призначення, особливості влаштування й функціонування телекомунікаційної мережі;

—умови зберігання й передачі інформації в мережі;

—основні інформаційні ресурси та особливості роботи з ними;

—особливості організації та проведення телекомунікаційних проектів, тематичних телеконференцій;

—методичні основи організації роботи викладачів і студентів у мережі;

—основні правила поведінки користувачів мережі, основи телекомунікаційного етикету.

Викладачі й координатори повинні вміти:

—працювати з електронною поштою, телеконференціями, мережевими інформаційними службами;

—відбирати й обробляти інформацію, отриману з мережі;

—проводити пошук інформації в мережі;

—готувати інформацію до передачі по мережі з використанням текстового, графічного редактора і необхідної обслуги (архіваторів, кодувальників);

— організувати, розробити та провести мережевий проект,

тематичну телеконференцію.

Учасникам системи дистанційної освіти важливо також дотримуватися правил мережевого етикету. Етикет — це правила хорошого тону в тій або тій соціальній групі. В Інтернеті вже склалися певні правила спілкування. Тому викладачі й студенти повинні їх дотримуватись. Ці правила мають різноманітні форми. Нижче наводимо один з варіантів мережевого етикету.

Правило 1. Пам´ятайте, що ви спілкуєтеся з людиною. Не робіть іншим те, чого не хочете отримати від них самі. Поставте себе на місце людини, з якою розмовляєте. Відстоюйте свою думку, але не ображайте тих, хто навколо вас.

Коли використовуєте телекомунікації, то маєте справу з екраном комп´ютера. Ви не можете жестикулювати, змінювати тон, і ваша особа не має жодного значення. Слова, тільки слова — це все, що бачить ваш співрозмовник.

Коли ведемо розмову електронною поштою або в конференції, можна дуже легко помилитися в тлумаченні слів співрозмовника і, на жаль, забути про те, що адресат — теж людина зі своїми почуттями і звичками. Отже, не забуваймо про головний принцип мережевого етикету: всюди в мережі знаходяться реальні люди.

І ще одна причина, яка зобов´язує бути чемним у мережі. Коли ви встановлюєте зв´язок в кіберпросторі, пам´ятайте, що ваші слова фіксуються. Можливо вони збережуться там, куди ви вже не зможете дістатися. Проте є шанс, що вони ще повернуться і зашкодять вам, а у вас не буде жодної можливості вплинути на цей процес.

Правило 2. Дотримуйтесь тих самих стандартів поведінки, що й у реальному житті. У повсякденності більшість з нас свідомо підкоряється законам, інколи через обмеження, інколи через побоювання бути викритими. У віртуальному просторі такі шанси порівняно невеликі. Люди нерідко забувають про те, що "за екраном" перебуває жива людина. Більше того, вважають, що в мережі правила поведінки не такі самі, як у звичайному житті. Цю оману можна виправдати, але все одно це омана. Стандарти поведінки можуть дещо різнитися в різних точках віртуального простору. Однак у цілому вони не більш поблажливі, ніж у реальному житті.

Тож дотримуйтеся етики спілкування. Не вірте тому, хто каже: "Уся етика тут полягає в тім, що ви самі для себе встановите". Якщо ви зустрічаєтесь з проблемою етичного характеру в кіберпросторі, уявіть, що ви в реальному житті. Тоді ви швидко знайдете розв´язання. Ще один аспект мережевого етикету: якщо ви використовуєте умовно-безкоштовне програмне забезпечення, заплатіть за нього. Ваші гроші сприятимуть створенню нових shareware-продуктів. Якщо хтось порушує закон у віртуальному просторі, він, звичайно, порушує й мережевий етикет.

Правило 3. Пам´ятайте, що ви знаходитесь у кіберпросторі. Те, що без вагань приймається в одному місці, можуть вважати за грубощі в іншому. Наприклад, якщо в конференціях обговорюються телевізійні програми, різні чутки й плітки — це цілком нормальне явище. Але якщо ви втрутитесь з цих питань в журналістську дискусію, популярності це вам не додасть.

Опинившись у новій ділянці віртуального простору, спочатку озирніться. Не пошкодуйте часу на вивчення оточення, "послухайте", як і про що говорять люди. Після цього приєднуйтесь до розмови.

Правило 4. Поважайте час і можливості інших. Коли надсилаєте електронну пошту або відправляєте повідомлення до конференції, ви фактично претендуєте на чийсь час. І тоді ви відповідаєте за те, щоб адресат не витратив цей час даремно. Поняття "можливості" дуже широке. До можливостей треба віднести й таку характеристику, як пропускна спроможність каналу, через який відбувається зв´язок. Для кожної ділянки цього каналу є обмеження щодо обсягу даних, які можуть бути передані через нього. Це стосується сучасних оптичних ліній. Слово "можливості" доречно використати, кажучи також про фізичний обсяг носіїв інформації на відокремленому комп´ютері. І якщо випадково ви відправили до тієї ж самої конференції п´ять однакових повідомлень, ви витратили і час передплатників цієї конференції, і можливості системи, тому що займали лінію передачі й місце на диску.

Правило 5. Зберігайте особистісність. Використовуйте переваги анонімності. У мережі (наприклад, у конференціях) ви можете зустрітися з тими, кого ніколи не зустріли б у реальному житті, і ніхто не засудить вас за колір шкіри, очей, волосся, за вашу вагу, вік або манеру одягатися. Однак вас будуть оцінювати з погляду того, як ви пишете. Для тих, хто перебуває в мережі, це має неабияке значення. Таким чином, правила граматики відіграють важливу роль.

Несіть відповідальність за те, що кажете. Осмислюйте зміст вашого листа. Коли ви хочете сказати щось на зразок "мені здається..." або "я чув, що...", спитайте себе: "а чи не перевірити ще раз достовірність фактів?". Неточна інформація здатна викликати цілий шквал емоцій у мережі. І якщо це повторюється другий і третій раз, може статися, як у грі "зіпсований телефон": ваші слова будуть спотворені до невпізнанності. Крім того, переконайтесь, що Ваші послання зрозумілі й логічно витримані. Можна вигадати параграф тексту, що матиме бездоганний вигляд з погляду граматики, але буде цілком безглуздим. Це часто трапляється, якщо ви хочете переконати когось у вашій правоті, використовуючи безліч складних і довгих слів, вам не дуже знайомих.

Не ображайте користувачів. Будьте терплячі й чемні. Не вживайте ненормативну лексику, не йдіть на конфлікт заради самого конфлікту.

Правило 6. Допомагайте іншим там, де ви це можете зробити. Чому у віртуальному просторі слід ставити запитання ефективно? Тому, що ваші запитання читають багато людей, які знають на них відповідь. І навіть якщо кваліфіковано дадуть відповідь тільки декілька осіб, загальний обсяг знань у мережі збільшиться. Інтернет сам по собі з´явився через прагнення вчених до обміну досвідом. Поступово в цей захоплюючий процес втягнулися інші.

Дуже важливо обмінюватися відповідями на ваші запитання з іншими користувачами. Якщо ви передбачаєте, що отримаєте багато відповідей на своє запитання, або надсилаєте його до конференції, яку рідко відвідуєте, відповідайте на репліки електронною поштою, а не на адресу конференції. Коли ви отримали всі репліки, складіть їх і відправте одним повідомленням до конференції.

Якщо ви самі експерт, то можете зробити більше. Багато людей вільно відправляють цілі бібліографії, від списків ресурсів із законодавства до переліків популярних книг. Якщо ви лідируєте в групі, де немає списку відповідей на запитання, що часто ставляться, спробуйте самі його написати. Якщо ви виявили або самі створили документ, що, на вашу думку, може зацікавити інших, відправте його до конференції. Обмін досвідом — захоплююче заняття. Це вже давня й славетна традиція мережі.

Правило 7. Не втручайтеся у конфлікти й не допускайте їх. Причиною конфліктів нерідко стають флейми. Флейми (flames) — це емоційні зауваження, висловлені без урахування думки інших учас ників розмови. Будучи повідомленнями, вони викликають реакцію користувачів: "Ну, скажи, що ти насправді думаєш про це?"

Чи забороняє мережевий етикет флейми? Не зовсім. Флейми — теж стара традиція мережі. Вони можуть приносити задоволення як авторам, так і читачам.

Але мережевий етикет проти флеймів, що переростають у "війни" — серії злісних послань, якими обмінюються, як правило, два або три учасники дискусії. Такі "війни" можуть буквально захопити конференцію і зруйнувати дружню атмосферу. Це несправедливо стосовно інших учасників конференції. І дуже швидко люди, які не беруть участі у дискусії, стомлюються від конфліктів. Фактично відбувається неприпустима монополізація ресурсів.

Правило 8. Поважайте право на приватне листування.

Правило 9. Не зловживайте своїми можливостями. Хто у віртуальному просторі почуває себе професіоналом? Це системні адміністратори, аси в кожній мережевій грі, експерти в кожному офісі. Маючи ширші знання або повноваження, ці люди автоматично отримують перевагу. Утім, це зовсім не означає, що вони можуть нею користуватися. Наприклад, системні адміністратори не повинні читати приватні поштові повідомлення.

Правило 10. Навчіться вибачати іншим їхні помилки. Коли хтось припускається помилки (це може бути помилка в слові, необережний флейм, безглузде запитання або невиправдано довга відповідь), виявляйте до цього поблажливість. Якщо у вас гарні манери, це ще не значить, що ви маєте ліцензію на викладання цих манер усім іншим. Якщо ж ви вирішили звернути увагу користувача на його помилку, зробіть це коректно й краще не в конференції, а у приватному листі. Дайте людям можливість повагатися. І не будьте бундючним та гордовитим.