3. Основні моделі національних економік

Змішана система регулювання притаманна країнам з розвиненою ринковою економікою. Маючи спільні риси, вона характеризується певними національними особливостями.

Національна економіка є комплексним феноменом, який поєднує вза­ємопов’язані загальні риси, притаманні всім економічним системам, особ­ливі ознаки, характерні для економік певної групи країн, та унікальні риси, властиві виключно цій економіці.

Виділяють дві групи країн за способом регулювання економічних процесів – країни економічного лібералізму та країни економічного дирижизму.

Економічний лібералізм - система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.

Економічний дирижизм передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Змішаній економіці властиві різні моделі, в яких поєднується загальне та особливе. У всіх моделях є загальні риси, до яких належать:

• наявність різноманітних форм власності;

• переважання вільних цін на товари і послуги;

• розвинена система вільної конкуренції;

• розповсюдження підприємницької діяльності;

• певна система державного регулювання економіки.

Щодо особливого, то загальні риси мають національну специфіку. Можна виділити ряд характерних моделей ринкової економіки, що використовуються в сучасних умовах.

Американська (англо-американська) модель – модель керованого вільного підприємництва. Географія моделі: США, Канада, Велика Британія, Ірландія, Австралії та Нової Зеландії. Її характерними особливостями є:

• мала питома вага державної власності; основні позиції в економіці займає приватний капітал, розвиток якого регулюється інституційними структурами, правовими нормами і податковою системою;

• мінімальна регулююча роль держави в економіці; головна дія на економіку держави здійснюється через непрямі важелі - держбюджет, кредитно-грошову систему, господарсько-правове законодавство;

• різного типу заохочення підприємництва; через систему урядових замовлень до здійснення державних програм залучається приватний бізнес (крупний, середній і дрібний) і цим формує великий державний ринок;

• ринок робочої сили характеризується найбільшою конкурентоспроможністю: підприємства користуються значною свободою при наймі та звільненні робітників; великий обіг робочої сили; люди мобільні та часто змінюють вид занять; ставки оплати праці змінюються повільно;

• велика відмінність в рівні заробітної платні, що становить 110-кратний розрив між головою фірми і службовцями; різка диференціація на багатих і бідних ( співвідношення 20% самих бідних та самих богатих складає 4,7% загального національного доходу на частку бідних та 41,9% на долю багатих);

• прийнятний рівень життя малозабезпечених груп населення; система соціального забезпечення в США складається з: соціального страхування (пенсії, допомоги, медичні послуги особам, що мають страховку, страхова допомога безробітним) і допомога малозабезпеченим (ці виплати йдуть з держбюджету, але державні ресурси доповнюють витрати на соціальні послуги приватного сектора, який є головним джерелом соціального фінансування).

Основні риси представників цієї моделі є:

• індивідуалізм (впевненість у собі, прагматичність тощо);

• обов’язок непорушності контрактного права;

• наполеглива праця;

• підприємництво;

• прагнення до наживи;

• свобода;

• представницька демократія.

Німецька модель (неоліберальна) отримала назву «соціальне ринкове господарство».

Ця модель цікава тим, що вона наочно демонструє як країна, перебуваючи під владою диктатури та маючи мілітаризовану зруйновану економіку, змогла всього за кілька років перетворитися у демократичну державу з орієнтованою на споживача динамічною економікою. Головним ідеологом соціальної ринкової економіки є Людвіг Ерхард.

Відмітними особливостями німецької моделі є:

• сильна державна дія на економіку, яка виявляється переважно при вирішенні соціальних проблем, у Німеччині традиційно існують значні соціальні зобов'язання держави: безкоштовна медицина, освіта;

• Німеччина однією з перших ввела на початку 70-х років принцип таргетування (планування) основних макроекономічних показників, тут же був реалізований принцип соціального партнерства, що має за мету участь працівників підприємства в його власності;

• у німецькій моделі вирішальна роль відводиться банкам, при цьому центральному банку надана повна автономія;

• відмінність у рівні заробітної платні є незначною і складає 23 кратний розрив між головою фірми і службовцями.

Таким чином, характерною особливістю німецької змішаної економіки є її соціальна орієнтація. Джерелом соціального захисту населення є не прибутки підприємств, а спеціальні бюджетні і позабюджетні фонди.

Французька модель. Вона не має яскравих особливостей. Ця модель – середнє між американською і німецькою. У французькій моделі високою є регулююча роль держави.

Франція — єдина країна в Європі, що зуміла реалізувати концепцію економічного розвитку на основі державних планів-програм, що багато в чому визначили успіхи реконструкції і економічного зростання в повоєнний період.

У Франції з 1947 р. складаються п'ятирічні плани — індикативне планування. А. Самуельсон відзначав, що французьке «державне планування» є чудовим внеском Франції в державне планування. «Така система виявилася неправдоподібно вдалою, якщо взяти до уваги неформальний напівдобровільний характер заходів, зроблених для її здійснення...»

Для французької моделі характерні значні масштаби прямої підприємницької діяльності держави, широке втручання держави в процес накопичення капіталу.

Швецію, Норвегію, Данію і Фінляндію часто об'єднують в одну модель – скандинавську. Скандинавська модель, яку називають «економікою узгоджень», має особливі риси. Концепція «економіки узгоджень» розроблялась для країн Скандинавії на базі спеці­альних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальноцивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергічного ефекту від раціонального поєднан­ня ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки („раціональна змішаність"), що проявля­ється у появі механізмів переговорного характеру узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності еконо­мічних систем на макрорівні та мікрорівні, оптимально поєднавши цілі суб'єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування.

Шведська модель (скандинавські країни, окремі елементи її використовують в Іспанії, Португалії, Греції) характеризується соціальною спрямованістю державної політики, яка переслідує скорочення майнової нерівності. Відмітною особливістю шведської моделі є:

• соціальна спрямованість, скорочення майнової нерівності, турбота про малозабезпечені верстви населення. Іноді шведську модель називають "другою моделлю соціалізму". Швеція відрізняється високим рівнем життя і забезпечення цивільних прав;

• держава бере активну участь у забезпеченні економічної стабільності і в перерозподілі доходів: загальна сума державних витрат складає порядку 65% від загального об'єму валового національного продукту;

• вельми високий рівень державного сектора. В Швеції сформувалася концепція: «державний сектор, якщо вже він почав зростати і досяг певних розмірів, може почати розвиватися «сам по собі», на основі власної внутрішньої логіки політичного механізму ухвалення рішень». Велика частина послуг в Швеції надається в державному секторі, причому безкоштовно;

• держава достатньо часто втручається в процес ціноутворення, встановлюючи фіксовані ціни.

Японська модель. Ринкова система Японії більшою мірою, ніж в інших країнах, ґрунтується на національних традиціях. Особливість змішаної економіки в Японії — оптимальне поєднання тенденцій світового підходу з національною специфікою. Тільки завдяки особливим національним рисам японців, вплив на які справив синтоїзм (традиційна релігія), відбувався прискорений розвиток Японії.

Формування сучасної моделі господарювання відбувалося в умовах специфічного розвитку. Відмовившись від військових витрат, Японія сконцентрувала всі свої ресурси для використання «в мирних цілях» і перш за все для нарощування економічного потенціалу в промисловості. Японську модель характеризують:

• високий рівень державного впливу на основні напрями національної економіки, спочатку держава підтримувала виробництво танкерів, потім малолітражних автомобілів, а з 70-х років — виробництво електроніки і комп'ютерів, такий підхід дозволив Японії до середини 70-х років уникати глибоких криз і забезпечувати динамічний розвиток економіки;

• перехід до інформаційної економіки: з початку 80-х років розвернулася структурна перебудова економіки з посиленням на розвиток інформатики, робототехніки та інших. Доля електронної промисловості, телекомунікацій та інформаційних послуг у ВНП Японії складає більш ніж 20%. Сьогодні в інформатику вкладається більше коштів, ніж в енергетику, сировинні та переробні галузі;

• складання 5-річних планів зміцнення і розвитку сил самооборони, які розробляються з 1957 р.; перш ніж відбулося «японське чудо», був складений 30-річний стратегічнйй план виведення економіки з кризового стану і створення високоефективних виробництв;

• широке розповсюдження довічного найму робітників на фірмах; об'єднання їх загальними інтересами; залучення працівників до управління і прийняття рішень; діяльність так званих "груп якості";

• незначна відмінність у рівні заробітної платні, яка складає 17-кратний розрив між головою фірми і службовцями;

• соціальна спрямованість моделі: держава веде боротьбу проти соціальної нерівності, стежить за дотриманням соціальних прав громадян у разі хвороби, безробіття, виходу на пенсію, обов'язки щодо вирішення соціальних питань працюючих багато в чому покладаються на корпорації і об'єднання.

Важливим джерелом гнучкості японської економіки є розвиток середнього і дрібного підприємництва, при цьому ступінь контролю державною владою над економікою в порівнянні з іншими індустріально-розвиненими країнами більш високий. Також особливістю цієї моделі є її орієнтація на заощадження, виробництво і експорт при допоміжній ролі особистого споживання.

Економічні системи нових індустріальних країн у 50-60-х роках ХХ ст. характеризувалась значною роллю державних інституцій та державного сектору. У багатьох країнах була реалізована концепція етатизму (масштабне втручання держави в економіку) в поєднанні з політикою сучасного меркантилізму. Лише з 1980-х років в економічних системах НІК роль і вага державних інституцій в господарському житті почала знижуватись; зростає вага великих фірм, які беруть на себе значну частину соціальних функцій держави, фінансування наукових досліджень тощо.

Південнокорейська модель. В 1962 р. перед початком економічних реформ національний дохід на душу населення складав 82 дол. США на рік, а вже у 1988 р. він досяг 4,04 тис. дол. США. Відмітною особливістю південнокорейської моделі є дуже сильна регулююча дія держави на розвиток економіки. Вона має такі економічні важелі:

• планування економічного розвитку, цим займається державний плановий орган — Рада економічного планування, яка з 1962 р. розробляє п'ятирічні плани, має право схвалювати крупні інвестиційні проекти, ухвалювати рішення про виділення бюджетних коштів на їх фінансування, до 70-х років XX ст. планування мало директивний характер;

• у Південній Кореї тривалий час діяла державна монополія у кредитно-фінансовій сфері, приватні банківсько-кредитні інститути з'явилися лише в першій половині 80-х років XX ст., така політика дозволяла державі концентрувати в своїх руках фінансові і валютні ресурси та ефективно використовувати їх на розвиток пріоритетних галузей;

• регулювання зовнішньоекономічної сфери було спрямовано на стимулювання експорту і обмеження імпорту і тим самим підтримувався розвиток власного виробництва.

• Централізоване використання середньо- і довгострокових планів і цільових програм із встановленням виробничих завдань і термінів їх виконання в поєднанні з ринковими методами господарювання дозволило Південній Кореї у відносно стислі терміни подолати бар'єр слаборозвиненості і зайняти гідне місце в світовій цивілізації.

Китайська модель. Китай у даному аспекті є державою, що формально базуючись на принципах комунізму і соціалізму будує реальну соціалістично-ринкову еконо­міку.

Отже, моделі національних економік формуються з урахуванням сві­тових надбань практики господарювання і враховують власні особливості розвитку: історичні, політичні, демографічні, екологічні, природні, соціально-культурні, психологічні тощо. Їхня структура є відображенням діа­лектичної взаємодії загального (моделі економічних систем) та специфічного (їх прояви в окремих країнах) економічного розвитку суспільства.

1 Бальцерович 2.0: план економічного порятунку Європи. Тиждень. – 06 вересня 2012. – Електронний ресурс: http://tyzhden.ua/Economics/59415

14