Тема 5. Економічні системи в контексті теорії економічного порядку

2. Сутність та класифікація економічних систем

Економічна система та модель національної економіки співвідносяться як загаль­не і специфічне.

Економічна система - це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язку елементів економіки, що утворюють економічну структуру суспільства.

Основними елементами економічної системи є:

1. механізм узгодження діяльності суб’єктів господарського життя. Розрізняють три основні начала організації господарського життя:

• ринковий механізм;

• об’єднання ділових одиниць та власників різних ресурсів і продуктів: трудові спілки, об’єднання промисловців тощо;

• держава;

2. механізм розподілу і перерозподілу створеного національного продукту. Розподіл здійснюється ринковим механізмом, проте доходи в суспільстві розподіляються нерівномірно за різними причинами. Держава через прогресивне оподаткування, державні трансферти, законодавчо встановлення урядом мінімальної заробітної плати тощо намагається зменшити нерівність у суспільстві;

3. механізм реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага. Держава створює правову базу, визначає права власності та способи їх захисту;

4. грошовий механізм;

5. важливими є також механізм найму та звільнення працівників, допомоги по безробіттю, соціального захисту і соціального страхування тощо.

Економічні системи суспільства мають кілька класифікацій:

1. Формаційний підхід. Базовим економічним ядром кожної формації є панівна форма власності:

• Архаїчна формація - первіснообщинний лад - економічна система первісної общини базувалась на спільній власності.

• Вторинні формації:

• Рабовласництво (рабство) - рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки зем­ля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Слов’янські народи оминули рабовласницький лад і перейшли до феодалізму.

• Феодалізм (кріпацтво) - розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб'єкт і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарський реманент тощо. Як об'єкт власності працівник змушений відпрацьовувати на свого господаря повинність (наприклад, відробітковий оброк, та (або) грошовий оброк).

• Капіталізм - за капіталістичного господарювання, щоб організу­вати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва пови­нен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину.

• Третя формація – комуністична, складається з двох фаз, нижчою фазою є соціалізм. Соціалізм - концепція ідеального суспільства: безкласове суспіль­ство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин; відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства. Спроба побудувати подібний устрій була у ряді країн Європи та Азії.

2. Цивілізаційний під­хід (залежно від розвитку людської цивілізації). Розрізняють такі стадії розвитку цивілізацій: неолітична, східно-рабовласницька, антична, ранньофеодальна, доіндустріальна, індустріальну та постіндустріальна цивілізація. Остання за своєю соціально-економічною формою є змішаною соціально-орієнтованою ринковою економікою;

3. За ступенем індустріального розвитку суспільства розрізняють: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та неоіндустріальне суспільство. Економічна система неоіндустріального суспільства, в свою чергу, проходить дві стадії інформаційної економіки і економіки знань. Під інформаційною економікою розуміється економіка, в якій головним "товаром" є інформація, що передається по комплексним багаторівневим інформаційно-комунікаційним мережам. Економіка знань - це економіка, в якій як спеціалізовані, так і повсякденні знання є джерелом економічного розвитку.

4. За способом організації господарської діяльності: традиційна, планова, ринко­ва та перехідна економічні системи.

   1. Традиційна економіка — це економіка, в якій практика використання ресурсів визначається традиціями і звичаями. Форми господарювання: натурально-громадське господарство та дрібнотоварне виробництво.

   2. Планова економіка є двох видів: демократична планова економіка та командна планова економіка.

      1. Демократична планова економіка припускає як суспільну, так і приватну власність на економічні ресурси. Планування має загальний характер, для більшості учасників економіки плани мають рекомендаційний характер (індикативне планування). Виконання планів обов'язкове лише для державних підприємств (імперативне планування).

      2. Командна планова економіка являє собою більш жорстку модель, характерну для колишнього СРСР, а також для низки країн Східної Європи і Азії.

   3. Ринкова економіка — це економіка, заснована на товарно-грошових відносинах, пануванні приватної власності і вільній конкуренції виробників і споживачів.

   4. Перехідна економіка – це особливий, проміжний тип економічної системи, у якій старі методи управління уже не діють, а нові важелі ще належно не працюють.

5. Інституційний напрям розглядає розвиток економічних сис­тем та окремих типів національних економік як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями та економічними агентами, що розвиваються під впливом економічних, політичних, соціальних, еколо­гічних, культурних, географічних та інших інституційних і природ­но-соціальних чинників.

Природа економічної системи та механізму її формування. У вітчизняній економічній науці існують два діаметрально протилежних підходи щодо визначення природи економічної системи та механізму її формування.

Одні економісти вважають, що економічна система є похідною від цінностей суспільства та типу політичного правління. Інші – цінності і політичне правління як елементи надбудови є похідними від економічної системи.

Прихильники першого підходу вважають, що існують кілька прототипів цінностей, форм політичного правління та економічних систем, кожен з яких має свої переваги та недоліки.

Цінності як система переконань відображають національну ментальність. За критерієм значущості розрізняють:

• індивідуалістсько-конкурентні – кожна особистість розглядається як унікум, яка шукає шляхи до самовираження та самореалізації;

• групово-кооперативні – особа розглядається як частина Всесвіту й частинка суспільного ладу. Своє призначення вона реалізовує через кооперативну взаємодію з іншими;

• егалітарно-колективістські – людина розглядається як частина колективної сутності (Платон, Томас Мор, Томазо Кампанела, Карл Маркс).

Політичне правління – певна система політичних інституцій та процедур. Форма політичного правління відбиває те, хто насправді ухвалює рішення і керує суспільством:

• противага (боротьба за владу) – представницький уряд з однією партією при владі та з однією або кількома в опозиції (США, Канада, деякі англомовні країни);

• колегіальність (співпраця при владі) – рішення ухвалюють представники в уряді від різних груп виборців. Така влада є демократичнішою за владу типу противаги;

• унітарна влада – абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура. Причини концентрації влади різноманітні, але наслідок однаковий – насильницьке усунення своїх політичних опонентів.

Цінності та форми політичного правління визначають основні способи організації економіки (таблиця 5.2)

Таблиця 5.2

Цінності		Форми політичного правління		Економічна система
індивідуалістсько-конкурентні	+	противага (боротьба за владу)	=	Капіталізм (вільне підприємництво)
групово-кооперативні	+	колегіальність (співпраця при владі)	=	Система узгодженого вільного підприємництва
егалітарно-колективістські	+	унітарна влада	=	Адміністративно-командна економіка

За цим підходом, економічний механізм є наслідком розвитку соціокультурних та політичних реалій і процесів.

Прихильники другого підходу пояснюють характер економічної системи на підставі взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, серед яких визначальними є відносини власності на засоби виробництва. Найбільш розповсюдженою є класифікація економічних систем за способом організації господарської діяльності, серед яких виділяють зокрема:

• адміністративно-командну економічну систему з властивим їй планово-державний механізмом регулювання;

• ринкову економічну систему з відповідним ринковим механізмом регулювання.

Адміністративно-командна економічна система (АКЕС) ґрунтується на системі централізованого директивного планування, яка є антиподом економічної свободи. Економічні системи командного типу існували переважно в країнах, де при владі були ортодоксально ліві політичні сили. В політичному плані панування адміністративно-командної економічної системи передбачає відсутність громадянського суспільства та правової держави.

Тип централізованого макроекономічного регулювання склався після жовтневого перевороту у Радянському Союзі та у 30-ті роки в Німеччині. У цей же період у цьому ж напрямі еволюціонували економічні системи Італії, Японії, Іспанії та інших країн. На відміну від Радянського Союзу, модель централізованої адміністративно-командної товарної економіки в цих країнах ґрунтувалася здебільшого на приватній власності.

Характерні риси АКЕС:

• панування суспільної (державної) власності на економічні ресурси, приватна власність майже повністю виключається;

• регулятивна роль належить централізованому державному директивному плануванні (планово-державний механізм). При директивному плануванні виконання плану є обов'язковим для всіх;

• товарно-грошові відносини не скасовані, проте ринок і ціна втрачають свої звичні функції;

• вирішальною умовою формування командної системи у товарній економіці є пригнічення економічної свободи виробника та запровадження над ним повного контролю з боку держави. Безпосередні виробники обмежені у прийнятті економічних рішень. Вони не мають можливості самостійно вибирати постачальників сировини, устаткування, а також здійснювати збут продукції;

• споживачі обмежені у виборі пропонованих продуктів. Як наслідок, відсутність конкуренції, гальмування зростання якості продукції, продуктивності праці і введення інновацій → постійний дефіцит товарів і послуг;

• основні економічні рішення приймаються централізовано у вигляді планів соціально-економічного розвитку.

Планово-державний механізм - це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.