2. Гетьманський переворот.

В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, ви­магаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 p. у Києві відбувся з'їзд Союзу земле­власників, який проголосив гетьманом усієї України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційні власті розігнали Централь­ну Раду і визнали владу гетьмана. В Україні стався державний переворот. Мотиви окупаційної влади, яка сприяла перевороту, цілком очевидні: втративши контроль на місцях. Центральна Рада не могла забезпечити союзникам обіцяних по­ставок сировини і продовольства. До того ж, Німеччину і Австро-Угорщину не задовольняв соціал-демократичний склад Централь­ної Ради та характер її соціально-економіч­них перетворень, перш за все, аграрних.

На зміну режиму УНР Центральної Ради прийшов авторитарний режим генерала П. Скоропадського, який 30 квітня 1918 р., на "з'їзді хліборобів", ініціаторами якого виступили українські партії хліборобів-демократів і Союз земельних власників, був обраний гетьманом України. Цього ж дня він видав грамоту до українського народу, повідом­ляючи усім про свій прихід до влади. Він засудив Центральну Раду та ЇЇ уста­нови як нездатні до державної творчої праці і заявив, що для забезпечення ладу І спокою він переймає необмежену владу на Україні, оголошує розпущеною Центральну Раду, усі її місцеві органи і установи. Услід за грамотою з'явився гетьманський декрет про тимчасовий державний устрій України, який встановлював замість демократичної республіки свого роду конституційну спадкову монархію. Гетьману належала вся повнота законодавчої і виконавчої влади, він був також "верховним воєводою" армії і флоту. Ставши верховним правителем України, П. Скоропадський почав відновлювати старі дореволюційні порядки. Уряд, сформований гетьманом, складався переважно з російських кадетів та монархістів, яким була байдужою ідея української державності. У губерніях і повітах призначали старост - теж з колишніх генералів, поміщиків, царських чиновників. Під виглядом так званої державної варти відроджувалась стара охранка і поліція. Весь штаб та командування військових частин складалися з царських офіцерів. Почалося масове повернення поміщиків та великих промисловців в Україну. Особливо багато їх втікало з більшовицької Росії. їм поверталися землі, маєтки, заводи, фабрики, палаци, виплачувалася компенсація за нанесені збитки. Народні маси були позбавлені політичних прав і свобод, ліквідовано 8-годинний робочий день, відбирали у селян захоплені раніше ними поміщицькі землі та інвентар.

29 квітня, в день державного пере­вороту, Центральна Рада схвалила Кон­ституцію УНР: Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламент­ською державою, усім громадянам УНР га­рантувалися рівні громадянські і політичні права. Але, через відомий Вам перебіг подій, Конституція УНР так і не була впровадже­на в життя.

3. Гетьманська держава.

Павло Скоро­падський - на­щадок гетьмана поч. XVIII ст. Івана Скоропад­ського, один із найбільших ук­раїнських зем­левласників, з 1912 p. - гене­рал-майор ро­сійської армії, ад'ютант Мико­ли ІІ. Уряд гетьмана складався з великих зем­левласників, військових, помірно-консер­вативних громадських діячів. Очолив уряд поміщик, октябрист Ф.Лизогуб. Ядро уря­ду складали кадети, представників соціа­лістичних партій у ньому не було. Фактично гетьман і його уряд перебува­ли у повній залежності від німецько-австрій­ського окупаційного режиму. Основні напрями політики уряду П.Скоропадського:

• Замість УНР була проголошена Укра­їнська держава, республіканська форма правління замінена на монархічну (гетьма­нат). Гетьман зосередив у своїх руках всю повноту влади - законодавчу, виконавчу, судову.

• Відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на фабрики, заводи, шахти. Поміщики розгорнули рух за від­шкодування завданих їм під час революції збитків.

• Налагоджено дієздатний адміністра­тивний апарат, який вдавався до репресив­них методів. Переслідувалися політичні сили лівого спрямування, заборонялися ву­личні процесії, мітинги, припинилося видан­ня ряду газет. Демократичний режим змі­нився авторитарним.

• Створювалася регулярна українська ар­мія. Уряд видав закон про загальну військову повинність. Гетьман передбачав відродити козацтво як стан українського суспільства. Але план створення армії реалізований не був.

• Успішною була діяльність уряду в куль­турній сфері: українізація шкіл, відкрит­тя нових гімназій, університетів, Україн­ської академії наук, Національного архіву та інших культурно-просвітницьких центрів.

• Здійснювалася активна зовнішня полі­тика. Українську державу П.Скоропад­ського визнало 30 країн світу, у 23 країнах вона мала своїх представників. Було укла­дено договір про добросусідські відносини з Росією.

Оточення Павла Скоропадського складалося з помірковано-консервативних чиновників, військових і громадських діячів, зв'язаних з Україною з дореволюційних часів, Більшість з них була українцями, що­правда, зрусифікованими. Про своє походження вони згадали лише після падіння імперії Романових. Серед членів геть­манського уряду — Ради Міністрів — переважало переконання, що переворот відкрив можливість побудови нової за формою Української держави, яка встановить стабільний політичний лад на засадах приватної власності й забезпечить націона­льне відродження.

Головою Ради Міністрів став Ф. Лизогуб, до революції ок­тябрист з українофільською орієнтацією, великий поміщик з Лівобережжя. Спроба залучити до кабінету українських соціа­лістичних політиків виявилася невдалою. Абсолютна більшість не довіряла консерваторам, ставлячи партійні інтереси вище загальнонаціональних. Ліпне Д. Дорошенко, відомий історик, який на той час вийшов з Української партії соціалістів-федералістів, погодився обійняти посаду міністра закордонних справ. В умовах опозиції з боку українських національних пар­тій гетьман змушений був дедалі більше спиратися на стару дореволюційну бюрократію.

Старі чиновники доклали чимало зусиль щодо зміцнення державної влади, діючи звичними для себе репресивними ме­тодами. Після гетьманського перевороту Україною прокотила­ся хвиля арештів і розстрілів тих, хто ще недавно на чолі місцевих рад і ревкомів конфіскував поміщицьку власність, роз­поділяв землю і майно великих землевласників. Замість закон­ності й правопорядку, які обіцяв гетьман, його урядовці чинили сваволю і беззаконня, залякування і терор. Такі методи давали тимчасовий ефект, адже вони не зменшували число невдоволених: заарештовували, а часто й страчували не лише активних революціонерів, але й їхніх родичів, сусідів, випадкових людей. Ще не розвіяв вітер попіл па згарищах поміщицьких маєтків, як запалали селянські хати.

Орієнтація на кваліфікованих чиновників досить швидко дала свої результати: в Україні запра­цював адміністративний апарат, що узявся навести в суспільстві елементарний порядок, подолати безладдя. Але посилення апара­ту за рахунок службовців старої генерації несло загрозу Українсь­кій державі, бо саме в середови­щі старого чиновництва була сильна опозиція національно-державному курсу уряду Ф. Лизогуба. Багато хто з урядовців вважав Українську державу лише етапом до неминучого від­новлення «єдиної і неподільної Росії». Очевидець подій В. Андрієвський: писав: «В установах знов почулася скрізь московська мова. До української мови чимдалі, то все більш іронічно ставилися «українські» урядовці, без огляду на те, що її офіційно було про­голошено мовою урядовою». . .

Було переформовано військові частини, організовані ще в період Центральної Ради. Найбоєздатнішими підрозділами були Окрема запорізька дивізія, організована на базі Запоро­зького загону, Сердюцька дивізія, переформований після пе­ревороту галицький полк Січових стрільців, Сірожупанна дивізія та інші з'єднання. Функції поліції і державної безпеки виконувала Державна варта.

Гетьман зробив спробу відродити українське козацтво як окремий стан населення і резерв національної армії. 16 жовт­ня 1918 р окремим Універсалом П. Скоропадський відновив козацтво в Чернігівській, Полтавській губерніях та на Слобо­жанщині. До козацтва записувалися не лише нащадки коза­ків але й селяни, які взяли на себе зобов'язання щодо захисту прикордонних губерній України. Козаки кожної губернії скла­дали Кіш з кошовим отаманом, який підлягав безпосередньо гетьману. В кожному Коші було декілька полків. Однак ці пол­ки не було сформовано.

За гетьмана Україна продовжувала розширювати міжнарод­ні контакти. Вона мала дипломатичні відносини з Німеччи­ною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Фінляндією, Скандинавськими країнами, Кримом, а з осені 1918 р - з Францією, Англією, Румунією. Дипломатичні відно­сини підтримувалися також з Російською Федерацією, Доном і Кубанню. Було зміцнено судову систему, проведено адміністративну реформу на місцях. .

Відносного спокою в Україні гетьманський режим домігся, але орієнтація уряду на великих землевласників і буржуазію поступово відштовхувала від нього селянство, національну ін­телігенцію, робітництво. Необхідного компромісу між різними соціальними групами гетьману досягти не вдалося.