6. Опіка та піклування. Сутність інститутів опіки та піклування та їх види.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України).

Разом з тим, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає спеціальні цілі щодо груп осіб, права і інтереси яких повинен захищати інститут опіки і піклування:

1) відносно неповнолітніх дітей опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з іншої причини залишилися без батьківської опіки, а також для захисту особистих і майнових прав і інтересів цих дітей.

2) відносно повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюється для захисту особистих і майнових прав і інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для створення необхідних побутових умов, забезпечення доглядом та лікуванням (ст. 67, 69 ЦК України, ст. 249 СК України).

Згідно зі ст. 56 ЦК України органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Тепер перелік органів опіки і піклування передбачений ст. 129 Кодексу про шлюб і родину УРСР 1969 р., а також п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки і піклування, затверджених Державним комітетом зі справ родини і молоді, Міністерством утворення, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством роботи і соціальної політики України 26 травня 1999 р. (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р.).

Відповідно до цих актів опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських у містах, сільських, селищних Рад. Безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконкомів міських у містах Рад. Безпосередньо, ведення справ по опіці і піклуванню у виконкомах районних (міських) Рад покладається: у відношенні неповнолітніх – на відділи утворення; у відношенні осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, - на відділи охорони здоров'я; у відношенні дорослих дієздатних осіб, що бідують у піклуванні по стані здоров'я – на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, зв'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості й у селищах опікою і піклуванням безпосередньо відають виконкоми селищних і сільських рад.

Згідно зі ст. 58 ГК України опіка встановлюється над малолітніми особами, позбавлених батьківської опіки, і фізичними особами, визнаними недієздатними.

Опікун зобов'язаний піклуватися про збереження і використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби й інтереси, опікун, здійснюючи керування його майном, повинний врахувати його бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна і т.п.

Якщо підопічний є власником нерухомого чи майна, що вимагає постійного керування, опікун може з дозволу органа опіки і піклування керувати цим майном чи передати його за договором у керування іншій особі.

Опікун зобов'язаний піклуватися про збереження цього майна, але, разом з тим, має право здійснювати за рахунок цього майна витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Однак, опікуни не несуть обов'язків по утриманню своїх підопічних. На такі цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші доходи від його майна і т.п.

Опікун, як правило, повинний проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки і піклування).

Опікун є представником підопічного і діє від імені й в інтересах останнього. Оскільки малолітні особи можуть самостійно робити тільки дрібні побутові угоди, а недієздатні особи взагалі не вправі робити угоди, то від імені малолітньої особи опікун укладає угоди, що виходять за межі дрібних побутових угод, а від імені особи, визнаної недієздатною, робить будь-які угоди.

Разом з тим, закон обмежує опікуна в можливості робити ряд угод від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені поручительством.

Крім того, відповідно до частини 1 ст. 68 ЦК України, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договори.

З цього загального правила існує два виключення. Зазначені особи можуть:

1) укладати договори дарування на користь підопічного (тобто, безоплатно і безумовно передавати йому майно у власність);

2) укладати договір позички на користь підопічного (тобто, безоплатно надавати йому майно в тимчасове користування).

Деякі угоди з майном підопічного опікун може здійснювати тільки з дозволу органів опіки і піклування. Зокрема, без їхньої згоди він не може:

1)відмовлятися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, що вимагають нотаріального посвідчення і (чи) державної реєстрації;

4) укладати договори у відношенні іншого коштовного майна.

(У свою чергу, опікун має право дати згоду на здійснення таких угод лише з дозволу органів опіки і піклування).

Аналізуючи частину ст. 71 ЦК України, де містяться зазначені обмеження, можна зробити висновок, про те, що закон розрізняє два випадки укладення угод опікуном:

1) угоди, що характеризуються особливою фактичною стороною: факт відмовлення від майнових прав підопічного, факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного, факт укладення договору, що вимагає визначеної форми. При цьому не має значення цінність майна, у відношенні якого такі обставини мали місце. Досить установлення факту укладення угоди, передбаченої п. 1-3 частини 1 ст. 71 ЦК України. Його наявність свідчить про порушення закону і тягне недійсність угоди (ст. 215 ЦК України);

2) угоди з коштовним майном (незалежно від їхньої форми).

У такому випадку суд повинен установити, чи є майно “коштовним”. Оскільки закон не містить критеріїв “цінності майна”, при вирішенні цього питання, мабуть, може враховуватися не тільки його вартість у грошах, але і цінність як культурної спадщини і т.п.

Крім опіки над фізичною особою, опіка у відповідності зі ст. 74 ЦК України може бути встановлена також над майном. Це можливо в таких випадках:

1) якщо в особи, над яким встановлена опіка і піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою чи над майном фізичної особи, місце перебування якої невідомо (ст. 44 ЦК України);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, позбавленими батьківської турботи, і фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК України).

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійне укладати тільки угоди, зазначені в ч. 1 ст. 32 ЦК України, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може робити тільки дрібні побутові угоди, то піклувальник дає згоду на здійснення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, угод, які вони не можуть робити самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав і інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК України).

Опіка і піклування можуть установлюватися судом чи органами опіки і піклування.

У відповідності зі ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у випадку визнання її недієздатною, у випадку обмеження її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою особою і піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. При призначенні опікуна чи піклувальника суд повинен врахувати думку органів опіки і піклування.

У відповідності зі ст. 61 ЦК України встановлення опіки і піклування в адміністративному порядку (органом опіки і піклування) має місце, якщо мова йде про опіку над малолітньою особою і піклуванні над неповнолітньою особою, крім випадків установлених частинами першою і другою статті 60 ЦК України.

Призначення конкретного опікуна чи піклувальника провадиться органом опіки і піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень ст. 64 ЦК України опікуном чи піклувальником не може бути фізична особа:

1) позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були відновлені;

2) поведінка й інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки і піклування (наприклад, не можуть бути опікунами чи піклувальниками особи, які перебувають на обліку чи знаходяться на лікуванні в психоневрологічних і наркологічних установах; особи, які раніше були опікунами чи піклувальниками і з їхньої вини опіка чи піклування були припинені; особи, засуджені за здійснення тяжкого злочину).

Винятковими випадками опіки і піклування є встановлення цих відносин, якщо опікун чи піклувальник потрібні, але не призначені. Власне, таких ситуацій закон передбачає дві:

1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника). Їх по призначенню опікуна чи піклувальника над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки і піклування;

2) постійне виконання таких функцій замість опікуна чи піклувальника. Воно може мати місце у відношенні фізичної особи, яка знаходиться в навчальному закладі, установі охорони здоров'я чи установі соціального захисту населення, і над якою не встановлена опіка чи піклування і не призначений опікун чи піклувальник. За таких умов опіку і піклування над цією фізичною особою здійснює зазначена установа (ст. 66 ЦК України).

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з числа осіб, що знаходяться в родинних відносинах з підопічним. Тому, як правило, обов'язки по опіці і піклуванню виконуються безкоштовно. Разом з тим, ст.73 ЦК України передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їхньої виплати. Тобто принципово питання про оплату обов'язків опікуна чи піклувальника не виключений. У зв'язку з цим варто звернути увагу на колізію норм Цивільного і Сімейного кодексів, що виникає в зв'язку з тим, що частина 5 ст. 249 СК України, передбачає безплатність виконання обов'язків опіки і піклування над дитиною (до речі, тут виникає питання, чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним може бути оплатною ?).

Принциповий висновок повинний ґрунтуватися з урахуванням оцінки ЦК України як основного акта цивільного законодавства (ст. 4 ЦК України), унаслідок чого при вирішенні цього питання норми Цивільного кодексу переважають над положеннями СК України.

Частина 1 ст. 79 ЦК України передбачає право зацікавлених осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна в органи опіки і піклування чи в суд. Очевидно, використовуючи аналогію закону, зацікавлені особи, мають право оскаржити дії не тільки опікуна, але і піклувальника.

Рішення органів опіки і піклування можуть бути оскаржені у вищий орган чи у суд (ч. 2 ст. 79 ЦК України, п. 1, 4.8. Постанови Пленуму Верховного суду України від 3 грудня 1997 р. «Про практику розгляду судами справ по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, що порушують права і свободи громадян»).

Звільнення опікуна і піклувальника від виконання їхніх обов'язків можливо в таких випадках:

1) опікун чи піклувальник можуть бути за їх заявою звільнені від виконання цих обов'язків органом опіки і піклування.

Така заява повинна бути розглянута протягом одного місяця з дня її подачі. Особа виконує повноваження опікуна чи піклувальника до винесення рішення про звільнення його від повноважень опікуна чи піклувальника до закінчення місячного строку з дня подачі заяви, якщо воно не було розглянуто протягом цього строку.

Правила опіки і піклування передбачають можливість звільнення від виконання обов'язків опікунів і піклувальників на їхнє прохання, за умови що орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного визнає, що дане прохання викликане поважною причиною.

У випадку, якщо органи опіки і піклування відмовлять у задоволенні прохання про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника, їхня відмова відповідно до частини 2 ст. 79 ЦК України, може бути оскаржена в орган, якому підлеглі органи опіки і піклування, чи в суд;

2) за заявою органа опіки і піклування звільнити особу від повноважень опікуна чи піклувальника може суд - у випадку невиконання ним своїх обов'язків, а також у випадку поміщення підопічного в навчальний заклад, установу охорони здоров'я чи установу соціального захисту;

3) за заявою особи, над якою установлене піклування піклувальник звільняється від виконання обов'язків (і повноважень) органом опіки і піклування.

Припинення опіки можливо по наступним підставах:

1) у випадку передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), про що орган опіки і піклування приймає відповідне рішення;

2) у випадку досягнення підопічним чотирнадцяти років. При цьому особа, що виконувала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення про це;

3) у випадку поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнаної недієздатною. У цьому випадку, рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи є підставою для рішення органа опіки і піклування про припинення опіки (ст. 76 ЦК України);

4) у випадку смерті опікуна чи підопічного.

Підставами припинення піклування є:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрація шлюбу неповнолітньою особою;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (ст. 77 ЦК України).

5)смерть підопічного чи піклувальника.

Особливим видом відносин в області опіки і піклування є передбачений ст. 78 ЦК України “інститут помічників”, призначення якого складається в наданні дієздатній фізичній особі допомоги в здійсненні прав і виконанні обов'язків останнім. Специфіка цього інституту полягає в тому, що “помічник” не є опікуном чи піклувальником, оскільки призначається для надання допомоги цілком дієздатній фізичній особі і на її прохання (за її вибором).

По своїх юридичних властивостях інститут “допомоги” - це відносини, що базуються на договорі доручення. Разом з тим, з урахуванням специфіки суб'єкта, якому надається допомога (це завжди дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки) і специфіки оформлення відповідних відносин, у ЦК України норми, що містять принципові засади “допомоги” поміщені в главі “Опіка і піклування”.

Характерні ознаки інституту “допомоги”:

1) помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка унаслідок стану здоров'я має потребу в помічнику;

2) помічником може бути тільки дієздатна фізична особа;

3) за заявою особи, що потребує допомоги, ім'я його помічника реєструється органом опіки і піклування, і підтверджується відповідним документом.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, які належать особі, яка потребує в допомозі. Він також має право робити дрібні побутові угоди в інтересах особи, яка потребує в допомозі, відповідно до наданих йому повноважень.

Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування й організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Однак представляти фізичну особу в суді він може лише на підставі спеціального доручення.

Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено угодою сторін.

Помічник може бути в будь-який час відкликаний особою, яка потребує в допомозі. У цьому випадку повноваження помічника припиняються з моменту заяви (листа і т.п.) про відкликання.

1 См.: Советское гражданское право./Под ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина. - Ч.1.-К.: Вища школа, 1977.- С.73.

2 Дацюк Л. Правоздатність та дієздатність громадянина // Юридичний вісник України. – 1998. – №13. – С.4; Цивільне право України. Підручник. В 2-х книгах. Книга 1 /За ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – С. 84. Гражданский Кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Под ред. Е.О. Харитонова – Харьков: Одиссей, 1999. – С. 46.

3 Гражданское право Украины. В 2-ч. Ч. 1. /Под редакцией А. А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Харьков: Основа, 1996. – С. 85

4 Нечаева А.М. О правоспоспобности и дееспобности физических лиц. //Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 29-34. Див. також: Кудашкин В.В. Специальная правоспособность субъектов гражданского права в сфере действия общего запрета // Государство и право. – 1999. – №5. – С.53

5 Відповідно до ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. При цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 ГК України).