Тема № 4 Процесуальний порядок прийняття рішення про притягнення особи в якості обвинуваченого.

1. Загальні поняття щодо прийняття рішення про пред”явлення обвинувачення.

2. Головні положення притягнення особи як обвинуваченого. Послідовність пред’явлення обвинувачення.

3. Зміна та доповнення обвинувачення.

1. Загальні поняття щодо прийняття рішення про пред”явлення обвинувачення.

Головні положення притягнення особи як обвинуваченого:

1. На етапі притягнення як обвинуваченого вперше формується первинне офіційне (публічне) обвинувачення. Надалі сформульо­вана на цьому етапі процесу обвинувальна теза може змінюватися, удосконалюватися ("шліфуватися"), однак і в первинному вигляді вона відіграє суттєву роль для всього подальшого процесу досліджен­ня обставин справи в стадії досудового слідства.

2. Акт притягнення як обвинуваченого свідчить про виникнення кримінально-процесуальних правовідносин між обвинуваченим і орга­нами обвинувальної влади.

3. Він визначає загальний напрям подальшого розслідування (перевір­ка пояснень обвинуваченого; деталізація обвинувачення; вста­новлення обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання; встановлення розміру завданої злочином шкоди тощо).

4. Є основою для складання слідчим обвинувального висновку (зміст описової частини повністю відтворюється в обвинувальному виснов­ку). Більше того, обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до прийнят­тя остаточного рішення в справі (якщо його не змінить прокурор у суді).

Обвинувачення - це вимога спочатку органів досудового слідства, а потім - прокурора (в справах приватного обвинувачення - ви­мога потерпілого) щодо судового визнання належного державі права публічно оголосити притягуваного до суду злочинцем і обґрунтовано, відповідно до закону, справедливо його покарати.

Обвинувачений – особа, відносно якої є достатня кількість доказів, що вказують на скоєння нею злочину, та на підставі цього слідчим виноситься постанова про притягнення даної особи до участі в справі як обвинуваченого.

Притягнення особи як обвинуваченого — один із найваж­ливіших процесуальних актів, спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає в винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого; пред'явленні обвинувачення; роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації; допиті обвинуваченого.

Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину.

Це означає, що на момент винесення постанови про притягнен­ня особи як обвинуваченого:

• висунуті всі можливі, б тому числі і взаємовиключаючі версії у справі;

• усі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені;

• усі версії, крім однієї — про винність підозрюваного,— спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів;

• у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однознач­ний висновок про вчинення злочину особою, яка притя­гається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини (сама особа, яка притягається до відповідаль­ності, не зобов'язана доводити свою невинність);

• відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин.

Обвинувачення в кримінальному процесі має такі ознаки:

1) розподіл обвинувачення у більшості кримінальних справ' на первинне та остаточне

2) зближення діяльності з первинного обвинувачення і діяльності з розшуку і припинення злочинів (обмеження гласності, усності, тісна взаємодія з оперативно-розшуковими органами тощо);

3) має суворо індивідуальний характер. У разі смерті обвинуваченого обвинувачення не може переходити на інших осіб, а справу закривають на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК. Однак близькі родичі та громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця (ч. З ст. 215 КПК). В цьому разі принцип змагальності має особливості реалізації. Змагання сторін здійснюється без участі обвинуваченого;

4) забезпечення обвинувачення державною підтримкою і підкорення його державному контролю.

Обвинувачення має як якісні, так і кількісні характеристики.

Якісні характеристики обвинувачення визначаються кваліфікацією злочину (ів), що ставляться в вину особі, а кількісні — обсягом обвинувачення, тобто кількістю злочинів, у вчиненні яких її обвинувачують. Ці характеристики мають значення для вирішення питань про зміну і доповнення обвинувачення (ч. 1 ст. 141, статті 275—277 КПК), про закриття справи в частині пред'явленого обвинувачення (ч. 2 ст. 141 КПК) та в деяких інших випадках.

Залежно від того, хто здійснює обвинувачення, його поділяють на:

державне — прокурор;

приватне — потерпілий;

Термін "притягнення особи як обвинуваченого" має в теорії кримінального процесу кілька значень:

1) процесуальний акт (дія);

2) етап стадії досудового слідства;

3) кримінально-процесуальна процедура (певна послідовність дій слідчого);

4) форма первинної процесуально-обвинувальної діяльності держави щодо конкретної особи.

Притягнення слідчим особи як обвинуваченого в сучасному українському кримінальному процесі слід розуміти як первинну форму процесуально-обвинувальної (процесуальної) діяльності щодо конкретної особи або як здійснення первинного (слідчого) обвинувачення, що полягає у винесенні слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого, пред'явленні їй обвинувачення з роз'ясненням прав і допиті обвинуваченого.

Після притягнення особи як обвинуваченого слідчий продовжує обвинувальну діяльність, спрямовану на підтвердження пред'явленого обвинувачення, до направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком до прокурора, який здійснюватиме остаточне (державне) обвинувачення.

Остаточне (державне) обвинувачення до набрання чинності обвинувальним вироком суду проходить два етапи:

1) порушення державного обвинувачення прокурором шляхом затвердження обвинувального висновку після надходження від слідчого кримінальної справи в порядку ст. 225 КПК (див. лекцію "Стадія порушення державного обвинувачення");

2) підтримання прокурором порушеного ним обвинувачення перед судом (у разі відмови прокурора від обвинувачення в стадії судового розгляду обвинувачення вправі підтримувати потерпілий — ч. З ст. 264, ч. 2 ст. 267 КПК).