2. Головні положення притягнення особи як обвинуваченого.

У ст. 131 КПК підстави до притягнення особи як обвинуваченого сфор­мульовано таким чином: "Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану поста­нову про притягнення цієї особи як обвинуваченого ".

Пред’явлення обвинувачення має відбутися не пізніше двох днів з моменту ви­несення постанови і будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу; з обов'язковою участю захисника, за ви­нятком випадків, коли обвинувачений від­мовився від нього і таку відмову прийняв слідчий.

Щоб притягнення обвинуваченого було обгрунтованим, у будь-якому разі має бути доказано:

1) склад злочину (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона). Якщо склад злочину не встановлено — справа підлягає закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК;

2) вчинення цього діяння конкретною особою, яка за своїми характеристиками може бути суб'єктом злочину (фізична; осудна; та, що досягла віку кримінальної відповідальності);

3) характер і розмір завданої шкоди;

4) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності (покарання) обвинуваченого: зазначені в статтях 66, 67 КК; ознаки злочину, що кваліфікують (наприклад повторність).

Водночас законодавець не вимагає від слідчого обов'язкового встановлення всіх елементів предмета доказування. На момент прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого має бути встановлено обов'язково ті елементи, що впливають на кваліфікацію діяння.

Не можуть бути підставами до притягнення особи як обвинуваченого:

1) припущення, здогадки слідчого (випливає із презумпції невинуватості);

2) визнання обвинуваченими своєї вини без підтвердження цього сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 72 КПК).

Умови притягнення як обвинуваченого:

1) у справі немає обставин, що виключають у ній провадження (ч. І ст. 6 КПК);

2) у слідчого немає сумнівів щодо необхідності притягнення як обвинуваченого;

3) одержання фактичних даних із процесуальних джерел, з використанням процесуальних засобів.

3. Послідовність пред’явлення обвинувачення.

1. Прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого. Постанова про притягнення як обвинуваченого (ст. 132 КПК)

Постанова про притягнення як обвинуваченого характери­ зується:

а) об'єктивністю викладення фактичних даних;

б) логічністю;

в) законністю;

г) обґрунтованістю;

д) вмотивованістю; .

е) юридичною чіткістю формулювання обвинувачення.

Об'єктивність — відповідність викладених у постанові відомос­тей та висновків про обставини справи об'єктивній дійсності, ре­альним фактам.

Логічність — відображення у змісті постанови внутрішнього зв'язку фактів між собою, відповідність змісту логіці фактичних об­ставин справи. Сформульовані висновки мають випливати з опи­сово-мотивувальної частини.

Законність постанови про притягнення як обвинуваченого оз­начає, що:

а) постанова винесена по порушеній кримінальній справі упов­новаженим на те органом або посадовою особою в межах їх ком­петенції за наявності для того передбачених законом підстав (без­заперечних доказів вчинення злочину);

б) у постанові дано правильну юридичну кваліфікацію дій обви­ нуваченого;

в) постанова відповідає встановленій законом процесуальній формі і містить передбачені реквізити, вона засвідчена підписом компетентних осіб.

Обґрунтованість постанови про притягнення як обвинувачено­го означає, що кожне положення, сформульоване в ній, ґрун­тується на зібраних доказах.

Під вмотивованістю постанови слід розуміти такі систему та форму викладення обвинувачення, які приводять до логічного пе­реконання у правильності висновку.

Зміст і форма постанови про притягнення як обвинуваченого визначаються ст. 130 та 132 КПК України, відповідно до яких цей процесуальний акт має складатися з трьох частин: вступної, описо­во-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині постанови мають бути вказані: найменуван­ня процесуального документа; місце та час його складання; посада, спеціальне звання, прізвище особи, яка склала постанову; номер кримінальної справи; обставини злочину, з приводу яких проводи­лося розслідування.

В описово-мотивувальній частині постанови вказуються: прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягується як обвинува­чений, її вік, злочин, у вчиненні якого вона обвинувачується, із за­значенням часу, місця, способу, наслідків та інших обставин вчи­нення злочину, кваліфікація дій обвинуваченого (посилання на статтю кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене діяння).

Виклад у постанові інкримінованих обвинуваченому діянь має бути максимально конкретизованим. Формулювання обвинувачен­ня повинне містити виклад конкретних фактичних обставин події злочину, які обґрунтовують висновок про наявність злочину та його кваліфікацію. Ступінь деталізації цих обставин може бути різний. Закон не вимагає, щоб у постанові вказувалися докази, якими обґрунтоване обвинувачення. Проте у будь-якому випадку мають бути вказані всі ознаки, суттєві для даного складу злочину. Якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення кількох злочинів, які підпадають під ознаки різних статей кримі­нального закону, в постанові має бути вказано, які саме дії став­ляться обвинуваченому в провину за кожною з цих статей. Ця ви­мога закріплена в ч. 2 ст. 132 КПК України. Якщо ж діяння являє собою ідеальну сукупність злочинів, у формулюванні робиться за­гальний опис вчиненого, а потім вказуються статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за таке діяння.

Якщо злочин вчинено групою осіб, то в постанові має бути кон­кретно вказано, які саме діяння вчинені обвинуваченим і яка його роль у злочині. Безсумнівно, якщо у справі притягуються як обви­нувачені кілька осіб, то щодо кожної з них складається окрема пос­танова, що забезпечує індивідуалізацію обвинувачення.

У резолютивній частині постанови міститься рішення слідчого притягти як обвинуваченого конкретну особу, вказуються її ос­новні анкетні дані, а також пункт, частина та стаття кримінального закону, за якими кваліфіковано її дії.