3. Інтерференція та її різновиди

Під час взаємодії двох мов у них виникають певні зміни, що не залежать від внутрішніх закономірностей даних систем. Ці зміни отримали назву інтерференції. Термін «інтерференція» — латинського походження: inter «між» + ferens (ferentis) «той, що несе» (Лінгвістичний енциклопедичний словник за редакцією В.Н. Ярцевої).

Вітчизняні і зарубіжні дослідники активно вивчають лінгвістичну сутність явища інтерференції (Л. Щерба, І. Багралова, Л. Баранникова, У. Вайнрайх, В. Розенцвейг, Т. Баліашвілі, Г. Вейхер, К. Закір'ялов, А. Вінценз, І. Білодід, Є. Верещагін, В. Виноградов, Г. Іжакевич, О. Рот, С. Семчинський та ін.). Незважаючи на окремі успіхи у вирішенні цих питань, явище інтерференції все ще вивчено недостатньо.

Існує багато визначень інтерференції. Порівняємо найпоширеніші:

1. «вторгнення норм мовної системи в межі іншої» (У. Вайнрайх);

2. «зміна у структурі чи елементах структури однієї мови під впливом іншої» (Л. Баранникова);

3. «порушення білінгвом правил співвідношення мов, що контактують, які виявляються в його мовленні і у відхиленні від норм» (В. Розенцвейг);

4. «взаємодія мовних систем при двомовності, яка виникає при мовних контактах або при індивідуальному засвоєнні нерідної мови» (Українська мова: Енциклопедія).

Термін «інтерференція» в працях мовознавців також тлумачиться і як процес відхилення від норм (Ю. Розенцвейг, Е. Хауген), і як виникаючі в результаті контактів загальні мовні явища (Б. Гавранек, Ю. Жлуктенко), і як контакт мов, тобто різні форми двомовності, що завдячують своїм походженням субстрату, адстрату, суперстрату (В. Георгієв), як запозичення (А. Глемжене). У такому ж значенні деякі лінгвісти (Дж. Грінберг, Р. Діболд) вживають термін дифузія.

Так, С. Семчинський називає інтерференцією «процес взаємодії систем та елементів цих систем у мовах, що контактують». О. Лазаренко вважає, що інтерференція — це «заміна в мовленні білінгва елементів однієї мови елементами іншої». Ю. Жлуктенко переконує, що інтерференція — це «зміни в структурі мови та її семантиці, що визначаються міжмовною взаємодією в ситуації мовного контакту».

Обґрунтованим, на наш погляд, є визначення, сформульоване С. Семчинським, однак зауважимо, що інтерференція відрізняється від запозичення та калькування, які також є взаємодіями мов, але іншого типу.

У. Вайнрайх і слідом за ним ряд мовознавців визначають інтерференцію як відхилення від норми будь-якої мови під впливом іншої, а дехто — як помилку, що виникає в мовленні однієї мови внаслідок впливу на неї іншої. Кожне з визначень можна вважати правильним, бо внаслідок взаємодії виникає помилка, потім — усталена помилка, яка може перерости в запозичення.

Процес інтерференції дуже складний, довготривалий, залежить від багатьох причин і має неоднакові наслідки на різних територіях та умови для двобічних інтерференційних процесів. У такій ситуації мовці, як правило, були свідомі того, що мови різні і що є слова у їхньому мовленні «чужі», але в процесі спілкування вживання «чужих» слів є спонтанним, і такі лексичні елементи природно вписуються в словниковий склад рідної мови. Ступінь інтерференції залежить, по-перше, від рівня володіння білінгвом іншою новою і, по-друге, від уміння відрізняти специфічні особливості мови, що вивчається.

На основі аналізу і критичної оцінки лінгвістичної літератури сутність інтерференції можна звести до такого. Початкова стадія інтерференції в лексиці чи в граматичній структурі — це будь-яке відхилення від норми, яке з'являється в окремому стилі, у будь-якого письменника, у розмовній мові. Таке відхилення може і залишитися «відхиленням», але воно може набути поширення, закріпитися в літературній мові, розширити сферу використання, у такому випадку це й буде явищем інтерференції — проникненням в тканину мови нових елементів.

У сучасному мовознавстві розрізняють пряму інтерференцію — вплив рідної для білінгва мови на мову, що вивчають, та зворотну інтерференцію — вплив чужої мови, яка є панівною в суспільстві, на рідну мову білінгва. Обсяг, типи та динаміка інтерференції зумовлені внутрішніми та зовнішніми чинниками мовного розвитку.

Розглядаючи інтерференцію, слід розрізняти це явище в мові й мовленні: у першому випадку ми маємо справу з усталеними явищами, у другому — з явищем, яке виникає і розсіюється в мовленнєвому потоці. У. Вайнрайх вважає, що в мовленні інтерференція схожа на пісок, який несе течія, у мові її можна порівняти з піском, який осів на дно озера. У мовленні інтерференція виникає у вимові двомовного як результат його особистого знайомства з іншою мовою. У мові ми знаходимо явища інтерференції, які в результаті багаторазової появи в мовленні двомовних стали звичними й закріпились у вжитку. Подальше їх використання вже не залежить від двомовності.

Деякі дослідники вважають, що інтерференція відбувається тільки на мовленнєвому рівні. Так, О. Лазаренко вважає, що інтерференцію потрібно пов'язувати з мовленнєвим рівнем, бо в мові відбувається вже не інтерференція, а процес усталення деяких наслідків інтерференції, і називає інтерференцією заміну в мовленні білінгва елементів однієї мови елементами іншої. Заміну мовних елементів дослідниця розглядає як відхилення від літературної норми (або діалектної, якщо інтерференція відбувається на рівні діалекту) тієї мови, що зазнає інтерференції. Унаслідок цього процесу в мовленні такої мови виникає інтерференційна помилка, яку автор називає інтерферемою. Для характеристики інтерферентної лексичної помилки мовознавець пропонує терміни «інтерферонімія» (лат. inter — між, fero — несу + грец. оnyma — ім'я) — оказіональне запозичення лексичних одиниць з однієї мови в іншу в результаті міжмовної інтерференції; «інтерферонім» — слово, що виникло внаслідок такого запозичення. Інтерфереми на перших порах оказіональні. Поширення інтерферем на значних територіях призводить до їхньої усталеності на рівні мовлення і до утворення змішаного мовлення.

Як відомо, один із напрямків дослідження інтерференції стосується пошуків можливості її прогнозування та запобігання, і він пов'язаний як з лінгвістичним, так і з соціолінгвістичним аспектами інтерференційніх процесів. Лінгвістичну інтерференцію можна розуміти як взаємодію систем і елементів двох мов внаслідок мовних контактів. Але оскільки мова — це система, де все взаємопов'язане, інтерференція призводить до реорганізації фонологічної, граматичної чи лексичної системи певної мови, якщо до неї входять іншомовні елементи.

У методичній літературі розрізняють такі види інтерференції:

1) за походженням — зовнішня і внутрішня;

2) за характером перенесення навичок рідної мови — пряма і непряма;

3) за характером прояву — неприхована і прихована;

4) за лінгвістичною природою — фонетична, лексична, граматична.

На відміну від запозичення і деяких випадків калькування, інтерференція є негативним типом мовної взаємодії, який відбувається на рівні мови, що зазнає впливу. Заміна мовного елемента на іншомовний, як правило, здійснюється мовцем несвідомо, на відміну від процесу калькування або запозичення. Інтерференція у сфері інтернаціонального лексичного матеріалу фактично не усувається під час двомовності. Менш помітні приховані інтерференції: вони зачіпають норму мовлення, що проявляється в переважному використанні інтернаціоналізмів, що порушують загальні статистико-імовірні закономірності мовлення, а інколи і стилістичне узгодження слів, їх семантичну чи лексичну сполучуваність. Поширеними формами мовних неприхованих інтерференцій є кальки-інновації словотворчого і особливо семантичного характеру.

Інтерференція є відхиленням від стандартів рідної мови, мовленнєвою помилкою й може охоплювати всі рівні мови, однак особливо послідовно виявляється у фонетиці у вигляді діафонії (термін Д. Джоунза, згодом переосмислений Е. Хаугеном) — відношень між звуками двох мов, що змішуються.

Фонологічна інтерференція має три напрями: недостатню диференціацію фонем (наприклад, зняття протилежності за м'якістю у парах рад / ряд у білоруському етнолекті російської мови); надмірну диференціацію фонем і реінтерпретацію фонетичних відмінностей (наприклад, німці можуть інтерпретувати протиставлення глухих і дзвінких як опозицію сильних і слабких). У морфології та лексиці процеси інтерференції позначені термінами «діаморфія» і «діалексія». У синтаксисі інтерференція виявляється в порушенні жорсткого порядку слів під впливом мови з вільним порядком, а також у використанні синтаксичних конструкцій, не властивих одній мові, але притаманних іншій.

Отже, інтерференція:

по-перше, є явищем взаємодії структур і структурних елементів двох мов у процесі спілкування двомовного населення;

по-друге, це невід'ємна складова частина процесу повільного, поступового проникнення того чи іншого чужомовного елемента в систему мови-сприймача;

по-третє, це перенесення навичок, що являє собою складне явище людської психіки, механізм якого дає людині можливість використовувати те, чим вона вже оволоділа за нових чи відносно нових обставин;

по-четверте, інтерференція — це неусвідомлене перенесення елементів однієї мови в мовлення іншої.

Інтерференція — негативний аспект мовної взаємодії, оскільки інтерфереми витісняють з ужитку існуючі в мові еквівалентні елементи, безпідставно замінюючи їх собою, і, у такий спосіб, денаціоналізують інтерферовану мову спочатку на мовленнєвому рівні, а за певних соціолінгвістичних обставин — і на мовному. На нашу думку, інтерференція являє собою і взаємопроникнення одиниць однієї мови в іншу, і відхилення від норм однієї мови під впливом іншої, і мовленнєву помилку водночас.