Моделі державного регулювання економіки:

а) неокласична – вважає, що за сучасних умов відпадає потреба в державному регулюванні економіки, бо виробники і споживачі, спираючись на економічну інформацію мають змогу ефективно планувати свою економічну поведінку;

б) неокейнсіанська – базується на кейнсіанській концепції активного втручання держави в економіку шляхом використання бюджетно-податкових важелів, бо вільний ринок в довгостроковому періоді не може забезпечити макроекономічну стабільність;

в) монетарна – виходить з визначальної ролі грошей у циклічних коливаннях та інфляції, тому роль державного регулювання зводить до управління грошовим обігом як основною ланкою регулювання економіки.

Кожна з цих моделей має своїх прихильників та опонентів, забезпечує різні наслідки, зумовлені економічними і політичними чинниками.

Економічні функції держави:

• створення правової бази функціонування економіки (юридичні закони);

• формування конкурентного середовища (антимонопольне законодавство);

• виробництво суспільних товарів і благ;

• мінімізація негативних наслідків господарювання (зокрема екологічних);

• розподіл і перерозподіл доходів;

• політика макроекономічної стабілізації;

• ефективна цілеспрямована структурна політика;

• регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Методи державного регулювання економіки – це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Основні методи державного регулювання:

а) прямі:

це методи з допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракт, держзамовлення, субсидії, дотації, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, держстандартів, нормативів, ліцензування тощо).

б) непрямі:

це опосередковані засоби державного впливу на діяльність господарюючих суб’єктів (правові та економічні методи, зокрема: ставки податків, облікові ставки, митні тарифи, закони, що регламентують діяльність господарюючих суб’єктів).

Для проведення цих різноманітних заходів держава звертається головним чином до фінансової, фіскальної та кредитно-грошової політики. Політика держави щодо організації та використання фінансів для здійснення своїх функцій і задач, називається фінансовою політикою. Фіскальна політика – це бюджетно-податкова політика. ЇЇ можна визначити як політику, що проводиться шляхом маніпулювання державними доходами (насамперед, податками) і витратами. Грошово-кредитна політика – це політика, що проводиться шляхом регулювання грошової маси в обігу й удосконалення кредитної сфери. Обидва ці напрямки державної політики тісно зв’язані один з одним. Однак цей зв'язок у ринковій і централізованій економіці істотно розрізняється. Країни з ринковою економікою, яка почала формуватися 2-3 сторіччя тому, постійно шукають оптимальне поєднання державного регулювання й функціонування природно сформованого ринкового механізму.

Таким чином, державне регулювання економіки – це сукупність форм, методів та інструментів за допомогою яких держава впливає на діяльність господарюючих суб’єктів і ринкову кон’юнктуру з метою створення умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.