10. Виховання у територіальній громаді

Виховна робота у територіальній громаді спрямовується на профілактику соціального сирітства, основною причиною і умовою поширення якого є нестабільна і недієздатна у соціальному і психолого-педагогічному аспектах сім'я. Педагогічна неспроможність певної частини сімей виявляється у низькому рівні культури, втраті традицій, послабленні або відсутності зв'язків поколінь, бездоглядності дітей, порушенні їхніх прав та жорстокому поводженні з ними. Індиферентне ставлення громади до таких явищ значною мірою зумовлено порушенням функції соціального контролю, процесами урбанізації й глобалізації, фактичною відсутністю системи виховної роботи за місцем проживання.

 

Технології виховної роботи у територіальній громаді передбачають: профілактику правопорушень і злочинності в дитячому та молодіжному середовищах; корекцію і реабілітацію педагогічно занедбаних, безпритульних дітей, жертв різних видів насилля; соціально-педагогічну роботу з неблагополучними сім'ями та молоддю; соціальну підтримку дітей-сиріт та учнівської молоді з особливими потребами; розширення і зміцнення інституту прийомних сімей і будинків сімейного типу; соціально-педагогічний супровід обдарованих дітей і багатодітних сімей; соціально-педагогічний патронат молодих сімей; соціальну адаптацію і соціальну реабілітацію, формування життєвої компетентності особистості, ресоціалізацію неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі.

 

Процес ресоціалізації передбачає формування законослухняної поведінки, становлення активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції, відновлення і розвиток соціально-корисних якостей і відносин, гармонізацію процесу соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з пенітенціарних установ, попередження рецидивної злочинності.

 

Активізація виховної роботи у територіальній громаді піднімає престиж і посилює відповідальність за її результати соціальних педагогів, соціальних психологів, соціальних працівників. Для забезпечення різних напрямків виховної роботи у територіальній громаді створюються спеціальні програми, в яких чітко окреслено цілі, завдання, зміст і форми.

 

Поширення потребують перевірені практикою ефективні форми виховної роботи у територіальній громаді, зокрема: центри соціальних служб для молоді; служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі; служби соціальної підтримки сімей “Родинний дім”, інші родинні клуби; школи молодих батьків; консультативні пункти; служби психологічної допомоги, в тому числі “Телефон довіри”; кризові і реабілітаційні центри; школи правових знань; громадські приймальні; культурно-розважальні заходи, які пропагують духовні цінності і здоровий спосіб життя.

 

Організація такої роботи потребує глибокого вивчення сім'ї та її проблем, а також молодіжного середовища, його субкультури; застосування інтерактивних методів виховної роботи; реалізації комплексного підходу. Спеціально організована виховна робота у територіальній громаді охоплює не лише батьків і дітей, але й спрямовується на підвищення фахового рівня спеціалістів. Їх навчання здійснюється за спеціальними тренінговими програмами в майстер-класах фахівців з проблем виховання, на семінарах, конференціях, “круглих столах”.

 

До створення і реалізації виховних програм у територіальній громаді залучаються:

- органи державної влади на регіональному і місцевому рівнях;

- управління освіти, керівники загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів;

- управління у справах захисту населення;

- органи місцевого самоврядування;

- служби у справах неповнолітніх;

- управління охорони здоров'я та Червоного Хреста;

- засоби масової інформації;

- диспансери (наркологічний, психоневрологічний, венерологічний);

- громадські організації;

- благодійні фонди;

- підприємства, розміщені на території громади;

- інші зацікавлені юридичні та фізичні особи.

 

Основна мета виховної роботи у територіальній громаді – створення цілісного виховуючого середовища, підвищення його виховного потенціалу, активізації процесу виховання особистості як суб’єкта життетворчості.