Розділ 3. Проблеми охорони комерційного (фірмового) найменування в Україні

Розбудова ринкових відносин в Україні нерозривно пов'язана зі створенням та використанням конкурентоспроможної продукції та наданням широкого спектру послуг. Разом із ефективною охороною інтелектуальної власності це потребує формування відповідного механізму правомірного використання та захисту таких ринкових об'єктів промислової власності, як комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки, географічні зазначення, що є необхідними атрибутами товарів і послуг та широко використовуються у комерційній, підприємницькій, виробничій та зовнішньоекономічній діяльності підприємств і організацій. Ці комерційні позначення стають найпотужнішим ідентифікаційним чинником суб'єктів господарювання різних форм власності. Сьогодні немає правового регулювання комерційних найменувань на законодавчому рівні, що є значною проблемою для підприємців. Також потребує ретельного дослідження міжнародного досвіду правового регулювання комерційних (фірмових) найменувань з метою вдосконалення національного законодавства.

На рівні ЦК України охорона фірмового найменування в Україні запроваджена з 1 січня 2004 року. Але у ЦК України можна виявити ряд проблем.

«Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності» (частина 1 статті 489 ЦК). Зазначені критерії надання правової охорони містять властивий законодавству про торговельні знаки критерій «вирізняльності». Проте, як свідчить досвід європейських країн та вимоги щодо охорони фірмового найменування Паризької конвенції, такий критерій для фірмових найменувань у цілому не властивий [2, с. 332].

Також законодавство України не врегульовує, які позначення мають входити до фірмових найменувань господарських товариств, установ, виробничих кооперативів, організацій споживної кооперації, селянських (фермерських) господарств, орендних підприємств, об’єднань підприємств, благодійних організацій, об’єднань громадян, комунальних підприємств, а також фізичних осіб-підприємців.

З осіб приватного права ЦК України згадує лише підприємницьке товариство, що може мати фірмове найменування (ст. 90 ЦК). Водночас ЦК України прямо не заперечує проти наявності фірмового найменування в інших юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Суттєвим досягненням ЦК України стало зазначення можливості особам мати «однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються» (частина 4 статті 489), що відповідає законодавству більшості європейських країн та історично пов'язано з тим, що більша частка осіб діє в межах окремих міст, регіонів та їх діяльність не вводить в оману споживачів [2, с. 335-336].

При цьому закон не встановлює співвідношення між «однаковий» (ЦК) та «тотожній» (спеціальний Закон), а також не визначає, що слід розуміти під однаковістю (тотожністю).

Отже, необхідно прийняти принципові зміни до законодавства України щодо як найменувань юридичних осіб, так і фірмових найменувань.

Саме тому безперспективним є наявність неузгодженого між собою законодавства про найменування осіб та комерційні (фірмові) найменування. Вирішення проблеми може статися за двома варіантами.

Перший – визначення найменування юридичної особи – синонімом фірмового найменування та захист найменування особи за інститутом фірмових найменувань, що має розповсюджуватися і на захист найменувань благодійних організацій, установ, об'єднань громадян та інших юридичних осіб [2, с. 339].

При цьому, при реєстрації компаній з назвами раніше існуючих осіб не має здійснюватися або таке порівняння може застосовуватися лише для осіб, що зареєстровані раніше та розташовані в одному місті. При визначенні «однаковості» (проте не «схожості»), доцільно використовувати досвід Великобританії, де основним є звукова ідентичність назв, незважаючи на організаційно-правовий статус осіб, проте можливе застосування двох назв, що вимовляються однаково, при їх написанні різними буквами.

Другий – конструювання більш складної моделі (з використанням елементів досвіду Великобританії). При цьому залишається реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в рамках єдиного Державного реєстру. Здійснюється обмежена перевірка з «однаковими» найменуваннями раніше існуючих компаній на звукову ідентичність для компаній, розташованих в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці [2, с. 339-340].

Також має бути знятий критерій «вирізняльності» для визнання можливості правової охорони фірмових найменувань (частина 1 статті 489 ЦК) як такий, що не відповідає досвіду охорони фірмових найменувань в ЄС. Та нормативним актом має бути визначено, що розуміється під «однаковістю» («тотожністю») найменувань осіб, а також співвідношення між термінами «однаковість» та «тотожність».

Відповідно до ст. 50 частини VI "Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським співтовариством та Україною" від 16.06.94 р. "Україна продовжить удосконалювати захист прав на інтелектуальну власність для того, щоб до кінця п'ятого року після набуття чинності Угодою, забезпечити рівень захисту, аналогічний до існуючого в Співтоваристві, включаючи ефективні засоби забезпечення дотримання таких прав". У зв'язку з тим, що у зазначений термін передбачений Угодою рівень захисту не був забезпечений, робиться висновок, про чітку визначеність напрямків діяльності нашої країни на найближчий час та підкреслюється особлива роль захисту інтелектуальної власності для суспільства та Держави [3, с. 59].

Можна цілком погодитися з думками, що в останні роки лунають стосовно проблем комерційного (фірмового) найменування в Україні. Саме тому, на нашу думку, потрібно усвідомлювати значення комерційних позначень для розвитку сучасної ринкової економіки, ту роль, яку вони виконують на ринку товарів і послуг, а відповідно, і заходи які потребуються для ефективного цивільно-правового захисту прав на такі позначення повинні бути пріоритетною складовою державної політики в сфері інтелектуальної власності.