7.Особливості поставки продукції для державних потреб щодо:

а) суб’єктного складу

Державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на їх поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Правові відносини, пов'язані з формуванням, розміщенням і виконанням на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів, виконання робіт, надання послуг (далі - продукція) для задоволення пріоритетних державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності, регулюються Законом України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" від 22.12.95 р. N 493/95-ВР. Дія Закону не поширюється на відносини, що виникають у зв'язку з формуванням і розміщенням державного замовлення на висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також на питання, пов'язані з укладенням та виконанням договорів (контрактів), які забезпечують поставку (закупівлю) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння, військової техніки та інших спеціально визначених (специфічних) товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Господарського кодексу України договір за державним замовленням (державний контракт) - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення; у ньому визначаються права й обов'язки сторін і регулюються взаємини замовника й виконавця.

Сторонами договору за державним замовленням є державні замовники та виконавці державного замовлення. Державними замовниками за такими контрактами є Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України (Управління справами Верховної Ради України, Господарське управління Секретаріату Кабінету Міністрів України, Верховний Суд України, Вищий господарський суд, Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Держбуд, Держстандарт, МЗС, Міністерство культури, Міністерство оборони, Міністерство охорони здоров'я, Мінпраці, Мінпромполітики, Держкомстат, Мінтранс, Мінфін, Мін'юст тощо), Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені законом про Державний бюджет України, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Виконавці державного замовлення - суб'єкти господарської діяльності України усіх форм власності, що виготовляють, виробляють і поставляють продукцію (товари), надають послуги, виконують роботи для державних потреб відповідно до умов укладеного договору.

Вибір виконавців державного замовлення здійснюється шляхом проведення конкурсного відбору. Порядок організації та проведення процедур закупівель (торгів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг) визначений Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. N 921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 р. N 1017). Згідно з Положенням спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації закупівель є Мінекономіки України, у зв'язку з чим Антимонопольний комітет уже не виконуватиме велику частину функцій, закріплених за ним раніше діючим законом про держзакупівлі. Антимонопольний комітет здійснюватиме у сфері держзакупівель виключно наступні функції: розробку й організацію здійснення заходів, спрямованих на створення й розвиток конкурентного середовища у сфері закупівель; контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у сфері закупівель; інші функції, передбачені законодавством. У той же час Мінекономіки України, крім виконання основних функцій, передбачених Положенням, повинне найближчим часом забезпечити існування інформаційної бази, необхідної для повноцінного проведення держзакупівель (прийняти необхідні нормативно-правові акти, забезпечити видання інформаційного бюлетеня "Вісник державних закупівель" та ін.). Положення містить механізм визначення предмета закупівлі робіт і послуг і перелік документів, які використовуються при цьому. Дія Положення поширюється тільки на ті закупівлі товарів і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) складає не менше ніж 100 тис. грн., а робіт - 300 тис. грн. Видами державних закупівель є: відкриті торги (визнані основною процедурою закупівель); торги з обмеженою участю; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій (котирувань); редукціон; закупівля в одного учасника. Крім того, відповідно до Положення об'єктом оскарження не може бути вибір процедури закупівлі, зроблений учасником, та рішення замовника про відхилення всіх тендерних пропозицій.

б) порядку укладення державного контракту

Відповідно до ч. 3 коментованої статті договір за державним замовленням (державний контракт) укладається в порядку, передбаченому ст. 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. На відміну від ч. 6 ст. 181 ГК України, де передбачено можливість укладення господарських договорів спрощеним способом шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також засобами телетайпного, електронного зв'язку, державний контракт викладається виключно у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Державні замовники виходячи з інтересів держави укладають з виконавцями державного замовлення державний контракт (договір), самостійно визначаючи його умови, крім тих, що випливають з державного замовлення або передбачені чинним законодавством. Виконавці державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладення договорів з підприємствами-постачальниками, постачальницько-збутовими та посередницькими організаціями. Для підприємств, організацій-постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні квоти (державне бронювання) та обов'язковий продаж цих ресурсів виконавцям державного замовлення.

Закон не регулює питання щодо обов'язку розробки й надіслання іншій стороні проекту державного контракту (договору). Отже, це може зробити як державний замовник, так і виконавець державного замовлення. Розбіжності щодо умов контракту, які можуть виникнути при його укладенні, слід вирішувати відповідно до ст. 10 Господарського процесуального кодексу України. При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням цієї норми закону, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо у державного замовника або виконавця виникає необхідність внести зміни чи розірвати державний контракт (договір), вони повинні керуватися ст. 11 Господарського процесуального кодексу України.

в) відповідальності сторін

Ухилення від укладення державного контракту згідно з ч. 4 вказаної статті є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК України та іншими законами. Господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання означає реалізацію щодо них господарських санкцій. У ч. 3 ст. 216 ГК України визначено три принципи господарсько-правової відповідальності: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди іншої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. У випадках, коли підприємства, установи чи організації, для яких виконання державного замовлення є обов'язковим, ухиляються від укладання державного контракту, необхідно виходити з того, що вони зобов'язані укласти такий контракт, доки не доведуть, що виконання державного замовлення неминуче спричинятиме їм збитки. Виходячи з Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.91 р., розділи положень про поставки продукції і товарів щодо майнової відповідальності сторін за договором поставки не поширюються на відносини сторін за державним контрактом (договором) на поставку продукції для державних потреб. Проте сторони не позбавлені права самостійно передбачити у договорі майнову відповідальність згідно з цими положеннями з посиланням на конкретні їх пункти. Вирішення питання про майнову відповідальність таких виконавців за необґрунтовану відмову від укладення державного контракту залежить від відсутності технічних можливостей виконання державного замовлення. Доведення зазначеної обставини є обов'язком виконавця державного замовлення. Законом визначені підприємства й організації, для яких виконання державного замовлення є обов'язковим. Це не виключає укладення державного контракту підприємствами незалежно від форм власності на добровільній основі.

У разі визнання державного замовлення недійсним у судовому порядку виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених законодавством, і до нього не застосовуються заходи господарсько-правової відповідальності при ухиленні від його укладення.