Заліковий модуль 1. Українська культура в давні часи та в добу Середньовіччя
Змістовий модуль 1. Генеза української культури
Історія культури як наука, її сутність та структура.
Періодизація розвитку української культури
1.3. Культурно-історична своєрідність регіонів України
1.4. Поняття світової та національної культури
1.5. Розвиток української культурологічної думки
Українські культурологічні концепції Г.Сковороди, М.Костомарова «Книга буття українського народу», «Дві руські народності», М.Драгоманова, І.Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу», М.Хвильового «Камо грядеши», «Думки проти течії», Є.Маланюка «Нариси з історії нашої культури». Традиції української культурологічної думки в наукових працях сучасних українських культурологів М.Поповича, С.Кримського, В.Скуратівського, А.Макарова, О.Забужко.
Історія культури як наука, її сутність та структура.
Приступаючи до вивчення курсу «Історія української культури», треба звернути увагу на таке соціально-історичне явище як культура.
Культура належить до найдавніших явищ в історії людства. Вважається, що початок культури припадає на час появи в давньої людини мови та мислення. Отже, культура виникла разом з людиною і розвивається поряд з нею.
Слово «культура» латинського походження, первинно воно означало обробку, вдосконалення ґрунту. Згодом це поняття набуло ширшого значення, оскільки вдосконалювати, обробляти можна не лише землю, а й внутрішній світ людини, її фізичний стан, інтелект. Сьогодні існує близько 500 визначень поняття «культура».
Для себе можна визначити культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством у процесі історії, а також як універсальне ставлення людини до природи, до світу, через яке людина створює і світ, і саму себе.
Як випливає з попереднього, культура є наслідком людської діяльності. А діяльність людей здійснюється у двох основних формах - матеріальній та духовній.
Що мається на увазі, коли розділяють культуру на «матеріальну» і «духовну»? Деякі дослідники відносять до духовної культури те, що задовольняє духовні потреби людей, а до матеріальної те – що задовольняє матеріальні потреби. Але існує багато речей, які можуть одночасно задовольняти і ті й інші потреби, наприклад вироби декоративно-прикладного мистецтва.
Інші називають духовною культурою створені людиною духовні цінності, а матеріальною культурою – виготовлені людиною речі, матеріальні предмети. Але духовні цінності не можуть існувати в культурі без матеріальної, «знакової оболонки» (мови та артефактів1). А матеріальні предмети можуть бути предметами культури тільки тоді, коли втілюють у собі якісь смисли й духовний зміст. Зрозуміло, що поділ на матеріальну і духовну культуру доволі умовний, оскільки в реальному житті вони тісно взаємопов’язані, діють спільно й одночасно і не можуть існувати відокремлено одна від одної.
Духовна культура - складне утворення, що складається зі знань, норм, правил, моделей поведінки, цінностей, звичаїв, ритуалів, символів, міфів, мови. Вона також є результатом діяльності людей, але витвором не рук, а розуму, поєднуючи в собі всі області духовної сфери (мистецтво, філософію, науку та ін.).
Під матеріальною культурою потрібно розуміти не якусь особливу сферу культури, відмінну від духовної, а її знакову оболонку, тобто матеріальні форми вираження духовних змістів. Вона містить в собі об'єкти, створені людиною — артефакти. Матеріальна культура не є тотожною ані матеріальному життю суспільства, ані матеріальному виробництву, ані матеріально-перетворюючій діяльності.
Розглянемо такі різновиди культури, як елітарна і масова культура, офіційна і контркультури, молодіжна культура, професійна культура.
Домінуюча (офіційна) культура - це культура, якою керується більшість членів певного суспільства. На відміну від офіційної, контркультура знаходиться в гострому конфлікті, в опозиції із загальнолюдськими цінностями і формує власний культурний світ.
Елітарна культура - це культура, яка обслуговує потреби привілейованої верстви населення - еліти. Але найбільш поширеним є розуміння еліти як особливої верстви суспільства, обдарованої специфічними духовними здібностями. Створюється елітарна культура професіоналами і тому, зазвичай, спирається на високі класичні зразки і випереджає рівень, доступний сприйняттю людини із середньою освітою. Елітарна культура вимагає наявності спеціальної освіти, високих моральних здібностей, витонченості естетичного смаку. Вона характеризується оригінальністю, новиною, відходом від традиційного, тяжінням до експерименту, складністю, неординарністю, епатажем. Всі ці риси, в певний період, роблять елітарну культуру зрозумілою переважно обраним.
Масовою культурою називають такий вид культурної продукції, який щоденно виробляється у великому обсязі, має численну аудиторію, низький рівень художньої цінності і короткочасність існування. Вона задовольняє актуальний попит людей, оперативно реагує на всі нововведення, відображає будь-які зміни, глибоко не оцінюючи їх, тому зразки такої культури швидко втрачають актуальність і виходять з моди. Масова культура створюється для народу, але не народом. Її створюють професіонали, які виступають не стільки як художники, скільки як ремісники. Їх "витвори" часто називають "кітчем", під яким мають на увазі яскраву, але позбавлену смаку масову продукцію. Масова культура розважає, надає насолоду і задоволення, викликає гострі почуття й інтерес до таємничого, фантастичного, екстравагантного. Масова культура розрахована на людей будь-якого віку, професії, місця проживання, освіти. Вона зрозуміла і доступна.
Сучасна молодіжна культура – є субкультурою2, яку характеризують такі особливості, як досить помітна відчуженість від старшого покоління, від його цінностей і норм, переважна орієнтація на творчість та сферу дозвілля, в якій головними є спілкування й розваги, пов’язані з комунікативною діяльністю.
Професійна культура – це рівень мистецтва професійної діяльності, який відображає досягнення наукової думки та практичного досвіду і проявляється спеціалістом в інтересах морального здоров’я суспільства, середовища та соціального прогресу.
Отже, як бачимо, культура - це всеосяжна, багатопланова і складна система. Вона постійно здійснює активний вплив на людей, на їхню життєдіяльність. Звичайно, культура має власні закони розвитку і функціонування. У функціях відбивається призначення культури. Найзначущі з них:
Перетворююча функція — здійснюється через перетворення природи, переведення її у «світ зроблених речей», «другу природу», через перетворення людини, її ціннісних настанов, вольових якостей, інших елементів. Це одна з основних функцій як матеріальної, так і духовної культури.
Гуманістична, або світоглядна функція (називають її ще людинотворчою) — формує світогляд людини, її людський дух, емоції, оцінні складові її світогляду.
Пізнавальна функція — розкриває досягнення людини в технологічному, гуманітарному, соціальному пізнанні світу окремих епох розвитку культури, формує розуміння культурно-історичного процесу, реалізує свій культурний генофонд через знання.
Інтегративна функція — здійснюється через об’єднання народів, соціальних верств, країн. Кожна соціальна спільність поєднується своєю культурою. Єдність культури — найважливіша умова єдності держави. Загальнолюдські чинники культури сприяють об’єднанню народів. Інтегративна функція збагачує людський досвід, примножує знання і технології, шліфує грані різних культур.
Комунікативна функція створює умови для спілкування людей і поколінь. Люди творять культуру спільними зусиллями, вона є процесом спілкування та її результатом. У спілкуванні люди обмінюються вмінням користуватись знаковими системами, досягненнями інших. Комунікація, спілкування — невід’ємна функція культурної історії людства.
Регулятивна функція реалізується через систему норм, правил, традицій, які регулюють людські особистісні й суспільні відносини, є орієнтирами в житті, засобами пристосування до умов життя. Мораль, право — основа для здійснення регулятивної функції.
Ціннісна функція реалізується через систему цінностей, які можуть бути тимчасовими і вічними. За допомогою цієї функції формуються ціннісні потреби й орієнтації. Моральний та інтелектуальний зміст цінностей формують критерії певних поведінок. Цінності є не лише духовними.
Соціальна функція здійснюється через засвоєння знань, соціального досвіду поколінь, через входження в суспільство (у процес соціалізації) і процес входження в культуру (інкультурації). Оволодіння соціальним досвідом — це оволодіння зразками поведінки, прилучення до знань, навичок, навчання жити і працювати відповідно до них. Коли людина відхиляється від соціально прийнятих норм, виникають негативні культурні зразки, і для регулювання застосовують норми права і закони.
Семіотична функція — виражається через володіння та функціонування певних знакових систем, мов, символів, специфічних знакових систем фізики, хімії, математики, музики, живопису тощо. Носіями інформації про культуру є тільки знаки та знакові системи. З допомогою знаків фіксується духовна і фізична культура, музика, живопис, системи фізичного виховання.
Інформативна функція полягає в передачі, трансляції соціального досвіду за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових) і «горизонталлю» (між народами і окремими людьми). Цю функцію іноді називають функцією історичної спадкоємності, бо саме культура містить у вигляді знакових систем (літературна мова, ноти, фольклор, наукова термінологія) історичну пам'ять людства.
Виховна функція знаходить відображення в створенні нових цінностей і знань, у розвитку й задоволенні нових потреб, здійсненні нових мрій і бажань, висуванні нових цілей, а також у критичному переосмисленні, реформуванні й оновленні існуючої культури. Виховна функція допомагає саморозвитку людини і людства, виступаючи універсальним фактором культурної творчості.
Компенсаторна функція пов'язана з поновленням фізичних і духовних сил людини, проведенням дозвілля, психологічною розрядкою, а також із встановленням гармонії між потребами і можливостями їх задоволення.
Всі задані функції культури тісно й нерозривно зв'язані між собою, утворюючи єдине ціле культури як форми існування й розвитку людської природи.
Наука про культуру – культурологія виникла в кінці ХІХ ст.. Культурологія (від лат.cultura – «оброблення», logos – «наука») - це наука, що формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину й суспільство, вивчає культуру як цілісність, як специфічну функцію і модель людського буття, а також різноманітність культур, їх взаємодію.
Культурологія складається з
теорії культури (вивчає фундаментальні проблеми розвитку культури)
історії культури (вивчає історичний, фактологічний рівень культури)
Історія культури - складова культурології, яка намагається не стільки пояснити, скільки виявити та описати факти, події, історичні умови та цілісний процес створення пам’яток духовної та матеріальної культури, створених впродовж століть та імена їх авторів і творців.
Предмет історії культури охоплює світову, національну або регіональну культури чи певну культурно-історичну епоху, наприклад Середньовіччя, Відродження тощо.
Предмет «Історія культури України» - одна із суміжних дисциплін, що вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України в загальному контексті розвитку історичного процесу, враховуючи взаємозв’язки з культурними досягненнями інших народів, оскільки жодний етнос, народ, нація не може розвиватися в ізоляції, поза загальноісторичним процесом.