28. Дайте визначення демократії. Порівняйте основні сучасні моделі демократії.

Демокра́тія  — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Демократія виникла у Стародавній Греції, стародавні греки були також першими дослідниками її феномену. Крім того в Елладі був поширений такий поділ держав за формами правління: «один керівник» (монархія), «перший, кращий, здатний + сила, влада» (аристократія) і «народне правління» (демократія). Однак, у Стародавній Греції (так само як і у Стародавньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян — демосу. Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику, частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї решти не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія (до якої відноситься й Афінська демократія), феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.

Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи — перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ зокрема, ані у прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли, так званим, складеним державним устроєм (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для Класичної Греції та Республіканського Риму.

В сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її — формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тому кажуть, що демократія обов'язково включає такі елементи:

• виборність органів влади,

• поділ державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову,

• підпорядкування меншості більшості,

• захист прав меншості,

• наявність політичних прав і свобод.

Основні концепції демократії

Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Британський філософ Карл Поппер вважав демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Демократія у прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях. Недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Багатоманітні концепції демократії спрямовані на вирішення цієї суперечності.

Порівняння підходів до реалізації демократії в різних країнах показує, що кожен з них по-своєму унікальний. Разом з тим, можливо провести різні класифікації: за домінуючою гілкою влади, за регіональною ієрархією влади, за числом партій і т. д. Подальше узагальнення дозволяє виявити базові політичні інститути, необхідні (хоча, можливо, недостатні) для досягнення ідеальної демократії.

Практична реалізація демократії залежить від безлічі обставин, особливо від чисельності населення і розміру території^[4]. У порівнянні з великими адміністративними одиницями, невеликі одиниці більш однорідні за складом і надають кращі можливості для безпосередньої участі в політичному житті. У компактних спільнотах можливо організувати ефективні дискусії і надати широкі можливості для громадян впливати на проведену політику. Тому меншим за розміром структурам простіше задовольнити критерії демократії. У той же час із зменшенням розміру знижується реальний обсяг влади і можливостей для вирішення проблем, особливо з питань оборони та економіки. Один із шляхів вирішення цього протиріччя лежить в поділі сфер впливу між адміністративними і громадськими одиницями різних рівнів, зокрема, шляхом наділення міст і регіонів автономією. Найпоширеніший метод полягає у використанні у великих одиницях представницьких форм правління^[5].

Між політичними інститутами в різних демократичних країнах є значні відмінності^[6]. Нижче перераховані основні типи демократичних систем.

Домінуюча гілка влади

• Парламентська демократія. Уряд призначається законодавчим органом влади. Уряд і його глава (прем'єр-міністр) також можуть бути підзвітні церемоніальному главі держави (монарху, президенту чи спеціальному органу). В парламентській республіці глава держави періодично обирається парламентом, або цю посаду суміщає голова уряду.

• Президентська республіка. Президент вибирається народом безпосередньо і є главою виконавчої влади.

• Існують також змішані системи.

Регіональна ієрархія влади

• Унітарна держава. Політична влада зосереджена в руках центрального уряду, який визначає обсяги владних повноважень регіональних органів влади.

• Федерація. Згідно з конституцією, влада поділена між центральним урядом і щодо автономними регіональними урядами.

Структура законодавчої влади

• Однопалатний парламент. Нормативні акти приймаються на засіданнях за участю всіх членів парламенту.

• Двопалатний парламент. Законодавчі збори складаються з двох палат, які формуються і функціонують окремо. Одні нормативні акти можуть вимагати схвалення тільки однієї палати, інші — обох палат.

Система виборів до представницьких органів

• Мажоритарна виборча система. Територія поділена на округи, кожен з яких має право на одного представника в законодавчих зборах. Цим депутатом стає кандидат, який набрав більшість голосів.

• Пропорційна виборча система. Політичні партії в законодавчих зборах отримують число місць, пропорційне числу набраних ними голосів.

• Групова виборча система. Певні групи населення висувають своїх депутатів згідно з заздалегідь обговореною квотою.

Число провідних партій

• Двопартійна система. У політичному спектрі домінують дві великі партії.

• Багатопартійна система. Призначенню уряду зазвичай передує формування правлячої коаліції з двох або більше партій, представлених в законодавчих зборах.

На сьогоднішній день для багатьох ліберальних демократій характерна наявність наступних інститутів^[4][7]:

1. Виборні державні посади. Сучасні демократії є представницькими: згідно з основними законами, безпосередній контроль над прийняттям нормативних актів та політичних рішень здійснюють обрані громадянами особи.

2. Вільні, чесні і такі, що регулярно проводяться, вибори, в яких має право брати участь кожен громадянин (як виборець і як кандидат), в поєднанні з безперервною відкритою політичною конкуренцією між громадянами та їх об'єднаннями.

3. Чуйність уряду. Проведена політика залежить від результатів виборів і від уподобань виборців.

4. Свобода самовираження. Громадяни мають право безкарно висловлювати свої думки, в тому числі, критикувати владу, політичну систему, суспільно-економічний лад і переважну ідеологію.

5. Доступ до альтернативних і незалежних джерел інформації. Громадяни мають право шукати та отримувати інформацію від інших громадян, з книг, ЗМІ тощо Альтернативні джерела інформації повинні існувати, бути доступні і не підконтрольні будь-якої однієї політичної групи.

6. Автономія громадських організацій. Громадяни мають право засновувати відносно незалежні спільноти або організації, в тому числі, політичні партії.

7. Загальний охоплення громадянства. Кожен дорослий житель, що постійно проживає в країні і підкоряється її законам повинен мати всі права громадянина.

29. Проаналізуйте бюрократію як соціальний механізм реалізації політичної влади. Наведіть позитивні та негативні властивості бюрократичної системи, об'єктивні умови її функціонування

Бюрокрáтія (від фр. bureau — бюро, канцелярія та грец. κράτος — влада, панування) — адміністративна система організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

У переносному значенні канцелярщина, зволікання, тяганина, зневажливе ставлення до суті справи під виглядом або заради додержання формальності.

Для бюрократії характерне перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спричиняє відокремлення бюрократичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів.

Ознаки бюрократії властиві будь-якому виду соціального управління. У недемократичному суспільстві панування бюрократії сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чиновництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспільними справами, стає підгрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління.